Набережно-Хрещатицька вулиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Набережно-Хрещатицька вулиця
Київ
Вид на вулицю зі сторони Річкового вокзалу
Вид на вулицю зі сторони Річкового вокзалу
Вид на вулицю зі сторони Річкового вокзалу
Місцевість Поділ
Район Подільський
Колишні назви
Велика Хрещатицька, Хрещатик, Хрещатицька
Загальні відомості
Протяжність 1,73 км
Координати початку 50°27′32″ пн. ш. 30°31′35″ сх. д. / 50.459139° пн. ш. 30.526389° сх. д. / 50.459139; 30.526389Координати: 50°27′32″ пн. ш. 30°31′35″ сх. д. / 50.459139° пн. ш. 30.526389° сх. д. / 50.459139; 30.526389
Координати кінця 50°28′26″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.473944° пн. ш. 30.516472° сх. д. / 50.473944; 30.516472
поштові індекси 04070
Транспорт
Найближчі станції метро  «Поштова площа»
 «Контрактова площа»
Автобуси А 53, 62, 114, 115
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 11121
У проєкті OpenStreetMap r342023
Мапа
Мапа
CMNS: Набережно-Хрещатицька вулиця у Вікісховищі

На́бережно-Хреща́тицька ву́лиця — вулиця в Подільському районі міста Києва, місцевість Поділ. Пролягає від Поштової площі до Турівської і Набережно-Лугової вулиць.

Прилучаються Набережне шосе, Боричів узвіз, вулиці Ігорівська, Андріївська, Борисоглібська, Іллінська, Григорія Сковороди, Гаванський міст, вулиці Спаська, Хорива, Верхній Вал, Нижній Вал, Рибальський вантовий міст, Ярославська і Щекавицька вулиці.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця є однією з найдавніших вулиць Києва, мала назву Велика Хрещатицька, Хрещатик, Хрещатицька, оскільки, за переказами, саме цією вулицею кияни у 988 році йшли на хрещення. Сучасна назва — з 1869 року[1]; надана, щоб уникнути дублювання з назвою нової на той час вулиці Хрещатик, яка ставала центральною магістраллю міста.

Забудовувалася після пожежі 1811 р. поступово, у середині XIX ст. переважала одно-, двоповерхова забудова. Набережну облаштовували з 1757 по 1860 рік. На ній розвантажували вантажі, що сплавлялися по Дніпру. На вулиці зосереджувалися склади лісу, цегли, кахель, будівельного матеріалу; відпливали судна, завантажені хлібом, сіллю, соленою рибою, цукром; приходили - із залізним товаром, будівельним лісом, вапном. Багато архітектурної кераміки потрапляло водним шляхом до Києва з Черкас, із містечка Копись Могильовської губернії. У 1914 р. на вулиці розташовувалося п'ять складів кахлю, майоліки та іншої кераміки[2].

Існували числення млини: Млин Бродського, Паровий млин Яновського, Паровий млин Кельбера, млини Бяліка, Сніжка.

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

  • Буд. № 1 — колишній елеватор млина Бродського, початок ХХ століття (пам'ятка архітектури, історії). Тут бував письменник Шолом-Алейхем.
  • Буд. № 8 — Будка над артезіанською свердловиною № 23 Київського водогону, початок ХХ століття (пам'ятка архітектури). Інженер С. Коклик.
  • Буд. № 10 — Елеватор, 1951—1954 (пам'ятка архітектури). Архітектор В. Голштейн.
  • Буд. № 13 — Садиба Бубнових, 1822 (пам'ятка архітектури, статус надано у вересні 2023 року). Спочатку садиба належала купецькій родині Бубнових, а потім, у різні часи, тут містилися купецькі лазні, крамниці, юдейський молитовний дім та майстерні річкового порту. Частково розібрана в 2023 році.[3]
  • Буд. № 27 — Бурса Київської Духовної Академії, 1778 (пам'ятка архітектури, історії). Архітектор Іван Григорович-Барський. Добудова: 1811, архітектор Андрій Меленський. Бароко, класицизм. Проживали: поет, перекладач Петро Гулак-Артемовський (1802—1814); композитор, співак, драматичний актор Семен Гулак-Артемовський (1824—1830).

Втрачені пам'ятки[ред. | ред. код]

Меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
  2. Друг Ольга Миколаївна Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496 с.
  3. Активісти показали, який би вигляд мала відновлена 200-річна Садиба Бубнових: фото
  4. Кальницкий М.Б. Два пожара мельница Бродского пережила, но третий ее доконал // Киевские ведомости. 1996. 27 июля
  5. В Киеве ради отеля снесли мельницу Бродского, 2010-03-11

Джерела[ред. | ред. код]