Курочка водяна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водяна курочка
Common Moorhen (Gallinula chloropus) in a Nelumbo nucifera (Indian Lotus) pond W IMG 8779.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Журавлеподібні (Gruiformes)
Родина: Пастушкові (Rallidae)
Рід: Курочка (Gallinula)
Вид: Курочка водяна
Біноміальна назва
Gallinula chloropus
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Gallinula chloropus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Gallinula chloropus
EOL logo.svg EOL: 1049299
ITIS logo.svg ITIS: 176284
IUCN logo.svg МСОП: 62120190
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9123
Fossilworks: 186245

Курочка водяна, або очеретова (лат. Gallinula chloropus) — невеликий, розміром з голуба, водоплавний птах з родини пастушкових, широко поширений на всіх материках, за винятком Австралії і Антарктиди. Типовий мешканець різноманітних водойм зі стоячою або проточною водою і заболоченими, зарослими берегами. Зазвичай веде прихований спосіб життя — не дивлячись на велику поширеність, цю птицю буває важко побачити в дикій природі. Проте, в густонаселених районах Європи птиці часто звикають до присутності людини. Наукову назву птаха можна перекласти з латинської як «зеленоногая курочка», що вказує на деяку зовнішню схожість з домашніми курми[1].

Опис[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Невеликий птах довжиною 27−31 см[2], розмахом крил 50−55 см та вагою 192−493 г.[3] Оперення буро-чорне або грифельно-сіре з синім відтінком на шиї, вузькими білими смужками з боків і білим з чорною смугою підхвістям. У зимовий час голова і спина набувають злегка помітного оливково-бурого відтінку, а черево виглядає світлішим. Першорядні махові пера крил темно-сірі. Після закінчення линьки кінчики пір'я на грудях і передній частині черевця мають білі закінчення, через що оперення в цій частині тіла виглядає дещо рябим. Линька у дорослих птахів відбувається двічі на рік: зимова починається під час зимівлі в січні–лютому і закінчується в квітні–травні; післягніздова припадає на липень–жовтень.

Дзьоб відносно короткий, трикутної форми, яскраво-червоний в підставі і жовтий або зеленуватий на кінці. На лобі є пляма яскраво-червоної шкіри, яке виглядає як би продовженням дзьоба. Райдужна оболонка в шлюбний період темно-червона, в решту часу червоно-бура. Ноги добре адаптовані для пересування грузькими берегами — довгі і сильні, з подовженими пальцями і злегка вигнутими пазурами; зеленувато-жовтого кольору з червоним кільцем на гомілці. Характерні для інших водоплавних птахів перетинки між пальцями майже повністю відсутні. Самці і самки зовні один від одного відрізняються незначно — самці виглядають дещо більшими, а у самок черевна частина світліша.

Молоді птахи виглядають трохи інакше — їх оперення світло-буре з сіруватим підборіддям, горлом і грудьми. Вони мають таке ж біле підхвістья і білі смужки з боків, проте червона шкіряста пляма на лобі відсутня, а дзьоб сірий з жовтим закінченням.[2][4] У молодих птахів повне формування гніздового вбрання закінчується до середини серпня—початку вересня в перший рік життя.

Голос[ред.ред. код]

Молода водяна курка

Водяна курка — зазвичай мовчазний птах, проте здатен видавати ряд гучних і різких звуків. Серед них можна виділити низькочастотний стрекочий крик, що трохи нагадує щебет сороки — щось на кшталт «кік-ік-ік» або «крррук». Інший звук односкладовий, але такий же гучний і різкий — «Кіік» або «кіррк». Нашорошений птах видає тихіший «Курр». Під час польоту або навесні в нічний час водяні курочки кудахчут в швидкому темпі: «крек-крек-крек».[5][6]

Рух[ред.ред. код]

Птах злітає без розбігу; летить швидко і по прямій лінії, роблячи часті глибокі помахи крилами. У польоті шию витягає вперед і злегка вгору, в той час як ноги далеко назад. Приземляється майже вертикально, часто прямо на гілки заростей чагарника. Моторно пересувається серед густих гілок, нерідко забираючись в саму гущавину. На відміну від близьких їм лисок, камишніци менш тісно пов'язані з водою і більшу частину часу проводять на суші, серед прибережних заростей. По землі пересувається швидко і моторно, злегка нахилившись вперед і як би на напівзігнутих ногах. Птицю також іноді можна побачити нерухомо стоячу біля самої кромки води. Незважаючи на відсутність характерних водоплавних перетинок, плаває камишніца дуже добре: неквапливо ковзає серед ряски або інших водних рослин, часто змінює напрямок руху та іноді круто розвертається на місці.[7] На воді постійно сіпається головою і порівняно довгим піднесеним хвостом, що також є характерною рисою і інших видів роду курочок, а також лисок. Пірнає неохоче, в здебільшого в разі виникнення небезпеки; під водою утримується, чіпляючись лапами за донні рослини. У пошуках корму часто занурює під воду голову.

Поширення[ред.ред. код]

Поширення водяної курки в Афроєвразії
   Місця гніздування
   Цілорічно
   Місця зимівель

Водяні курки широко розповсюджені як в Старому, так і Новому Світі.

Ареал[ред.ред. код]

В Європі вони гніздяться майже повсюдно, за винятком високогірних районів Альп, Скандинавського півострова на північ від 66° північної широти і півночі Росії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Гніздиться на всій території країни, крім Карпат; мігрує скрізь; регулярно зимує на Закарпатській рівнині та на півдні, інколи трапляється взимку на водоймах в глибині суходолу. У Російській Федерації північна межа ареалу проходить приблизно уздовж 60 ° північної широти — через Карельський перешийок, Новгородську, Вологодську області на північ від Рибінського водосховища, Татарстан, Башкортостан, Омську область і Алтайський край. Птах також зустрічається на Далекому Сході в Приморському краї[8], а також на Сахаліні і південних Курильських островах.[9] В Азії птах також поширений в Індії і на південному сході аж до Філіппін, однак відсутній в степових і посушливих регіонах Середньої і Центральної Азії, а також Західного Сибіру. В Африці птицю можна зустріти лише на півдні континенту, Мадагаскарі і на заході в районі Конго і Алжиру. У Північній Америці птах гніздиться на півдні і сході США (Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексико і штати на схід Техаса, Канзасу, Небраски і Міннесоти), а також в Мексиці. Водяні курки також широко розповсюджені в Центральній Америці, островах Карибського моря і в Південній Америці від Бразилії до Аргентини і Перу.[3]

Місця існування[ред.ред. код]

Місця існування пов'язані з природними або штучними прісноводними (рідко солонуватими) водоймами з берегами, що зарослі очеретом, рогозом, осокою або іншими водними та навколо водними рослинами. Водоймище може бути як велике за розміром, так і невелике, а вода в ньому як проточна, так і стояча. Перевагу віддає заболоченим берегам з ряскою на воді і заростям чагарника (наприклад, верби) на суші.[7] Як правило, поводиться непомітно — вдень тримається прибережних чагарників, і лише присмерком випливає на відкриту воду. У Європі, зазвичай, віддає перевагу низинному ландшафту — наприклад, в Німеччині не зустрічається на висоті вище 600 м, а в Швейцарії вище 800 м над рівнем моря.[10] Однак в цілому верхній поріг проживання сильно варіює залежно від регіону — наприклад, в Закавказзі птах зустрічається на висоті до 1800 м[11], а в Непалі до 4575 м над рівнем моря.[3]

Міграція[ред.ред. код]

Типове місце мешкання очеретниці — зарості очерету озерного

На більшій частині ареалу водяні курочки ведуть осілий спосіб життя та тільки на півночі є частково чи повністю перелітними. У низкі випадків характер сезонних переміщень цих птахів вивчений недостатньо. Відомо, що в Європі схильність до міграції зростає з південного заходу на північний схід: в державах колишнього СРСР і в Фінляндії практично всі птахи мігрують, в Скандинавії, Польщі і на півночі Німеччини залишається зимувати невеликий відсоток, а в Західній Європі птиці переважно живуть осіло. Перелітні птиці Північної Європи взимку переміщаються на захід або південний захід, досягаючи Британських островів, Піренейського півострова, Італії, Балкан і Північної Африки. У популяцій Центральної і Східної Європи міграція відбувається у напрямку з півночі на південь або з північного заходу на південний схід.[12] Птахи Західного Сибіру найімовірніше пересуваються до узбережжя Каспійського моря, на південь Середньої Азії, в Ірак, Іран, Афганістан і країни Близького Сходу. В Східному Сибіру і на Далекому Сході птиці в зимовий час, можливо, мігрують до Китаю і в Південно-Східну Азію.[5] Окремі осередки зимівель водяної курки виявлені в Африці на південь від Сахари, в Сенегалі, Гамбії, Малі, на півночі Нігерії і Судану, на півдні Чаду; проте місця гніздування цих птахів не вивчені.[12]

На території Америки очеретниці мігрують на північ від узбережжя Мексиканської затоки і Флориди.

У разі міграції до місць гніздування прилітають тоді, коли вода повністю звільняється від льоду — в квітні або на початку травня. Осінній відліт починається на початку серпня.[8] Під час весняного перельоту птиці головним чином тримаються парами (дуже рідко летять поодиноко), летять на великій висоті і в нічний час. Осіння міграція відбувається на низькіших висотах, попервах парами або поодиноко, а в кінці невеликими зграйками до 10 птахів.[5]

Розмноження[ред.ред. код]

Кладка яєць

Водяні курочки моногамні, тобто на одного самця припадає одна самка; пари зберігаються протягом декількох років поспіль. Сезон розмноження різниться у осілих і перелітних популяцій — при постійному перебуванні на одній території він може відбуватися цілий рік, тоді як при міграції тільки в теплу пору року.[3][13] У разі міграції до місць гніздування, птахи прилітають досить пізно, коли лід вже повністю розтанув, а також уже сформованими парами, які, вочевидь, утворюються ще в місцях зимівлі. Процес утворення пари помітно відрізняється від інших птахів — під час шлюбного періоду не самці домагаються розташування самки, а навпаки — самки змагаються між собою за право володіння самцем.[3] Для гніздування вибирається зарослу водойму, інколи дуже невеликого розміру — лісове озеро, болото або тиха річка. При цьому пара уникає сусідства з іншими птахами того ж або іншого виду — в разі непроханого гостя камишніци агресивно захищають свою гніздову територію, демонструючи загрозливу позу або зрідка навіть вступаючи в бійку.[7] На невеликій водоймі, як Зазвичай, гніздиться тільки одна пара, а на великому їх може бути декілька. Відстань між сусідніми гніздами може значно відрізнятися в залежності від району проживання, проте не буває менше 25 м[5], а власне гніздова територія становить щонайменше 8 м в діаметрі.[13]

Гніздо найчастіше влаштовується на невеликому підвищенні посеред водойми або на її краю — на купині, що стирчить з води, серед гілок затопленого дерева, в заростях очерету, рогізу чи тростини, в кущах біля самої води. Якщо на березі є густа рослинність, то кубло може бути розташоване на землі.[8][13] Рідше гніздо може бути влаштовано над землею на гілках чагарнику або дерев, в старих сорочих гніздах або навіть на даху будинків в населених пунктах.[5] Якщо гніздо розташоване посеред води, то глибина водойми в цьому місці не перевищує 1 м, але зазвичай менше 60 см.[8] Як будівельний матеріал для кубла завжди використовується однорідний матеріал — сухі стебла і листя, що ростуть поруч водних рослин — очерету, ситника, тростини, рогозу, осоки, куничника, лотоса, латаття тощо. Будівництвом займаються обидва, самець і самка, проте на відміну від лисок у камишніци є поділ обов'язків — основою займається самець, а вистиланням лотка самка.[5] Також в одному з американських досліджень було відзначено, що самець набагато більше самки займається збором будівельного матеріалу.[14] Загалом гніздо являє з себе добре втрамбоване спорудження близько 15 см заввишки і діаметром 21-25 см, з добре вираженим, гладким і глибоким лотком.[8]

Пухове пташеня

За сезон як правило буває дві кладки яєць — в Росії перша кладка зазвичай доводиться на кінець квітня-травень, а друга на червень-липень. Кожна кладка складається з 3-15 (зазвичай 5-9) яєць, які відкладаються по черзі з інтервалом в 24 години.[3][15] Велика кількість яєць в кладці може свідчити про внутрішньогніздовий паразитизм. Яйця розміром 38—50 х 23—34 мм, зі світло-палевим, іржаво-глинистим або охристим фоном, дрібним поверхневими бурими краплями і великими фіолетово-сірими плямами[16]. У разі, якщо перша кладка з якої-небудь причини втрачено, самка здатна відкласти яйця вдруге. Інкубаційний період становить 17-22 днів; насиджують кладку обидва батьки, проте самиця проводить в гнізді набагато більше часу. Пташенята, що вилупилися, вкриті довгим чорним пухом з оливково-зеленим відливом. На голові пух сріблястого кольору і дуже рідкісний. Пташенята дуже швидко починають плавати, за необхідністю пірнати і перебиратися по гілках дерев, проте в перші півтора-два тижні не здатні самостійно добувати корм і підтримувати постійну температуру тіла — в цьому їм допомагають батьки. На крило пташенята стають у віці 42-70 днів[3], проте ще задовго до цього строку вони стають повністю самостійними в той час, коли батьки зайняті другий кладкою. За деякими даними, пташенята першого виведення беруть участь в насиджуванні повторної кладки і згодом допомагають годувати молодших пташенят.

Соціальна поведінка[ред.ред. код]

Водяні курочки уникають спільноти інших птахів, зокрема того ж виду. Лише під час зимової міграції вони можуть тимчасово скупчуватися в одному місці до 20 (рідко до 50) пар, але навіть в цьому випадку зберігають між собою дистанцію 1-5 м.[5] Решту часу трапляються парами або самотужки, ретельно оберігають кормову і гніздову території. У разі, якщо на межі території з'являється прибулець, видають характерні різкі односкладові крики «кіррк» або неголосні «цик-цик», а також направляються у напрямку до гостя. Якщо виникає конфлікт між сусідніми парами або з іншими птахами, курочки приймають загрозливу форму, а в разі триваючої агресії вступають в бійку. Птах нахиляє низько голову в напрямі до супротивника, підійме задню частину тіла і розпускає хвіст, а коли конфлікт відбувається на воді, то крім того може повністю пригнутися і стрімко попливти вбік ворога.

Живлення[ред.ред. код]

Очеретниця здобуває собі корм на краю водойми

Раціон водяної курочки дуже різноманітний і включає в себе як тваринну, так і рослинну їжу. В пошуках їжі вона бродить у мілководді, перевертаючи листя плаваючих рослин на кшталт латаття або ряски, чи плаває у ставку, іноді занурюючи голову в воду. На глибині зрідка пірнає, проте під водою в горизонтальному напрямі майже не плаває. На суші скльовує насіння прибережних трав або ягоди дерев і чагарників. Також ловить низьколетячих комах. Харчується молодими пагонами водних або навколоводних трав'янистих рослин (очерет, тростина, осока, лататтєві тощо.), водоростями, злаками, листям і ягодами напівчагарників (горобина, обліпиха, шипшина, ірга тощо), безхребетними тваринами (комахи і їх личинки, павукоподібні, дощові хробаки, равлики), молюсками і земноводними (пуголовки).[5][13]

Хижаки[ред.ред. код]

У Європі найбільш небезпечними хижаками для камишніци вважаються звичайні канюки, чорні і сірі ворони, сороки, сірі чаплі, очеретяні луні, пугачі, американські норки, лисиці.[5][17] Окрім того, в ряді регіонів світу лімітуючими факторами для птахів можуть бути щури, кішки, собаки і мангусти.[13]

Підвиди[ред.ред. код]

Підвид Поширення
G. c. chloropus (Linnaeus, 1758) Європа, Північна Африка, Канарські, Азорські острови, Острови Зеленого мису, Азія (Західний Сибір, Далекий Схід, Сахалін і Курильські острови, Японія, Південно-Східна Азія аж до Малайзії, Шрі-Ланка)
G. c. galeata (Lichtenstein, 1818) Тринідад, Гаяна, Бразилія на південь від штату Амазонас, Північна Аргентина, Уругвай
G. c. orientalis (Horsfield, 1821) Сейшельські, Андаманські острови, Південна Малайзія, Індонезія, Філіппіни, Палау
G. c. meridionalis (C. L. Brehm, 1831) Африка на південь від Сахари, Острів Святої Єлени
G. c. pyrrhorrhoa (A. Newton, 1861) Острови Мадагаскар, Реюньйон, Маврикій; Коморські острови
G. c. garmani (Allen, 1876) Анди (Перу і північний захід Аргентини)
G. c. sandvicensis (Streets, 1877) — Гавайська курочка[18] Ендемік Гавайських островів
G. c. cerceris (Bangs, 1910) Антильські острови (за винятком островів Тринідад і Барбадос)
G. c. cachinnans (Bangs, 1915) Північна Америка на південь від Південно-Східної Канади і на північ від Західної Панами, Бермудські і Галапагоські острови
G. c. pauxilla (Bangs, 1915) Америка від Східної Панами на півночі до Північно-Західного Перу на півдні
G. c. guami (Hartert, 1917) Ендемік Північних Маріанських островів
G. c. barbadensis (Bond, 1954) Ендемік Барбадосу

Література[ред.ред. код]

  1. (англ.) Francesca Greenoak «British Birds: Their Folklore, Names and Literature» A&C Black; New Ed edition 1997 ISBN 0-7136-4814-7
  2. а б (англ.) Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant. «Birds of Europe» 1999 ISBN 978-0-691-05054-6 pp.116
  3. а б в г д е ж (англ.) Taylor, B. 1998. Rails: A Guide to the Rails, Crakes, Gallinules and Coots of the World. United Kingdom: Yale University Press.
  4. (англ.) Davis, B. 1997. A Field Guide to Birds of the Desert Southwest. Houston, Texas: Gulf Publishing Company.
  5. а б в г д е ж и к (рос.) Р. Л. Бёме, Н. П. Грачев, Ю. А. Исаков «Птицы СССР. Курообразные, Журавлеобразные» Изд. «Наука» Ленинград 1987 онлайн [1]
  6. (фр.) «Common Moorhen» Oiseaux étrangers qui ont rapport à la Sittelle. Прочитано 2007-10-26
  7. а б в (рос.) Бутурлин С. А. и другие «Птицы. Животный мир СССР» 1940 онлайн
  8. а б в г д (рос.) Боголюбов А. С., Жданова О. В., Кравченко «Атлас-определитель птиц, птичьих гнезд и голосов птиц средней полосы России.» Москва, «Экосистема», 2006 онлайн [2]
  9. (рос.) Інформаційно-дослідницький центр «Фауна». «Камышница Gallinula chloropus (Linnaeus, 1758)» Прочитано 2007-10-26
  10. (нім.) Einhard Bezzel: BLV Handbuch Vögel. BLV Verlagsgesellschaft, München 1996, ISBN 3-405-14736-0
  11. (рос.) APUS.RU Семейство Пастушковые — Rallidae «Камышница» Прочитано 2007-10-26
  12. а б (англ.) Global Register of Migratory Species. Species fact sheet «Gallinula chloropus» Прочитано 2007-10-26
  13. а б в г д (англ.) Conservation Management Institute «(DRAFT) — Taxonomy Species MOORHEN, COMMON, HAWAIIAN» Прочитано 2007-10-27
  14. (англ.) S.E. Nagata. «Status of the Hawaiian gallinule on lotus farms and a marsh on Oahu, Hawaii.» M.S. Thesis, Colorado State University. 1983. 87 pp.
  15. (англ.) Bannor, B. K., and E. Kiviat. 2002. Common Moorhen (Gallinula chloropus). In The Birds of North America, No. 685 (A. Poole and F. Gill, eds.). The Birds of North America, Inc., Philadelphia, PA.
  16. (рос.) Птицы Средней Сибири «Камышница» Прочитано 2007-10-27
  17. (англ.) The Plant Press Moorhen — Gallinula chloropus Прочитано 2007-10-29
  18. (рос.) Фишер Д., Саймон Н., Винсент Д. Красная книга. Дикая природа в опасности / пер. с англ., под ред. А. Г. Банникова. — Москва: Прогресс, 1976. — С. 303—304. — 478 с.

Посилання[ред.ред. код]