Колісники (Ніжинський район)

село Колісники
Проєкт 2023 р.
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Ніжинський район
Рада	Колісниківська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA74040090100093689
Основні дані
Засноване	1625 р.
Населення	340
Площа	1,763 км²
Густота населення	300,62 осіб/км²
Поштовий індекс	16632
Телефонний код	+380 4631
Географічні дані
Географічні координати	51°04′58″ пн. ш. 31°43′11″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	122 м
Водойми	Остер
Місцева влада
Адреса ради	16632, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, с.Колісники, вул. Гоголя, 7
Староста	Давиденко Сергій Олексійович
Карта
Колісники
Колісники
Мапа
Колісники у Вікісховищі

Колі́сники — село в Україні, у Ніжинському районі Чернігівської області. Населення становить 340 осіб. Орган місцевого самоврядування — Колісниківська сільська рада, Вертіївської територіальної громади. Україна.

Історія

Прадавня історія місцевості навколо Колісників.

Перші поселення на території поблизу Колісників датуються Бронзовою добою (III-I тісячоліття до н.е.) та Ранньою залізною добою (I тісячоліття до н.е.), залишки поселень Залізної доби були знайдені на південний схід від села за територією колишньої колгоспної ферми.

Починаючи із шостого століття нашої ери, територію Чернігівщини стали заселяти східнослов'янські племена, зокремя плем'я Сіверян.

Городище часів Київської Русі.

На землях навколо Ніжина, в часи Київської Русі, існували поодинокі городища (укріплення), а сам Ніжин (Ніжатин) був укріпленим центром Чернігівського князівства. Залишки одного з городищ і досі існують поблизу с. Плоске (приблизно 4 км від Колісників).

У жовтні 1239 року, укріплення стародавнього Ніжина знищив загін монгольського хана Мунке, після чого майже півтора сторічча в спустошених околицях міста кочували нікому не підлеглі ватаги кочовиків-бродників.

1385 року землі навколо Ніжина, та й саме місто, Великий київський князь Володимир Ольгердович подарував у володіння нащадку Володимира Мономаха князю Юрію Половцю-Рожиновському.

XVII ст.

с. Колісники на карті початку XVII століття. Кордон між Річчю Посполитою та Московією проходить у 2-3 км від Колісників по болоту Смолянка.

Після перемоги Речі Посполитої у Польсько-московській війні (1609—1618) та підписання Деулінського перемир'я, землі навколо Ніжина перейшли під владу Речі Посполитої. Виникла необхідність упорядкування прикордонних з Московією земель та заохочення землевласників, посполитих селян та козацтва до розвитку соціально-економічного життя саме на цих землях. З цією метою місцевому населенню надавались більш широкі права самоврядування.

Виникнення села Колісники.

25 березня 1625 року Ніжину було надано магдебурзьке право, були закріплені землеволодіння у самому Ніжині та землях навколо Ніжина, створюється орган міського самоврядування — магістрат на чолі з войтом. Це стало поштовхом для інтенсивного розвитку ремесел та торгівлі в регіоні, почали виникати поселення ремісників та землевласників. Одним за таких поселень і стало село Колісники, яке виникло приблизно 1625 року на землях, що належали шляхтичу Петровському. Після смерті Петровського його вдова одружилася з ніжинським войтом (міським головою) Олександром Цурковським, який, після смерті дружини, став власником земель в Колісниках, що було підтверджено наказом короля Речі Посполитої Владислава IV 1648 року.

«... selęnje Kukśin z prisąłąk Kolesniki i drevnią Miłniki.» (... селения Кукшин с присёлком Колесниками и деревней Мильники.) — із наказу короля Владислава IV.

В цей час проводився реєстр населення прикордонних з Московією областей Речі Посполитої і мешканцям надавались прізвища, перші мешканці одночасно були і за ремеслом колесниками, і за прізвищем Колесник (Колісник). Ще до кінця XX сторіччя в Колісниках жили люди з прізвищем Колесник, які є прямими нащадками перших поселенців села. На історичних картах можна помітити два варіанти назви села «Колесники» та «Колісники». Хати перших поселенців землевласник Петровський дозволив побудувати на мілинах Смолянського болота, малопридатних для землеробства, в районі, який тепер називається "Коворотнівка".

Владислав IV, король Речі Посполитої. Своїм указом 1648 р. підтвердив успадкування с. Колісники Олександром Цурковським.

Війна 1648-1657 років.

У червні 1648 р. війська Богдана Хмельницького визволили Ніжинщину від шляхетського панування Речі Посполитої. У цей час сформували Ніжинський козацький полк. Жителі Колісників брали участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 рр. у складі Другої Ніжинської сотні Ніжинського полку.

В реєстрових списках Другої Ніжинської сотні за 1649 рік зазначено мешканців Колісників козаків братів Логвина (Лонгин) та Гапона (Агафон) Давиденків — синів посполитого селянина Давида Колесника . При зміні соціального статусу з посполитих селян на козаків, часто змінювалось і прізвище.

1654 р., Ніжин, як і вся територія Лівобережжя, перейшов під владу Московського царства. Навіть після підписання Переяславських угод не припинялась боротьба між прихильниками Речі посполитої, прихильниками переходу українських земель під владу Московії та борцями за повну незалежність Гетьманщини. Остаточний перехід Ніжинщини і Колісників під протекторат Московського царства відбувся після "Чорної ради" в Ніжині 17-18 червня 1663 року, коли гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюховецького, а ніжинського полковника Василя Золотаренка 18 вересня 1663 року було страчено. Козаки, що приймали участь у збройній боротьбі на боці московитів проти польської влади, тепер отримали земельні наділи в якості винагороди за бойові заслуги. Деякі з них поселилися на хуторі поблизу Колісників, який і досі називається "Козачий куток" (тепер у складі села). Козацькими родами, що постійно мешкали в Колісниках, були сім'ї з прізвищами Блуд, Давиденко, Любченко, Овдієнко, Полулях, Хоменко, Ювко.

Алєксєй Міхайловіч Романов, цар Московії. Своєю грамотою 1660 р. підтвердив успадкування с.Колісники Тарасом Забілою.

Після смерті Цурковського, власником земель в Колісниках став його зять борзнянський сотник Тарас Петрович Забіла, згідно з указом царя Алєксєя Міхайловіча 1660 року:

«Божіею милостію мы, великій государъ, царъ и великій князь Алексѣй Михайловичъ ... (по титулу) — пожаловали есмо нашего царского величества города Нѣжина войта Александра Цурковского, что в нинѣшномъ (1660) году билъ челомъ намъ, великому государю, онъ, Александеръ, по привиліямъ, польскаго короля и нашего царского величества войска запорожскаго гетмановъ Богдана и Юря Хмельницкихъ, владѣтъ он родственними своими вотчинами: деревнею Кукшиномъ, деревнею Колесниками, деревнею Мильниками с мельницею и с крестьяни и со всѣми угодіями, да мелницями Вересовкою и Козаревкою, и намъ, великому государю, пожаловати-б его, велѣти тѣ его родственніе вотчинніе деревнѣ и мелници подтвердить нашею государскою жалованною грамотою; а в привиліяхъ королевскихъ и гетманскихъ тѣми родственними вотчинами ему, Александру, владѣть велѣно. И мы, великій государъ, наше царское величество, пожаловали нѣжинскаго войти Александра Цурковского тѣми его родственними вотчинами: деревнею Кукшинскою, деревнею Колесниками, деревнею Мильниками с мелницею и с крестіяни и со всѣми угодіи; да мелницами Вересовскою и Казарскою буде владѣть и дѣтемъ его велѣли, и на тѣ деревни и на мелници дати ему нашу царского величества грамоту жалованную за нашею государскою печатию. И по нашей государской милости, нѣжинскому войту Александру Цурковскому и дѣтемъ его тѣми деревнями Кукшинской, и Колесниками, Мильниками с мелницею и со крестяни и со всѣми угодіи да мелницями Вересовкою и Козаровскою, буде онъ нинѣ владѣетъ и спору нѣтъ, и челобития ни от кого не будетъ, владѣти и доходи всякіе имати, по чему с тѣхъ деревенъ и мелницъ имиванно напредъ сего. Дана сія наша царского величества жалованная грамота в нашемъ царствующемъ градѣ Москвѣ лѣта от созданія мира 7168, мѣсяця марта 28 дня.» — указ царя Московії Алєксєя Міхайловіча від 1660 р. щодо права власності шляхтича Цурковського на с. Колесники.

Пізніше гетьман Іван Самойлович перевів Колісники у підпорядкування військової області. Універсалом Гетьмана Івана Мазепи Колісники були повернені у власність Тарасу Забілі:

«... абѩсмо привернулі имъ во владѣние сѣлом Кукшино с пріселкомъ Колѣсніками и деревнѣй Мыльникі, которые прежде дѣржалъ в своемъ владѣніи небожчикъ Алѣѯандр Цурковський.» — Універсал Гетьмана Івана Мазепи. 1692 р.

Володіння Тарасом Забілою Колісниками було підтверджено царською грамотою:

«Божіею милостію мы, великіе государы, цари и великій князь Иванъ Алексѣевичъ, Петр Алексѣевичъ ... (по титулу) — пожаловали нѣжинскаго полку сотника борзенскаго Тараса, да хоружого Юрія, да Михайла Забѣловъ, велѣли имъ дать сію нашу великихъ государей нашего царского величества жалованную грамоту на село Кукшинъ, да на приселокъ Колесники, которимъ прежде сего владѣлъ дѣдъ ихъ родній, бившій нѣжинской войтъ Александеръ Цурковскій, для того: в нинѣшнемъ году (1695) генваря 5 дня билы челомъ намъ великимъ государемъ нашему царскому величеству они ... велѣли имъ тѣмъ селомъ Кукшиномъ и приселкомъ Колесниками с посполитими людми, буди которіе посполітие люде из давнихъ лѣтъ в войсковой росписѣ не писаны и на нашей великихъ государей службѣ в походах не были, послушаніе и повинность отбырать, а иностраннимъ людемъ, которіе с ними смежни, обідъ нѣ в чемъ никакихъ не чинить; на что и сію нашу великихъ государей нашего царского величества жалованную грамоту дать имъ указали и на память наследникамъ ихъ. А казаки, в томъ вище помянутомъ селѣ и приселке живущіе и в войсковомъ списке обрѣтающіеся, имѣютъ быти при своихъ вольностяхъ ненарушими ... Писана сія наша царского величества жалованная грамота в нашемъ царствующемъ великемъ градъ Москвѣ лѣта от созданія міра 7203, мѣсяця генваря 23 дня, государствованія нашего 13 году.» — царська грамота царів-співправителів Івана V і Петра І від 1695 р., що підтверджує володіння с. Колесниками, онуками Цурковського, Тарасом, Юрієм та Михайлом Забілами.

Данило Апостол, гетьман Лівобережної України з 1727 по 1734 рр.. За його наказом записано перші дані про населення та володіння маєтностями в с.Колісники.

Пізніше про це було записано у "Генеральному следствіі Ніжинського полку гетьмана Данила Апостола":

«Ѧкъ старожиліе запомнѩт, от польскаго владѣнія нѣкоторая шлѩхтичка удова, прозиваемая Петровская, владѣла; потимъ лянтъ-войтъ нѣжинскій Цурковскій, понявши оную шляхтичку за себе, и дѣревнеѩ Колесниками завладѣлъ; а по Цурковскому Самойловичъ и Мазепа гетманы владѣлы; а нынѣ судія енеральній Михайло Ꙁабѣла, по грамотѣ монаршой, вовѣчное владѣніе даной дѣду его Цурковскому на оніе села Кукшинъ и Колесники, по той же грамотѣ.» — Генеральне следствіє Нежинського полка 1729-1730 Данила Апостола.

Згідно з "Рум'янцевським описом" в Колісниках козацьких дворів було 10, селянських - 43, які перебували у володінні родича Тараса Забіли, Миргородського сотника Кирила Забіли 1695 року.

XVIII ст.

Дані перепису населення Колісників 1720-х років.:

Дѣревня Колесники, общаго владѣнія: капітана Алеѯандра і Павла Ꙁабѣлъ - мужескаго полу 177 людѣй, женскаго 188; владѣнія поручика Івана Нѣстеренка - муж. 13, жен. 13; владѣнія майорши Ѥлісаветы Родзѩнкіной - муж. 11, жен. 10; владѣнія корнета Стѣпана Ꙁабѣлы - муж. 59, жен. 44; свободных козаковъ - муж. 37, жен. 49. хуторъ подъ Колесниками, владѣнія коллѣжскаго ассесора Ѥвдокіи Гордѣевой муж. 4, жен. 10; Ітого - муж. 301, жен. 314 людѣй. Всѣго - 615 людѣй. — Генеральне следствіє Нежинського полка 1729-1730 Данила Апостола

Метричні записи в церкві с. Плоске за 1751 рік про народження колесницьких посполитих (селян) та козаків.

Запровадження кріпосного права.

1783 року указом імператриці Катерини ІІ на землях Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв було запроваджено кріпосне право. До запровадження російською владою кріпосного права, посполиті селяни, хоча і не мали у власності землі, але фактично були вільними. Посполиті селяни мали власне житло і працювали на землі, що належала землевласнику за використання якої платили або частиною вирощеного врожаю, або грошима. Після 1783 року селяни ставали кріпаками і позбавлялись права зміни місця проживання і ставали власністю поміщиків. Поміщик мав право продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити чоловіка з жінкою і батьків з дітьми.

У 1783 році відбувся переросподіл земель у зв'язку з впровадженням кріпосного права, багато землевласників та козаків, що мали власні наділи, були незадоволені розмірами землеволодінь. Саме в цей час відбувалось освоєння та заселення земель в південних губерніях, які нещодавно було відвойовано у Кримського ханства та Османскої імперії. Виконавчій владі в багатьох губерніях Російської імперії було поручено заснувати поселення у північному причорномор'ї та фінансово сприяти переселенню туди мешканців губернії. Деякі мешканці Колісників, зокрема козаки, переселились на землі сучасних Херсонської, Запорізької, Миколаївської областей, зокрема мешканець Колісників козак Антон Стефанович Полулях (1742-1827) із двома синами у 1783 році переселився у таврійські степи і став мешканцем поселення в Таврійській області, нині це село Чернігівка, Бердянського району, Запорізької області. В селі Чернігівка і нині частина населення має прізвище "Полулях".

XIX ст.

В ХІХ сторіччі село Колісники було у складі Мринської волості Ніжинського повіту Чернігівської губернії. В Колісниках до 1859 року існували два заводи — цегляний та винокурений, які належали поміщику Смирнову.

Скасування кріпосного права, економічний розвиток.

На момент скасування в Російськії імперії кріпацтва, 1861 року, найбільшими земельними наділами у Колісниках володіли поміщики Величко, Забіла, Ковалевський, Ляцький, Нестерович, Парпура, Смирнов, Фільковська (Хільківська). Після скасування кріпосного права більшість земель всеодно залишились у володінні поміщиків. Через безробіття і недостатні земельні наділи для власного господарювання селяни були вимушені найматись на ремесляну роботу у місті Ніжин та сільськогосподарську роботу у нових землевласників. Місцеве населення так висловлювалось стосовно оновлення господарського життя після 1861 року: "Раніше працювали на пана, тепер працюєм на жида."

За 20 років після скасування кріпосного права, кількість дворів в Колісниках збільшилось більш ніж на третину, з 99 (1859 р.) до 136 (1879 р.).

• 
  Дані про населення в Колісниках за 1859 рік. — Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 г.
• 
  Відомість про будівлі у с. Колісники. 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Дані про облаштування земель у с. Колісники. 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Дані про кількість дворів і земель у власності у с. Колісники. 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Кількість безземельних дворів у с. Колісники. 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Карта грунтів Ніжинського повіту (уєзда). 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Карта соціального стану населення Ніжинського повіту (уєзда). 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.
• 
  Дані про кількість домашньої худоби в селі Колісники. 1879 р. — А.А.Русовъ. «Нѣжинский уѣздъ», Киевъ, 1879 г.

Окрім селян-кріпаків, яких було 3/4 від усього населення села, в Колісниках мешкали козаки. Козацькі господарства (родини) володіли в середньому в три рази більшими наділами ніж визволені від закріпачення селяни (в середньому 9,1 десятин у козаків проти 3 десятин у селян на одне домогосподарство).

За даними перепису 1888 року в Колісниках проживала єврейська родина та, до 1882 року, утримували шинок, але через численні скарги мешканців Колісників шинок було закрито.

	Принадлежащий нѣжинскому еврѣйскому обществу Лейба Гершевъ Новиковъ 47 летъ, жена его Хана 42 летъ, дети их — Мордухъ 23 летъ, Нахимъ 18 летъ, Аронъ 16 летъ, Голда 12 летъ, Моисей 7 летъ, Сроиль 5 летъ, Янкель 1 годъ. Имѣетъ усадьбу с постройками по купчей крѣпости от 1863 года. Занимается торговлей молочными товарами.
— Списки еврѣев проживающих в Нѣжинскомъ уѣзде от 1888 года.

Будівництво церкви.

Важливою подією в житті села стало будівництво церкви. До 1882 року в Колісниках існував шинок в районі сучасної вул. Червоної, яким володів поселенець єврейської національності. Мешканці села зловживали алкоголем та витрачали на це численні кошти, через численні скарги шинок було закрито. Постало питання утворення нового осередку громадського життя. Таким центром повинна була стати церква.

До 1834 року мешканці Колісників були прихожанами Михайлівської церкви в селі Плоске, а з 1834 по 1883 рік прихожанами Миколаївської церкви в селі Мильники. Для спорудження церкви було зібрано з населення пожертви, зокрема під будівництво церкви поміщик Парпура виділив ділянку своєї землі та 25 рублів, найбільшу суму пожертвував селянин Колісників Іван Шарий — 100 рублів, чотири мешканці села пожертвували 50 рублів, один — 30 рублів, п'ять — по 25 рублів, решта мешканців 8, 6 та 2 рублів, загалом: 1150 рублів. Цих пожертв виявилось недостатньо, тому у селян від кожної копни жита було відібрано 4 снопи, з них зібрано 400 пудів зерна і продано за 300 рублів. Решта було зібрано пожертвами у вигляді грошей та будівельними матеріалами. За 500 рублів в селі Селище Козелецького повіту було куплено стару церкву св. Параскеви яка була побудована 1706 року та неодноразово ремонтована. Будівлю церкви було розібрано та перенесено в Колісники, відремонтовано і побудовано новий алтар, закуплено дзвони, ікони та внутрішнє спорядження. Загалом будівництво церкви обійшлося в 3 500 рублів.

15 серпня 1883 року, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, у Колісниках відбулось урочисте відкриття, освячення та перше богослужіння в церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Колісниках. В цей же день відбулись збори мешканців на яких церковним старостою було обрано місцевого селянина Івана Яковича Шарого, згодом за пожертву на будівництво церкви 100 рублів та за активну участь в організації збору коштів та будівництва Іван Шарий 31 жовтня 1884 року отримав грамоту в якій зазначалось:

	Святѣйшій Правительствующій Всероссійскій Сүнодъ, по засвидѣтельствованію Черниговскаго епархіальнаго начальства о пожертвованіи имъ на устройство церкви въ д. Колесникахъ Нѣжинскаго уѣзда, преподаетъ сему Шарому благословеніе.
— Подписалъ предсѣдательствующій членъ Св. Сүнода Исидоръ, Митрополитъ Новгородскій и Санктъ-Петербургскій.

Будівлю церкви було фактично збудовано 1706 року в с. Селищі, 1883 року перенесено в с. Колісники та відремонтовано. В 1930-х роках, під час боротьби з релігією в СРСР, будівлю було позбавлено статусу культової споруди, тепер 300-річна будівля є Будинком культури в селі Колісники.

• 
  Карта с. Колісники 1869 р. Автор картограф Ф. Шуберт.
• 
  Церква Успіння Богородиці в с. Колісники споруджена 1883 року. Будівля церкви тепер є Будинком культури. (Фото 1930-х років.)
• 
  Хата у центрі с. Колісники. У 1930-50 роках була адміністративною спорудою. Напис на стіні "Всі на ВИБОРИ!" (Фото 1930-х років.)

«‎... більшість мешканців Колісників мали прізвища: Антоненко, Ващенко, Гайдук, Давиденко, Іващенко, Забережный, Коваленко, Коворотный, Колесник, Кравченко, Крачок, Куденко, Кушніренко, Недоля, Олійник, Пелещук, Полулях, Радченко, Романенко, Сокол, Стеценко, Ходос, Шарий, Шевченко, Ющенко.» — "Метріка сёлъ Нѣжинскаго уѣзда за 1886 годъ"

На кінець ХІХ сторіччя серед чоловіків писемністю володів кожний четвертий, серед жінок грамотних майже не було.

Під час епідемії скарлатини, кору та чахотки у 1890-х роках в Колісниках загинуло десятки мешканців села. Загалом до 1920-х років смертність, зокрема серед дітей до 5 років, перевищувала 50% від усіх народжених.

XX ст.

Поміщиком який на початку ХХ ст. постійно жив у селі був Спадковий Дворянин Чернігівської губернії Титулярний радник Петро Парфентійович Парпура (1860-1918), якого народ називав "Пампура". Рід Парпури мав у володінні землі в Колісниках з кінця XVIII століття, на початку ХІХ ст. колісниківською поміщицею була Олена Парпура (Парпуриха). Родич Петра Парпури — Парпура Максим Йосипович, український громадський діяч, видавець і меценат, перший видавець поеми «Енеїда» І. П. Котляревського.

Петро Парпура був знавцем народної медицини та лікарських рослин. Його маєток був розташований на території сучасної Колісниківської школи, а поруч знаходились панська клуня та інші господарські споруди. Згідно даних Ніжинського уєзда за 1879 рік, Парпури мали у володінні 100 десятин землі: 10 десятин - під садибою, 40 дес. - ораних земель, 20 дес. - сінокоси, 30 дес. - т. зв. "неудобных" земель. Пан добре платив людям за їх працю, навіть дітлахи і ті заробляли в нього на солодощі. Петро Парпура загинув від бандитської кулі в 1918 році коли повертався з Ніжина до свого маєтку, ймовірно вбивцями були члени банди Кропив'янського.

― Архів Української Народної Республіки справозданія губерніяльних старост і комісарів. 1918 р.

Відомо, що його могила знаходиться десь поблизу липової алеї, між Будинком культури і школою.

Вже після падіння Російської імперії 1918 р. в селі ще мешкала колишня поміщиця Ксенія Миколаївна Ляцька, її хата знаходилась в районі теперішньої пожежної станції.

В 1920 році епідемія тифу забрала десятки життів мешканців Колісників.

Перша світова війна 1914-1918 років.

Під час Першої світової війни (1914-1918) майже дві сотні мешканців Колісників воювали на фронті, 53 з них були поранені або загинули:

Поранені та загиблі: Андрушко Захар Олексійович, поранений V.1916 Андрушко Федір Семенович, поранений VII.1915 Антоненко Корній Юхимович, поранений XII.1914 Антоненко Трохим Павлович, зник без вісті VI.1915 † Блуд Матвій Митрофанович, поранений XII.1915 Блуд Опанас Йосипович, зник без вісті VII.1917 † Блуд Сергій Стефанович, поранений XI.1917 Блуд Созонтій Єлисейович, зник без вісті VI.1915 † Гайдук Григорій Михайлович, поранений VII.1916 Гайдук Максим Юхимович, поранений IV.1916 Гайдук Тихон Григорович, зник без вісті IX.1916 † Давиденко Антон Григорович, зник без вісті VI.1915 † Давиденко Герасим Дмитрович, поранений XI.1914 Давиденко Григорій Кондратович, поранений IX.1916 Давиденко Кирило Гурович, поранений IX.1916 Давиденко Максим Кондратович, поранений VIII.1916 Давиденко Опанас Олексійович, поранений V.1916 Давиденко Павло Єпифанович, поранений XI.1916 Давиденко Пилип Павлович, поранений IX.1916 Давиденко Терентій Гурович, зник без вісті XII.1916 † Єрмоленко Сава Іванович, зник без вісті VIII.1916 † Забережный Павло Григорович, поранений VIII.1916 Коваленко Онисим Михайлович, залишений на полі бою VII.1915 † Коворотний Андрій Антонович, поранений XII.1916 Коворотний Василь Андрійович, поранений V.1916 Коворотний Макар Дмитрович, поранений VIII.1916 Коворотний Спиридон Самуілович, поранений IX.1916 Коворотний Федір Захарович, поранений IX.1916 Козленко Сергій Никифорович, поранений V.1916 Козленко Тарас Никифорович, поранений XI.1916 Колесник Павло Якович, убитий XII.1915 † Куденко Віктор Дмитрович, поранений X.1915 Куйда Петро Лаврентійович, поранений XI.1917 Недоля Роман Семенович, поранений VIII.1914 Овдієнко Симеон Іванович, зник без вісті III.1915 † Полулях Антон Купріянович, поранений I.1917 Полулях Гаврило Григорович, поранений VI.1917 Полулях Дмитро Семенович, поранений X.1916 Полулях Ларион Кузьмович, поранений VII.1917 Полулях Улиян Семенович, поранений V.1916 Прядко Діонісій Іванович, поранений IX.1916 Сокол Василь Моісейович, поранений VIII.1917 Ходос Андріан Данилович, поранений VIII.1914 Ходос Антон Максимович, поранений II.1916 Ходос Кузьма Максимович, поранений XI.1916 Хондогий Лука Васильович, поранений II.1915 Цапко Гаврило Дмитрович, поранений V.1917 Ювко Михаил Васильович, поранений V.1916 Ювко Сидор Григорович, поранений VIII.1917 Ювко Трохим Федотович, убитий V.1915 † Ювко Юхим Гордійович, зник без вісті IX.1916 † Ющенко Климентій Олександрович, зник без вісті V.1916 † Ющенко Микола Іванович, поранений XII.1915

Під час Радянсько-української війни 1917-1921 та Іноземної військової інтервенції 1918-1922, в Колісниках та його околицях, було вбито в сутичках та бойових діях щонайменше четверо мешканців села. Їх було поховано в центрі села на місці сучасного пам’ятнику загиблим мешканцям Колісників 1941-1945.

Вбито у 1917-1918: Антоненко Омелян Євтихійович (1895-1918) Куйда Петро Лаврентійович (1898-1918) Полулях Іларіон Кузьмович (1897-1917) Риженко Сергій Григорович (1891-1918).

В 1926 році в Колісниках було збудовано школу і, як відомо з архівних джерел, в 30-х роках у школі здобувало освіту 180 учнів. Спочатку навчатись могли тільки хлопчики, яких за невиконання домашнього завдання ставили голими колінами на гречку або просо.

Після рішення радянської влади про колективізацію у 1930 році в Колісниках були створені два колгоспи: "Червоний партизан" (в районі Коворотнівки і кладовища) та "імені Г.І.Петровського" (в районі Приміровщина), які згодом об'єдналися у один колгосп "Прапор комунізму".

Репресії 1920-38 років.

Деяких мешканці села Колісники були репресовані радянською владою, всі вони були згодом реабілітовані:

Репресовані: Антоненко Андрій Филимонович, 1900 р.н. Заарештований 19.04.1938 р. за участь у діяльності антирадянської української контрреволюційної повстанської організації. Розстріляний 19.05.1938. Реабілітований 7.03.1964 р. Антоненко Яків Опанасович, 1889 р.н. Заарештований 27.04.1938 р. за участь у діяльності антирадянської української контрреволюційної повстанської організації. Розстріляний 19.05.1938. Реабілітований 7.03.1964 р. Господаренко Семен Микитович, 1902 р.н. Заарештований 16.10.1930 р. за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР, позбавлений волі на 10 років. Реабілітований 11.09.1989 р. Давиденко Степан Павлович, 1890 р.н. Заарештований 21.12.1937 р. за проведення антирадянської агітації, скерованої проти заходів радянської влади. Розстріляний 26.12.1937 р. Реабілітований 11.09.1989 р. Кибальчич Анатолій Семенович, 1896 р.н. Заарештований 23.03.1920 р. за службу в денікінській армії та шпигунство. 23.09.1920 р. справу припинено. Заарештований 18.10.1930 р. Позбавлений волі на 8 років. Заарештований 24.03.1938 р. за участь у діяльності української контрреволюційної націоналістичної організації. Розстріляний 15.04.1938 р. Реабілітований 30.12.1938 р. Коворотний Дмитро Іванович, 1880 р.н. Заарештований 5.05.1940 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР засуджений до позбавлення волі на 3 роки. Реабілітований 17.06.1992 р. Коворотний Семен Захарович, 1915 р.н. Заарештований 28.07.1942 р. за ст.5-10 ч. 2 КК РСФСР засуджений до позбавлення волі на 10 років. Реабілітований 31.03.1993 р. Кравченко Кузьма Омелянович, 1892 р.н. Заарештований 8.09.1938 р. за ст. 54-2, 54-10 ч. 2, 54-11 КК УРСР. Засуджений до розстрілу. 27.02.1939 р. вирок змінений до позбавлення волі на 8 років. Заарештований 17.07.1950 р. за участь у діяльності антирадянської повстанської організації, висланий на поселення до Красноярського краю. Реабілітований 27.07.1989 р. Нагорний Олексій Дорофійович, 1896 р.н. Заарештований 27.06.1938 р. за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. 28.12.1938 р. справу припинено. Реабілітований 23.07.1997 р. Хондогий Максим Лукич, 1913 р.н. Заарештований 9.07.1937. за ст. 5-10 ч. 1 КК УРСР. Засуджений до позбавлення волі на 4 роки. Реабілітований 23.07.1991 р.

Карта с. Колісники. 1923 рік.

Голодомор 1932-1933 років.

Голодомор 1932-1933 років не оминув і Колісники. 9 грудня 1932 року колгосп "Червоний партизан" села Колісники було занесено на "Чорну дошку" як колгосп, робітники якого злісно саботували хлібозаготівлі. Саме саботування здачі хліба радянській владі дозволило уникнути численних жертв серед мешканців села.

Загалом під час Голодомору в Україні (1932—1933) в Колісниках, за свідченнями селян, від голоду померло двоє людей: Карпенко Анатолій і Куденко Григорій.

Друга світова війна 1939-1945 років.

Коли розпочалась Німецько-радянська війна, село тільки почало спинатись на ноги. Найсильніші і найсправніші господарі, які звикли працювати на рідній землі, змушені були взятися за зброю і стати на її захист. Колісники під окупацією німецької армії перебували з вересня 1941 по вересень 1943 рр.. Під час Другої світової війни 552 мешканці села бились на фронтах проти загарбників, 81 з них нагороджено орденами та медалями, 147 захисників загинули.

Ті ж, що залишилися, завзято боролись проти нацистів на окупованій території. Уже в вересні-жовтні 1941 року Іван Костюченко створює в селі підпільну групу, яка спільно діяла з партизанським загоном «За Батьківщину». Багато сімей пішло в ліси до партизанів, щоб швидше прискорити день перемоги.

«У вересні 1943 році, коли село звільнили від німців, діти знову сіли за шкільні парти. Школою їм слугувала звичайна сільська оселя. Навчання відбувалося в дві зміни. Скрізь відчувалася бідність, породжена війною: не було зошитів, підручників, столів, навіть лав, на яких сиділи тодішні школярі. Та й самим учням у холодну пору року ні в що було вдягтися і взутися, щоб дійти до школи. Але жага до знань, прагнення «вибитись в люди» спонукала дітлахів до навчання. У роки повоєнної відбудови школа відродилася, і вже наші батьки сіли за новенькі парти.» — зі спогадів жительки Колісників

• 
  Пам'ятник на братській могилі відкрито 26 жовтня 1957 року. На цьому місці було поховано трьох бійців радянської армії, що загинули обороняючи с. Колісники у вересні 1941 року.
• 
  "Пам'ятний знак воїнам-односельчанам, що загинули 1941-1945" Відкрито в травні 1962 року. В списках загиблих є учасники віійни СРСР проти Польщі 1939 р. та Радянсько-фінської війни 1940 р.
• 
  "Історія міст і сіл Української РСР. Чернігівська область." — К.:АН УРСР, 1972.
• 
  с. Колісники на карті Ніжинського району. 1987 р.

У 1964 році в Колісниках було відкрито восьмирічну школу, будівля якої і до цього часу існує. Навчалось, близько, 80-100 учнів. Навчання велось в дві зміни: вдень для дітей, і для дорослих, які навчались у вечірній час після роботи. Збереглися імена директорів та педагогів які працювали в школі: Пінчук Петро Якович, Ставицький Петро Данилович, Кравченко Василь Дмитрович, Рабінович Борис Ізарович, Коворотна Валентина Олександрівна.

За часів СРСР в селі була збудована значна кількість об’єктів інфраструктури, які забезпечували автономну життедіяльність села, але в 1990-х роках абсолютна більшість з них була знищена, розкрадена та стала непридатною до експлуатації.

• поштове відділення;
• пожежна станція;
• пункт збору молока у населення;
• пилорама;
• кузня;
• коров’яча ферма;
• птахоферма;
• свиноферма;
• кінна ферма;
• вівчарня.

У 1993 році була збудована Свято-Успенська церква, належить до УПЦ Ніжинської епархії Московського патріархату.

В 1990-х роках припинив своє існування колгосп "Прапор комунізму" і економічне та соціальне життя прийшло в занепад.

XXI ст.

Одним з небагатьох соціальних закладів в Колісниках залишалась школа. У 2003 році відбулось злиття Григорівської та Колісниківської шкіл в одну школу.

На початку ХХІ століття директорами Колісниківської школи були: Лозова Леся Вячеславівна, Ювко Оксана Миколаївна, Ярмак Людмила Олександрівна. Почали вливатись нові кадри з сучасними ідеями і технологіями. Школа взяла курс на формування нової особистості ХХІ століття. Підтримувати матеріально-технічний стан школи допомагали керівники місцевих агропідприємств «Дружба Нова», «Любава», «Отаман».

У 2011—2012 навчальний рік школа вступила у складі 34 учнів та учительського колективу з 8-ми фахівців. Останніми роками учнівський колектив Колісниківської школи був маленький, проте дружній. Завжди гучно в школі проходили святкові вечори. Майже все село об'єднувала школа у своїх стінах на Покровський ярмарок, Андріївські вечорниці, Новий рік, 8 Березня та інші свята. Учні завжди активно брали участь у районних олімпіадах, спортивних змаганнях, різних конкурсах.

У 2020 році Колісниківська школа припинила свою роботу.

В 2020-2021 роках, в рамках програми "Велике будівництво", в Колісниках розпочався ремонт та облаштування благоустрою, зокрема відремонтовано ділянку дороги Р-67, що проходить в межах села. Також здійснено ремонт будівль, очистка та облаштування водоймищ, обрізка дерев та очистка території від непотрібних дерев та кущів.

• Файл:Velyke budivnytstvo-2.jpg
  Ремонт "Траси Р-67" поблизу с. Колісників.

Російське вторгнення в Україну (2022 р.)

Під час російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, в Колісниках діяв загін територіальної оборони мешканців села для забезпечення порядку.

Сучасність.

Станом на 2023 рік населення Колісників становить приблизно 300 людей. За останні 50 років населення села зменшилось в 4 рази. Землі обробляються переважно приватними фермерами та фермерськими господарствами, скотарство представлене поодиноким поголів'ям худоби.

За більшістю ознак село Колісники через декілька років стане мертвим селом і може зникнути, як численні села Чернігівщини.

Географічні назви місцевостей

До теперішнього часу дійшли назви місцевостей в селі та поблизу села:

• «Свинюх» — місцевість де в минулому знаходилось господарство по розведенню свиней;

• «Смолянка» — болото та джерело з якого бере початок річка Смолянка, яка впадає в р. Десну;

• «Хильківщина» — землі та колишній хутір, який належав поміщикам Фальковським яких називали "Хільківські";

• «Приміровщина» — землі які приєднали ("приміряли") до Колісників на початку XX сторіччя та дозволили будувати житло;

• «Болото, або Заболоття» — район навколо озера в північно-східній частині села;

• «Стрільцьове озеро» — озеро та місцевість де існував хутір в якому жили стрільці;

• «Козачий куток або Полуляхів» — хутір в якому поселились козаки, що отримали землі у власність за військові заслуги після обрання гетьманом Лівобережної України Іваном Брюховецьким у 1663 році.

• «Коворотнівка» — місцевість яка була густо поділена коворотами, пізніше стало прізвищем мешканців села — "Коворотний" (до XIX сторіччя — "Заковоротний");

• «Гончарівка» — місцевість де жили гончарі;

• «Старий табір» — місцевість де у XX сторіччі була розташована Машинно-тракторна станція (табір) який згодом був перенесений в район поблизу кладовища.
• «Дяківка»;
• «Слобідка».

Кладовища розташовані на найвищих пагорбах: велике кладовище, яке нині існує, та менше, яке знаходилось на місці сучасної пожежної станції (було знищене під час будівлі господарських споруд колгоспу "імені Г.І.Петровського" в 1930-х роках).

Відомі уродженці

Коворотний Сергій Володимирович (1977-2014), прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014 р.

Кравченко Микола Дмитрович (1927-1996), підполковник Радянської армії, нагороджений медаллю «За бойові заслуги» 1956 р. за активну участь у бойових діях в ході воєнного придушення антирадянського повстання в Угорщині.

Кравченко Федір Дмитрович (1927-1989), майор Радянської армії, нагороджений медаллю «За бойові заслуги» 1955 р.

Колісниківський ліс, заказник гідрологічний поблизу села Колісники

Керівники

Голови колгоспу "Прапор комунізму" с. Колісники:

• Корженко Григорій Миколайович
• Сай Микола Олександрович
• Скрипка Микола Дмитрович

Голови сільської ради:

• Недоля Григорій Георгійович
• Рибка Анатолій Петрович
• Коворотна Олена Сергіївна

Символіка

Проєкт герба: У зеленому полі золоте колесо, у синій главі три срібні квітки лілії з зололтими осердями.

Колесо, символізує назву і ймовірно традиційне заняття мешканців. Лілії - символ Богородиці, вказує на церкву Успіння Пресвятої Богородиці в Колісниках, а також є символом Колісниківського заказника - лучно-болотного природного комплексу.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)
• Погода в селі Колісники [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]