УТ-3
| УТ-3 | |
|---|---|
| Третій канал національного телебачення України | |
 | |
| Країна |
 Україна |
| Зона мовлення |
Україна |
| Мова мовлення | українська, російська |
| Центр керування | Київ, вул. Хрещатик, 26 |
| Формат зображення |
576i 4:3 (SDTV) |
| Тематика каналу | розважальна |
| Дата початку мовлення |
26 вересня 1992 |
| Дата кінця мовлення | 2 червня 1997 |
| Причина закриття | Получення телеканалом "СТБ" ліцензії за цілодобове мовлення |
| Замінив | УТ-4 |
| Аудиторія | молодіжна |
| Споріднені канали |
Мегапол Інтер |
УТ-3 (Третій канал національного телебачення України) — український телеканал. Розпочав мовлення 26 вересня 1992 року о 18:55 на мережі УТ-2 (колишній мережі Другої програми ЦТ), ділив ефірний час з російським телеканалом «РТР» та телеканалом «УТ-2». Припинив мовлення 2 червня 1997 року о 2:00. Телеканал був більш молодіжним, і був розрахований на більш прогресивну публіку. Спочатку мовив тільки у понеділок та вихідні з 18:55 до 00:00 або до 02:00, але згодом збільшив ефірний час. Інколи не можна було відрізнити мовлення «УТ-3» від «УТ-2», бо «УТ-3» власний логотип майже не використовував. В ефірі телеканалу були музичні, розважальні та інформаційні програми[1].
Історія[ред. | ред. код]
Старт каналу УТ-3 відбувся у суботу 26 вересня 1992 року. Рівно о 19:00, під час, відведений для ретрансляції «РТР», на екрані з'явився диктор, щоб повідомити глядачів про появу в українському ефірі нового телеканалу, а також заздалегідь вибачився перед глядачами російського каналу за те, що нова телепрограма перекриє їхні улюблені передачі, але прогрес — річ, яку не можна зупинити. До речі, першого вечора своєї роботи «УТ-3» мовив із "розривом", щоб дати українському глядачеві можливість подивитися рейтингову програму «РТР».
«УТ-3» був більш молодіжним каналом, і був розрахований на більш просунуту публіку, ніж «УТ-2». Тому з весни 1993 року «УТ-3» об'єднався з першою комерційною телестудією Києва «Мегапол» для створення спільних програм, які виходитимуть в ефір. Так було створено телеканал «УТ-3» у новій інтерпретації[2].
В 1994 році продовжувався розвиток «УТ-3». Тепер програми даного каналу виходили в ефір уже не три, а чотири рази на тиждень: крім середи та четверга і, як і раніше, за спільною мережею з програмами каналів «УТ-2» та «РТР»[3].
2 червня 1997 року програми «УТ-3» і «РТР» зникли. Цей день вважається днем закриття «УТ-3».
Назва УТ-3 вже як мережа згадується до кінця 1997 року, поки не почав мовлення телеканал "СТБ". У деяких друкованих телепрограмах України назва УТ-3 означала програму передач телеканалу "СТБ" із включенням передач російського Першого каналу (ГРТ) аж до 2002 року.
1997 року на базі УТ-3 був створений телеканал "СТБ", яка у 1997 році почала мовити під логотипом "СТБ". 29 % СТБ належало ГРТ[4].
Програми[ред. | ред. код]
Оскільки у рамках каналу УТ-2 велися трансляції пленарних засідань Верховної Ради України — вдень у прямому ефірі, а ввечері — у повторі, програми УТ-3 виходили виключно у вихідні та по понеділках — у дні, коли Верховна Рада не працювала у пленарному режимі.
У перший день роботи в ефірі транслювався мультсеріал «Черепашки-ніндзя», репортаж із республіканського центру обдарованих дітей (виробництва журналістів «УТ-3»), музична програма «Хтось називає це словом джаз», випуск комп'ютерної хроніки (обидві — від американської корпорації «Worldnet[es]»), а також два інформаційних випуску «СІТ-3» від служби інформації «TV Табачук».
Ефірний вечір на каналі УТ-3 розпочинався з програми «Візитка», ведучий якої представляв та анонсував те, що очікувало на глядачів протягом усього вечірнього сеансу. Крім вже згаданих проектів, в ефірі «УТ-3» транслювалися програми виробництва CNN з українським перекладом, цикли документальних фільмів, ігрові та розважальні проекти. Особливою популярністю користувався проект Анатолія Бондаренка «Хіт-рік» та ігрова програма «Winner», яка готувалася УТ-3 спільно з київським клубом «Що? Де? Коли?».
«Хіт-рік» був, по суті, першим всеукраїнським телевізійним хіт-парадом: щосуботи в ефірі транслювалося по сім відеокліпів від «топових» закордонних груп та виконавців. І з них два кліпи за участю телеглядачів відбиралися для підсумкової новорічної програми. При цьому для найуважніших та везучих були передбачені призи — щоб отримати їх, треба було вгадати кліпи, які зайняли перші місця в цій самій новорічної програми.
«Winner» був інтерактивною телевікториною, яка ділилася на дві частини — «Winner До» і «Winner Після». У першій глядачам задавалися питання та варіанти відповідей на них. Кожна відповідь мала свій цифровий номер-код. Глядачам слід було вибрати правильні, на їх погляд, варіанти відповідей, підсумувати цифри та протягом приблизно півгодини (поки на УТ-3 транслювалася інша програма) додзвонитися до студії та повідомити отриману суму. Після чого настав час другий частини — «Winner Після», коли у студії знову з'являвся ведучий і оголошував правильне число, а також імена телеглядачів, які стали переможцями та на яких чекали призи. Таким чином, глядачам було не обов'язково відповісти правильно на всі питання — головним було везіння у «вгадуванні» контрольної цифри.
Першою з програм продакшен-студії «Мегапол», які вона адаптувала для «УТ-3» став «Джемікс». З переходом на новий канал програма кардинально змінилася: на відміну від «Мегаполу» на сьомому каналі, де «Джемікс» виходив у вигляді щоденних тематичних програм, присвячений різним стилям і напрямках музики, «Джемікс» на УТ-3 був щотижневим годинним проектом. Тому програма була розбита на рубрики — «Музичні новини», «Поп-музика», «Інді-музика», «Хард-рок», «Індепендент», «Українська колекція». Незмінним залишався ведучий програми — Анатолій Вексклярський. Однак на «УТ-3» він вів програму з новою напарницею — Наталією Гуртовою. Прем'єра програми «Джемікс» на «УТ-3» відбулася 22 березня 1993 року о 22:40.
Також від «Мегаполу» на УТ-3 були наступні програми:
- «Астрологічний прогноз»
- «Фільмоскоп» — програма про новини кінематографу
- «Привіт-шоу», яка виросла з програми «Привіт» на «Мегаполі» — веселило глядача інсценування відомих анекдотів
- «Ну це вже вообще» (орфографія назви програми збережена) від Віктора та Олени Канісевичів, яка представляла пародії на інформаційні випуски та політичні програми[5].
Особистості[ред. | ред. код]
Ведучими та журналістами каналу були нині провідні топ-менеджери медіа-бізнесу України:
- Ганна Безлюдна (зараз — керівник медіагрупи Inter Media Group) — у 1992 році була призначена редактором та ведучою «УТ-3»[6])
- Ігор Кондратюк (зараз — телеведучий, телепродюсер, член журі «Х-фактор» та «Україна має талант» на СТБ) — у 1992—1994 роках вів телегру «5+1» на каналі «УТ-3»[7]).
- Анатолій Бондаренко (зараз — журналіст, редактор, телеведучий каналу «Інтер») — у 1992 році був одним із піонерів-відкривачів революційного на той час комерційного незалежного (насамперед від держбюджету) телеканалу «УТ-3», шеф-редактор творчої групи суботнього ефіру, автор та ведучий кількох музичних та розважальних програм («Хіт-Рік», «Для Вас», «Віннер» та інші), співавтор та ведучий «Вечірніх розваг для дорослих». Усі програми особливо цікаві були тим, що виходили у прямому ефірі[8].
- Ганна Безулик (зараз — знаменита українська ведуча каналів «1+1», «5 канал» та «Інтер», з 2016 року доцентка кафедри журналістики та нових медіа Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка[9]) — з січня 1992 року на «УТ-3» була ведучою та журналістом, працювала у програмах «Winner», «Рідікюль», «Круті новини». Готувала інформаційні матеріали[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ефірне телебачення та радіомовлення в Україні. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 9 листопада 2023.
- ↑ Развитие ТВ на Украине. Эволюция коллективной антенны… - Детектор медіа. detector.media (рос.). Процитовано 13 листопада 2023.
- ↑ История украинского ТВ глазами зрителя. Часть 5 | Mediasat (рос.). mediasat.info. Архів оригіналу за 15 жовтня 2018. Процитовано 15 жовтня 2018.
- ↑ Павел Мандрык (11 січня 2019). Телерейтинги: Итоги-2018. Лидерство «Украины», прыжок ICTV и падение СТБ. Telekritika.ua (рос.). Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 9 червня 2019.
- ↑ История украинского ТВ глазами зрителя. Часть 3 | Mediasat. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 14 листопада 2023.
- ↑ Анна Витальевна Безлюдная - биография, последние новости, связи, цитаты, фото (рос.). www.aif.ua. Процитовано 14 листопада 2023.
- ↑ Ігор Кондратюк | Телеканал СТБ. stb.ua. Процитовано 14 листопада 2023.
- ↑ Анатолий Бондаренко: Я очень благодарен судьбе, которая привела меня в «Жди меня. Украина» - tv.ua (рос.). tv.ua. Процитовано 14 листопада 2023.
- ↑ Безулик Ганна Володимирівна. ij.kubg.edu.ua. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 5 жовтня 2016.
- ↑ Безулик Анна. LIGA. Архів оригіналу за 25 березня 2018. Процитовано 14 листопада 2023.
