Ужинець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Ужинець
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Млинівський
Рада/громада Підгаєцька сільська рада
Код КОАТУУ 5623887104
Основні дані
Засноване перші згадки про село датуються приблизно 1508-1510 роках.У згадці пана Моновта,який передав село Ужиниць у власне користування Коблинському пану.
Населення 498
Площа 7,94 км²
Густота населення 62,72 осіб/км²
Поштовий індекс 35107
Телефонний код +380 3659
Географічні дані
Географічні координати 50°31′59″ пн. ш. 25°39′42″ сх. д. / 50.53306° пн. ш. 25.66167° сх. д. / 50.53306; 25.66167Координати: 50°31′59″ пн. ш. 25°39′42″ сх. д. / 50.53306° пн. ш. 25.66167° сх. д. / 50.53306; 25.66167
Середня висота
над рівнем моря
214 м
Водойми річка Ужанка (була до 1941 року)
Відстань до
обласного центру
5 км до смт Млинів, 22 до Луцька, 15 км до Дубно, а також 58 км до обласного центру - Рівне. км
Найближча залізнична станція ст. Дубно
Місцева влада
Адреса ради 35154, Рівненська обл., Млинівський р-н, с. Підгайці, вул. Народна, 43, тел. 79-2-86
Карта
Ужинець is located in Україна
Ужинець
Ужинець
Ужинець is located in Рівненська область
Ужинець
Ужинець

У́жинець — село в Україні, в Млинівському районі Рівненської області. Населення становить 498 осіб. У с. Ужинець встановлено пам'ятний знак на вшанування живцем спалених жителів села Людвіківка

Історія[ред.ред. код]

Назва села покохидь від висохлої річки Вужанка (Ужанка), де водилися вужі.

Історія[ред.ред. код]

Село Ужинцов згадується в акті від 15 липня 1568 р. в скарзі пана Яна Монтовта-Коблинського про нанесення побоїв його селянам в с. Ужинець і про погрози вбити його війта селянами дорогостайського урядника Яна Муховецького (опис актів Київського центрального архіву).

Ще раз Ужинець згадано як власність володимирського подкоморія князя Олександра Семашка в акті від 16 квітня 1572 р. — в скарзі Войтеха Рижицького від імені стольника великого князівства Литовського Миколи Дорогостайського на володимирського підкоморія Олександра Семашка та його дружину Варвару Олександрівну про те, що на Великдень вночі з неділі на понеділок (квітня 1572 р.) злодійським чином викотили (переселили) з Коблино в Дорогостаї два приналежні скаржнику сімейства — одне Олишка Андрійовича з дружиною та трьома синами, друге Барната з жінкою та дітьми. При цьому зазначено, що намісник скаржника Рижицький знайшов слід покражи в с. Ужинець, але війт Ужинецький цей слід знищив.

В 1886 р. в селі зведена церква імені Різдва Пресвятої Богородиці. Дерев'яна. Село на кінець XIX ст. належало графу Ходкевичу. В кінці XIX ст. організовано церковно-приходську двокласну школу.

Влітку 1919 р., відтісняючи білополяків, в Ужинець прибув Таращанський полк, а з часом — С. М. Будьонний із своїм штабом. Два тижні пробув він у селі. Поселився і жив у Н. Возняка, а штаб розміщувався в К. Радчука. Двічі в Ужинець із Дубно приїздив К. Є. Ворошилов, проводив мітинги.

Три батраки пана Ходкевича із Ужинця приєдналися до Будьонного і воювали проти білополяків.

У 1930-х роках великим земельним власником у селі був пан Ходкевич. Тут він мав у користуванні 468 гектарів орної землі та 1280 гектарів лісу. Селянам, які проживали у 120 дворах, належало 711 гектарів землі та 48 гектарів лісу.

Радянську владу у 1939 р. в Ужинці встановлено таким чином. У вересні на перехресті доріг Луцьк — Дубно, Млинів — Ровно зупинилася танкова колона. Звістка про це миттю донеслася до села. Зорганізувалася колона, яка із хлібом та сіллю вийшла назустріч військовій радянській частині.

А наступного дня біля школи люд зібрався на мітинг. Перед селянами виступив офіцер, котрий привітав селян із визволенням, розповів про райдужне життя у Радянському Союзі. Опісля вибрали місцеве самоврядування (сільком). Першим головою цього комітету став Олександр Миколайович Панасюк. У подальшому його чекали сталінські концтабори. Реабілітований.

У правління першого колгоспу, започаткованого навесні 1940 р., входили Іларіон Микитович Шендера, Василь Васильович Щупак, Никифор Євдокимович Возняк, Парфен Тимофійович Чернушко. Останнього обрали головою.

Найстрашніших лихом для жителів Ужинця стала нацистська окупація. Перші жертв гітлерівців — сільський активіст Петро Ващук та тодішній голова сільської ради Іван Ільчук. Понад двоє десятків ужинецьких юнаків та дівчат стали остарбайтерами у Німеччині.

Коли на луцькому автошляху було обстріляно німецький автомобіль, окупанти ще більш озвіріли. Вони спланували криваву акцію. Спалили цілу вулицю із 12 хат. Зокрема, у полум'ї загинула вся сім'я Григорія Котюка. 15-річна дочка вирвалася із будівлі. Почала втікати д лісу. За нею погналися на танку. Коли до лісу залишалося метрів п'ятдесят, відкрили стрільб з кулемета. А потім убієнну підім'яла ще й танкова гусениця.

Нараховувалося у колгоспі всього 12 індивідуальних господарств. Усі вони були спалені під час німецької окупації. Зайняли Ужинець німці 25 червня 1941 р., а відступили з нього березня 1944 р. Окрім матеріальних втрат були і людські. Так, Григорія Котюка разом з дружиною двома дітьми, братом нацисти спалили живцем, а 15-річну дочку, котра почала втікати, пі лісом розстріляли з кулемета. На фронтах війни загинуло 19 жителів Ужинця. А всього воювало 66 чоловік. Біля Ужинця був хутір, який з'явився після реформи 1861 р. Називали його Людвіковкою. Назва пов'язана з іменем одного із панів Ходкевичів Людвіка. Цей хутір заселили виключи польські поселенці. Отож, влітку 1943 р. нацисти повністю спалили Людвіковку. А було в се, понад 40 господарств. Усі жителі загинули у вогні.

Особливо жорстоко окупанти розправилися із сім'ями Філарета Шендери, Харитин Семенюк, над якими перед стратою жорстоко познущалися.

Єдиний, хто міг врятуватися, був Янек Антонович. Він сокирою розбив дах підпаленого будинку, плигнув на клуню, потім скотився на землю. Не випускаючи з рук сокири, вдарив оторопілого від несподіванки гітлерівця, а потім побіг до лісу. За крок до схованки його наздогнала ворожа куля.

А познущалися над Людвіковкою загарбники за те, що вночі невідомі вбили німецького вартового, що охороняв конюшню, де нацисти тримали коней, і забрали всіх цих коней. Ось виникла думка, що це хтось із людвиківців месників навів… Відповідно комендант Млинівського району Шнайдер дав наказ знищити село.

Певний час Ужинець був центром сільської ради. До цієї сільради належало село Кароліннка (Королинка).

Таку назву поселення одержало від імені дочки панів Ходкевичів.

В Ужинці пан Ходкевич мав 468 га орної землі та 1280 га лісу. Натомість за 120 селянським дворами було закріплено 711 га землі та 48 га лісу.

Гучних подій, широкомасштабних акцій село не пам'ятає. Воно споконвіку жило тихим мирним життям. І все ж окремі документи стверджують, що селяни Каролінки не були приковані до єдиної лише праці на землі, вони проявляли також громадську, політичну активність. Цікавою з цього приводу є «Книга приговоров схода ІІ-го Каролинковського товарищеста Вольінской губернии Дубенского уезда Мльїновской волости». Аналізуючи архівний документ, журналіст В. М. Худик робить висновок, що у дореволюційний час не всі селяни господарювали одноосібне. Вони створювали щось на зразок нинішніх акціонерних товариств. Держава виділила їм певні кошти для закупівлі с/г реманенту, землю. Є підстави вважати, що членом такої громади міг стати громадянин, селянин-незаможник. Так, у "Книге приговоров зокрема, вказується: «…получено в ссуду 3730 рублей сроком с 1 января 1899 г на 28 лет»

Позику, безперечно, потрібно було вчасно гасити: «…полугодовой платеж банку 125 рублей 89 копеек должен вноситься или в Вольїнское отделение Крестьянского отделені Поземельного Банка, или в Уездное Казначейство не позже 1 апреля й 2 октября каждого года». Одразу ж на другій сторінці документа «Первоначальньїй состав товарищества» бачимо, що тут на перших порах налічувалося 17 чоловік. Цікаво, що в списку значаться прізвища лише жителів Каролінки і Ужинця, а й інших населених пунктів. Тут записаний Аксентій Іванович Стеблюк-Стебильський з Млинова, Віктор Михайлович Коробій з Підгаєць, а також декілька мешканців Муравиці. У «Книге приговоров» бачимо «Извлечение из Устава Крестьянского Поземельного Банка», трохи нижче видрукувані «Правила о крестьянских товариществах, приобретающих земли при содействии Крестьянского Поземельного Банка». В цих правилах- 17 пунктів. Процитуємо лише окремі з них. «…Впредь до окончательного погашення вьданной из Банка ссуды товарищества могут принимать в состав свой новьіх членов, разрешать отдельньїм чинам передачу их долей или частей оньїх другим товарищам, й вьіделить в личное владение отдельньїх товарищей соответствующие их долям участки земли…» У «правилах» також вказано, що громада має право на землі, «оставшиеся после членов товарищества, умерших без наследников, участки товарищей, отказавшихся от участия в товариществе». Документи свідчать, що члени громади вибирали на своїх зібраннях старосту строком на три роки. В його обов'язки входило зокрема: «охранение должного порядка на сходе, руко-водство суждениями в счет подаваемьіх голосов». Виборний повинен був також слідкувати за справним внесенням платежів, а також виконувати постанови зібрань «о взьіскании недоимок в платежах Банку с неисправньїх плательщиков, при содействии, в необходимьіх случаях, членов полиции». Земельного законодавства, як бачимо, суворо дотримувались і в минулому столітті. Одержав землю — господарюй. Держава тебе в цьому навіть заохочує, дає позику, разом з тим мусиш вчасно розрахуватись. Чому ж розпалось «Товарищество»? Це пов'язано з першою світовою війною. Потім уже нічого не вирішували селяни. Настали нові часи, заспівали нових пісень. Правда, сумних, бо спочатку впряглися в польське ярмо, потім знемагали під гітлерівським чоботом. Нарешті вигнали окупантів. Почали господарювати по-новому. У 1944 р. Каролінка пам'ятає півгодинний нерівний бій між частинами НКВС та загоном УПА, який потрапив в оточення. Щоб дезорієнтувати противника, потрібно було комусь викликати вогонь на себе. На це зголосилися Ананій Потапчук (1924 р.н.) із села Мошків та Степан Сацкж (1918 р.н.) із Головчиць. Обоє успішно виконали завдання. Але занадто дорогою ціною — загинули смертю хоробрих. 25 серпня 1996 р. відбулося перезахоронення останків воїнів Української Повстанчої Армії. На цю сумну процесію зібралися сотні громадян. Приїхали делегації з Млинова, Дубна, Луцька, Рівного.

У селі є школа. Престольний празник — на другу Пречисту. На Трійцю 1992 р. в Ужинці відбулася велика траурна процесія, в якій взяли участь соті людей. Перезахоронювали останки бійців УПА Л.Лебедь, В.Савонюка, Б.Лебедя, Ф.Походаі П.Марцинкевича, А.Лесика, 3.Шевчука, Я.Никитюка та ще четверо невідомих, які загинули 1945 р. в бою із загоном НКВС. На місці перезахоронення на пагорбі височить пам'ятний знак у вигляді хреста.

Див. також[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.