35623, Рівненська обл., Дубенський р-н, с. Мирогоща Друга, вул. Миру буд. 100
Карта
Нараїв
Нараїв
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Нараїв.
Нара́їв — село в Україні, у Мирогощанській сільській громадіДубенського районуРівненської області. Розташоване в південно-західній частині області, у межах історико-географічного регіону Волині, поблизу адміністративного центру громади — села Мирогоща. Належить до сільських населених пунктів аграрного типу. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у селі проживало 305 осіб. За інформацією апарату управління Мирогощанської сільської ради, станом на 1 січня 2020 року чисельність населення становила 245 жителів, налічувалося 112 домогосподарств[1]. У селі діє храм Параскеви Сербської Української православної церкви. Раніше функціонувала філія Листвинської загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів, яка станом на сьогодні освітньої діяльності не здійснює. Вулична мережа населеного пункту складається з чотирьох вулиць: імені Лесі Українки, Григорія Сковороди, Східної та Ясеневої (до 2017 року — Чапаєва[2]).
Село Нараїв розташоване у південній частині Рівненської області, в межах Дубенського району, у зоні Волинської височини — історико-географічного регіону Волині. Населений пункт лежить у межах лісостепової природної зони, що характеризується поєднанням орних земель, луків, невеликих лісових масивів і балково-яружного рельєфу. Географічні координати села — приблизно 50°23′45″ пн. ш. та 26°01′06″ сх. д. Територія села належить до геоморфологічної області Волинської височини та пов’язана з периферійною частиною Мізоцького кряжа — височинної гряди, що формує характерний слабохвилястий рельєф південної Рівненщини. Вплив цієї природної структури проявляється у поширенні лесових відкладів, розвитку родючих ґрунтів і наявності балково-яружної мережі, типової для даного регіону. Нараїв розташований поблизу інших сільських населених пунктів, зокрема сіл Мала Мощаниця, Підгайне, Білашів (Рівненський район), Острів і Листвин (Дубенський район), з якими його поєднує мережа місцевих автомобільних доріг. Рельєф території переважно слабохвилястий, із незначними перепадами висот, типовими для південної частини Рівненської області. Околиці села сформовані лесовими відкладами, що сприяло розвитку родючих ґрунтів і традиційному землеробству. Переважають сірі лісові ґрунти, придатні для вирощування зернових і технічних культур. Забудова села має витягнуту форму та сформувалася вздовж місцевих шляхів і природних елементів рельєфу. Навколишній ландшафт представлений сільськогосподарськими угіддями, пасовищами та ділянками природної рослинності. Клімат території — помірно континентальний із теплим літом і відносно м’якою зимою. Середньорічна кількість опадів становить близько 600–650 мм. Кліматичні умови сприятливі для ведення сільського господарства та садівництва. Поблизу населеного пункту відсутні великі водні артерії, однак місцевість характеризується наявністю дрібних водотоків, ставків і сезонних потоків, що належать до басейну річки Іква. Водні об’єкти відіграють важливу роль у формуванні місцевих екосистем і традиційному господарюванні. Природне оточення села доповнюють заповідне урочище «Нараїв» та Нараївський ентомологічний заказник місцевого значення, що свідчить про збереженість природних ландшафтів і біорізноманіття цієї території.
Поблизу Нараєва розташоване заповідне урочище «Нараїв» — природоохоронна територія місцевого значення. Урочище охоплює лісові масиви та природні ландшафти Волинського плато і є важливим осередком біорізноманіття. Важливою природною особливістю місцевості є річкаБорисівка, невелика притока басейну Ікви, що протікає поблизу села та відіграє значну роль у формуванні місцевого ландшафту. Річка здавна використовувалася жителями для господарських потреб. На південній околиці села Нараїв розташований Нараївський ентомологічний заказник місцевого значення — об’єкт природно-заповідного фонду України, створений з метою охорони місць існування рідкісних видів комах та збереження природних екосистем регіону. Площа заказника становить 27 га. Природоохоронний статус території надано рішенням виконавчого комітету обласної ради від 22 листопада 1983 року № 343 (зі змінами рішення облвиконкому № 98 від 18.06.1991р.).[3] Територія перебуває під державною охороною. Із видів комах, занесених до Червоної книги України, у заказнику відмічено махаона (Papilio machaon).
Територія сучасного Нараєва належить до давніх ареалів заселення Волинського плато. Археологічні дослідження засвідчують присутність людини в цій місцевості ще в кам’яну добу. У другій половині ХХ століття поблизу села зафіксовано сліди пізньопалеолітичної стоянки, що свідчить про перебування тут мисливських колективів первісної доби.
На околицях Нараєва виявлено археологічну пам’ятку — неолітичне поселення «Нараїв-Бродки»[4]. У 1930-х роках у навколишній місцевості знайдено крем’яні знаряддя праці та залишки майстерні з обробки кременю. Виявлені наконечники списів та інші вироби належать до культур доби бронзи, зокрема стжижовської культури, поширеної на території Волині у II тисячолітті до н. е.
Матеріали археологічних розвідок також підтверджують існування в районі Нараєва поселення культури лінійно-стрічкової кераміки — ранньонеолітичної землеробської культури Центральної та Східної Європи. У 1996 році відкрито багатошарову пам’ятку, що містила культурні нашарування від неоліту до середньовіччя. Серед знахідок виявлено фрагменти керамічного посуду та крем’яні вироби, а також кам’яне долото із зеленого сланцю, походження якого пов’язують із міжрегіональними контактами давнього населення. Поселення локалізується на мисовому підвищенні у верхів’ях річки Борисівки — лівої притоки Стубли[5]
Околиці Нараєва входять до зони поширення пам’яток трипільської культури на північно-західному краї Мізоцького кряжу Волинської височини. Археологічними розвідками встановлено наявність комплексу енеолітичних поселень, що належать до трипільської культурної спільноти. У межах сучасного Дубенського району дослідники виокремлюють кілька локальних груп пам’яток, зокрема в районах Мирогощі, Костянця, Листвина та Нараєва. Поселення розташовувалися переважно на підвищених ділянках рельєфу на висотах близько 250–275 м над рівнем моря. Археологічний матеріал представлений фрагментами кераміки та крем’яними виробами місцевого походження. Керамічні комплекси поєднують риси горівсько-новомалинського типу та групи Гординешти, що дозволяє датувати пам’ятки пізнім етапом розвитку трипільської культури (етап C-II). Значна кількість відходів кременеобробки свідчить про існування на цій території виробничих осередків із виготовлення кам’яних знарядь. На думку дослідників, однією з головних причин заселення цієї території трипільськими племенами була доступність покладів кременю, який видобувався та оброблявся безпосередньо на місці[6].
Сукупність археологічних знахідок різних періодів свідчить про тривале та майже безперервне освоєння території сучасного Нараєва від кам’яної доби до історичних часів.
Давньоруський період та археологічний комплекс Дубенщини
Важливе значення для розуміння давньої історії Нараєва має близькість до сусіднього села Листвин, де розташоване відоме давньоруське городище Х–ХІ століть. Археологічні дослідження показали, що Листвин був укріпленим поселенням із розвиненими ремеслами і торгівлею та виконував функції локального адміністративного центру в період Київської Русі.
Ймовірно, навколишні поселення, зокрема територія сучасного Нараєва, входили до системи господарських поселень, які забезпечували давньоруські укріплені центри продовольством та ресурсами. Таким чином, історія заселення цієї місцевості має безперервний характер від кам’яної доби до середньовіччя.
Можлива перша письмова згадка та розвиток у XVI–XVIII століттях
Єдиним джерелом, де зазначена дата першої письмової згадки (1545 рік) про село Нараїв Дубенського району є історична довідка, опублікована на офіційному сайті Мирогощанської територіальної громади[1].
Територія сучасного села Нараїв належить до історичної Волині — регіону, який у XVI столітті входив до складу Великого князівства Литовського, а з 1569 року — до Речі Посполитої. У цей час відбувалося активне господарське освоєння Волинської височини та формування мережі сільських поселень, підпорядкованих замковим адміністративним центрам. У ревізіях українських замків 1545 року, що входять до складу актів Великого князівства Литовського (Литовська метрика[7]), описано господарську структуру Луцького та Кременецького замкових округів, до яких належали території сучасного Дубенського краю. Документи фіксують перелік підданських сіл і систему повинностей населення, однак прямої згадки про село Нараїв у відомих текстах ревізій не виявлено. Попри це, адміністративно-територіальний контекст джерела свідчить, що територія сучасного Нараєва входила до зони господарського впливу волинських замкових центрів і, ймовірно, була заселеною вже у середині XVI століття. У ранньомодерних актах назва Нараїв могла передаватися у різних орфографічних формах, характерних для польсько-латинської писемної традиції, однак їхнє безпосереднє ототожнення з ревізіями 1545 року наразі не має однозначного документального підтвердження. Додаткову складність становить існування іншого населеного пункту з аналогічною назвою — Нараєва на території сучасної Тернопільської області, який частіше згадується у джерелах XVI століття. Таким чином, середина XVI століття розглядається як період можливого існування поселення на місці сучасного Нараєва, однак питання його першої письмової згадки залишається відкритим і потребує подальших джерелознавчих досліджень.
Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році територія Волині увійшла до складу російської імперії. Нараїв став частиною Дубенського повітуВолинської губернії. У ХІХ столітті село зберігало аграрний характер. Основну частину населення становили селяни, які займалися вирощуванням зернових культур, тваринництвом та ремісничою діяльністю. Після скасування кріпацтва у 1861 році відбулися певні соціально-економічні зміни, однак традиційний уклад сільського життя залишався незмінним. У 1906 році село належало до Варковицької волості Дубенського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 20 верст, від волості 9. Дворів 58, мешканців 354[8].
У лісі поблизу села Нараїв збереглися залишки окопів і траншей часів Першої світової війни. За спогадами місцевих старожилів, ці укріплення були викопані цивільним населенням (селянами) у 1915 році під час підготовки до можливих бойових дій на тлі Великого відступу російської армії та наступу австро-угорських військ, які окупували Дубно та прилеглі території з вересня 1915 до червня 1916 року. Окопи копалися як запасна або тилова лінія оборони в лісі для маскування та використання природного рельєфу, однак через зміну лінії фронту (основні бої точилися східніше та південніше, зокрема під час Брусилівського прориву1916 року) вони так і не стали ареною активних бойових дій і залишилися невикористаними. Подібні польові укріплення, викопані за участю цивільних, є типовими для Волині та Галичини того періоду і досі фіксуються в лісах Дубенщини. І до сьогодні місцеві мешканці називають цю ділянку лісу "Окопи".
Події Другої світової війни стали складним періодом в історії Нараєва. У 1939 році територія була включена до складу Української РСР, а в 1941–1944 роках перебувала під нацистською окупацією. У 1940-х роках у селі Нараїв дислокувалася одна із сотень Української повстанської армії, що діяла на території Дубенщини. Повстанці отримували підтримку від місцевого населення, яке допомагало їм продовольством, інформацією та укриттям.
Після проголошення незалежності України у 1991 році відбулися значні зміни в господарському устрої села. Колективні господарства були реформовані, землі передані у приватну власність мешканців, розвивалися окремі фермерські господарства.
Ще до початку ХХІ століття в селі діяли початкова школа, бібліотека, медична амбулаторія, клуб з кінопоказом та магазин Укркоопспілки. Силами мешканців село було газифіковано, а згодом і встановлено вуличне освітлення. Упродовж 2010-2020 років функціонувало регулярне транспортне сполучення з обласним та районними центрами.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Мирогощанської сільської громади[10]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дубенськогорайону(1939—2020), село увійшло до складу новоутвореного Дубенського району[11]. Сьогодні Нараїв є одним із давніх населених пунктів Дубенщини, який зберігає історичну пам’ять, культурні традиції та зв’язок поколінь.
Із другої половини 90-х років у Нараєві розпочалося відродження духовного життя громади. Саме в цей період у селі сформувалася православна релігійна громада, адже тривалий час до того власної церковної організації тут не існувало, а мешканці відвідували богослужіння у сусідніх населених пунктах. 10 лютого 1997 року було зареєстровано статут православної релігійної громади[12]. З ініціативи жителів та за їхньої активної участі наприкінці 90-х - початку 2000-х було збудовано Храм Параскеви Сербської. Дана культова споруда є одним із прикладів сучасної української сакральної архітектури в стилі українського необароко. Церква має хрещатий план з центральним об’ємом і характерним для сучасних українських храмів струнким силуетом. Композицію увінчують три грушоподібні бані, покриті золотою бляхою (позолотою) і завершені православними хрестами. Висока восьмигранна вежа - дзвінниця зі шатровим завершенням (покрівля з вертикальною синьою смугою) додає храму вертикальної динаміки. Фасади виконані в традиційній для нових українських церков колірній гамі: стіни — білі, покрівля та декоративні елементи підбанників — насиченого синього кольору, бані — золоті. Таке поєднання білого, синього і золотого створює святковий, легкий і урочистий вигляд. Вікна аркової форми, невеликі. Декор фасаду стриманий: відсутня пишна ліпнина чи складні карнизи. Акцент зроблено на чистоті форм, пропорціях і виразному силуеті. Храм є типовою сучасною інтерпретацією українського бароко (козацького бароко) з елементами неовізантійського впливу. Подібний стиль був поширений у Рівненській, Тернопільській, Львівській та Івано-Франківській областях у 2000–2010-х роках. Богослужіння в церкві звершуються згідно з традиціями Православної Церкви України. Храм став важливим духовним і громадським центром села, місцем спільної молитви, збереження традицій і проведення основних релігійних подій.
За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року чисельність населення села становила 305 осіб[13].
Станом на 1 січня 2020 року, за інформацією апарату управління Мирогощанської сільської ради, у селі проживало 245 жителів, налічувалося 112 дворів[1].
Якимов Карпо Григорович (7 квітня 1912 — 26 січня 2000) — український військовик, учасник Другої світової війни, член Української повстанської армії, майстер-будівничий та громадський діяч місцевого рівня.
Народився 7 квітня 1912 року. У роки Другої світової війни був учасником Української повстанської армії (УПА), де виконував обов’язки зброяра та мав псевдо «Тихий».
У повоєнний період проживав у рідному краї. Був відомим місцевим майстром і займався будівництвом житлових будинків та печей. Збудовані ним оселі збереглися до сьогодні, а в багатьох будинках і нині використовуються печі, споруджені Карпом Якимовим.
Брав активну участь у релігійному житті громади, виступав прихильником відродження українського православного церковного життя. Після спорудження храму Святої Параскеви Сербської був удостоєний честі стати першою людиною, відспіваною в новозбудованій церкві.
Помер 26 січня 2000 року. Похований на кладовищі села Нараїв.
У 1940–1950-х роках частина мешканців Нараєва зазнала політичних репресій радянської влади. Більшість із них були селянами, обвинуваченими за статтями 54 Кримінального кодексу УРСР («контрреволюційна діяльність», «антирадянська діяльність», «державна зрада»). Значну кількість засуджених згодом було звільнено, а їхні справи — припинено або скасовано з подальшою реабілітацією у 1990-х роках[15].
Серед репресованих мешканців села:
Баранець Іван Антонович (1930 або 1933 р. н.) — засуджений 1949 року до 25 років ВТТ; справу припинено 1955 року (СБУ, спр.1431).
Баранець Ніна Антонівна (1930 р. н.) — засуджена 1948 року до 10 років ВТТ; звільнена 1954 року (СБУ, спр.1184).
Воловник Сергій Феодосійович (1907 р. н.) — засуджений 1945 року до 10 років ВТТ; реабілітований 1993 року (СБУ, спр.13072).
Денисюк Василина Дмитрівна (1922 р. н.) — засуджена 1948 року до 25 років ВТТ; справу припинено 1955 року.
Марчук Домка Григорівна (1928 р. н.) — засуджена 1948 року; звільнена після перегляду справи 1955 року (СБУ, спр.1184).
Марчук Федір Борисович (1920 р. н.) — засуджений 1940 року до 10 років ВТТ; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
Семенчук Ганна Олександрівна (1927 р. н.) — засуджена 1948 року; справу припинено 1955 року (СБУ, спр.1184).
Семенчук Кирило Михайлович (1918–1942) — засуджений 1940 року; помер у таборі Ухтіжемлаг; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
Семенчук Петро Павлович (1929 р.н.) — засуджений 1947 року до 10 років ВТТ; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.7389).
Семенюк Петро Панасович (1919–1942) — засуджений 1940 року; помер у таборі Ухтіжемлаг; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
Смолінський Іван Трохимович (1922 р.н.) — засуджений 1945 року до 20 років каторжних робіт; реабілітований 1993 року (СБУ, спр.14186).
Смочик Володимир Герасимович (1904 р.н.) — голова сільради, засуджений 1946 року до 10 років ВТТ; реабілітований 1991 року (СБУ, спр.5701).
Смочик Олександра Пилипівна (1916 р.н.) — засуджена 1948 року; справу припинено 1955 року (СБУ, спр.1184).
Трофимчук Іван Леонтійович (1926 р.н.) — засуджений 1945 року до 10 років ВТТ; реабілітований 1993 року (СБУ, спр.14304).
Черняк Іван Володимирович (1928 р.н.) — засуджений 1949 року; справу припинено 1955 року (СБУ, спр.1431).
Черняк Макар Лук’янович (1926 р.н.) — засуджений 1945 року; реабілітований 1990 року (СБУ, спр.5152).
Черняк Яків Іванович (1918–1941) — засуджений до розстрілу 1940 року; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
Чорноус Іван Тихонович (1928 р.н.) — засуджений 1945 року; реабілітований 1990 року (СБУ, спр.5152).
Чорноус Микола Дементійович (1917 р.н.) — засуджений 1940 року; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
Якута Іван Ничипорович (1922 р.н.) — засуджений 1945 року; реабілітований 1990 року (СБУ, спр.5152).
Якута Михайло Ничипорович (1907 р.н.) — засуджений 1944 року; реабілітований 1991 року (СБУ, спр.5333).
Якута Онисій Олексійович (1919 р.н.) — засуджений 1940 року; реабілітований 1992 року (СБУ, спр.8727).
На кладовищі села Нараїв спочивають люди, чиї життєві шляхи були пов’язані з долею цього краю в різні часи. Серед похованих тут — Корольчук Володимир Кирилович (24 липня 1942 — 12 лютого 2026), ім’я якого зберігається в пам’яті громади.
Меткий Ігор Віталійович (18 квітня 1985 – 23 червня 2022) — український військовослужбовець, старший бойовий медик Збройних сил України, учасник війні росії проти України.
З юних років цікавився технікою та комп’ютерами, займався ремонтом і налаштуванням технічного обладнання. До початку повномасштабного російського вторгнення працював на Квасилівському ливарно-механічному заводі.
Загинув 23 червня 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Новомайорське на Донеччині[16].
За спогадами рідних, побратимів та вчителів, вирізнявся відповідальністю, готовністю допомагати іншим і патріотичною позицією. Похований на кладовищі у селі Нараїв — "...на батьківщині мами, на тій землі, де проходили знаменні бої під Гурбами, де боровся за свободу українців його прадід. Він вічно спочиватиме поруч із дідусем, який замість колискових, співав йому пісні Січових Стрільців"[17].
Герб у формі геральдичного щита з плавно вигнутими верхніми краями. Щит має яскраво-жовту (золотисту) облямівку по всьому периметру. Середину щита займає зелений пагорб, на якому росте ліс з високих зелених дерев. Дерева стоять щільно, з коричневими стовбурами і пишними кронами. Між деревами видно невеликий коричневий пагорбок. Нижче лісу, по середині щита, протікає синя річка. Вона зображена трьома хвилястими горизонтальними смугами різного відтінку синього — від світлішого до темнішого, що створює відчуття течії води. Під річкою знаходиться нижня частина щита — суцільно темно-зелена. У самій нижній частині щита, на зеленому тлі, великими жовтими (золотими) літерами написано слово «НАРАЇВ».
Зелений пагорб з лісом — символізує заповідне урочище «Нараїв» та лісисту місцевість навколо села, підкреслюючи природну красу та екологічну цінність регіону. Хвиляста блакитна смуга — зображує річку Борисівка, що протікає через село; у геральдиці вода означає життя, чистоту та історичну роль річки для розвитку поселення. Зелена основа щита — уособлює родючі луки, поля та сільський характер Нараєва. Напис «НАРАЇВ» — назва села українською мовою.
За усними переказами та свідченнями жителів Нараєва, зібраними упродовж 1990-2000-х років.
Походження назви села. Етимологія назви «Нараїв» достеменно не встановлена. Серед місцевих жителів поширена народна легенда, згідно з якою назва походить від українського дієслова «нараяти» (або «нараїти») — «порадити». За переказом, у давнину група людей тікала від татарського нападу. Один із них «нараїв» — порадив іншим сховатися в захищеній природою місцині серед пагорбів і густого лісу, яка не проглядалася. Люди скористалися порадою, знайшли безпечне місце й оселилися там, заснувавши поселення, яке згодом назвали Нараєвом на згадку про те «нараяння».
Альтернативна назва. У деяких локальних джерелах і усних переказах фіксується назва «Чобітки», яка пов’язується з територією сучасного села Нараїв Дубенського району Рівненської області. Зокрема, в історичній довідці Мирогощанської громади зазначено, що «там де зараз знаходиться село Нараїв, було колись село Чобітки»[1]. Разом з тим, документальних підтверджень існування окремого населеного пункту з такою назвою в офіційних реєстрах або історико-статистичних описах не виявлено. У зв’язку з цим припускається, що назва «Чобітки» могла стосуватися не самостійного села, а невеликого поселення (хутора), яке згодом увійшло до складу Нараєва або було асимільоване ним. Існує припущення, що цей топонім міг позначати ділянку забудови на межі сучасних населених пунктів Нараїв та Острів, зокрема в районі перехрестя давнього шляху (нині автодорога Т-18-01) та сучасної вулиці Юності в селі Острів. Проте ця локалізація потребує додаткового підтвердження джерелами.
Нараївська мікротопонімія. Ліси та яри навколо Нараєва багаті на власні назви, які активно використовуються в розмовній мові місцевих мешканців. Серед ярів відомі «Водяний рів», «Кам’яний рів», «Якунів рів», «Муців рів», «Пацановий рів», «Вила» та інші. Крім того, існують численні мікротопоніми урочищ: «Цяцькове», «Кукала», «Кропива», «Вільшина», «Дубина», «Березина», «Бродки», «Казьоні бродки», «Окопи», «Пасіка», «Городище», «Посадка», «Вируб», «Між двома ровами», «Пітомнік», «Діброва», «Гаївка», «Калиновий луг», «Саджавки», «Ліски», «Садки», «Козярин», «Заїжджі», «Хомина», «Воронівка», «Воля» тощо. Ці назви відображають особливості рельєфу, історичні події чи пов’язані з конкретними родинами/подіями.
«Кам’яна хата». У боковому відгалуженні «Якунівого рову» розташоване природне утворення — великий навислий камінь, що формує своєрідну печеру, яку місцеві називають «Кам’яна хата». За переказами старожилів, у минулому це місце використовували як тимчасовий «відстійник» для крадених коней: там переховували тварин на кілька днів, доки не вщухали пошуки, після чого їх переправляли далі.
Криївка УПА в яру «Вила». У відгалуженні яру «Вила» досі помітні залишки криївки Української повстанської армії, спорудженої орієнтовно в 1942-1943 роках. За свідченнями очевидців, вона призначалася для зберігання речей, зброї та матеріальних цінностей повстанців. Об’єкт облаштовано за класичними правилами конспірації: вхід здійснювався через ляду, замасковану зверху кущем.
Урочище «Пратва». Урочище «Пратва» розташоване в лісі неподалік південної околиці села. У одному з ярів тут розміщені потужні підземні джерела. За переказами місцевих жителів, упродовж усього року (навіть узимку) люди використовували цю воду для прання постільної білизни та одягу в спеціально облаштованих для цього місцях біля джерел. Саме через це урочище отримало назву «Пратва» — від українського дієслова «прати», що вказує на його традиційне господарське призначення як місця для прання.
Вигляд на урочище "Городище"
Урочище «Городище». На схід від села, в лісі, розташоване природне підвищення під назвою «Городище». Достеменно невідомо, чи існувало там якесь давнє укріплення чи поселення, але сама назва наштовхує на думку про можливе городище чи інше укріплене місце в давнину. Неподалік від урочища, серед лісу, можна натрапити на залишки двох старих колодязів. На сьогодні вони не функціонують, частково зруйновані, але їхні отвори розташовані практично на рівні землі, через що в них легко потрапити з необережності.
Цілюще джерело поблизу «Гаївки». Неподалік урочища «Гаївка», південніше від ставка «Саджавки», з-під землі б’є джерело, вода якого, за свідченнями старожилів, містить надзвичайно велику кількість йоду. Місцеві переказують історію про жінку, яка мешкала неподалік і щоденно споживала цю воду, внаслідок чого вилікувалася від зобу (захворювання щитоподібної залози).
↑Департамент екології та природних ресурсів, Рівненської облдержадміністрації (01.01.2026). Заказники Дубенського району. Офіційна сторінка департаменту екології та природних ресурсів Рівненської облдержадміністрації (Українська) . Архів оригіналу за 01.01.2026.
Офіційний сайт Мирогощанської територіальної громади.
Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією. Рівненська область». Мартиролог жертв політичних репресій радянського тоталітарного режиму в Рівненській області (томи 3,4,6,8,9).
Ткач В. Неолітичне поселення Нараїв-Бродки на Дубенщині.// Історія музейництва і пам’яткоохоронної справи в Острозі та на Волині. Науковий збірник. -Острог, 2011 -Вип.3. – С. 152.
Materiały i Sprawozdania Rzeszowskiego Ośrodka Archeologicznego Tom XXXVIII, Rzeszów 2017, s. 249–280
Богдан Мороз. Дослідження культури лінійно-стрічкової кераміки у кінці XX – поч. XXI ст. на території Північної Галичини та Волині, Львівський історичний клуб.
Україна
.jpg)
Населені пункти Мирогощанської сільської громади
