Аїд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 16 лютого 2022, заснована на цій версії.
Аїд
Άδης
Аїд і Цербер, Археологічний музей Іракліону
Бог підземного світу, Бог мертвих, Бог багатства
МіфологіяДавньогрецька
Божество вдавньогрецька релігія
В інших культурахПлутон
МісцевістьСтародавня Греція
БатькоКронос
МатиРея
Брати/сестриГестія, Посейдон, Зевс, Гера і Деметра
ДружинаПерсефона
ДітиМакарія (дочка Аїда)[1] і Загрей
АтрибутиЦербер, шолом-невидимка, кипарис, нарцис
Персонаж творуHades
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Аїд (дав.-гр. ᾍδης, також Аїдоней, Гадес, Плутон, лат. Pluto, дав.-гр. Πλούτων) — давньогрецький бог підземного світу, володар царства тіней померлих, син Кроноса й Реї, один з братів богів-олімпійців.

Під Аїдом також розуміється підземне царство бога Аїда, куди потряпляють померлі. За пізніми давньогрецькими уявленнями в Аїді відбувається суд померлих і їх покарання чи винагорода.

Аїд у міфах

Походження й отримання влади

Аїд був, як і всі діти-боги Кроноса, народжений Реєю та проковтнутий батьком, оскільки Кронос боявся сили своїх нащадків. Останній син Реї Зевс завдяки хитрощам матері уник такої долі, виріс та визволив братів і сестер, давши Кроносу огидне пиття, від якого того знудило. Аїд допоміг Зевсу в боротьбі проти батька і влади титанів, зокрема подарував брату шолом, який робив власника невидимим.

При поділі світу між богами-олімпійцями після перемоги над титанами Аїд отримав підземне царство й владу над тінями померлих. За це Аїд вважався суворим і страшним богом. Навіть ім'я його боялись вимовляти, замінюючи різними евфемізмами. Так виникла й назва Плутон — «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ, — яка згодом витіснила первісне ім'я бога підземного царства. Із зміною імені відбулася зміна самого уявлення про бога. Йому почали приписувати якості бога родючості. Це пов'язується з ототожненням посмертної долі людини з долею хлібного зерна, яке ніби ховали під час посіву, щоб воно воскресло новим життям у колосі[2].

Аїд і Персефона

Персефона і Гадес на амфорі 470 рр. до н. е.

Шукаючи собі дружину, він закохався в Персефону (Кору), дочка богині родючості Деметри. Аїд вирушив до Зевса просити її руки, на що Зевс відповів, не бажаючи образити ні брата, ні Деметри, що хоч і не дає згоди на шлюб, але й не відмовляє. Бог підземного царства викрав Персефону, коли та збирала квіти, і забрав під землю[2]. Це побачила озерна німфа Кіана, яка не змогла зарадити цьому, тому що Аїд кинув у воду свій скіпетр, який відкрив прохід до його царства.

Деметра не знала куди зникла дочка, але від Триптолема дізналася, що пастухи бачили як земля розверзлася і Персефону схопив невідомий на колісниці. Прикликавши Гекату, Деметра вирушила до Геліоса, який все бачив з неба. Той розповів, що Персефону викрав Аїд за хитро здійсненим дозволом Зевса. Розгнівана цим Деметра не повернулася на Олімп, натомість стала ходити по землі, забороняючи рослинам цвісти і плодоносити. Через це людям не стало чого їсти, а Зевс так чи інакше мусив сам заговорити до Деметри.

Зевс посилав Іриду та інших богів з дарами до Деметри, але вона відмовилася прийняти їх і заприсягнулася, що земля лишиться безплідною, допоки Аїд не поверне її дочку. Зевсу довелося відправити послання до Аїда з вимогою повернути Персефону, але за умови, що та досі не скуштувала їжі мертвих, ставши повноправною жителькою підземель. За минулі дні Персефона, що сумувала за земним життям, з'їла тільки шматочок хліба. Тому вона мала лишитися в царстві мертвих, однак Аїд, побачивши її сум, вирішив повернути викрадену.

Звернувшись до Реї, Аїд, Зевс і Персефона дійшли згоди. Персефона задля справедливості мала щороку три місяці жити під землею як дружина Аїда, а решту часу — на землі. Відтоді коли Персефона спускалася в царство Аїда, Деметра на три місяці припиняла ріст усіх рослин, природа марніла і наставала зима[3].

Царство Аїда

Переправа через річку Стікс. Картина Отто Браусветтера XIX ст.

Аїдом також називали царство мертвих, що, за уявленнями давніх греків, містилося десь на краю світу або під землею; в інших міфах царство розташоване за річкою Океан. Мертві люди як напівпрозорі тіні спускаються під землю, минаючи гай чорних тополь. Родичі мусять класти в могилу монети, щоб мертві могли заплатити перевізнику Харону за переправлення через річку Стікс, з-за якої вже ніхто не повертається[4]. Якщо тінь не має монети, вона буде вештатись підземним світом, поки не знайде інший спосіб перетнути Стікс через підземні розщелини[5]. Інший берег Стіксу охороняє багатоголовий пес Кербер, що не пропускає живих, котрі іноді заходять в царство Аїда, та не випускає мертвих[6].

Пройшовши вглиб, тіні потрапляють на бліді Асфоделеві луки, де безцільно вічно блукають, безрадісні та понурі[7]. Будь-хто з померлих визнає, що краще бути живим рабом чи волоцюгою, ніж тінню в світі мертвих. Але якщо тіні вип'ють свіжої крові, пригадують земне життя, що є для них єдиною радістю. За луками простягається вічна темрява Ереб, в якій стоїть палац бога Аїда і його дружини Персефони. Біля палацу ростуть білий кипарис і біла тополя. Повз кипарис протікає річка забуття Лета — всякий, хто вип'є її води, забуває все про земне життя. Тіні простих людей п'ють з Лети, тому не відають про своє минуле. Води ж річки, що тече повз тополю, відомої як Аорніт чи Евноя, повертають пам'ять[8]. Ті, що образили богів, приречені в Аїді на довічні муки (Данаїди, Сізіф, Тантал). В Аїді багато страховищ і демонів. Там можна зустріти Гекату, ериній, горгон, гарпій, Химеру, Єхидну, Гідру, Емпусу тощо.

За пізніми уявленнями далі лежать три дороги, біля яких сидять судді Мінос, Радамант і Еак, колишні смертні люди. Якщо життя людини мало однаково й добрі й злі вчинки, судді повертають її тінь на Асфоделеві луки. Злочинці спрямовуються дорогою, що веде на поля мук. Благочестиві ж вирушають в Елізіум. На відміну від всього царства мертвих, в Елізіумі завжди світить сонце, немає холоду, а його жителі вічно розважаються і бенкетують. Вони можуть заново народитися на землі, а ті, хто тричі побували в Елізіумі, опиняються на «островах блаженних» поряд з найславетнішими героями[9].

Бог Аїд не знає що робиться на Олімпі та серед людей, дізнаючись новини тільки коли хтось із живих людей або богів спускається до його володінь[10]. Аїд володіє всіма схованими в землі металами і коштовним камінням, на поверхні ж у його власності перебувають тільки храми, зведені на його честь, і стада священної худоби[11].

Уявлення стародавніх народів про Аїд (у римлян Орк) частково були прийняті християнством. Розповіді про зішестя смертних у підземне царство, де перебувають душі мертвих, були поширені в середньовіччі (наприклад, «Божественна комедія» Данте). Відомий вислів Данте: «Lasciate ogni speranza, voi ch'entrate» — «Облиште всяку надію ті, хто входить сюди», описує як християнське Пекло, так і Аїд.

Поеми Гомера

В «Іліаді» й «Одіссеї» Аїда описано винятково як бога смерті, що особисто стереже вхід до свого царства. Тільки двічі залишав Аїд підземне царство. Вперше тоді, коли його поранив Геракл, і він мусив вирушити на Олімп до лікаря богів Пеана. Вдруге Аїд покинув свої володіння для того, щоб викрасти майбутню дружину Персефону. Аїд згадується також у міфі про Орфея, який зійшов під землю за своєю дружиною Еврідікою.

У багатьох міфах розповідається про чарівний шолом Аїда, який робив невидимим того, хто його надягав. Цим шоломом користується Афіна, допомагаючи Діомедові в боротьбі проти Ареса, а також Персей, убиваючи Медузу, шолом-невидимка покриває голову Гермеса в гігантомахії.

Культ Аїда

Культ Аїда поєднується з культом інших хтонічних богів, причому він постає більше в ролі бога родючості та урожаю, ніж у ролі страшного бога смерті. Культ Аїда був мало поширений у Греції. Відомий лише один храм, присвячений йому, — в Еліді. Дрібніші місця вшанування Аїда розташовувалися, як правило, поблизу глибоких печер, біля розколин у земній корі, в яких забобонні люди бачили входи до підземного царства. Здебільшого в жертву Аїдові приносили чорну худобу. У Стародавньому Римі Аїд ототожнювався з давнім італійським богом смерті й підземного царства Орком. Грецька назва Плутон поширилася в римлян досить пізно. (Наприклад, Децій Мус у Тита Лівія, віддаючи себе в жертву богам підземного царства, не вимовляє імені Плутона).

Зображення Аїда зустрічаються досить рідко, причому більшість із них належить до пізніших часів. Він зображувався, як і Зевс, у гордій, величній позі на троні, з двозубцем або жезлом у руці, іноді з рогом достатку. Біля ніг Аїда на одній із статуй сидить Кербер. Поряд з ним зображували Персефону.

Примітки

  1. ↑ http://www.stoa.org/sol-bin/search.pl?db=REAL&search_method=QUERY&login=guest&enlogin=guest&user_list=LIST&page_num=1&searchstr=makaria&field=any&num_per_page=100
  2. ↑ а б Гігін, Міфи 146; Діодор Сицилійський V. 3; Аполлодор I. 5. 1; Схолії до «Теогонії» Гесіода 914; Павсаній VI. 21.1 і I. 38.5; Гомерівський гімн до Деметри 20-27,47.
  3. ↑ Аполлодор I. 5. 1-3 і 12; Гомерівський гімн до Деметри 398 і 445 і далі.
  4. ↑ Павсаній Х.28.1.
  5. ↑ Аполлодор II.512; Страбон VIII.5.1.
  6. ↑ Гомер. Іліада VIII.368; Гесіод. Теогонія 311; Аполлодор. II.512; Еврипід. Геракл 24.
  7. ↑ Гомер. Одіссея XI.539; Х1.572-575; Х1.487-491.
  8. ↑ Орфічна табличка з Петелії.
  9. ↑ Платон. Горгій 523 а і прим. 82; Піндар. Олімпійські оди II.68-80; Гесіод. Роботи і дні 167.
  10. ↑ Гомер. Іліада IX. 158—159; XX. 61.
  11. ↑ Гомер. Іліада IX.567 і далі; Аполлодор 11.5.10; Схолії до «Істмійських од» Піндара VI.32.

Література

  • Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
  • Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аїд&oldid=34671499