Химера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Химера з Ареццо — етруська скульптура з бронзи. Музей археології, Флоренція, Італія

Химе́ра (грец. Χίμαιρα) — в античній міфології вогнедишна потвора з головою й шиєю лева, з тулубом кози та з хвостом дракона. У переносному значенні «химера» — нездійсненна мрія, примха, вигадка, дивацтво.

Химера в античних творах[ред.ред. код]

Найдавніша відома згадка Химери міститься в «Іліаді», де чудовисько описане створеним богами, вихованим Амізодаром, царем Карії. Спереду була левом, ззаду драконом, посередині козою. Вбив Химеру Беллерофонт, син Главка[1]. Згідно з Гесіодом, Химера була породженням Тифона і Єхидни і мала три голови: лева, кози й дракона (в іншому варіанті міфу батьком потвори був Немейський лев)[2]. В «Енеїді» також згадується вогнедишна Химера[3]. Плутарх вважав, що Химеру вигадали як спогад про пірата, на емблемі котрого містилися лев, змія і коза[4]. Геракліт стверджував, що в давнину жила правителька Химера, яка мала братів, званих Левом і Драконом, звідки й виник образ триголового страховиська[5].

Місцеперебуванням Химери міфи називали Лікію, Фрігію, Єгипет, Індію. Зокрема на Лікію вказує Сервій Гонорат, пишучи, що в тій місцині існує вулкан, що вивергає полум'я, а біля підніжжя водиться багато змій. Страбон писав про ущелину Химера, що знаходиться між горами Краг і Антикраг[6]. Можливо, Химера — уособлення гори Янарташ в нинішній Туреччині, біля якої на поверхню виривається і загорається газ[7]. Вергілій в «Енеїді» ставить Химер перед дверима Аїду.

Символізм[ред.ред. код]

Химера служила символом трисезонного року, де кожному сезону відповідали лев, коза і змій.

Інше[ред.ред. код]

Химерами називають зображення фантастичних чудовиськ на готичних соборах (Собор Паризької богоматері). У біології «химерами» називають організми, утворені з частин кількох організмів, з генетично різнорідних елементів

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гомер «Іліада», VI книга, 181
  2. Гесіод «Теогонія» 319—325 
  3. Вергілій «Енеїда» VI, 285—289
  4. Плутарх. Про доблесть жіночу 9
  5. Геракліт. Спростування або зцілення від міфіів, переказаних всупереч природі. XV. Про Химеру.
  6. Страбон. Географія XIV 3, 5
  7. Пліній, Природня історія XXVIII

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.