Цербер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кербер, акварель Вільяма Блейка

Це́рбер, також Ке́рбер (грец. Κέρβερος) — міфічний охоронець брами Аїду (Еребу), багатоголовий пес, син Тіфона та Єхидни (за Гесіодом). Лови Кербера були останнім і найважчим подвигом Геракла.

Походження і функції[ред.ред. код]

Кербер був народжений Єхидною від Тіфона і був велетенським псом з багатьма (найчастіше згадується з трьома) головами та зміями замість шерсті. Його хвіст був колючим і ним пес міг вражати противників. Кербер охороняв вхід до Аїду, не випускаючи з нього тіні мертвих і не впускаючи живих, поки вони не помруть. Але повз нього вдавалося пройти деяким сміливцям. Так Орфей присипив пса співом, а Тесей відволік увагу, кинувши смачної їжі, однак не зміг повернутися. Крім того пес карав порушників законів Гадеса. Так він терзав Тесея, якого Гадес посадив на трон, з якого той не міг сам підвестися[1][2].

Лови Кербера Гераклом[ред.ред. код]

Геракл приводить Кербера до Еврістея. Зображення на давньогрецькій гідрії 525 року до н.е.

Останнім завданням Геракла на службі в царя Еврістея стало спіймати і привести сторожового пса брами Аїду. Спочатку Геракл вирушив у Елевсін, щоб прийняти участь у містеріях. Оскільки до них тоді не допускалися чужоземці, але елевсинці не бажали відмовити героєві, для нього влаштували попередні малі містерії[3]. Пройшовши малі містерії, Геракл рік вичекав настання великих і таким чином очистився, отримавши право спуститися в Аїд.

Коли Геракл спускався до Аїду, його вели Афіна і Гермес[4]. Перевізник душ Харон, боячись Геракла, переправив його через ріку Стікс безкоштовно. Пізніше Гадес за це покарав Харона, закувавши його на рік в колодки. Зійшовши на іншому березі ріки, Геракл зустрів тіні померлих, як друзів, так і ворогів, але Гермес запевнив героя, що ті йому не зашкодять. Геракл навіть пообіцяв тіні Мелеагра одружитися на його сестрі Деянірі. Крім того він зміг визволити з царства мертвих кількох друзів, зокрема Тесея[5].

Пастух корів Гадеса Монетій викликав Геракла на двобій і мало не загинув, та бій припинила Деметра, попросивши не вбивати пастуха[6]. Коли до Геракла вийшов сам Гадес, він дозволив взяти Кербера, але за умови, що Геракл приборкає його без зброї. Геракл відшукав пса і став душити його шию, з якої росло три голови, а шкура Немейського лева захищала його від ударів Кербера. Врешті пес став задихатися і здався, а Геракл поволік його на поверхню[7].

Дорогою з Аїду Геракл сплів вінок з тополі або осики, які відтоді вважаються священними, оскільки їх листя має темний і світлий бік, символізуючи, що Геракл побував у світі живих і світі мертвих[8]. При допомозі Афіни він перебрався через Стікс і вийшов з Аїду крізь розщелину біля Трезена. На честь цього там згодом було зведено вівтарі богам потойбіччя[9]. Згідно іншого перказу, Геракл вийшов біля печерного храму Тенару, або біля храму Зевса на горі Лафіст. Дорогою з пащ Кербера капала отруйна слина, що впавши на трави зробила їх рослиною аконітом[10].

Зрештою Геракл привів Кербера в Мікени до Еврістея, той вжахнувся, побачивши пса, і Геракл відпустив Кербера.

Кербер в сучасному сприйнятті[ред.ред. код]

За Айзеком Азімовим, на іншому березі Стіксу, вхід в Аїд вартував трихголовий пес на ймення Кербер (Cerberus, Керберус). Сьогодні це ймення жартівливо вживається на позначення будь-якого охоронця. Кербер не дозволяв проходити тим, хто спершу не кинув йому якусь подачку. З цієї причини фраза «кинути кусень Керберу» тривіально означає «дати хабаря» чиновнику в надії отримання якогось позитивного рішення[11].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гігін. Міфи 79; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Гораций. Оди IV.7.27; Паніасід. Цит. за: Павсаній X.29.4; Аполлодор. Епітома I.24.
  2. Павсаній IX.30.3; Еврипід. Алкестида 357 і схолії.
  3. Цец. Схолії до Лікофрона 1328; Діодор Сицилійський IV.14.
  4. Аполлодор. Цит. тв.; Ксенофонт. Анабасіс I.2.2; Гомер. Одіссея XI.626 і Іліада VIII.Зб2 і далі
  5. Сервій. Комментарі до "Енеїди" Вергілія VI.392; Аполлодор. Цит. тв.; Вакхилід. Епінікій V.71 і далі, 165 і далі
  6. Аполлодор. Цит. тв.; Цец. Хіліади II. 39 6 і далі
  7. Аполлодор. Цит. тв.
  8. Сервиій. Цит. тв. VIII.369; Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній II.31.12 і II.32.3.
  9. Гомер. Іліада VIII. 369; Аполлодор. Цит. тв.; Павсаній II.31.12 і II.32. 3.
  10. Овідій. Метаморфози VII.409 і далі; Германії Цезар. Коментарі до "Георгік" Вергілія II. 15 2; Павсаній III. 25.4 і IX. 34.4.
  11. Isaak Asimov. Words from the Miths. Boston, Signet Book, 1969.-144p.

Література[ред.ред. код]

  • Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
  • Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. - М. : Прогресс, 1992. - 620 с.