F-14 Tomcat

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Grumman F-14 Tomcat)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
F-14 Tomcat
F-14 ВМС США
F-14 Tomcat
Призначення: палубний винищувач
Перший політ: 21 грудня 1970
Прийнятий на озброєння: вересень 1974
Знятий з озброєння: ВМС США 22 вересня 2006
Період використання: ВПС Ірану (продовжує)
На озброєнні у: ВМС США
Іран Іран
Розробник: Grumman Corporation
Всього збудовано: 712
Вартість одиниці: $ 38 мільйонів у 1998
Модифікації: F-14A, F-14B, F-14D
Конструктор: Bob Kress[1]
Екіпаж: 2 особи
Максимальна швидкість (МШ): 2485 км/год
Бойовий радіус: 926 км
Дальність польоту з ППБ: 2960 км
Практична стеля: 16 150 м
Швидкопідйомність: 229 м/с
Довжина: 19,1 м
Висота: 4,88 м
Розмах крила: 11,58—19,55 м
Площа крила: 54,5 м²
Споряджений: 27 000 кг
Двигуни: F-14A: 2×ТРДФ Pratt & Whitney TF30-P-412
F-14B/D: 2×ТРДФ General Electric F110-GE-400
Тяга (потужність): 56,0 кН
61,4 кН
Тяга форсажна: 94,8 кН
124,7 кН
Гарматне озброєння: 1 х 20-мм, М61А-1 Vulcan
Боєзапас: 675
Кількість точок підвіски: 10 (чотири підфюзеляжні і шість підкрилевих)
Маса підвісних елементів: 6700 кг кг
Підвісне озброєння: AIM-54 Phoenix, AIM-7 Sparrow, AIM-9 Sidewinder, вільнопадні, касетні бомби, запалювальні бомби

F-14 Tomcat у Вікісховищі

F-14 Tomcat (укр. «То́мкет»)[2][a] — двомісний реактивний палубний перехоплювач, багатоцільовий винищувач четвертого покоління з крилом змінної стрілоподібності виробництва Grumman Aircraft Engineering Corporation.

Розроблений на початку 1970-х для заміни F-4 «Фантом» II. Поставлявся на експорт в Іран до Ісламської революції 1978 року, де досі стоїть на озброєнні. Знятий з озброєння у ВМС США в 2006 і замінений на F/A-18 E/F Super Hornet.

Історія розробки[ред. | ред. код]

В червні 1968 року ВМС США розпочали конкурс на важкий палубний винищувач зі змінною геометрією крила, що передбачався на заміну застарілим F-4 «Фантом» II, в якому взяли участь п'ять фірм. Із самого початку робіт над проектом, F-14 конструювався як літак, здатний завоювати повітряну перевагу у безпосередній близькості від авіанесучих кораблів, з яких передбачалося використовувати ці літаки. Додатковою функцією повинна була бути можливість завдавати ударів по тактичних наземних і надводних цілях. Проект F-14 виграв конкурс і в січні 1969 року був укладений контракт. Перший прототип піднявся в повітря 21 грудня 1970 року і за ним відразу пішла передсерійна партія з 11 літаків. Влітку 1972 року були завершені випробування F-14 на авіаносцях і промислові поставки для флоту почалися в жовтні того ж року.

F-14 був орієнтований в першу чергу на відбиття ракетних ударів по корабельних групах. Основним елементом F-14 є система управління озброєнням Hughes AN/AWG-9 з багаторежимною імпульсно-доплерівською РЛС. За інформацією міністерства оборони СРСР, дальність виявлення цілі з ЕПР 3 м² — 160 км, супровід 24 цілей і наведення на 6, діапазон роботи РЛС 8-10 ГГц. Дальність виявлення теплопеленгатором (телескоп) в ППС — 220 км, в ЗПС — 300 км.[3] Пізніше літаки отримали телекамеру Нортроп, яка дозволяє визначати цілі на відстані до 100 км. Також «Томкет» мав вбудований комплекс радіоелектронної боротьби.

Для ближнього бою «Томкет» має вбудовану 20-мм автоматичну гармату General Electric M61A1 Vulcan, з бойовим комплектом у 675 набоїв. Основу ракетного озброєння становили чотири ракети «повітря-повітря» AIM-54 або AIM-7, що розташовувалися на пілонах під фюзеляжем. F-14 є єдиним літаком, здатним нести ракету «повітря-повітря» великої дальності AIM-54A Phoenix. Ця ракета, вартістю 500 тис. доларів, здатна вражати цілі на відстані 185 км. Це дає F-14 можливість знищувати більшість літаків супротивника до того, як сам він з'явиться у них на екрані радара. На додаток до них на підкрильних пілонах могли розташовуватися ще чотири ракети AIM-9 Sidewinder. Для ураження наземних (наводних) цілей F-14A міг використовувати лише некеровані авіабомби. Крім того, «Томкет» був здатний нести до 6576 кг наступального озброєння різного класу.

Роботи над F-14A були затьмарені втратою першого прототипу в грудні 1970 року, однак попри це, ВМС США були поставлені 478 машин і ще 79 були продані Ірану в 19761978 роках (модифікація F-14A-GR). Наступною мала стати модель F-14B, оснащена двигунами Pratt & Whitney F401-PW-400, але роботи над нею були згорнуті. Замість цього 38 літаків F-14A, починаючи з 1986, були переоснащені двигунами General Electric F110-GE-400, і згодом отримали позначення F-14B. В 1990 році з'явилась модифікація F-14D, яка відрізнялася від попередніх потужнішим радаром Hughes AN/APG-71 (система дозволяє супроводжувати 24 цілі і здійснювати захоплення і запуск ракет по 6-ти з них одночасно, на різних висотах і дальностях, а також більшою стійкістю до радіоперешкод), удосконаленою авіонікою і переобладнаною кабіною. Всього було побудовано 37 літаків цього типу, ще 104 переробили з раніше випущених F-14A вони мали позначення F-14D (R). Передбачалось модернізувати всі F-14A, але закінчення «холодної війни» зменшило витрати на озброєння.

Експлуатація[ред. | ред. код]

F-14 супроводжує радянський стратегічний бомбардувальник Ту-95, 1991 рік

F-14 був прийнятий на озброєння у вересні 1974. Бойове хрещення отримали тоді ж, коли дві ескадрильї F-14 прикривали американську евакуацію з Сайгону. Загалом у 80—90-х роках ними було озброєно 24 бойові і 4 резервні ескадрильї.

Американські «Томкет» брали участь у двох сутичках з лівійською авіацією над затокою Сідра, збивши в 1981 році два Су-22 (див. перший інцидент в затоці Сідра), а в 1989 році — два МіГ-23 (див. другий інцидент в затоці Сідра).

F-14 брали участь в операції «Буря в пустелі», де забезпечували повітряне прикриття американським бомбардувальникам і штурмовикам, в результаті був втрачений один F-14. До 2000-го року в ВМС США залишилось лише 12 бойових ескадрилій з F-14. У подальших конфліктах (операція «Помірна сила», війна проти Югославії, війни в Афганістані і Іраку) F-14 застосовувалися для завдання ударів по наземних цілях.

Зняття з озброєння[ред. | ред. код]

Останній запуск американського F-14 з борту авіаносця «Теодор Рузвельт»

Спочатку закінчення експлуатації F-14 було заплановано на 2008 рік, але успішне введення в дію винищувачів F-18E/F Super Hornet дозволило зробити це раніше встановленого терміну.

F-14 офіційно знято з озброєння ВМС США 22 вересня 2006 року, останній політ ескадрилей VF-31 і VF-213 з авіаносця «Теодор Рузвельт», оснащених F-14D, відбувся 10 березня того ж року, всі літаки моделей A і B були виведені до резерву ще раніше[4].

Іран[ред. | ред. код]

Іран був єдиною країною, куди експортувалися F-14. Усього було поставлено 79 літаків, які брали участь в ірано-іракській війні. Незважаючи на проблеми із запчастинами, «Томкет» досі експлуатуються іранськими ВПС.

Іран замовив 80 винищувачів разом з озброєнням (серед них 714 AIM-54A Phoenix, з яких поставили лише 284) і запчастинами в 1974 році. Іранський варіант відрізнявся потужнішим двигуном TF30-P-414, відсутністю обладнання для посадки на авіаносці та простішим комплексом РЕБ. Весь парк літаків почав службу трьома роками пізніше, до того часу було навчено більше 120 екіпажів і майже стільки ж наземного персоналу.

Незважаючи на ісламську революцію 1979, в результаті якої були припинені всі відносини з США, іранські Tomcat залишалися боєздатними, але поставки озброєння і запчастин припинились.

У ВПС Ірану F-14 стояли на озброєнні в чотирьох ескадриліях. Через рік вони взяли участь у війні з Іраком, під час якої їхні пілоти знищили понад 200 цілей. Хоча кількість цілей залишилася неуточнена, більше 25 з них були знищені ракетами AIM-54 Phoenix. Також в ближньому бою F-14 показали себе маневренішими за МіГ-23. Загалом за час війни було втрачено чотири машини, дві в бою і дві через катастрофи. Але через відсутність запчастин ефективність літаків значно знизилась. Іранські інженери змогли налагодити виробництво деяких запчастин на власних підприємствах, а заради поповнення боєзапасу було модифіковано зенітну ракету MIM-23 (модифікована версія стала називатись AIM-23), але через великі габарити останньої їх можна було закріпити лише три штуки.

У 2008 році на озброєнні Ірану перебувало понад 40 літаків. І в кінці 2006—2007 років вони не лише провели декілька безкровних повітряних зустрічей з американськими і британськими винищувачами, які діють вздовж кордонів Ірану, але також збили два розвідувальні безпілотні літальні апарати (імовірно США) у повітряному просторі Ірану. В 2015 році залишилось боєздатними до 25 літаків, які зараз беруть участь у забезпеченні підтримки операцій проти «Ісламської держави» і сирійської опозиції.

Країни-оператори F-14 Tomcat
   Країни, які продовжують експлуатацію F-14 Tomcat
   Країни, які завершили експлуатацію F-14 Tomcat

Варіанти[ред. | ред. код]

F-14D
YF-14A
Прототипи й передсерійні літаки. Побудовано 12 екземплярів.
F-14A
Двомісний всепогодний винищувач-перехоплювач для ВМС США. Пізніше до складу озброєння були додані високоточні боєприпаси. У ВМС США були поставлені 545 літаків. Останні 102 літаки були оснащені вдосконаленими двигунами TF30-P-414A.

У Іран планувалося відправити 80 літаків, проте було поставлено тільки 79; 80-й іранський літак залишився у ВМС США.

F-14A+ або F-14B
Поліпшена версія літака F-14A з двигунами GE F110-400. Велика частина устаткування, в тому числі радар AWG-9, залишена без змін. Пізніше отримав позначення F-14B. Всього було побудовано 38 літаків F-14B, ще 48 були переобладнані з варіанту F-14A.[5] Наприкінці 90-х років у 67 F-14B був продовжений ресурс планера і вдосконалено бортове обладнання. Модифіковані літаки отримали позначенняF-14B Upgrade.
F-14D Super Tomcat
Остання модифікація F-14 з двигунами GE F110-400. Аналогове бортове обладнання було замінено на цифрове, також був встановлений новий радар APG-71. Було побудовано 37 літаків модифікації F-14D, ще 18 були переобладнані з варіанту F-14A.[5]

Тактико-технічні характеристики (F-14D Super Tomcat)[ред. | ред. код]

Тривимірна проєкція Grumman F-14 Tomcat.
Тривимірна проєкція Grumman F-14 Tomcat.

Технічні характеристики[ред. | ред. код]

  • Екіпаж: 2 особи (пілот та оператор озброєння)
  • Довжина: 19,1 м
  • Розмах крила:
    • В складеному стані: 11,65 м
    • В розгорнутому положенні: 19,45 м
  • Кути стрілоподібності крила: 20—68° (на стоянці можливо і 75° для зменшення місця, що займає в ангарі)
  • Висота: 4,88 м
  • Площа крила: 54,5 м²
  • Профіль крила: NACA 64A209.65 mod корінь крила, 64A208.91 mod закінцівках крила
  • Маса порожнього: 19838 кг
  • Маса спорядженого: 27700 кг
  • Максимальна злітна маса: 33720 кг
  • Двигун: 2 × двоконтурних турбореактивних з форсажною камерою General Electric F110-GE-400

Льотні характеристики[ред. | ред. код]

Озброєння[ред. | ред. код]

  • Гарматне: 1 шестиствольна гармата M61A-1 Vulcan калібру 20 мм, 675 снарядів
  • Бойове навантаження: 6700 кг різного озброєння:
    • Ракети «повітря-повітря»: AIM-54 Phoenix, AIM-7 Sparrow, AIM-9 Sidewinder
    • Бомбове озброєння: GBU-10, GBU-12, GBU-16, GBU-24, GBU-24E Paveway I/II/III LGB, GBU-31, GBU-38 JDAM, Mk-20 Rockeye II, Mk-82, Mk-83 і Mk-84
  • Варіанти озброєння:
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-54
    • 2 × AIM-9 + 2 × AIM-54 + 4 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 4 × AIM-54 + 2 × AIM-7
    • 2 × AIM-9 + 6 × AIM-7
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-54
    • 4 × AIM-9 + 4 × AIM-7

Додаткові факти[ред. | ред. код]

  • На F-14 літала Кара Халтгрін, перша в історії ВМС США жінка, яка отримала кваліфікацію льотчика-винищувача. Вона загинула в авіакатастрофі 25 жовтня 1994.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Від англ. tomcat«кіт»
    Індекс F (fighter) у чинній системі позначення авіації та ракет означає «винищувач».
  1. Bob Petrella (Writer), Max Raphael (Narrator) (12 March). Modern Marvels (DVD). The History Channel. 
  2. Model Designation Of Military Aerospace Vehicles (англійською). Department Of Defense Office Of The Under Secretary Of Defense For Acquisition And Sustainment. 2018. Архів оригіналу за 19 січня 2022. 
  3. Міністерство оборони СРСР. Палубний винищувач F-14. 1984. с. 33, 44. Архів оригіналу за 13 жовтня 2011. Процитовано 27 січня 2011. 
  4. Офіційні дані ВМС США [Архівовано 2 квітня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. а б Anft, Torsent. F-14 Bureau Numbers. Home of MATS. Архів оригіналу за 17 лютого 2012. Процитовано 5 березня 2008. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Харук, А. (2017). Бойові літаки XXI століття. Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля». с. 400. ISBN 978-617-12-3864-0. 

Посилання[ред. | ред. код]