Саргасове море
 | |
| 28°20′8.0000001015957″ пн. ш. 66°10′30.00000009999″ зх. д. / 28.33556° пн. ш. 66.17500° зх. д. | |
| Область | Атлантичний океан |
|---|---|
| Розташування | 28°20′8″ пн. ш. 66°10′30″ зх. д. / 28.33556° пн. ш. 66.17500° зх. д. |
| Довжина | 3200 км |
| Ширина | 1100 км |
| Найбільша глибина | 7000 м |
| Прозорість | до 61[1] м |
| Довжина берегової лінії | 0 км |
| Площа | 6—7 млн. км² |
| Впадаючі річки | немає |
 | |
 Саргасове море у Вікісховищі | |
Сарга́сове мо́ре — район антициклонічного колообігу вод в центрі Північного Атлантичного океану, обмежений течіями: на заході — Гольфстримом, на півночі — Північноатлантичною, на сході — Канарською, на півдні — Північною пасатною[2]. Ця система течій формує Північноатлантичний субтропічний вир. Усі течії депонують морські рослини та сміття, яке вони несуть, у цьому морі. Саргасове море називають «морем без берегів».
Назва походить від португальського слова sargaço — «грона винограду». Іспанці називали його «морем виноградної лози». Також часто зустрічається назва «плавуча (морська) пустеля», адже для безлічі дрібних морських тварин — крабів, кальмарів і криля — ендеміків Саргасового моря, існування поза цими водяними заростями рівнозначне смерті.
Розташоване між 23-35° пн. ш. і 30-68° зх. д. Площа моря 6-7 млн км² (залежить від плину течій). Не має берегів[3]. У північно-західній частині — вулканічні Бермудські острови.
Температура води на поверхні 18-23° С взимку, 26-28 °C влітку. Солоність води —36,5-37 ‰.
Значна частина дна розташована в Північноамериканській улоговині з глибинами понад 6000 метрів; максимальна глибина — 6995 м.
За результатами дослідження, яке було опубліковане в грудні 2023 року у науковому виданні Frontiers in Marine Science, науковці повідомили, що за 40 років Саргасове море стало теплішим, кислішим і солонішим, ніж у будь-якому попередньому році, починаючи з початку вимірювань у 1954 році. Так, кислотність Саргасового моря за останні 40 років збільшилася на 40 %. Парникові викиди спричинили потепління моря на 1 °C. Кисень складніше розчиняється в тепліших водах, що призвело до майже 7 % зниження кисню в Саргасовому морі[4][5].
Акваторія моря лежить у тропічному кліматичному поясі[6]. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. Сезонний хід температури повітря чітко відстежується. Переважають пасатні вітри. Зволоження достатнє. У теплий сезон утворюються тропічні циклони[7]. Над північно-західною частиною акваторії моря вітри перемінних напрямків, часті затишшя й штилі[7].
Португальські моряки були серед перших, хто відкрив цей регіон у XV ст. і назвали його «саргасовим морем» (порт. sargaço — морська водорість саргасум)[8]. Однак, море можливо було відоме раннім мореплавцям, оскільки вірш кінця IV ст. Авієна описує частину Атлантики вкриту морськими водоростями, цитуючи нині втрачене повідомлення карфагенського дослідника V ст. до н. е. Гімількона Мореплавця. Колумб і його люди також помітили Сарґасове море, та повідомляли про маси морських водоростей на поверхні[9].
Акваторія моря не утворює окремого морського екорегіону в пелагічній зоні північноатлантичної тропічної зоогеографічної провінції, лише води навколо Бермудських островів виділяються в самостійний морський екорегіон[10]. Зоогеографічно донна фауна острівного шельфу до глибини 200 м належить до північної субтропічної зони[11].
Великі скупчення плавучих бурих водоростей — саргасуму — в межах моря їхній запас оцінюється в 4—11 млн т. Така велика кількість пов'язана з наявністю в Саргасовому морі зони сходження поверхневих течій. Живуть численні та різноманітні тварини, частиною вільноплавні (скумбрієві, летючі риби, звичайні іглиці, краби, морські черепахи тощо), частиною прикріплені до водоростей (актинії, мохуватки тощо).
Саргасове море також грає важливу роль в міграції кількох видів катадромних вугрів, таких як європейський вугор[12] і американський вугор. Личинки цих видів вилуплюються в море, і в міру зростання вони пливуть за течією в Європу або на східне узбережжя Північної Америки. Пізніше зрілий вугор мігрує назад в Саргасове море, щоб нереститися і відкласти ікру. Також вважається, що після вилуплення молоді довгоголові морські черепахи використовують морські течії, щоб дістатися до Саргасового моря, де вони використовують саргассум як укриття від хижаків, поки не підростуть[13][14].
Через поверхневі течії в Саргасове море накопичуються пластикові відходи, які не розкладаються природним шляхом. У морі сформувалася величезна Північноатлантична сміттєва пляма.
Кілька країн і неурядових організацій об'єдналися, щоб захистити Саргасове море[15]. До цих організацій належить Комісія з Саргасового моря[16], створена 11 березня 2014 року урядами Азорських островів (Португалія), Бермудських островів, Монако, Великої Британії та Сполучених Штатів.
- ↑ Sargasso Sea. World Book. Т. 15. Field Enterprises. 1958.(англ.)
- ↑ Українська радянська енциклопедія.
- ↑ Flint Institute of Arts (PDF). Т. 2, № 2.[недоступне посилання з травня 2019](англ.)
- ↑ [https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fmars.2023.1289931/full Forty years of ocean acidification observations (1983–2023) in the Sargasso Sea at the Bermuda Atlantic Time-series Study site. // Nicholas R. Bates, Rodney J. Johnson. Front. Mar. Sci., 08 December 2023. Sec. Ocean Observation. Volume 10 - 2023]
- ↑ Вчені назвали найгарячіше місце на Землі. 30.12.2023, 7:11 pm
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ Wide Sargasso Sea. Book Drum. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 27 вересня 2011.(англ.)
- ↑ The Sargasso Sea. BBC - Homepage. BBC. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 6 червня 2011.(англ.)
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Gazeta.ua.
- ↑ Turtles return home after UK stay. BBC News. 30 червня 2008. Процитовано 23 травня 2010.
- ↑ Satellites track turtle 'lost years'. BBC News. 5 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014.
- ↑ Shaw, David (27 травня 2014). Protecting the Sargasso Sea. Science & Diplomacy. 3 (2).
- ↑ Sargasso Sea Commission. sargassoalliance.org. Архів оригіналу за 31 жовтня 2015. Процитовано 7 січня 2017. [Архівовано 2015-10-31 у Wayback Machine.]
- Сарґасове море // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
