Кавказькі мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Етно-лінгвістичні групи кавказького регіону

Кавказькі мови - це умовна назва сукупності близько 40 місцевих (тубільних) мов Кавказу, який ще в античності називали "горою мов". Усього цими мовами говорить біля 45 млн мовців.

Традиційно виділяють три групи кавказьких мов:

Найчисленніші мовні колективи з-поміж абхазо-адизькихкабардино-черкеська мова (560 тис.): з-поміж картвельських мовгрузинська (4,7 млн) лазька мова (від 500 тис. до 1,5 млн) і мегрельська (600 тис.): з-поміж нахсько-дагестанськихчеченська (1млн. 300 тис.), аварська (560 тис.) і лезгинська (430 тис.). В долині річки Андійська Койсу уздовж її 80-кілометрової течії зосереджені 13 малих мов – своєрідний дорогоцінний для науки мовний заповідник у гірському Дагестані. Найменші з них - годоберннська і бежитинська мають по 2.5 тис. мовців, хваршинська і арчинська - по 1 тис., гунзибська - 600 осіб, гінухська - 200 осіб .

Судячи з зібраних досі даних, до кавказьких мов могли належати також давно згаслі доіндоєвропейські "азіанійські" мови Середземномор'я та Закавказзя: урарту, хурритська, хатська (Hattic), етруська, пелазгійська, можливо - мова шардана на о. Сардинія, лігурійська та іберійська на Піренейському п-ові. За даними сучасної генеалогії мовних філ, кавказькі мови разом з баскійською, буриською, кетською виявляються спорідненими з китайською (!) та канадсько-індіанськими мовами на-дене, утворюючи разом з ними дене-кавказьку мовну філу (Дж.Грінберг), або інакше - еу-кав-кет-сіна-денську... У плані контенсивної типології баскійська, кавказькі та кетська належать до ергативних мов, історичних попередниць номінативних.

З точки зору формальної типології кавказькі мови мають чимало спільних рис. Так, в цілому інвентар їхніх голосних обмежений (за винятком окремих мов нахсько-дагестанської групи, які мають до 24 голосних). Натомість розгалужені й багаті системи приголосних. Всі без винятку кавказькі мови мають характерні абруптивні приголосні p'. t', k', часом g', x'. У словозміні й словотворі вживані афіксальні засоби. Переважає аглютинативний морфологічний тип (при наявності окремих флективних рис). Порядок слів – SOP, тобто, дієслівний присудок тяжіє до кінця речення, прямий додаток стоїть переважно перед присудком, а означення перед своїм означеним.

У напрямі з заходу на схід - через картвельську (грузинську) мовну область — спостерігається ступеневе зростання рис флективності, ускладнення системи відмін імен і навпаки, спрощення дієвідміни, скорочення словотвірних типів тощо. Майже в усіх кавказьких мовах поширена характерна двадцяткова система лічби. Система вказівних займенників - часто тричленна.

Структурні відмінності усіх трьох груп істотні. Так, для абхазо-адизьких мов властиве багатство приголосних (до 80 в системі нещодавно згаслої в Туреччині мови убихської або соачі - з околиць міста Сочі) і бідність голосних (усього 2). У граматиці - багатоособовість дієвідміни (з морфемним позначенням до 4 учасників дії) при нерозвиненості відміни. Для нахсько-дагестанських мов типова система іменних класів (від 2 до 8), морфологічні показники яких з'являються в усіх супровідних до імен частинах мови (дієсловах, прикметниках), а також найбільша кількість відмінків (до 40!), чого немає в жодній іншій мові світу. Специфічні риси мов картвельської групи: звичайна двоприголосна структура дієслівного кореня, різноманітність граматичної категорії стану перехідних дієслів та особливо висока насиченість слова приголосними, напр.: Мткварі – "р. Кура", брцхінвале – "блискучий", вгрдзнобт – "ми відчуваємо". Грузинська – єдина давньописемна мова з-поміж кавказьких (грузинське письмо).

Мови індоєвропейських народів Кавказького регіону (вірменська, осетинська) зазнали помітного кавказького впливу в фонетиці, граматиці, лексиці.

Запозичення до української мови[ред.ред. код]

До кавказьких запозичень в українській мові належать: вино, вишня, залізо, свинець, печатка. З пелазгійських мов прийшли слова: кактус, канва, кераміка, каніфоль;з етруської - цистерна, таверна, мантиса, церемонія; з іберійської - кармін та мініатюра.

Кавказького походження є, імовірно, назви українських річок Псел (Псло), Псура, Ворскла. Назва міста Одеса надана 1795 р. відвойованому російською армією турецькому місту Хаджибею на згадку про античний Одессос під Варною, проте типовий суфікс - ссос вказує на пелазгійське, догрецьке походження цієї назви (так само, як і в назвах малоазійського міста Едесси або критського палацу у Кноссі).

Джерела[ред.ред. код]