Антропоцентризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Антропоцентризм у природокористуванні[ред.ред. код]

Антропоцентризм у природокористуванні веде до практики поділу об'єктів живого світу на категорії корисних та шкідливих, тотального винищення об'єктів живої природи, що не мають господарського значення або не сприяють розвитку економіки, хоча би місцевої.

Вихідні причини криються у тому, що людина на більшій частині свого сучасного ареалу поводить себе відповідно до статусу адвентивного виду, як біоценотичний агресор, який не пристосовується до середовища, а активно його змінює під власні потреби, не формуючи сталих трофічних, топічних чи будь-яких інших зв'язків (напр.: Загороднюк, 2006) Мутуалізм людини полягає виключно у культивуванні популяцій економічно вигідних видів (у формі монокультур), зокрема плантацій лісу, просапних культур та городини, свійських тварин чи мисливських звірів. Це посилюється масштабними експериментами з інтродукції, акліматизації та введення у культуру нових видів живих організмів, не властивих кожній конкретній місцевості, що посилює зміни екосистем та веде до біоценотичних криз (Шварц та ін., 1993).

Література[ред.ред. код]

  • Борейко В. Е. Видовой террор. — К.: Логос, 2010. — 144 с.
  • Загороднюк І. Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань // Фауна в антропогенному середовищі. — Луганськ, 2006. — С. 18–47. — (Праці Теріологічної школи, випуск 8).
  • Пучков П. В. Некомпенсированные вюрмские вымирания. Перепромысел, "недопромысел" и другие факторы // Вестник зоологии. — 1992. — Том 26, N 4. — С. 73–81.
  • Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ: Вид-во АН Української РСР, 1961. — 84 с.
  • Шварц Е. А., Белоновская Е. А., Второв И. П., Морозова О. В. Интродуцированные виды и концепция биоценотических кризисов // Успехи современной биологии. — 1993. — Том 113, № 4 — С. 387–399

Посилання в тексті[ред.ред. код]