Мегарська школа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мега́рська шко́ла — одна із сократівський шкіл давньогрецької філософії (4 століття до н. е.), еклектично поєднувала ідеї Сократа, елейскої школи і софістів.

Засновником її був Евклід з Мегари, до неї належали: Евбулід з Мілету, Фрасімах, Діодор Крон, Стілпон з Мегари та інші.

Погляди[ред.ред. код]

Тяжіючи до вчення елейскої школи про абсолютне єдине, мегарці, за прикладом Сократа, вперше іменують це єдиним благом, складаючи, таким чином, паралель аналогічного вчення Платона. У своєму визнанні нерозчленого Єдиного і запереченні чуттєвої множинності мегарська школа слідувала також Зенону Елейскому. Через силу своєї тенденції до діалектичних міркувань вона отримала назву еристичної школи.

Деякі з традиційних логічних софізмів (або парадоксів, наприклад «Брехун», «Купа») сходять до Евбуліда і Діодора Крона. Стілпон, наблизившись до кініків, створив (за свідченням Сенеки) термін «апатія» для позначення осі принципу своєї етики.

Для історичного положення мегарської школи характерно, що в неї запозичили свої принципи як кінічно налаштовані стоїки (засновник стоїцизму Зенон із Кітіона був учнем Стілпона), так і скептики Піррон і Тімон.

Джерела[ред.ред. код]