Кирилівська церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Церква св. Кирила
Кирилівська церква Фасад.jpg
Кирилівська церква
Розташування Україна, Київ
Координати 50°28′59″ пн. ш. 30°28′18″ сх. д. / 50.483091° пн. ш. 30.471772° сх. д. / 50.483091; 30.471772Координати: 50°28′59″ пн. ш. 30°28′18″ сх. д. / 50.483091° пн. ш. 30.471772° сх. д. / 50.483091; 30.471772
Початок будівництва перша половина XII ст.
Кінець будівництва 1139
Стиль українське бароко (сучасний)
Належність музей
Адреса вул. Олени Теліги, 12

Кири́лівська це́рква (церква Святих Кирила та Атанасія Александрійських) — пам'ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть.

Історія[ред.ред. код]

Впливи з Чернігова[ред.ред. код]

Стародавній план Кирилівської церкви

Кирилівську церкву було засновано на околиці стародавнього Києва — Дорогожичах (Дорогожичі) — подружжям чернігівських князів Всеволодом Ольговичем (1139–1146) та його дружиною Марією Мстиславівною. Церква була заснована після сходження на київський престол 1139 чернігівського князя. Храм названий на честь святого Кирила (це ім'я, ймовірно, взяв при хрещенні князь Всеволод). Для представників династії Ольговичів храм був заміською резиденцією і родовою усипальницею. В 1194 році тут було поховано київського князя Святослава (Святослав Всеволодович)— героя давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім».

Кирилівська церква має риси, близькі до києво-чернігівської архітектурної школи. Споруда була хрестовокупольною в плані, мала три апсиди, одну баню, шість стовпів і П-подібні хори для князя. Сходи на хори було сопоруджено в товщі північної стіни. Підлога була викладена із шиферних плит; первісний іконостас та парапети хорів у ХІІ ст. також були виготовлені з шиферу; стінопис був виконаний у техніці фрески.

Екстер'єр[ред.ред. код]

Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з XII століття. Перебудови XVII — XVIII ст. виявилися в перекладці частини склепінь, зведенні чотирьох бічних бань та пишного фронтону над входом, оздобленні вікон і порталів ліпним декором. Древні архітектурні форми чітко вирізняються під цими добудовами. Це була тринавна триапсидна шестистовпна однобанна споруда, витягнута по осі захід — схід. Її розміри — 31 х 18,4 метра, висота — 28 метрів. Стародавнє закомарне покриття не збереглося. Декор фасадів складався з аркатурного пояска у верхній частині стін, бані й легких напівколонок на бані та апсидах. Стіни зовні, мабуть, були потиньковані, укоси вікон і портали прикрашав фресковий розпис. Складено будову в техніці порядової кладки на вапняно-цем'янковому розчині.

Центральний підбанний простір храму — високий, вільний, добре освітлений, з хорами у західній частині — контрастував з іншими приміщеннями: напівтемним нартексом з нішами-аркосолями для гробниць, хрещальнею, вузькими сходами на хори у товщі північної стіни, невеличкою молитовнею на хорах. Особливістю храму були маленькі бокові хори перед південною апсидою, куди вели сходи у товщі стіни вівтаря.

Перебудови у 18 ст.[ред.ред. код]

За час свого існування Кирилівська церква знала періоди запустіння, ремонти, поновлення. У 1748 — 1760 рр. на її території за участю відомого українського зодчого І. Григоровича-Барського були зведені кам'яні монастирські будівлі, від яких до нашого часу збереглася лише частина муру з наріжною вежкою. В результаті змін XVII — XVIII ст. стародавня Кирилівська церква набула сучасного зовнішнього вигляду з характерними рисами української барокової архітектури.

Дзвіниця[ред.ред. код]

Кирилівська церква та дзвіниця на початку 1900 -х рр.

Поблизу церкви звели дерев'яну дзвіницю у три яруси. В 17 столітті вона згоріла. Дзвіницю в камені відбудував Григрович-Барський у 1748–1760 рр. Будівля мала 23 м довжиною та до 10 м завширшки. Поряд з дзвіницею були розташовані брама, надбрамна церква та огорожа. Всі ці будівлі у 1930-х рр. за наказом радянських урядовців були розібрані на буд. матеріали, що віддані на побудову поряд лікарні. Пізніше на цій території встановили монумент академіку І. П. Павлову (скульптор Іван Кавалерідзе).

За часів незалежності України у 1999 р. прийнято рішення про відновлення дзвіниці після переносу монумента Павлову на нове місце та археологічного дослідження збережених підмурків дзвіниці. Проект відновлення дзвіниці належить архітектору Лосицькому. Юрій Лосицький знаний як архітектор, що відбудував наново Михайлівський Золотоверхий собор.

Професор Прахов і Врубель[ред.ред. код]

М.Врубель «Богоматір»

У 60-х роках XIX століття Кирилівська церква стає в центрі уваги громадськості: під штукатуркою XVIII сторіччя на її стінах було знайдено фресковий розпис XII століття. У 1881 — 1884 рр. під керівництвом професора А. Прахова в храмі проводяться величезні роботи по розчищенню фресок (фреска) і поновленню стінопису. В них брали участь викладачі й учні Київської малювальної школи — М. Мурашко, Г.Світлицький, І. Селезньов, М. Пимоненко, X. Платонов, І. Їжакевич, С. Гайдук, Ф. Зозулін та інші. У 1884 році тут працював Врубель Михайло Олександрович. На вимогу церкви відкриті древні фрески були знову переписані олійними фарбами. Тоді ж було встановлено мармурові парапети, хор та іконостас.

У травні 1929 року Кирилівську церкву було оголошено Державним історико-культурним музеєм-заповідником. Тут розпочалися дослідні роботи, які були перервані Другою світовою війною.

У повоєнний час у храмі провадилися великі протиаварійні роботи по зміцненню стін і фундаментів, що деформувалися через руйнування древніх підземних ходів. Тільки після цього було продовжено архітектурно-археологічні дослідження, розчищення й реставрацію живопису. Музей знову відкрив свої двері для відвідувачів.

З 1965 року Кирилівська церква входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». 1968 року провадилася реставрація під орудою В. І. Корнеєвої.

Інтер'єр[ред.ред. код]

Стіни Кирилівської церкви покрито живописом — фресками XII століття, розкритими з-під олійних записів, окремими фрагментами темперного розпису XVII сторіччя та олійними роботами XIX сторіччя на ділянках, де фрески не збереглися. Від древніх фресок, що прикрашали все приміщення храму, залишилося близько 800 квадратних метрів розписів, які являють собою цінні художні твори періоду Древньої Русі.

Головна баня. «Вознесіння»

У підбанній частині збереглися зображення апостолів у барабані, євангелістів на парусах, напівпостаті мучеників у медальйонах на попружних арках. У вівтарі — «Євхаристія», під нею — зображення святителів. На стовпах передвівтарної арки — «Благовіщення», «Стрітення» й монументальні постаті апостолів Петра й Павла. У центральному нефі важливе місце займають зображення святих воїнів, що, напевно, відповідало запитам феодальної знаті в епоху жорстоких міжусобиць. На двох стінах трансепта — багатофігурні композиції «Успіння богоматері» й «Різдво Христа». Серед фресок — численні постаті пророків, стовпників, мальовничі орнаменти. На стінах і склепіннях нартекса збереглася композиція «Страшний суд», яка, починаючи з XII століття, була поширена у давньоруському стінопису. Церковники й феодали використовували Її для соціального пригноблення трудящих і прищеплення їм думок про смирення й покірливість.

Для фресок Кирилівської церкви характерне поєднання великих колірних плям — білих, рожевих, блакитних, оливкових. Розпису властива виражена графічність. Вирішуючи площинно вбрання постатей, майстри робили акцент на обличчя, створюючи образи виняткової виразності (наприклад, постаті святителів у північній апсиді). Багатством колориту та великою кількістю життєвих деталей відзначаються сцени з «Житія Кирила Александрійського» у південній апсиді. Багато зображень, наприклад фреска «Ангел, що звиває небо», позначені сміливістю композиційних засобів. Кирилівські фрески — один з найцікавіших живописних ансамблів XII сторіччя у давньоруському мистецтві.

Портрет Інокентія Монастирського

З темперного розпису XVII століття зберігся портрет ігумена Інокентія Монастирського — відомого дипломата і громадського діяча, написаний на пілоні південного нефа. Портрет є цінною пам'яткою українського портретного живопису того часу.

Серед олійного розпису, виконаного під час реставрації у XIX сторіччі, особливе місце належить роботам відомого російського художника Михайла Врубеля, у яких виявився його могутній талант монументаліста і новатора-колориста.

«Зішестя святого духа»

Один з найсильніших його творів у храмі — «Зішестя святого духа», що займає склепіння хор. У зображеннях апостолів художник з надзвичайною силою передав складність людських почуттів, створив галерею портретів з глибокою психологічною характеристикою. Тут же на хорах Врубелем виконані ,,Ангели з лабарами", напівпостать Христа, голови пророків Моїсея і Соломона.

«Надгробний плач»

У ніші нартекса художник написав «Надгробний плач». Побудована на контрасті плавних рухів трьох ангелів, які похилилися у скорботі, й нерухомості тіла Христа, на поєднанні холодного зеленувато-сірого та напружених вохристих тонів, ця сцена вражаюче передає глибину людського горя.

Для мармурового іконостаса, виконаного за ескізами А. Прахова, Врубель написав у Венеції ікони «Афанасій», «Богоматір», «Христос» і «Кирило». Ці твори відзначаються образністю, глибоким реалізмом і високою живописною майстерністю. Найбільш вдалася художникові «Богоматір». У бездонних очах цієї тендітної молодої жінки, одягненої у дорогі шати, стільки страждання й тривоги за долю сина, що вона сприймається як втілення материнської скорботи і стоїть у ряду найкращих жіночих образів, створених художником. Кирилівський розпис та ікони стали важливою віхою у творчій біографії Михайла Врубеля і в історії вітчизняного монументального живопису XIX сторіччя.

Древня архітектура Кирилівської церкви, її настінний розпис ваблять до цієї пам'ятки тисячі гостей Києва. Тут провадяться концерти давньоруської музики у грамзапису, виступають артисти філармонії.

Цікавинки[ред.ред. код]

Саме тут, в Кирилівських печерах, за легендами жив Змій Горинич, що поїдав подорожніх[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]