Галій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Галій (Ґалій) (Ga)
Атомний номер 31
Зовнішній вигляд
простої речовини
Gallium crystals.jpg
Властивості атома
Атомна маса
(молярна маса)
69,723 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 130 пм
Енергія іонізації
(перший електрон)
578,8 кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Ar] 3d10 4s21
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 122 пм
Радіус іона пм
Електронегативність
(за Полінгом)
Електродний потенціал
Ступені окиснення
Термодинамічні властивості
Густина 5,904 г/см³
Питома теплоємність Дж/(K моль)
Теплопровідність Вт/(м К)
Температура плавлення K
Теплота плавлення кДж/моль
Температура кипіння K
Теплота випаровування кДж/моль
Молярний об'єм см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки
Період ґратки Å
Відношення c/a
Температура Дебая K
Періодична система елементів
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Uut Fl Uup Lv Uus Uuo
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr

Галій, Ґалій, (Ga) — хімічний елемент з атомним номером 31, проста речовина якого однойменний сріблясто-білий м'який метал. Галій належить до групи 13 періодичної таблиці або до III групи за старою класифікацією.

Металевий галій стійкий до дії повітря, води. З кислотами та лугами утворює галати. Густина твердого галію 5904 кг/м3; рідкого — 6095 кг/м3. Температура плавлення 29,75 °C, кипіння 2403 °C. Геохімічно близький до Al, Zn, Fe. Вміст у земній корі 1,5×10-3 мас.%. Єдиний мінерал галію — ґаліт. Основна маса галію зосереджена в мінералах алюмінію і накопичується в нефелінових сієнітах (середній вміст 0,004%), лужних метасоматитах (до 0,02%), бокситах (0,0052%), сфалеритах (до 0,018%). У вивержених породах Ga тісно пов'язаний з Al. У гідротермальних родовищах галій накопичується як ізоморфна домішка (до 0,01-0,02%) у сфалеритах, а в зоні гіпергенезу — разом з Al в бокситах (2·10−3−1·10−2%).

Історія[ред.ред. код]

Французький хімік Поль Еміль Лекок де Буабодран увійшов в історію як відкривач трьох нових елементів: галію (1875), самарію (1879) і диспрозію (1886). Перше з цих відкриттів принесло йому славу. У той час за межами Франції він був мало відомий. Йому було 38 років, займався він переважно спектроскопічними дослідженнями. Спектроскопістом Лекок де Буабодран був гарним, і це, зрештою, призвело до успіху: всі три свої елементи він відкрив методом спектрального аналізу. У 1875 році Лекок де Буабодран досліджував спектр цинкової обманки, привезеної з П'єрфіта (Піренеї). У цьому спектрі і була виявлена нова фіолетова лінія. Нова лінія свідчила про присутність у мінералі невідомого елемента і Лекок де Буабодран доклав максимум зусиль, щоб цей елемент виділити. Зробити це виявилося непросто: вміст нового елемента в руді був менше 0,1%, і багато в чому він був подібний до цинку. Після тривалих дослідів вченому вдалося все-таки отримати новий елемент, але в дуже невеликій кількості. Настільки невеликому (менше 0,1 г), що вивчити його фізичні та хімічні властивості Лекок де Буабодран зміг небагато.

Походження назви[ред.ред. код]

Від латинської назви Франції — Галлія.

Отримання[ред.ред. код]

Попутно з Al він вилучається з бокситів, нефелінових сієнітів, і попутно з Zn — з цинкових концентратів. Галій поряд з ґерманієм є у кам'яному вугіллі. Під час газифікації вугілля і його скраплювання галій разом з Ge концентрується в золі виносу. Понад 90% галію отримують як побічний продукт з відходів алюмінієвого та цинкового виробництва. Галій одержують електролізом лужного розчину галату натрію. Основні виробники — США, Швеція, Канада, Японія.

Галій

Застосування[ред.ред. код]

Застосовують у виробництві легкоплавких сплавів для виготовлення високотемпературних термометрів, оптичних дзеркал, у напівпровідниковій електроніці, лазерній техніці тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Шека И. А, Чаус И. С, Мнтюрева Т. Т., Галлий, К., 1963;
  • Еремин Н. И., Галлий, М., 1964;
  • Рустамов П. Г., Халькогениды галлия, Баку, 1967;
  • Дымов А. М., Савостин А. П., Аналитическая химия галлия, М., 1968;
  • Иванова Р. В., Химия и технология галлия, М., 1973;
  • Коган Б. И., Вершковская О. В., Славиковская И. М., Галлий. Геология, применение, экономика, М., 1973;
  • Яценко С. П., Галлий. Взаимодействие с металлами, М., 1974;
  • Процессы экстракции и сорбции в химической технологии галлия, Алма-Ата, 1985;
  • Химия и технология редких и рассеянных элементов, под ред. К. А. Большакова, 2 изд., т. 1, М., 1976, с. 223-44;
  • Федоров П. И., Мохосоев М. В.. Алексеев Ф. П., Химия галлия, индия и таллия, Новосиб., 1977. П. И. Федоров.


Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.