Тантал (хімічний елемент)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тантал (Ta)
Атомний номер 73
Зовнішній вигляд
простої речовини
важкий твердий
метал сірого кольору
Tantalum single crystal and 1cm3 cube.jpg
Властивості атома
Атомна маса
(молярна маса)
180,9479 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 149 пм
Енергія іонізації
(перший електрон)
760,1 (7,88) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Xe] 4f14 5d3 6s2
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 134 пм
Радіус іона (+5e) 68 пм
Електронегативність
(за Полінгом)
1,5
Електродний потенціал 0
Ступені окиснення 5
Термодинамічні властивості
Густина 16,654 г/см³
Питома теплоємність 0,140 Дж/(K моль)
Теплопровідність 57,5 Вт/(м К)
Температура плавлення 3 269 K
Теплота плавлення 24,7 кДж/моль
Температура кипіння 5 698 K
Теплота випаровування 758 кДж/моль
Молярний об'єм 10,9 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки кубічна
об'ємноцентрована
Період ґратки 3,310 Å
Відношення c/a n/a
Температура Дебая 225,00 K
Періодична система елементів
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Uut Fl Uup Lv Uus Uuo
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr

Тантал — хімічний елемент із символом Ta та порядковим номером 73.

Загальний опис[ред.ред. код]

Рідкісний, твердий, важкий, сірувато-голубуватий на зрізі, блискотливий перехідний метал, має дуже високу стійкість до корозії. У природі трапляється у мінералі танталіт і деяких інших, але завжди разом із хімічно близьким ніобієм. Належить до групи металів, що широко застосовуються як лігатура.

Хімічна стійкість танталу робить його гідним матеріалом для виготовлення хімічного спеціального обладнання та заміни більш дорогої платини. Але його найбільше використання сьогодні — це виготовлення танталових електролітичних конденсаторів для електроніки.

Ат. м. 180,9479. У природі існує два ізотопи: стабільний 181Та і радіоактивний 180Та (період напіврозпаду – 1013 років). Відкритий швед. хіміком А.Г.Екебергом у 1802 р.

Проста речовина – тантал. Блискучий метал сірого кольору, тугоплавкий, твердий, легко піддається механічній обробці. Кристалічна ґратка кубічна об’ємноцентрована. Густина 16600 кг/м3; tплав 2014 оС; tкип 5500 оС. Тривкий щодо дії хімічних реаґентів, корозії. При нормальних умовах малоактивний, на повітрі окиснюється лише при т-рі понад 280 оС, покриваючись захисною окисною плівкою.

Історія[ред.ред. код]

Тантал було відкрито у Швеції у 1802 році Андерсом Густафом Екебергом. Роком раніше, Чарльз Гатчет відкрив елемент Колумбій.[1] У 1809 році, англійський хімік Вільям Воластон порівняв властивості «земель» (оксидів) отриманих з колумбіту, шо мав густину 5,918 г/см³, та танталіту, що мав густину 7,935 г/см³, та зробив висновок, що незважаючи на велику різницю у густині, вони хімічно ідентичні. Він запропонував все ж залишити ім'я «Тантал».[2] Пізніше Фрідріх Велер підтвердив його результат, він був впевнений що колумбій та тантал це те саме. Цей висновок був поставлений під сумнів у 1846 німецьким хіміком Генріхом Розе, якій довів, що у танталіті міститься 2 окремих елементи, та він назвав їх танталом на честь дітей Танталу: ніобієм (на честь Ніоби, богині сліз), та пелопієм (на честь Пелопа).[3][4] Елемент «пелопій» був пізніше ідентифікований як суміш танталу з ніобієм, а також встановлено, що ніобій був ідентичний колумбію, відкритому Хатчетом у 1801 році.

Різницю між танталом та ніобієм було однозначно продемонстровано у 1864 році Христіаном Вільгельмом Бломстрандом,[5] і Анрі Етьєн Сент-Клер Девілєм, та Льюіс Дж. Трустом, які визначили емпіричні формули деяких його сполук у 1865.[5][6] Інше підтвердження прийшло від шведського хіміка Жана Шарля Галісарда де Маріньяка,[7] у 1866 році, якій показав що це два різних елементи. Однак ці досліди не зупинили вчених публікувати статті про так званий ільменій до 1871 року.[8] Де Мариньяк був першим, хто отримав металічний тантал (у 1864 році), коли відновив хлорид танталу нагріванням в атмосфері водню.[9] Однак всі ранні зразки танталу були не досить чисті, і відносно чистий металічний тантал був вперше отриманий Вернером фон Болтоном у 1903 році. Танталові нитки були дуже поширені в той час в електричних лампах.[10]

Назва елементу походить від імені царя Тантала, батька Ніоби з грецької міфології. За міфом, його було покарано після смерті, і він був змушений стояти у воді по-коліно та не міг нею напитися, бо вона зникала, якщо він нагинався, та з чудовими фруктами над його головою, яких він не міг дотягнутися, бо вітер відразу підіймав гілки. Обидва ці негаразди вічно «танталізували» його.[11] Екеберг писав: „Цей метал я назвав Танталом… деякою мірою маючи на увазі його нездатність «насититися» кислотою, в яку він може бути занурений та не може поглинути хоч трошки, щоб насититися“ (This metal I call tantalum … partly in allusion to its incapacity, when immersed in acid, to absorb any and be saturated.")[12]

Протягом багатьох десятиріч єдиним методом відокремлення танталу від ніобію був процес фракційної кристалізації з флуоридного розчину гептафлуортанаталату калію від оксіпентафтороніобату калію, відкритий Жаном Чарльзом Галісаром де Мариньяком у 1866 році. Зараз розділення проводять шляхом фракційного розчинення[6]

Властивості[ред.ред. код]

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Металічний тантал темного сіро-голубого кольору метал,[13] щільний, ковкий, дуже міцний, добре піддається обробці та дуже добре проводить електрику та тепло. Цей метал дуже стійкій до корозії в кислотах; фактично при температурах до 150 °C він зовсім не взаємодіє із царською горілкою. Його можна розчинити у розчинах, що містять флуорид та триоксид сірки, або у розплаві лугів. Тантал має найвищу з металів температуру плавлення 3017 °C, вище якої плавляться лише вольфрам, реній та осмій.

Металічний тантал складається із двох кристалічних фаз: альфа та бета. Альфа-фаза більш ковка та м'яка; вона має об'ємоцентровану кубічну ґратку (типу Im3m, константа ґратки a = 0,33058 nm), Показник твердості за Кнупом 200—400 HN та питомий електричний опір 15-60 µΩּcm. Бета-фаза крихка та тверда; її кристалічна симетрія тетрагональна (тип P42/mnm, a = 1,0194 нм, c = 0,5313 нм), твердість за Кнупом 1000—1300 HN та питомий опір 170—210 µΩּcm. Бета-фаза є метастабільною та переходить у альфа-фазу при нагріванні 750—775 °C. Основна маса танталу знаходиться у альфа-фазі, та бета-фаза звичайно отримується шляхом магнетронного напилення, хімічного нанесення або електролізу з евтектичного сольового розплаву.[14]

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Тантал формує оксиди зі ступенями окиснення +5 (Ta2O5) та +4 (TaO2).[15] Найбільш стабільний ступінь окислення це +5, пентаоксид танталу.[15] Пентаоксид танталу є вихідним матеріалом для отримання багатьох похідних танталу. Шляхом сплавлення його із лугами отримують солі танталової кислоти — танталати. Наприклад, танталат літію (LiTaO3) та танталат лантану (LaTaO4). В танталаті літію, іон танталату TaO-3 не міститься; замість нього там міститься ланцюг TaO7-6 октаедр, що формує ґратку типу перовськіту; а танталат лантану в свою чергу містить тетраедричні іони TaO3-4.[15]

Фториди танталу можуть бути використані для відділення його від ніобію.[16] З галогенами тантал утворює сполуки у ступенях окислення +5, +4, та +3 типу TaX5, TaX5, та TaX3, однак також відомі багатометалеві комплексні іони та нестехіометричні сполуки.[15][17] Пентафторид танталу (TaF5) це біла кристалічна речовина з температурою плавлення 97,0 °C а пентахлорид танталу (TaCl5) це також біла кристалічна речовина із температурою плавлення 247,4 °C. Пентахлорид танталу гідроліз легко гідролізує водою, і здатний реагувати із металічним танталом, утворюючи чорний та високогігроскопічний тетрахлорид танталу (TaCl4). Широкий ряд галогенпохідних танталу може бути отриманий шляхом відновлення пентахлориду танталу воднем, дігалогенпохідні для танталу невідомі.[15] Тантал-телурові сплави утворюють квазікристали.[15] Про сполуки Танталу із ступенем окіслення меньше −1 було повідомлено у 2008 році.[18]

Як і більшість тугоплавких металів, тантал утворює дуже тугоплавкі карбіди та нітриди. Карбід танталу, TaC, як і широко відомий карбід вольфраму, використовується для виготовлення ріжучого інструменту. Танталу(III) нітрид використовується як ізолятор у вигляді тонких плівок у електронній промисловості.[19] Хіміки Лос-Аламоської національної лабораторії (США) розробили карбід-тантало-графітний композитний матеріал — один із найміцніших відомих матеріалів у світі. Корейські дослідники розробили тантало-вольфрамо-мідний сплав якій набагато пружній та гнучкий, та в декілька разів міцніший ніж сталевий.[20] Відомо 2 види алюмініду танталу, TaAl3 та Ta3Al. Вони дуже стабільні, жаростійкі, та мають високу здатність відбивати світло, та запропоновані[21] як покриття для дзеркал інфрачервоного випромінення.

Ізотопи[ред.ред. код]

Природний тантал складається із двох ізотопів: 180mTa (0,012%) and 181Ta (99,988%). 181Ta це стабільний ізотоп. Для 180mTa (m позначає метастабільний стан) передбачено три шляхи розпаду: ізомерне перетворення в основний стан — 180Ta, що зазнає бета-розпад в 180W, або електронне захоплення до 180Hf. До речі, радіоактивність цього ядерного ізомеру ніколи не спостерігалася. Тільки нижня оцінка його періоду напіврозпаду становить більше 1015 років. Основний стан, ізотоп 180Ta має період напіврозпаду лише 8 годин. 180mTa є єдиним природним ядерним ізомером (виключаючи ті, що утворилися в наслідок радіогенних та космічних впливів). Це також найрідкісніший з ізотопів у Всесвіті[22]

Теоретично, тантал може бути використаний для створення «радіологічного забруднення» як матеріал для використання у ядерній зброї (кобальт це найкращій гіпотетичний матеріал для «брудної бомби»). Зовнішня оболонка ядерного пристрою, виготовлена із 181Ta буде опромінена високоенергетичними нейтронами при гіпотетичному ядерному вибуху. Це перетворить тантал у радіоактивний ізотоп 182Ta, з періодом напіврозпаду 114,4 днів, та випромінює гамма-промені з енергією 1,12 МЕВ (MeV), яке сильно підвищить ефективність радіоактивного зараження місцевості протягом декількох місяців. «Брудна» ядерна зброя ніколи не конструювалася та не випробувалася, крайньою мірою, про це публічно не відомо.[23]

Поширенність[ред.ред. код]

Танталіт, район Pilbara, Австралія

Вміст Танталу приблизно оцінюється як 1 ppm[24] або 2 ppm[17] у земній корі за вагою.

Відомо бл. 20 власних мінералів Т. і понад 60 мінералів, що містять Т. Всі вони генетично пов'язані з ендогенним мінералоутворенням. У мінералах Т. завжди знаходиться спільно з ніобієм внаслідок схожості їх фіз. і хім. властивостей. Т. – типовий розсіяний елемент. Родовища Т. приурочені до ґранітних пегматитів, карбонатитів і лужних розшарованих інтрузій.

Танталвмісні мінерал, які використовуються як сировина: танталіт, мікроліт, вудгеніт, евксеніт, полікраз. Танталіт (Fe,Mn)Ta2O6 найважливіший мінерал танталу. Танталіт має структуру, схожу з колумбітом (Fe,Mn)(Ta,Nb)2O6; коли танталу більше ніж Nb він зветься танталіт, у зворотному випадку — колумбіт або ніобіт. Висока питома вага мінералів танталу дуже полегшує їх гравітаційне збагачення. Інші мінерали самарськіт та фергюсоніт.

Головний видобуток танталу забезпечує Австралія, де розташований найбільша компанія, що добуває тантал Global Advanced Metals — Talison Minerals, яка розробляє шахти у Західній Австралії, Грінбущі, Південному Заході та Wodgina в Pilbara. Шахти Wodgina були знову відкриті на початку 2011 році після того як вони були закриті у 2008 році внаслідок Світової фінансової кризи.[25] Ця копальня виробляє танталовий концентрат, якій потім обробляється у Грінбущі та постачається покупцям.[26] Великі виробники ніобію знаходяться у Бразилії та Канаді (руда, яку вони переробляють містить невелику кількість танталу), а також інших країнах, таких як Китай, Ефіопія, Мозамбік (руди яких містять більше танталу) та ці країни попутно виробляють суттєву кількість танталу у світі. Тантал також виробляють у Таїланді таМалайзії як попутній продукт видобутку олова. Шляхом гравітаційного збагачення, вони відділяють не тільки каситерит (SnO2), але й невелику кількість танталіту. Відходи від переплавлення олова містять економічно доцільні кількості танталу.[6][27] Ресурси танталової сировини, розробка яких у майбутньому стане доцільною, в порядку оцінених запасів, містяться у Саудівській Аравії, Єгипті, Гренландії, Китаї, Мозамбіку, Канаді, Австралії, США, Фінляндії, та Бразилії.[28][29]

В Центральній Африці часто застосовують термін колтан використовується для мінералів, що містять ніобій (КОЛумбій) та ТАНтал. Організація United States Geological Survey повідомила у своїй річній книзі 2006 року, що цей регіон виробляє лише близько 1% світового видобутку танталу, з піком у 10% у 2000 та 2008.[27] Етнічні питання, питання ділової етики, прав людини та захисту довкілля завжди супроводжують видобуток «колтану» в регіоні військового конфлікту в басейні Конго.[30][31][32][33]

Відповідно до звіту ООН від 23.10.2003,[34] контрабанда та експорт колтану є приводом для війни в Конго, криза, що призвела до загибелі 5,4 мільйона людей протягом 1998 року[35] — найбільш велика за кількістю загиблих після Другої світової війни.

Виробництво[ред.ред. код]

Осн. сировиною для виробництва Т. і його сплавів служать танталітові і лопаритові концентрати, що містять бл. 8% Та2О5, 60% і більше Nb2О5. Розділення Та і Nb виконують шляхом екстракції. Металічний Т. отримують відновленням Та2О5 вуглецем, або електрохімічно з розплавів.

Отримання танталу проходить крізь декілька кроків: по-перше, мінерал подрібнюють та збагачують гравітаційним методом. Зазвичай, збагачувальна фабрика розташовується поряд з місцем видобутку. Потім проводять процес хімічного розділення, як правило, за допомогою обробки сировини сумішшю фтороводневої кислоти та сірчаної при температурі 90 °C. Це призводить до утворення комплексних фторидів та переходу танталу та ніобію в розчин, де вони очищуються від домішок.

Ta2O5 + 14 HF → 2 H2[TaF7] + 5 H2O
Nb2O5 + 10 HF → 2 H2[NbOF5] + 3 H2O

Вперше очищення в промисловому масштабі було розроблено де Марін'яком, використовуючи різницю в розчинності K2[NbOF5]•H2O та K2[TaF7] у воді. Сучасний процес використовує рідинну екстракцію з водних розчинів органічними розчинниками, такими як циклогексанон.[16] Комплексні фториди ніобію та танталу екстрагуються окремо водою з органічних розчинників та переводяться в осад за допомогою фториду калію у вигляді калійних солей комплексних фторидів, або аміаком, у вигляді пентаоксидів.[15]

H2[TaF7] + KF → K2[TaF7]↓ + HF
2 H2[TaF7] + 14 NH3 + 5 H2O → Ta2O5↓ + 14 NH4F

Отриманий фторотанталат калію зазвичай обробляють розплавленим натрієм для отримання сирого порошку танталу.[36]

Застосування[ред.ред. код]

Застосовують для виготовлення апаратури в хімічній промисловості та ядерній енергетиці, хірургічних і зуболікарських інструментів, у виробництві особливих сортів сталі, в електровакуумній техніці тощо. Крім того, тантал використовують у радіоелектроніці, хімічному машинобудуванні, а також для створення надтвердих і надтугоплавких сплавів. Карбід танталу ТаС – складова частина надтвердих сплавів.

Електроніка[ред.ред. код]

Tantalum electrolytic capacitor

Більшість видобутого танталу у вигляді порошку використовується для виробництва електронних компонентів, переважно конденсаторів та деяких високо резисторів.[37] Танталові конденсатори використовують тенденцію танталу утворювати міцну та щільну оксидну плівку на поверхні. Танталовий порошок, спресований у брикет використовується як одна з обкладинок конденсатора, оксид в якості діелектрику, та розчин електроліту, або твердий електроліт в якості другої обкладинки. Оскільки шар діелектрику може бути дуже тонким, (тонший ніж, наприклад, у алюмінієвому конденсаторі), більша ємність може бути зосереджена в меншому об'ємі. Вага та розмір танталових конденсаторів є привабливою для мобільних телефонів, ноутбуків, та автомобільної електроніки.[38]

Сплави[ред.ред. код]

Тантал також використовують для отримання сплавів, що мають високу температуру плавлення, ковкість та міцність. Сплавлений з іншими металами, він також використовується для виготовлення карбід-метальних інструментів для металообробки, у виробництві суперсплавів для ракетних двигунів, хімічного обладнання, частин ядерного реактору.[38][39] Висока температура плавлення забезпечує його застосування для виготовлення ниток спіралей, для випаровування таких металів як алюміній. Стійкість до рідин організму та хімічна пасивність забезпечують широке застосування танталу та його сплавів для виготовлення хірургічних інструментів та імплантантів. Наприклад, танталові поруваті шари використовуються для ортопедичної імплантації, використовуючи зданість танталу утворювати пряме з'єднання з твердими тканинами.[40]

Тантал інертний до більшості кислот, виключаючи плавикову кислоту та гарячу сірчану кислоту, а також гарячі лужні розчини, у яких тантал піддається корозії. Це робить його ідеальним матеріалом для виготовлення хімічного посуду для агресивних речовин. Теплообмінники для нагріву парів соляної кислоти виготовляють з танталу.[41] Тантал широко використовувався для виготовлення надвисокочастотних вакуумних ламп для радіопередавачів. Тантал має здатність за високої температури поглинати кисень та азот, і використовується у якості гетеру у високовакуумній техніці.[16][41]

Інші використання[ред.ред. код]

Оксид танталу використовується для створення скла із високим коефіцієнтом заломлення для оптичних лінз.[42] Висока температура плавлення, низький тиск пару та тривкість до окислення робить тантал гарним матеріалом для частин вакуумних пічок. Використовуючи його високу густину, були створені оболонки та пристрої, що формують кумулятивний струмінь.[43] Тантал унаслідок його високої густини та температури плавлення ефективно підвищує проникну здатність бронебійних снарядів.[44][45] Також, він іноді використовується у дорогих годинниках та авторучках наприклад від Hublot, Montblanc та Panerai. Також, тантал є високобіоінертним та використовується у якості матеріалу для імплантантів.[46]

Попередження[ред.ред. код]

Речовини, що містять тантал доволі рідко зустрічаються у лабораторії, та досліджені мало. Сам метал є дуже біосумісним та використовується для виготовлення імплантантів та обгорток для кісток, однак, треба зосередити увагу на інших елементах, які містяться у сплавах та сполуках танталу.[47] Просте вивчення[48] літератури призводить до висновку, що використання танталу іноді пов'язано із саркомою. Можливо, під дією інших факторів, не вказаних дослідниками. Думка цитувалася із IARC Monograph vol. 74 яке містить «Помітку для читача»: «Включення даного канцерогенного агенту у Монографію не означає, що він достатньо досліджувався.» (Inclusion of an agent in the Monographs does not imply that it is a carcinogen, only that the published data have been examined)[49]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Griffith William P., Morris, Peter J. T. Charles Hatchett FRS (1765-1847), Chemist and Discoverer of Niobium // Notes and Records of the Royal Society of London, 57 (2003) (3) С. 299. — DOI:10.1098/rsnr.2003.0216.
  2. Wollaston William Hyde On the Identity of Columbium and Tantalum // Philosophical Transactions of the Royal Society of London, 99 (1809) С. 246–252. — DOI:10.1098/rstl.1809.0017.
  3. Rose Heinrich Ueber die Zusammensetzung der Tantalite und ein im Tantalite von Baiern enthaltenes neues Metall // Annalen der Physik, 139 (1844) (10) С. 317–341. — DOI:10.1002/andp.18441391006.
  4. Rose Heinrich Ueber die Säure im Columbit von Nordamérika // Annalen der Physik, 146 (1847) (4) С. 572–577. — DOI:10.1002/andp.18471460410.
  5. а б Marignac, Blomstrand, H. Deville, L. Troost und R. Hermann Tantalsäure, Niobsäure, (Ilmensäure) und Titansäure // Fresenius' Journal of Analytical Chemistry, 5 (1866) (1) С. 384–389. — DOI:10.1007/BF01302537.
  6. а б в Gupta, C. K.; Suri, A. K. (1994). Extractive Metallurgy of Niobium. CRC Press. ISBN 0849360714. 
  7. Marignac M. C. Recherches sur les combinaisons du niobium // Annales de chimie et de physique, 4 (1866) (8) С. 7–75.
  8. Hermann R. Fortgesetzte Untersuchungen über die Verbindungen von Ilmenium und Niobium, sowie über die Zusammensetzung der Niobmineralien (Further research about the compounds of ilmenium and niobium, as well as the composition of niobium minerals) // Journal für Praktische Chemie, 3 (1871) (1) С. 373–427. — DOI:10.1002/prac.18710030137.
  9. «Niobium». Universidade de Coimbra. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-09-05. 
  10. Bowers, B. Scanning Our Past from London The Filament Lamp and New Materials // Proceedings of the IEEE, 89 (2001) (3) С. 413. — DOI:10.1109/5.915382.
  11. Aycan, Mugla Sule Chemistry Education and Mythology // Journal of Social Sciences, 1 (2005) (4) С. 238– 239. — DOI:10.3844/jssp.2005.238.239.
  12. Шаблон:Greenwood&Earnshaw
  13. Colakis, Marianthe; Masello, Mary Joan (2007-06-30). «Tantalum». Classical Mythology & More: A Reader Workbook. ISBN 9780865165731. 
  14. Texture, structure and phase transformation in sputter beta tantalum coating // Surface and Coatings Technology, 177-178 (2004) С. 44. — DOI:10.1016/j.surfcoat.2003.06.008.
  15. а б в г д е ж Holleman, A. F., Wiberg, E., Wiberg, N. (2007). Lehrbuch der Anorganischen Chemie, 102nd ed. de Gruyter. ISBN 978-3-11-017770-1. 
  16. а б в Soisson Donald J., McLafferty, J. J.; Pierret, James A. Staff-Industry Collaborative Report: Tantalum and Niobium // Ind. Eng. Chem., 53 (1961) (11) С. 861–868. — DOI:10.1021/ie50623a016.
  17. а б Agulyansky, Anatoly (2004). The Chemistry of Tantalum and Niobium Fluoride Compounds. Elsevier. ISBN 9780444516046. Процитовано 2008-09-02. 
  18.  // Organometallics, 27 (2008) (5). — DOI:10.1021/om701189e.
  19. Tsukimoto S., Moriyama, M.; Murakami, Masanori Microstructure of amorphous tantalum nitride thin films // Thin Solid Films, 460 (1961) (1-2) С. 222–226. — DOI:10.1016/j.tsf.2004.01.073.
  20. Arirang, TV (2005-05-06). «Researchers Develop New Alloy». Digital Chosunilbo (English Edition) : Daily News in English About Korea. Архів оригіналу за March 28, 2008. Процитовано 2008-12-22. 
  21. Braun, Hilarion «Substance for front surface mirror» U.S. Patent 5 923 464, Issued on July 13, 1999
  22. Georges Audi The NUBASE Evaluation of Nuclear and Decay Properties // Nuclear Physics A, 729 Atomic Mass Data Center (2003) С. 3–128. — DOI:10.1016/j.nuclphysa.2003.11.001.
  23. Win David Tin, Masum, Al Weapons of Mass Destruction (PDF) 6 (2003) (4) С. 199– 219.
  24. Emsley, John (2001). «Tantalum». Nature's Building Blocks: An A-Z Guide to the Elements. Oxford, England, UK: Oxford University Press. с. 420. ISBN 0198503407. 
  25. «Talison Tantalum eyes mid-2011 Wodgina restart 2010-06-09». Reuters. 2010-06-09. Процитовано 2010-08-27. 
  26. «Wodgina Operations». Talison Minerals. 2008. Процитовано 2009-07-31.  [недійсне посилання]
  27. а б Papp, John F. (2006). «2006 Minerals Yearbook Nb & Ta». US Geological Survey. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-06-03. 
  28. Tantalum supplement (PDF) // Mining Journal, (2007-November). Архівовано з джерела 10 вересня 2008. Процитовано 2008-06-03.
  29. International tantalum resources — exploration and mining (pdf) // GSWA Mineral Resources Bulletin, 22 (10). Архівовано з джерела 25 травня 2005.
  30. Hayes, Karen; Burge, Richard. «Coltan Mining in the Democratic Republic of Congo: How tantalum-using industries can commit to the reconstruction of the DRC». Fauna & Flora. с. 1–64. ISBN 1903703107. 
  31. «Congo's Bloody Coltan». Процитовано 2009-08-08. 
  32. «Congo War and the Role of Coltan». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-08-08. 
  33. «Coltan mining in the Congo River Basin». Процитовано 2009-08-08. 
  34. «S/2003/1027». 2003-10-26. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-04-19. 
  35. «Special Report: Congo». International Rescue Committee. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-04-19. 
  36. «Extraction/refining». T.I.C. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-07. 
  37. «What is a resistor?». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-08-08. 
  38. а б «Commodity Report 2008: Tantalum» (PDF). United States Geological Survey. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-10-24. 
  39. Buckman Jr. R. W. New applications for tantalum and tantalum alloys // JOM Journal of the Minerals, Metals and Materials Society, 52 (2000) (3). — DOI:10.1007/s11837-000-0100-6.
  40. Cohen R. Applications of porous tantalum in total hip arthroplasty // Journal of the American Academy of Orthopaedic Surgeons, 14 (2006).
  41. а б Balke Clarence W. Columbium and Tantalum // Industrial and Engineering Chemistry, 20 (10).
  42. Musikant Solomon Optical Materials: An Introduction to Selection and Application CRC Press (1985).
  43. Nemat-Nasser Sia, Isaacs, Jon B.; Liu, Mingqi Microstructure of high-strain, high-strain-rate deformed tantalum // Acta Materialia, 46 (1998). — DOI:10.1016/S1359-6454(97)00746-5.
  44. Walters William, Cooch, William; Burkins, Matthew The penetration resistance of a titanium alloy against jets from tantalum shaped charge liners // International Journal of Impact Engineering, 26 (2001). — DOI:10.1016/S0734-743X(01)00135-X.
  45. Russell, Alan M.; Lee, Kok Loong (2005). Structure-property relations in nonferrous metals. Hoboken, NJ: Wiley-Interscience. с. 218. ISBN 9780471649526. 
  46. Black J. Biological performance of tantalum // Clin Mater., 16 (1994) (3) С. 167–173. — DOI:10.1016/0267-6605(94)90113-9. — PMID:/10172264.
  47. Matsuno H, Yokoyama A, Watari F, Uo M, Kawasaki T. Biocompatibility and osteogenesis of refractory metal implants, titanium, hafnium, niobium, tantalum and rhenium. Biocompatibility of tantalum // Biomaterials, 22 (2001). — DOI:10.1016/S0142-9612(00)00275-1.
  48. Oppenheimer B.S., Oppenheimer, E.T.; Danishefsky, I.; Stout, A.P. Carcinogenic effects of metals in rodent // Cancer Research, 16 (1956).
  49. «Surgical implants and other foreign bodies». IARC. 1999. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-06-03. 

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк:"Вебер", 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
  • Гірничий енциклопедичний словник: в 3 т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001—2004.

External links[ред.ред. код]