Телур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Телур (Te)
Атомний номер 52
Зовнішній вигляд
простої речовини
сріблясто-білий
крихкий напівметал
Властивості атома
Атомна маса
(молярна маса)
127,6 а.о.м. (г/моль)
Радіус атома 160 пм
Енергія іонізації
(перший електрон)
869,0 (9,01) кДж/моль (еВ)
Електронна конфігурація [Kr] 4d10 5s2 5p4
Хімічні властивості
Ковалентний радіус 136 пм
Радіус іона (+6e) 56 211 (-2e) пм
Електронегативність
(за Полінгом)
2,1
Електродний потенціал 0
Ступені окиснення 6, 4, 2
Термодинамічні властивості
Густина 6,24 г/см³
Питома теплоємність 0,201 Дж/(K моль)
Теплопровідність 14,3 Вт/(м К)
Температура плавлення 722,7 K
Теплота плавлення 17,91 кДж/моль
Температура кипіння 1 263 K
Теплота випаровування 49,8 кДж/моль
Молярний об'єм 20,5 см³/моль
Кристалічна ґратка
Структура ґратки гексагональна
Період ґратки 4,450 Å
Відношення c/a 1,330
Температура Дебая n/a K
Періодична система елементів
H He
Li Be B C N O F Ne
Na Mg Al Si P S Cl Ar
K Ca Sc Ti V Cr Mn Fe Co Ni Cu Zn Ga Ge As Se Br Kr
Rb Sr Y Zr Nb Mo Tc Ru Rh Pd Ag Cd In Sn Sb Te I Xe
Cs Ba * Hf Ta W Re Os Ir Pt Au Hg Tl Pb Bi Po At Rn
Fr Ra ** Rf Db Sg Bh Hs Mt Ds Rg Cn Uut Fl Uup Lv Uus Uuo
* La Ce Pr Nd Pm Sm Eu Gd Tb Dy Ho Er Tm Yb Lu
** Ac Th Pa U Np Pu Am Cm Bk Cf Es Fm Md No Lr

Телур — хімічний елемент із атомним номером 52, сріблясто-білий металоїд, схожий на олово, як елемент 16-ої групи за хімічними властивостями близький до селену та сульфуру. Використовується зазвичай у сплавах і в напівпровідниковій промисловості.

Кристал телуру.

Історія[ред.ред. код]

Вперше був знайдений 1782 року в золотоносних рудах Трансільванії (Румунія) гірським інспектором Францом Йозефом Мюллером (згодом барон фон Райхенштайн), на території Австро-Угорщини. 1798 року Мартін Генріх Клапрот виділив телур і визначив його найважливіші властивості.
1814 року символ «Те» запропонований Берцеліусом.

Походження назви[ред.ред. код]

Від латинського лат. tellus, родовий відмінок лат. telluris — Земля.

Отримання[ред.ред. код]

Основне джерело телуру - відходи електролітичного рафінування міді і свинцю. Відходи випалюють, телур залишається в золі, яку промивають соляною кислотою. З отриманого солянокислого розчину телур виділяють, пропускаючи через нього сірчистий газ SO2.
Для розділення селену і телуру додають сірчану кислоту. При цьому випадає діоксид телуру ТеО2, а H2SeO3 залишається в розчині. З оксиду ТеО2 телур відновлюють вугіллям.
Для очищення телуру від сірки і селену використовують його здатність під дією відновлювача (Al) у лужному середовищі переходити в розчинний дителурид динатрію Na2Te2:

6Te + 2Al + 8NaOH = 3Na2Te2 + 2Na[Al(OH)4].

Для осадження телуру, через розчин пропускають кисень або повітря :

2Na2Te2 + 2H2O + O2 = 4Te + 4NaOH.

Осн. джерело сировини для отримання Т. – шлами електролізу міді, які містять 0,5-2% Т. Для виділення Т. застосовують вилуговування шламів розчином NaOH, одержаний водний розчин Na2TeO3 піддають електролізу. Найбільш чистий Т. отримують поєднанням методів сублімації і зонної перекристалізації.

Ресурси і запаси[ред.ред. код]

За запасами Т. найбільш значні магматичні мідно-нікелеві, гідротермальні мідно-молібденові, мідно-колчеданні та інфільтраційні селен-уран-ванадієві родовища, з яких практично і добувається майже весь Т. при вмісті в рудах 0,04-0,004%. Відомі золото-телурові родовища. Багаті родовища належать до кобальт-селенідо-телурової (Акджілга, Киргизстан; Верхньо-Сеймчанське, РФ), селенідної (Пакахака, Болівія; Сан-Андреасберґ, Німеччина; Сьєрра-де-Уманго, Арґентина), уран-селенідної (Шинколобве, Конго; район оз. Атабаска, Канада) і золото-телурової (Нагіаг, Фатце-Байа, Румунія) формацій.

Застосування[ред.ред. код]

Використовують як добавку до металів та сплавів, для вулканізації каучуків, забарвлення скла, як напівпровідник тощо. Використовують Т. також в металургії як легуючу добавку до різних сталей і сплавів кольорових металів. Телур і його сполуки застосовують у виробництві каталізаторів, інсектицидів, гербіцидів і т.п.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім.. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк:"Вебер", 2008. — 758 с. ISBN 978-966-335-206-0
  • Гірничий енциклопедичний словник: в 3 т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2001—2004. ISBN 966-7804-19-4