Оріхів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оріхів
Orikhiv city coa.PNG Flag orikhiv.PNG
Герб Оріхова Прапор Оріхова
Автостанція в Оріхові
Автостанція в Оріхові
Оріхів
Розташування міста Оріхів
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район/міськрада Оріхівська міська рада
Код КОАТУУ 2323910100
Засноване 1783
Статус міста з 1801 року
Населення 15544 (2011) [1]
Площа 10 км²[1]
Густота населення 1554.4 осіб/км²
Поштові індекси 70500—504
Телефонний код +380-6141
Координати 47°34′10″ пн. ш. 35°46′40″ сх. д. / 47.56944° пн. ш. 35.77778° сх. д. / 47.56944; 35.77778Координати: 47°34′10″ пн. ш. 35°46′40″ сх. д. / 47.56944° пн. ш. 35.77778° сх. д. / 47.56944; 35.77778
Висота над рівнем моря 61 м
Водойма р. Кінська
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Оріхівська
До обл./респ. центру
 - залізницею 68 км
 - автошляхами 63,2 км
До Києва
 - залізницею 726 км
 - автошляхами 578 км
Міська влада
Адреса 70500, Запорізька обл., Оріхівський р-н, м. Оріхів, вул. Шевченка, 11
Міський голова Бережко Михайло Іванович

Орі́хів — місто в Запорізькій області України, адміністративний центр Оріховського району, колишній центр Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Розташоване на лівому березі річки Конка, за 63 км на південний схід від обласного центру (автошлях Т 0803).

Загальна площа міста становить 1259,5 га, у тому числі перебуває під забудовою — 688,3 га. До житлового фонду міської комунальної власності належить 55 багатоповерхових житлових будинків.

Населення станом на 1 січня 2007 року — 16 481 осіб. День міста — 19 вересня.

Назва[ред.ред. код]

Існує кілька версій про походження назви міста Оріхів.

Одна з версій говорить про те, що більшість переселенців, які розташовувалися на березі річки Конки, були вихідцями із села Оріхівка Полтавської губернії і в пам'ять про свою батьківщину назвали нове поселення Оріховим.

За однією версією поселення було названо за іменем балки, в якій росло багато земляних горіхів. За іншою версією місто було назване Катериною II через те, що вона на цьому місці розсипала горіхи.

Історія[ред.ред. код]

Активне заселення території почалося за часів Запорізької Січі, коли козак Лиско поставив на правому березі конки зимівник. Наприкінці XVIII століття біглі селяни, козаки та солдати заснували тут кілька поселень. Близько 1783 року виник Оріхів. За народними переказами першим поселенцем став І. Юшка, виходець із села Обмачевого, що біля Батурина. Згодом сюди потяглися чернігівські селяни та козаки із зимівника Лиска. Вже до 1786 року поселення налічувало 20-30 дворів.

Свою назву Оріхів, за однією версією, дістав від назви села Оріхівка, що на Полтавщині, коли в 1787 році вихідці з тих місць масово переселялися на нові землі, а за іншою, своєю назвою Оріхів завдячує заростям ліщини, земляним та водяним горіхам, яких на мілководних плесах тоді повноводної Конки була сила-силенна.

Поселення росло, і на 1799 рік стало центром Маріупольського повіту. А вже за два роки, в 1801, першим на території сучасної Запорізької області, Оріхів набув статус міста. Згодом Оріхів стає і протягом майже сорока років є центром Мелітопольського повіту.

Вигідне географічне розташування міста сприяло швидкому його зростанню та появі навколо нього нових поселень. У середині XIX століття через Оріхів проходили 8 важливих шляхів, зокрема чумацький Кримський та Старий чумацький шляхи.

Життя повітового містечка особливо пожвавлювалося під час проведення ярмарок, які відбувалися чотири рази на рік. Найбільшим за оборотом був Семенівський ярмарок, що проходив у вересні. Значну частину прибутків приносила купцям гуртова торгівля худобою на ярмарку.

У 1842 році Оріхів пережив велику пожежу. Вигоріло майже півміста, в тому числі вся його торгова частина. Оріхів втратив статус повітового міста і був переведений до розряду заштатних міст, а центр Мелітопольського повіту, після нетривалого перебування у Великому Токмаку, переміщується до Мелітополя.

Попри всі негаразди, місто продовжувало розвиватися. У другій половині XIX століття в Оріхові заснована низка навчальних закладів, серед яких Оріхівське жіноче початкове народне училище, Олександро-Маріїнське жіноче училище, яке згодом реорганізоване у 4-класну жіночу гімназію. На початку XX століття в Оріхові засноване змішане реальне училище.

Значну роль у розвитку міста та інших населених пунктів району відіграли меноніти з числа німецьких переселенців на південноукраїнські землі, де вони заснували низку поселень-колоній.

Місцеве населення переймало у них прогресивні методи господарювання, а самі колоністи сприяли розвитку сільського господарства і промисловості. 1895 року в Оріхові було збудовано філіал заводу землеробських машин німця Крігера, який випускав жатки-лобогрійки.

Найбільш відомою родиною в місті була родина Янценів. Йоган Генріхович (Іван Андрійович) Янцен наприкінці 70-х років XIX століття збудував перший паровий млин, пізніше відкрив школу для навчання дітей менонітів, міську лікарню на 14 місць. Його сини доклали зусиль до будівництва кінотеатру, торгівельних лавок, житлових будинків. Деякі з них і досі є живим свідком тієї епохи. А у двоповерховому будинку родини Янценів сьогодні розміщується Оріхівська міська рада.

В буремні роки революцій та громадянської війни Оріхів не залишався осторонь суспільно-політичного життя. Бачив він і австро-угорські, і денікінські війська, і війська барона Врангеля. Вихором проносилися оріхівською землею махновські тачанки і кіннотники 2-ої та 13-ої червоних Кінних армій.

В пам'ять про ті буремні роки центральна вулиця районного центру носить назву Ленінградських курсантів на честь курсантів, що брали участь в боях за місто у складі Зведеної Петроградсько-Московської бригади.

Велику роль в організаційному, господарському зміцненні колгоспів відіграли створені у 1930 році машинно-тракторні станції. На початку 1940 року машинний парк МТС налічував 70 тракторів і 58 комбайнів, що дало змогу селянам безперебійно засівати поля і вчасно збирати врожаї. У квітні 1958 року Оріхівська, Жеребецька і Малотокмачанська МТС були реорганізовані в Оріхівську ремонтно-технічну станцію, перейменовану у 1961 році в Оріхівське районне управління «Сільгосптехніка».

За часів сталінської колективізації та Голодомору в Україні Оріхів став містом, де почалися перші репресії через неможливість виконання планів заготівлі хліба. Об’єктами репресій ставали не тільки прості селяни, а й місцеве колгоспне та партійне керівництво. Показовою стала «Оріхівська справа» у грудні 1932 року: керівництво Оріхівського району (нині Запорізька область) звинуватили в саботажі й засудили до великих термінів ув’язнення. Сталін особисто наказав надати цьому процесові значного розголосу, щоб залякати на його прикладі місцеву партійну еліту, що була, на його думку, «гнилим елементом» і не старанно вилучала в селян продовольство.[2]

Одним із основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі міжрайонної майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. З 1951 року змінилася номенклатура виробів. Завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм (підвісних доріжок, кормозапарників тощо). Корінна реконструкція вже механічного заводу відбулася в кінці 50-х на початку 60-х років. Вступили до ладу нові цехи, оснащені найсучаснішим на той час обладнанням, збільшився обсяг виробництва. З 1961 року мехзавод перейменований у завод «Орсільмаш».

Продукція заводу користувалася попитом як в нашій країні, так і за кордоном. «Орсільмаш» брав участь у республіканських і міжнародних виставках сільськогосподарської техніки. 1955 року був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і нагороджений медаллю. На початку 2000-х років, після змін в економічному укладі держави, завод фактично припинив випуск продукції і перебуває у стані ліквідації.

Крім ремзаводу, існували 6 борошномельних вітряків, 10 кравецьких майстерень, 15 чоботарних, 4 ковальських, 3 слюсарних, 6 жерстяних, 15 по обробці дерева і 3 овчинних.

В липні 1941 року в Оріхові формується 226-та стрілецька дивізія, яка перейменована в 95-ту гвардійську стрілецьку дивізію. В приміщенні нинішнього Оріхівського навчально-виховного комплексу № 2 ім. академіка В. А. Лазаряна розгорнув свою роботу пересувний польовий шпиталь, очолюваний головним лікарем Центральної районної лікарні Лукашевичем В. М.

4 жовтня 1941 року радянські війська полишили Оріхів.

У 1943 році було організовано два радгоспи: «Оріхівський» та радгосп імені Димитрова, який у 1963 році був перейменований у птахорадгосп. На початку 50-х років оріхівці відновили всі промислові підприємства та сільське господарство; освоїли довоєнні посівні площі і відновили тваринницькі ферми; перевищили довоєнний рівень виробництва.

У 1950 році у зв'язку з укрупненням сільськогосподарських артілей колгоспи Оріхова об'єдналися з господарствами сусідніх сіл: Новоданилівки, Новопавлівки і відійшли від міста.

Населення[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Станом на 2012 рік в Оріхові знищено Концервний завод, цегельний завод, молокозавод та завод «Орсільмаш». Частково працює пісчаний карьєр формовочних матеріалів та завод металоконструкцій. На даний час основу промисловості складає Агрофірма «Агротех», нині завод «Агротех». До кінця 1990-х «Орсільмаш» вже повністю зупинився. На заводі було унікальне обладнання: зуборізні верстати, лінія з шести 1000-тонних чеканочних пресів. Зараз заводу більше немає, на металобрухт вирізали навіть підкранові шляхи. Немає й інституту, який був єдиним у Радянському Союзі з виробництва розкидачів добрив[3].

Транспорт[ред.ред. код]

У місті Оріхів є залізнична станція на лінії Запоріжжя IIПологи. Місто перетинає автомагістраль ЗапоріжжяМаріуполь. Автобусна станція з'єднує Оріхів з обласними центрами: Запоріжжям, Дніпропетровськом та Донецьком

Освіта[ред.ред. код]

  • Оріхівська гімназія № 1 «Сузір'я»;
  • Оріхівська ЗОШ І-ІІ ст № 3;
  • Оріхівський НВК № 2 (навчально-виховний комплекс у місті).
  • Оріхівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 5
  • Оріхівський сільськогосподарський технікум
  • Оріхівський професійний ліцей № 33

Персоналії[ред.ред. код]

У Оріхові народилися:

  • Єщенко (Токар) Тетяна Анатоліївна — мовознавець, кандидат філологічних наук, доцент, автор низки монографій та підручників з мовознавства
  • Володимир Казарян — майстер мініатюри, який створив, наприклад, троянду в волосці людини.
  • Діана Казарян — українська модель, співачка.
  • Віктор Кудін - музикант, відомий естрадний виконавець, гiтарист- спiвак групи "Меlita Band" (наразі проживає в Мелітополі).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]