А (літера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера А
Cyrillic letter A.png
Unicode (hex)
велика: U+1040
мала: U+1072
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ А̄ А̊ Ӓ Ӓ̄ Ә Ә́
Ә̃ Ӛ Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄
Ӻ Ӷ Ԁ Ԃ
Ԫ Ԭ Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈
Ӂ Җ Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ
Ԑ Ԑ̈ Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ
Ӥ Қ Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ
Ԛ Ӆ Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ
Ӎ Ӊ Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ
Ԋ О̆ О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄
Ӫ Ҩ Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ
Ҫ Ԍ Ҭ Ԏ
У̃ Ӯ Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́
Ұ Х̑ Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈
Ԧ Ӽ Ҵ Ҷ Ӵ
Ӌ Ҹ Ҽ Ҿ
Ы̆ Ы̄ Ӹ Ҍ Э̆ Э̄ Э̇
Ӭ Ӭ́ Ӭ̄ Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄
Я̆ Я̄ Я̈ Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ
ОУ Ѡ Ѽ Ѿ
Ѣ Ѥ Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ
Ѱ Ѳ Ѵ Ѷ
           
Літери кирилиці

А — кирилична літера, перша літера української та всіх кириличних абеток. Є у всіх алфавітах, створених на слов'яно-кириличній і латинській графічній основі. За формою накреслення — видозмінена буква, що походить із грецької. У сучасній українській мові літері А відповідає голосний звук [a] заднього ряду низького підняття, нелабіалізований, відкритий.

Історія[ред.ред. код]

Видозміна знаку «А» в різних системах письма.

Літера А, найімовірніше, походить від ієрогліфа, який застосовувався в давніх писемностях Близького Сходу та в Єгипті та графічно позначував голову бика, а на письмі означав особливий приголосний.

Єгипетський ієрогліф «голова бика»
Єгипетський ієрогліф
голови бика
Прото-семітська голова бика
Прото-семітський ієрогліф
голови бика
Фінікійський «алеф»
Фінікійський алеф
Грецька «альфа»
Грецька альфа
Etruscan A
Етруська A

У фінікійському письмі еволюціонує в лінійну форму, яка стала основою для накреслення цієї літери в пізніших алфавітах. У давньогрецькому літера дістала назву альфа (грец. ἄλφα), у старослов'янському — аз, що означає «я».

В староукраїнській графіці у зв'язку з наявніс­тю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «А» вживало­ся в кількох варіан­тах, що допомагає визначити час і міс­це написання пам'яток.

У 16 столітті, крім руко­писної, з'явилася друкована форма літери.

Використання[ред.ред. код]

В сучасній українській мові цією літерою позначають нелабіалізований голосний звук заднього ряду низького підняття у позиції після твердих при­голосних (наприклади мова, людина), на початку слова у сполучниках, частках і вигуках (але, аж, ага), на початку слів та після голосних у словах іншомововного походження (абзац, арка, вуаль, піаніно).

«А» буває велике й мале, має рукописну й дру­ковану форми.

У старослов'янській писемності лі­тера мала також числове значення одиниці.

Нині використо­вується також при класифікаційних позначеннях і означає «перший»: група «А», ложа «А», пункт «а» розділу 3. При цифровій нумерації вжи­вається як додактова диференціальна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 4-А клас, бу­динок 10-А тощо

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]