Фенхель звичайний
| Фенхель звичайний | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
| Foeniculum vulgare Mill. |
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||
|
Фенхель (Foeniculum vulgare), одно- чи дворічна рослина, родини зонтичних (Apiaceae чи Umbelliferae), висотою до двох метрів.
Стебло прямостояче, округле, порожнисте, тонке, гіллясте. Листки крупні, перисторозсічені, нижні — черешкові, середні та верхні — майже сидячі. Квіти дрібні, жовті чи білі, зібрані в складний зонтик. Плід — подовгаста двосімянка зеленкувато — бурого кольору. Цвіте в липні — серпні.
Батьківщина фенхелю — Середземномор'я. Був відомий, як культура римлянам, грекам, єгиптянам, індійцям та китайцям як прянощі та медичний засіб. Фенхель відомий як цінна пряна та лікарська рослина. Насіння його ще називають лікарським кропом.
Фенхель — тепло- та світлолюбива рослина, потребує постійного поливу. Найкраще росте на плодючих вапнякових — глинистих ґрунтах та чорноземах. Вирощують його для отримання молодої зелені, насіння чи качанчиків (плодів). Насіння фенхелю містять велику кількість ефірної олії, яке на 60 % складає анетол — речовина, яка надає йому солодкуватого присмаку, легку гостроту та характерний анісовий присмак. В насінні міститься також вітамін С та каротин, жири. Основна ж цінність полягає в тому, що вони містять важливі для організму вітаміни С, групи В, Е, К, рутин, каротин та мінеральні речовини. Ефірну олію фенхеля застосовують в медичній промисловості для покращення смаку і ароматизації ліків, виготовлення кропової води. Аромат фенхелю сильніший, ніж кропу. Зі свіжого листя та качанчиків готують салати, приправи до м'ясних та овочевих страв. Качанчики також споживають у вареному виді. Насіння використовують як прянощі, для ароматизації ковбас, кондитерських та хлібобулочних виробів, напоїв. Використовують фенхель для засолки огірків та томатів.
Див. також[ред. • ред. код]
Література[ред. код]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
- Л. Г. Крецу Л. Г. Домашенко М. Д. Соколов — Мир пищевых растений — Кишинев — «Тимпул» — 1989 — С. 264
Посилання[ред. • ред. код]
 |
Це незавершена стаття про городину. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
