Цибуля ведмежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цибуля ведмежа
Ramsons 700.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Цибулеві (Alliaceae)
Рід: Цибуля (Allium)
Вид: Цибуля ведмежа
Біноміальна назва
Allium ursinum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Allium ursinum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Allium ursinum
EOL logo.svg EOL: 1085089
IPNI: 529088-1
ITIS logo.svg ITIS: 36329
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 99027
The Plant List: kew-296893

Цибу́ля ведме́жа (Allium ursinum) — багаторічна трав'яниста рослина родини Цибулевих, відома також під народними назвами левурда, леверда, ди́кий часни́к, черемша́. Рідкісний вид, занесений до Червоної книги України. Харчова, лікарська, медоносна та декоративна культура.

Опис[ред.ред. код]

Квітки цибулі ведмежої

Трав'яниста рослина з довгастою цибулиною (2-5 см завдовжки), що складається з білуватих напівпрозорих лусок. Стебло висхідне, нерозгалужене, безлисте, тригранне або циліндричне, зверху кутасте, 15-40 см заввишки, за довжиною перевищує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній частині обгорнуте піхвами листків.

Листків 2, рідко 1 або 3, вони прикореневі, пласкі, цілокраї, довгасті, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластинці або довший за неї. Довгасто-ланцетна пластинка листка, шириною в 3—5 сантиметрів, поступово звужується в черешок. Ця ознака відрізняє ведмежу цибулю від цибулі звичайної з дудчастим листям — пір'ям. Листки своєю верхньою блідішою стороною обернені до ґрунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучні жилки. Черешки листків завдовжки майже дорівнюють листковим пластинкам.

Суцвіття — небагатоквітковий, зверху плаский зонтик з опадним покривалом, що складається з двох-трьох листочків, які завдовжки дорівнюють зонтику. Квітки правильні, оцвітина проста, шестичленна, роздільнопелюсткова, листочки оцвітини білі, 9-12 мм завдовжки. Тичинок шість, маточка одна з верхньою зав'яззю.

Плід — коробочка з трьома глибокими рівчачками.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Усі частини рослини містять ефірну олію з часниковим запахом, вміст якої сягає до 0,07 %. Також у цибулі ведмежій міститься аскорбінову кислоту (у листі 750 мг%, у цибулинах — до 100 мг%), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.

Екологія та поширення[ред.ред. код]

Черемша в снігу (Шотландія)

Холодостійка, тіньолюбна рослина, зростає в листяних і мішаних лісах. Перед дозріванням насіння стебло виростає в довжину і потім падає на землю. Насінини, що випали з плодів, розносять мурахи[1].

Поширена на Поліссі, в Лісостепу, північно-східній частині Степу, в Карпатах.

Охоронний статус[ред.ред. код]

Занесено до Червоної книги України. Природоохоронний статус виду: Неоцінений. Причини зміни чисельності: збирання рослин як лікарської та харчової сировини, осушувальна меліорація, вирубування лісів.[2]

Застосування[ред.ред. код]

Лікарська, харчова, фітонцидна, медоносна рослина. Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння.

У харчуванні[ред.ред. код]

Молоді листки містять вітамін С, їх вживають в їжу навесні як овоч чи приправа до різних страв, салатів тощо.

Цибулю заготовляють, заквашуючи розрубаною на дрібні шматочки в банках і діжках, як капусту, рідше засушують[1]. Для засушування листя ріжуть на шматочки в 1 см довжиною, а цибулини — на чотири частини або кружальцями[1].

Черемша в Сибіру є важливим продуктом харчування: з неї варять щі, печуть пироги з цибульною начинкою; заквашують на зиму[1]. Черемшу з тайги вивозять возами на базари[1]. З 1 гектара черемшових заростей можна зібрати до 12 тонн ведмежої цибулі[1].

Останнім часом і в Україні все частіше можна побачити її у продажу.

Як і всі види цибулі, черемша має фітонцидні властивості; пари розтертої цибулі вбивають хвороботворні бактерії і навіть туберкульозну паличку.

Всі види цибулі добре поїдаються тваринами, але ефірна олія з часниковим запахом, що міститься в рослинах, надає молочним продуктам неприємного присмаку, часникового запаху й червонуватого забарвлення.

Цибуля ведмежа — добрий медонос, бджоли інтенсивно відвідують її квітки, збирають нектар.

У медицині[ред.ред. код]

У народній медицині використовують цибулини (Bulbus Allii ursini), які містять ефірні олії, глікозиди. Цибулини використовують для лікування інекологічних хвороб, гнійних ран, трофічних виразок іпролежнів.

Цибуля ведмежа стимулює виділення шлункового соку і жовчі, посилює перистальтику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густого харкотиння при бронхіті, виявляє фітонцидну активність.

Також ведмежу цибулю використовують при порушенні травлення, проносі, відсутності апетиту, при гастриті та ентериті (особливо інфекційного походження), при гіпертонії, артеріосклерозі. Має антицинготну і глистогінну дію. Зовнішньо застосовують для натирання болючих місць при ревматизмі. Як «кровоочисний» засіб її вживають при фурункулах і висипі на шкірі. При зовнішньому застосуванні рослини спостерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болетамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітичний і депігментуючий ефект.

Розтерті на кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомонадних кольпітів, корости і гніздової плішивості, для стимулювання росту волосся, для інгаляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостриків (вводять з водою в клізмах).[3]

Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунково-кишкового тракту має і маринована цибуля.

Лікарські форми і застосування[ред.ред. код]

ВНУТРІШНЬО — листя або цибулини в салатах по 5-10 г на день; настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди; 10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день після їжі.[3]

ЗОВНІШНЬО — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибулин вводять у ніздрі з ватним тампоном); клізми (1 потовчену цибулину заливають склянкою окропу, настоюють до охолодження, проціджують); тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10х10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4-6 годин щодня зранку і ввечері).[3]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576 с.
  2. ЦИБУЛЯ ВЕДМЕЖА, черемша
  3. а б в Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]