Редька городня
| Редька | |
|---|---|
| |
| Редиска (Raphanus sativus var. radicula Pers.) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Капустоцвіті (Brassicales) |
| Родина: | Капустяні (Brassicaceae) |
| Рід: | Редька (Raphanus) |
| Вид: | |
| Підвид: | Редька (R. r. subsp. sativus)
|
| Триноміальна назва | |
| Raphanus raphanistrum subsp. sativus L., 1753
| |
 Вікісховище: Raphanus sativus
| |
Ре́дька городня[1], редька посівна[2] (Raphanus sativus L.), одно-, дво- і багаторічна травяниста коренеплідна городня рослина з родини хрестоцвітих (Brassicaceae).
Редька посівна — звичайна городня культура, яка широко культивується в Україні. Рослина дворічна[3]. Корені товсті, темні або білі.
Поширення[ред. | ред. код]
У дикому вигляді поширена в Європі й помірному поясі Азії. Редиска (Raphanus sativus) в дикому вигляді не зустрічається.
Біологічна характеристика[ред. | ред. код]
Рослини з простими або гіллястими стеблами.
У культурних та деяких дикорослих видів коріння потовщене, їстівне.
Листя ліровидні-перистонадрізані або ліровидно-перисторозсічені.
Чашолистки прямі, довгасті, тупі.
Пелюстки широко овальні напаки, довго нігтьові, жовті, білі або пурпурово-фіолетові.
Зав'язь на дуже короткій плодоніжці; стовпчик — неясний; приймочка — голівчата, маленька, слабо дволопатева.
Плоди — циліндричні стручки, що закінчуються довгим носиком і розламуються поперек на членики. Якщо стручок з двох члеників, то нижній членик більшою частиною порожній або зародковий, рідше з 1-2 насінинами, а верхній — з кількома насінинами.
Насіння — яйцевидно-кулясте, корінець зародка лежить в жолобку між сім'ядолями.
Редька має різноманітне забарвлення коренеплодів — біле, червоне, рожеве, фіолетове, чорне з різними відтінками; форма коренеплодів буває куляста, конусоподібна, циліндрична. Коренеплоди мають гірко-гострий смак і специфічний запах завдяки наявності глікозидів і ефірної олії.
Ранньостиглі сорти редьки мають слабко-гострий смак, швидко достигають (за 40-65 діб), пізньостиглі — гострий смак (достигають за 80-110 діб), добре зберігаються.
Вирощування на території України[ред. | ред. код]
В Україні вирощують сорти редьки: ранньостиглі — Одеська 5, Сударушка, пізньостиглі — Сквирська біла, Сквирська чорна, Гайворонська, Лебідка, Трояндова.
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Коренеплоди редьки багаті на мінеральні речовини. Вони містять солі калію, кальцію, заліза, магнію, фосфору, йод, бром, а також інші біологічно активні сполуки: лізоцим, аскорбінову кислоту, тіамін, рибофлавін, леткі олії та глікозиди, які мають фітонцидні властивості і обумовлюють своєрідний смак редьки. Виявлено також у редьці екстрактивні речовини, сірку, ретинол.[3]
Дика редька містить в насінні до 35 % олії[4](с.57).
Використання[ред. | ред. код]
В їжу використовують коріння (містять жири, вуглеводи, білкові речовини, вітаміни C, P); споживають сирою.
Використання в медицині[ред. | ред. код]
Редька посівна виявляє жовчогінну та дезинфікуючу дію. Наявні у ній акстрактивні речовини підвищують апетит і стимулюють виділення шлункового соку та жовчі. Рослина має добре виражені фітонцидні властивості. Сік редьки посівної бактерицидно діє на патогенні гриби, віруси та бактерії. Редька значно поліпшує обмін речовин, запобігає атеросклерозові.[3]
Редьку посівну здавна застосовують у народній медицині при подагрі, нирковокам'яній хворобі, як сечогінний засіб. Потерту з медом редьку вживають при коклюші, бронхіті та катарі верхніх дихальних шляхів.[3]
Як відхаркувальний і сечогінний засіб вживають свіжий сік редьки по 1 столовій ложці 2-3 рази на добу за 30 хв до їди[3].
Протипоказання[ред. | ред. код]
При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, а також при підвищеній кислотності шлункового соку редьку вживати протипоказано[3].
В промисловості[ред. | ред. код]
В Китаї спалюють олію дикої і культурної редьки для отримання сажі, з якої роблять відому китайсьтку туш[4](с.57).
Олійну редьку вирощують на насіння для видобутку біодизелю.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Raphanus sativus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987.
- ↑ а б в г д е Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
- ↑ а б Верзилин Николай Михайлович // «По следам Робинзона», «Сады и парки мира» — Ленинград, 1964, — 574 с. Формат 84Х108 1/16 Уч.-изд. л. 39,98 + 16 вклеек = 43,39 Тираж 50 000 екз.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
- Редька посівна чорна // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 371. — ISBN 5-88500-055-7.
- Редька // Дикі їстівні рослини України / Рева М. Л., Рева Н. Н.. — Київ : «Наукова думка», 1976. — С. 18, 34, 52, 102.
- Редька // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1572. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про капустяні. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про городину. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
| ||||||||