Борщівське гето
| Борщівське гето | |
| Країна |
 Україна |
|---|---|
| Адміністративна одиниця | Борщів |
| Каталожний код | ghettos/119 |
 | |
| Голокост |
|---|
 |
|
Ідеологія і політика |
|
Антонівка • Бердичів · Брест · Будапешт · Борщів · Варшава · Вертюжень · Вільнюс · Дрогобич · Калуга · Каунас · Коломия • Краків · Кишинів · Лодзь · Львів · Мінськ · Несвіж · Новогрудок · Пінськ · Пружани · Рига · Слуцьк · Теребовля · Трохимбрід · Шанхай · Проскурів • Рівне • Самбір • Чечельник • Чортків |
|
Місця масових страт Бабин Яр · Богданівка (Акмече́тка та Доманівка) · Бутримоніс · Долина смерті (Бидгощ) · Дробицький Яр · Кам'янець-Подільський · Одеса · Понари · Румбула · Ченстохова · IX форт (Каунас) |
|
Белжець · Дахау · Майданек · Малий Тростенець · Маутгаузен · Аушвіц—Біркенау · Саласпилс · Собібор · Треблінка · Хелмно · Юнґфернгоф · Ясеновац |
|
Жертви Голокосту Євреї · Слов'яни (росіяни, серби, поляки, білоруси, українці) · Роми · Свідки Єгови · Чорношкірі · Політичні противники · Гомосексуали див. також: Нацистські концтабори · План «Ост» · Компенсації жертвам |
|
Категорії |
Борщі́вське ге́то — єврейське гето в період Другої світової війни, створене нацистською Німеччиною у квітні 1942 року в місті Борщів на території СРСР, окупованій нацистами в результаті операції «Барбаросса».
Гето в Борщові створене 1 квітня 1942 року і діяло до липня 1943 року. Налічувало близько 4 тисяч осіб[1][2].
Спочатку гето не було обгороджене, але єврейському населенню не дозволяли виходити назовні. Сюди звезли людей як з Борщова, так і з Озерян, Мельниці-Подільської, Скали-Подільської, Кривчого, Королівки, частково Чорткова та Золочева.
26 вересня на площі розстріляли близько 100 в'язнів, переважно старих і хворих, 800 відправили у Белжець[3]. Групу молоді відправили до Янівського концтабору у Львові.
13 березня 1943 року ще близько 400 осіб відправили у Белжець. 19 квітня 1943 року на єврейському кладовищі (на окраїні міста, по дорозі на село Верхняківці) німецькою та українською поліцією розстріляно близько 800 осіб. 5 червня на кладовищі розстріляли ще близько 700 осіб. 9-14 червня на кладовищі додатково убили 1 тис. 800 осіб. Після цього нацисти визнали Борщів юденфрай[en], «вільним від євреїв»[3].
Частина євреїв, щоправда, переховувалась у різноманітних схованках як на території гето, так і в інших місцях. Тому спочатку окупаційна влада оголосила що тих, хто вийде сам, не будуть знищувати, а залишать у робочому таборі. Повірило близько 360 людей, яких розстріляли 14 серпня[4].
Кілька єврейських лікарів з гето потрапили в УПА, де допомагали у боротьбі з нацистами. У 1943 році було врятовано лікаря Тайбліса з Королівки та лікаря Моню Геляра з села Турильче[5].
Деяким людям вдалось переховуватись до кінця війни. Наприклад Зайда та Естер Штермери, їхні 6 дітей та кілька інших єврейських сімей із Королівки переховувались у печері Вертеба біля села Більче-Золоте.[6] Коли посилились облави і двох убили, вони перейшли у печеру Попова Яма. Там 38 людей переховувались 511 днів. Місцеві селяни передавали євреям їжу. Зокрема, один селянин передав віз ячменю. Люди перетирали ячмінь, і так їли[7]. У 1993 році поліцейський офіцер з Нью-Йорку, сплеолог-любитель знайшов залишки їх поселення у Поповій Ямі[8].
Окремі діти, які уникнули розстрілу, таємно жили у сім'ях селян. Багатьом жителям Борщівського району надано звання «Праведників народів світу»[9][10].
Перехожий, зупинись на мить!
У цій братській могилі поховані
тисячі євреїв мешканців Королівки,
Борщева, Скали-Подільської, Озерян,
Мельниці-Подільської та Кривче,
закатованих фашистами в 1941–1943 роках.
Помолися за їх душі,
щоб такого ні з ким ніколи не повторилося.
Напис на пам'ятнику
У Борщові на місці знищеного єврейського кладовища за радянської влади було побудовано спортивний комплекс. У 1990 році частину стадіону віддано для спорудження пам'ятника[11]. Його було встановлено у 2011 році.
У квітні 2005 року в одному з найпопулярніших американських журналів для сімейного читання «Reader's Digest» вийшла стаття Пітера Лейн Тейлора «Під землею» про Зайду Штермера та інших врятованих у печерах[12].
Режисер-документаліст Жанет Тобіас[en] зі США у фільмі «Немає місця на Землі» розповіла про життя євреїв, що переховувались у Вертебі та Поповій Ямі[13]. Постановчі епізоди, щоправда, знімали не в Україні, а в Угорщині, у схожій печері[14]. Знімання у Поповій Ямі потребували б багато часу та коштів. Естер Штермер, її дітей та внуків у фільмі грали угорські актори.
- ↑ Ірина Мадзій. П'ятдесят років єврейська дівчинка жила під українським прізвищем // Золота пектораль. — 14 квітня 2014. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ Понад 150 тисяч євреїв було знищено на Тернопільщині // Тернопільський пресклуб. — 28 січня 2013. Архів оригіналу за 5 жовтня 2015. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ а б Олександр Пагіря. Місця нацистського терору на території Тернопільщини, 1941—1944 рр. // Територія терору. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ The Jewish Ghetto. Borshchiv, Ukraine (then Borszczów, Poland) // Museum of Family History. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ Мизак Н. С. М 583 УПА «Захід» і збройне підпілля ОУН у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу у 1942—1960 рр. — Чернівці-Торонто: Прут, 2011. — 436 с.; іл. ISBN 978-966-560-469-3 с.158 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 грудня 2021. Процитовано 8 жовтня 2015.
- ↑ Dailymail Astonishing bravery of the Jewish family who escaped the Holocaust by hiding in an underground cave — for a year-and-a-half. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 10 жовтня 2015.
- ↑ Таємниці тернопільських печер. Вертеба. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ 511 Days of Total Darkness: The Incredible True Story Behind the Documentary No Place on Earth. Архів оригіналу за 1 грудня 2014. Процитовано 10 жовтня 2015.
- ↑ Ірина Мадзій. Єврейська дівчина з Горошової, що на Борщівщині, п'ятдесят років жила під українським прізвищем // TeNews. — 03.04.2015. Архів оригіналу за 4 серпня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
- ↑ Жанна Ковба. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв'язання єврейського питання» // Дух і літера. Київ, 2009. C. 177—180. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 29 червня 2016.
- ↑ Катерина Дударчук. Історико-культурні гомогенні ресурси Тернопільської області: сучасний стан збереження і використання в міжнародному туризмі // Історія української географії. — 2012. — Випуск 26. — С.123-127. Архів оригіналу за 17 березня 2016. Процитовано 3 жовтня 2015.
- ↑ Міщанське братство Тернопіль «300 днів під землею, або як євреї на Тернопільщині рятувалися від нацистів». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 жовтня 2015.
- ↑ Офіційна сторінка фільму No Place on Earth. Архів оригіналу за 3 листопада 2015. Процитовано 10 жовтня 2015.
- ↑ Deutsche Welle «Дети подземелья» из украинских пещер: история евреев, победивших смерть. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 жовтня 2015.
