Альви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

А́льви (давньосканд. álfar,álfafólk; в однині: álf) — у скандинавській міфології нижчі природні духи, аналог ельфів з германської міфології. Як окремий різновид істот згадуються в «Едді», в інших випадках вважаються тим самим, що й ельфи.

Культ альвів походить із анімістичних вірувань у духів природи та мертвих, пов'язаних із культом родючості.

Етимологія[ред. | ред. код]

Етимологічно слово álf, як і elf, походить із індоєвропейського *albho — «білий»[1] або "ясний, сяйливий"[2]. Такі топоніми як Альпи, Альбіон, Ельба вірогідно утворені від слова альв[3][4].

У міфології[ред. | ред. код]

Відомості про альвів[ред. | ред. код]

Відомості про альвів у скандинавській міфології не систематичні. В «Старшій Едді» часто повторюється формула «Аси та Альви» (æsir ok álfar), що імовірно означає «усі боги», в такому випадку альви ототожнюються із ванами. Однак у «Промові Альвіса» альви вказуються як відмінні від ванів та всів, і вони мають власні назви для речей. Це, ймовірно, відображає відмінності у статусі між ванами як головними богами родючості та вльвами як другорядними.

Ван Фрейр був паном Альфгейму («Дім Альвів») та мав двох слуг-альвів, Биґґвір та Бейла. Деякі дослідники припускають що вани та вльви належать до ранішої релігії Бронзової доби, та були пізніше витіснені асами як головними богами. Інші вважають, що аани були богами простого народу, а аси — богами жерців та касти воїнів. Часом гномів (dvergar) та веттів (vættir), тобто «малих підземних людей», також відносять до альвів, а саме «темних альвів». Зокрема Сноррі Стурлусон у «Молодшій Едді» поділяє альвів на темних, що живуть під землею, та світлих або білих.

Культ Альвів включав «жертвоприношення Альвам» (álfablót), що відбувалось пізньої осені. Святкували його у садибі, проводила церемонію пані дому. Церемонія була повністю таємною, та нікого із чужих на неї не допускали, особливо християн, тому про неї практично нічого не відомо. Однак, виходячи із часу її проведення (близько осіннього рівнодення) та того, що альви асоціювались із родючістю, можна зробити висновок, що ритуал стосувався культу предків та роду.

Відносини із людьми[ред. | ред. код]

Скандинави уявляли альвів як істот, схожих за розмірами на людей, що робило можливим «нормальні» відносини між расами: наприклад, у сазі Hrólf Kraki, данський король Хельґі знаходить жінку-альва на острові та ґвалтує її. Знаменитий чоловік може бути піднесений до статусу альва після смерті, як наприклад король Олаф Ґейрстад-Ельв, чи Волунд.

Можливими також були міжрасові шлюби між альвами та людьми. Один із прикладів наведено у Thidrekssaga, де матір'ю героя Хьоґні була людська королева, а батьком — альв на ймення Алдріан. У Сазі про Інґлінґів вказується, що оскільки дрібні королі Альвгейму (відповідає сучасній шведській провінції Bohuslän) походили від альвів, вони були красивіші від більшості чоловіків.

Світлі та темні альви[ред. | ред. код]

У «Молодшій Едді» та «Біда Нібелунгам» наводяться імена імена певних альвів:

  • Велунд — повелитель альвів, красивий коваль.
  • Бейла, Біггвір, Деккалфар та Сварталфар — чаклуни та співці.

Серед темних альвів (дварфів, цвергів) також згадувались:

  • Хрейдмар — чаклун, якому в якості викупу за вбивство сина аси передали скарби Нібелунгів, що були прокляті цвергом Андварі.
  • Сини Хрейдмара — Отр, Регін, Фафнір.
  • Андварі — власник чарівного персня сили.
  • Гендалф — маг і чаклун.
  • Відфін — гном, який відправив своїх синів добути мед з медового джерела мудрості Міміра.
  • Сини Відфіна — Бив, Х'юк.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


  1. elf | Origin and meaning of elf by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (en). Процитовано 2020-09-27. 
  2. Claude Lecouteux Encyclopedia of Norse and Germanic Folklore, Mythology, and Magic. — Inner Traditions, 2016. — С. 96.
  3. Jan de Vries Altnordisches Etymologisches Wörterbuch. 2. Auflage. — Leiden: E. J. Brill, 1977. — С. 58—59.
  4. Гримм Якоб Немецкая мифология. Т. I. 2–е издание. — М.: Издательский дом ЯСК, 2019. — С. 741—750 — ISBN 978–5–907117–30–3.