Нахтігаль (легіон)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Нахтігаль)
Перейти до: навігація, пошук
Нахтіґаль
Nahtihal riy voyakiv.jpg

Рій вояків "Нахтіґалю"
На службі 19411942
Країна Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Німеччина
Належність Піхота
Вид War Ensign of Germany 1938-1945.svg Вермахт
Чисельність батальйон
Війни/битви Друга світова війна
Командири
Визначні
командири
Роман Шухевич

«Нахтігаль» (Нахтіґаль, нім. Battalion Ukrainische Gruppe Nachtigall[1]) — перший з іноземних легіонів Вермахту. Разом з Роландом був одним з двох легіонів (батальйонів), створених у Німеччині до початку радянсько-німецької війни. У легіоні були переважно українці[2][3]. Обидва легіони «Нахтігаль» та «Роланд» були єдиними легіонами зі східних європейців, які брали участь у нападі на Радянський Союз із самого початку війни.

Учасники легіону вірили, що німецька військова підготовка та досвід допоможуть їм у здобутті незалежності України[4]. Більшість учасників легіону після його розпаду в 1942 році стали провідними діячами в УПА.

Історичне тло[ред.ред. код]

М. Прокоп зауважує, що всі західноукраїнські націоналістичні партії та організації «чекали на війну», як на нагоду «для розгорнення боротьби за незалежність. А оскільки єдиною… силою, яка прагнула до зміни „статус кво“, і мала для цього засоби, сили, була Німеччина, то на неї розраховували всі українські політичні групи…»[5]

Формування підрозділу спеціального призначення «Бранденбурґ-800» почалось ще до війни гітлерівської Німеччини проти сталінського Радянського Союзу. Спочатку він був спеціальним батальйоном, який у 1940 році став полком спеціального призначення «Бранденбурґ-800», а потім у 1943 році — дивізією «Бранденбурґ». Це не було звичайне військо, а спеціальне об'єднання диверсантів, сформоване з осіб кондотьєрів ненімецьких національностей, із тих країн, проти яких гітлерівці готували агресію. Так, перший батальйон, дислокований у Бранденбурзі (іменем якого і названо весь полк та дивізію спеціального призначення), був сформований з представників народностей Східної Європи (в основному територій СРСР) і призначений для війни на «східному напрямку» (до нього і був приписаний батальйон «Нахтігаль» для вишколу в Нойгаммері і наступу на Львів); другий батальйон дислокувався в Дюрені (Рейнська область) і складався з ельзасців, французів, бельгійців і голландців; третій батальйон був розквартирований у Бадені (поблизу Відня) і призначений для операцій на півдні, в країнах Південно-Східної Європи (до нього, якраз, і був приписаний спеціальний батальйон «Роланд»). При цьому роти, батальйони, а потім полки цього формування за кількістю значно, а то й у кілька разів, переважали звичайні нормативи комплектування.

Легіон був створений в Кракові у березні 1941 року. Спочатку зголосилися 350 чоловік. Згодом в легіоні військову підготовку пройшли 700 чоловік. Було вирішено поділити групу на дві частини — «Нахтігаль» і «Роланд».

Степан Бандера писав: «На початку 1941 року відкрилась можливість зробити при німецькій армії вишкіл двох українських відділів, приблизно в силу куреня». Бандера зазначав, що «військово-вишкільну працю» виконували в ОУН-бандерівців Роман Шухевич, Д. Грицай-Перебийніс та О. Гасин-Лицар.

Спеціальний батальйон Абверу «Нахтігаль» («Соловей») імені С. Бандери був сформований у березні-квітні 1941 року. Формування проходило військову підготовку в Нойгаммері в складі першого батальйону полку спеціального призначення «Бранденбург-800», який був підпорядкований Абверу-2 (відділ Абверу, що займався здійсненням диверсій у стані противника). Політичним керівником батальйону був обер-лейтенант Теодор Оберлендер (професор Кенігсберзького університету, спеціаліст з проблем СРСР[6]), командиром батальйону з боку німців був обер-лейтенант Альбрехт Херцнер, командиром батальйону з боку українців — капітан Роман Шухевич.

«Нахтігаль» і «Роланд» були не просто звичайними військовими формуваннями в складі Вермахту. (Націоналісти називають їх «Дружинами українських націоналістів», ДУН), а формуваннями Абверу спеціального призначення — для здійснення диверсійних акцій в стані противника. Для цієї мети вони і проходили військову підготовку в спеціальних школах для забезпечення виконання завдань. Є. Побігущий, керівник батальйону «Роланд», а потім 201-го шуцманшафт-батальйону, в своїх спогадах так і зазначає, що завданням загону було «вишукувати розробки совєтських частин і так забезпечувати запілля…».

Напад на Радянський Союз[ред.ред. код]

Марка, що зображує командира «Нахтіґаля» — Романа Шухевича з нагоди його 100-річчя

За чотири дні до німецького нападу легіон «Нахтігаль» був мобілізований до кордону. У ніч 23-24 червня, 1941 року легіон перейшов кордон в околиці Перемишля. Легіон воював як частина 17-ої армії проти радянських військ з 29 червня.

Львів[ред.ред. код]

30 червня 1941 року о 04:30 1-й Бранденбурзький батальйон із 330 вояків батальйону «Нахтігаль» увійшов до Львова. Дійшовши до Бригідської тюрми, вони побачили, що всі заарештовані, які були в тюрмі, були вбиті енкаведистами. Між ними і брат Романа Шухевича.

Батальйон захопив стратегічні пункти в центрі міста, особливо радіостанцію, звідки було проголошено Акт відновлення Української державності.

Німці вимагали, щоб Акт був відкликаний. Коли Степан Бандера відмовився, то його заарештували. Два його брати Василь та Олександр теж були заарештовані і згинули в таборі Аушвіц.

Вінниця[ред.ред. код]

7 липня Легіон покинув Львів і взяв напрям на Тернопіль, Проскурів та на Вінницю.

У Вінниці, дізнавшись про арешт Бандери та Стецька, військовики вимагали їх звільнення.

Обидва спеціальні батальйони були відкликані з фронту 13 серпня і вивезені назад до Нойгамера.

Білорусь[ред.ред. код]

Після перегляду контракту в Нойгаммері легіони «Нахтігаль» та «Роланд» були ліквідовані.

21 жовтня 1941 року з учасників обидвох легіонів у Франкфурті-на-Одері був сформований 201-й Шуцманшафт-батальйон. На той момент в батальйоні нараховувалося 650 солдатів і старшин; командував українським формуванням майор Є.Побігущий, заступник командира — Р.Шухевич.

Бійцям батальйону надали нову німецьку форму і 16 березня 1942[7] року їх вислали до Білорусі під командування генерала Й. Якоба. Батальйон був розбитий на 12 частин і охороняв територію 2400 квадратних кілометрів.

1 грудня 1942 року термін дії контракту скінчився і учасники легіону відмовилися присягати Адольфові Гітлерові. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти. Німецька команда вимагала, щоб учасники переїхали до Любліна для створення нового батальйону. Ніхто з батальйону до Любліна не поїхав. Більшість учасників пішли у загони УПА[7].

Відомі старшини та вояки[ред.ред. код]

Висновки[ред.ред. код]

Російський історик В. Чуєв звернув увагу на те, що, хоч легіон і був ліквідований, основна мета — військовий вишкіл та досвід 600 українців — була довершена.[8] Ці досвідчені вояки стали ядром УПА.

С. Бандера писав: «Кінець ДУН таке: Роман Шухевич керував малою групою офіцерів, які не лише пройшли військового вишколу, але світло розуміли військову тактику. Найголовніше, вони мали уяву про значення організації, стратегії і тактики партизанської війни і методи, які німці вживали, коли воювали з партизанами. Це знання було дуже корисне у формації та дії УПА та в майбутніх конфліктах[8]».

За час своєї короткої історії в батальйоні «Нахтігаль» загинуло 39 вояків та були поранені 40[8].

Вивчення діяльності[ред.ред. код]

Міжнародний трибунал у Нюрберзі під час засідання 15 лютого 1946 року, спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у Львові і районі Львова (документ NO СССР-6/1), встановив, що страти — справа рук спеціальних загонів ґестапо та СД (IMT, німецьке видання, том 7, с. 540-541). Проте матеріалів про участь у злочинах батальйону «Нахтігаль» на Нюрнберзькому процесі немає.

Перші дослідження відносно вбивств у Львові були зроблені в 1945 році, і того ж року опубліковані в Києві[9] у спеціальному виданні «Про злочинства німців на території Львівської області. Повідомлення надзвичайної Державної Комісії по встановленню і розслідуванню злочинств німецько-фашистських загарбників». У згаданій брошурі організаторами та виконавцями злочинів названо:

«Генерал-губернатор Польщі Франк, генерал-майор поліції Ляш, губернатор Галичини Вехтер, начальник поліції Кацман, гауштурмфюрер Ґебауер, гаупштурмфюрер СС Варцок, оберштурмфюрер СС Вільгауз, лейтенант СС Шейнбах, оберлейтенант СС Сіллер, штурмфюрер СС Райс, штурмфюрер Веске, оберштурмфюрери СС Рокіта, Урман, Шульц, оберлейтенант СС Векне, шарфюрер СС Колінко, шарфюрер СС Гейне, унтерштурмбанфюрер Гайніш, гауптштурбанфюрер СС Гжімік, шеф зондеркоманди №1005 Шерляк, гауптштурмбанфюрер Раух, шарфюрер СД Елітко, шарфюрер СД Прайс, керівник „бригади смерті“ Ейфель, шарфюрери СД Райс і Майєр, обервахместри СД Клік і Вольф, капітан Блют, майор Сідорен, майор Рох, обер фельдфебелі Міллер і Пер, комісари в справах євреїв Енґель, Зейс, Укварт, Леонард, шарфюрери СС Еріх, Хан, Блюм, Верет, Біттерман та ін.»[10].

Результати діяльності цієї комісії перевірялися й були підтверджені Міжнародним трибуналом у Нюрнберзі на засіданнях 15 лютого і 30 серпня 1946 р. Зокрема, головний обвинувач з радянського боку, генеральний прокурор Р. А. Руденко, виступаючи на процесі, заявив:

«Загони гестапівців ще до захоплення Львова мали складені за наказом німецького уряду списки найвидатніших представників інтелігенції, призначених до знищення. Одразу після захоплення міста Львова почалися масові арешти і розстріли».

У цьому ж виступі зазначалося:

«Вбивства радянських громадян здійснювалися не випадковими бандитськими групами німецьких офіцерів і солдатів, а згідно із затвердженими планами німецькими військовими з'єднаннями, поліцією та СС»[11].

Інший радянський прокурор, Л. Смирнов звернув увагу на те, що німці вбивали людей за списками, підготовленими заздалегідь[12]. Після закінчення ІІ Світової війни батальйоном «Нахтіґаль» ніхто не цікавився крім українців, аж раптом у 1959 р. зайшла зміна.

Радянські звинувачення почалися 5 вересня 1959 р зі статтею в газеті «Радянська Україна»[12], де зазначалося, що бандерівська акція перших днів окупації Львова була широкомасштабна і доволі відчайдушна: від проголошення «Акту 30 червня» до кривавого побоїща по винищенню радянських активістів, представників польської інтелігенції та єврейського населення. Вони стверджували, що керував цією акцією Микола Лебедь — шеф служби безпеки ОУН, а дещо пізніше — провідник всієї ОУН у краї. Його підручними стали: його заступник по службі безпеки ОУН Євген Врецьона, та керівник крайової екзекутиви ОУН-б «Легенда» (Іван Климів), лейтенант гестапо Я. Мороз та керівники «Нахтіґалю» Т. Оберлендер, А. Герцнер і Роман Шухевич.

Східно-німецькі звинувачення почалися в 1958 р, коли вчений і громадський діяч НДР А. Норден на прес-конференції в Берліні 22 жовтня 1959 р. звинуватив боннського міністра Т. Оберлендера в тому, що з 1 по 6 липня 1941 р. абверівці із «Нахтіґалю», керованого Оберлендером, Херцнером та Шухевичем, спільно з брандербуржцями, фельджандармами і боївкарями крайової екзекутиви ОУН-б, знищили у Львові 3 тисячі чоловік, в основному радянських активістів, євреїв і поляків, серед них понад 70 відомих вчених і діячів культури.

У Східній Німеччині була створена комісія, де виступали 19 свідків, з яких лише 3 були коли-небудь у Львові. Добре організована компанія призвела до відставки Т. Оберлендера. Проте німецький трибунал не знайшов жодних підстав, щоб його звинуватити (Der Fall Oberlander, Tubingen-Neckar, 1962).

Західнонімецькі судді переглянули звинувачення, і 6 квітня 1960 р. в Людвіґзбурзі[9] прийшли до висновку, що хоч учасники батальйону «Нахтігаль» знали про вбивства 5000 українців у львівських тюрмах співробітниками НКВС, і що між ними були родичі солдатів батальйону, вони тримали сувору та зразкову диципліну[9]. 232 свідки виступали, і казали, що обвинувачення були неправдиві[9].

Звинувачення проти Оберлендера та легіону «Нахтіґаль» були створені КДБ як спроба компромату міністра Теодора Оберлендера. В той же час була пущена чутка, що і Оберлендер пов'язаний з убивством Степана Бандери в Мюнхені[9].

Єврейські звинувачення повторяють матеріали, що стали відомі в 1959 р. Центр імені Сімона Візенталя вважає, що між 30 червня та 3 липня 1941 батальйон «Нахтігаль» брав участь в каральних акціях проти євреїв міста Львова. Енциклопедія Голокосту пише, що понад 4000 євреїв було знищено в ці дні[3]. Енциклопедія далі стверджує, що батальйон також брав участь у погромах проти євреїв в Золочеві та у Вінниці[3].

Польські публіцисти та історики в 50-70-ті роки звинуватили солдатів «Нахтіґалю» у каральних акціях перших днів окупації Львова, де були вбиті польські професори, колишній Польський прем'єр міністр Казимир Бартель, Тадеуш Бой-Желенський та інші.

З доповіді Миколи Лебедя під назвою «З діяльности референтури зовнішніх зв'язків ОУН і Генерального Секретаріяту Закордонних справ УГВР», виголошеної 7 травня 1960 року в Нью-Йорку:

«Цього року комуністична Москва повела широку клеветницьку акцію довкола куреня «Нахтігаль». «...» Я хочу ствердити наступне: Курінь не мав жодного відношення до будь-яких терористичних актів у Львові чи де-небудь інде в місцях його постою. «...» В основному курінь був призначений ОУН на те, щоб частина його членів мала змогу дістатися цим шляхом в Україну, взяти участь у війні і заманіфестувати українські цілі, а при тому посередньо вияснити фактичне становище гітлерівської Німеччини до визвольної боротьби українського народу. Члени куреня мали виразні вказівки, що їх участь в боротьбі в німецькій армії можлива виключно на теренах України і за відновлення української незалежности чи, як тоді означувалося, за Українську Самостійну Соборну Державу. Сьогодні можна тільки ствердити, що всі члени куреня з честю виконали ці завдання і велика більшість їх упали в боротьбі, як члени та командири УПА.[13]"

Російські історики свідчать що:

«30-го червня німецька адміністрація почала масові репресії. Командир айнзацгрупи СС Доктор Рауш інкримінував смерть євреїв до НКВС, і це стало поштовхом до терору проти поляків та євреїв у Львові. У вбивствах євреїв брали участь айнзацгрупа під командування brigadeerfuhrer SS Karl Eberhard Schenhardt. Інші учасники під командування H. Kruger та W. Kutshman 4 липня вбили 23 польських професори та їх родини. 11 липня ще двоє були вбиті, між ними і колишній прем'єр міністр Польщі професор Бартель»[14].

Світова думка Міжнародна комісія, котра провела самостійний огляд звинувачення, була створена в Гаазі в Нідерландах в 1959 р. Головами комісії були чотири анти-гітлерівські активісти: норвезький юрист Hans Cappelen, колишній міністр зовнішніх зв'язків Данії та президент данського парламенту Ole Bjørn Kraft, голландський соціаліст Karel van Staal, бельгійський професор права Flor Peeters, та швейцарський юрист та член парламенту Kurt Scoch. Після роботи з 232 українськими свідками в листопаді 1959 — березні 1960, комісія переконалася, що звинувачення проти легіону «Нахтігаль» та проти Федерального міністра Оберлендера не мають підстав[15]"

У 1975 р. Доктор де Заяс (отримав юридичну освіту в Гарварді, та докторат з історії в Геттінгені) знайшов 226 томів не оприлюднених документів про роботу Німецької військової прокуратури з 1939–1945 рр. Висновки відносно матеріалів були надруковані в праці «The Wehrmacht War Crimes Bureau, 1939–1945», яка була видана Університетом Невади в США (University of Nevada Press Maine, 2000). Це остаточно дало змогу відбити звинувачення, що українці вбили 5-6 тисяч євреїв у Львові в червні 1941 р.[12].

Де Заяс пише:

«В ранні години 30 червня 1941 польсько-українське місто Львів було окуповане 1-ю гірською дивізією 49-го військового корпусу німецької армії. Мало було спротиву, бо радянські війська покинули регіон. Служба безпеки 49-го корпусу в рапорті того ж самого дня писала: „Згідно з інформацією майора Найнц, командира батальйону 800, тисячі жорстоко вбитих людей було знайдено у львівських тюрмах. Першій та четвертій гірським дивізіям наказано знайти журналістів та фотографів, щоби описати ці жорстокості. Головний військовий прокурор та офіцер міжнародних відносин, командир 17-ї армії були вислані у Львів, щоб провести ретельне дослідження“» [12]

Однією з значних організацій, яка брала участь в дослідженні, було українське відділення Червоного Хреста. 7 липня 1941 р. вона у зверненні до німецької адміністрації міста писала:

«Понад 4000 трупів було знайдено у львівських тюрмах … важко описати умови, в яких було знайдено ці трупи … Ми стурбовані долею українців, які ув’язнені в інших концентраційних таборах Радянського Союзу. Український Червоний Хрест просить повідомити цивілізований світ по радіо про ці знущання. Особливо ми просимо швейцарське, шведське та нідерландське товариства Червоного Хреста взяти активну участь, щоб захистити життя, щоб врятувати тих, яких ще можна[12]».

Українська сторона свідчить, що звинувачення в сторону легіону не були обґрунтовані, і що учасники легіону були зайняті проголошенням акту відновлення української державності[16].

У лютому 2008 р. представник архіву Української служби безпеки Олександр Іщук пред'явив[17] документи, які свідчать, що ОУН не брала участі в каральних акціях проти населення Львова в липні 1941 р. Того ж самого місяця українське товариство «Меморіал» представило раніше засекречені документи відносно діяльність легіону «Нахтігаль».

Відзначення пам'яті[ред.ред. код]

10 жовтня 2011 депутати Нежухівської сільської ради (якій адміністративно підпорядковане село Райлів) одноголосно прийняли рішення про перейменування однієї з вулиць села Райлів Стрийського району Львівської області у вулицю Вояків легіону «Нахтігаль».

Ініціатором перейменування виступив депутат районної ради від «Свободи» Мар'ян Берездецький. На підтримку ініціативи було зібрано 48 підписів місцевих жителів. Коментуючи голосування в Нежухівській сільраді, Бередзецький заявив, що «депутати зробили це з метою вшанування пам'яті всіх військових формувань, які були причетні до боротьби за незалежність України».

Голова Львівської обласної державної адміністрації Михайло Цимбалюк заявив, що якщо рішення про перейменування було прийнято законним чином, то з його боку немає заперечень[18][19].

Фільмографія[ред.ред. код]

  • «В темноті / In Darkness (2011)» — Німеччина, Канада, Польща. Події відбуваються у Львові 1941 року і описують гетто і спроби поляків захищати євреїв. Українці показані як пособники німців, зокрема українці з батальйону Нахтігаль.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Abbot, Peter. Ukrainian Armies 1914-55, p. 47. Osprey Publishing, 2004. ISBN 1841766682
  2. І. К. Патриляк. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. — Університет імені Шевченко \Ін-т історії України НАН України Київ, 2004 (No ISBN) с. 271-278
  3. а б в Gutman, Israel. «Nachtigall Battalion». Encyclopedia of the Holocaust. Macmillan Publishing Company: New York, 1990.
  4. Article on Legion Nachtigall
  5. В.Масловський «Чи був український націоналізм фашизмом?» з посиланням на «Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Париж — Нью-Йорк, 1966. № 5. С 1725».
  6. Микола Прохоренко. Правда про батальйон «Нахтігаль». — «ПРОСТО» № 6(48), 7.02.2008
  7. а б * Чуев Сергей Украинский легион — Москва, 2006 с.184
  8. а б в * RUSSIAN: Chuyev, Sergei Ukrainskyj Legion — Moskva, 2006 p. 184
  9. а б в г д Легенда про Nachtigall
  10. Цитовано за виданням Довідка про звинувачення Романа Шухевича та вояків «Нахтіґалю» у масових вбивствах у Львові в 1941 р з посиланням на с. 32–33 зазначеного видання
  11. Нюрнбергский процесс над главными немецкими военными преступниками. Сборник материалов в семи томах. Под редакцией Р. А. Руденко. — М.: Госюриздат, 1957. — Т. 4. — С. 66, 67.
  12. а б в г д The Lviv Massacre
  13. Злочини комуністичної Москви в Україні вліті 1941. — Нью-Йорк: Видавництво «Пролог», 1960. — 86 с.
  14. * RUSSIAN: Chuyev, Sergei Ukrainskyj Legion — Moskva, 2006 p. 180
  15. LembergNKWEmassacres
  16. Історія, якої не знаємо. Чи не хочемо знати? — Дзеркало тижня
  17. http://memorial.kiev.ua/novyny/612-sbu-zvynuvachennja-proty-nahtigalju-istorychna-pravda-chy-politychni-tehnologiji.html
  18. На Львівщині з'явилася вулиця Вояків легіону Нахтігаль 5-й канал, 12 жовтня 2011 20:47
  19. На Львівщині вулицю назвали іменем вояків батальйону «Нахтігаль» // gazeta.ua

Джерела[ред.ред. код]