Оржиця (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Оржиця
Герб Оржиці.gif Прапор Оржиці.gif
Герб Оржиці Прапор Оржиці
Центральна вулиця Оржиці — вулиця Леніна (жовтень 2010 року). Тут розташована більшість оржицьких закладів і установ.
Центральна вулиця Оржиці — вулиця Леніна (жовтень 2010 року). Тут розташована більшість оржицьких закладів і установ.
Оржиця
Оржиця на карті Оржицького району
Оржиця на карті Оржицького району
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Оржицький район
Рада Оржицька селищна рада
Код КОАТУУ: 5323655100
Основні дані
Статус з 1968 року
Площа 6,01 км²
Населення 3572 (2013) [1]
Густота 662,290 осіб/км²
Поштовий індекс 37700
Телефонний код +380 5357
Географічні координати 49°47′37″ пн. ш. 32°41′54″ сх. д. / 49.79361° пн. ш. 32.69833° сх. д. / 49.79361; 32.69833Координати: 49°47′37″ пн. ш. 32°41′54″ сх. д. / 49.79361° пн. ш. 32.69833° сх. д. / 49.79361; 32.69833
Водойма р.Оржиця
Катойконіми оржичани
Відстань
Найближча залізнична станція: Лубни
До станції: 42 км
До обл. центру:
 - залізницею: 141 км
 - автошляхами: 150 км
Селищна влада
Адреса 37700, Полтавська обл., Оржицький р-н, смт. Оржиця , вул. Леніна, 21
Карта
Оржиця is located in Україна
Оржиця
Оржиця
Оржиця is located in Полтавська область
Оржиця
Оржиця

Commons-logo.svg Оржиця у Вікісховищі

Оржиця — невелике селище міського типу, центр Оржицького району Полтавської області України

Оржицька селищна рада

Орган місцевого самоврядування — Оржицька селищна рада, до якої відноситься також село Маяківка.

Населення Оржиці — 4,0 тисяч жителів (2001). Станом на 1 січня 2008 року на території селищної ради проживало 4 094 жителів (смт Оржиця — 3 753, с. Маяківка — 341).

Географічне розташування[ред.ред. код]

Селище міського типу Оржиця знаходиться на правому березі річки Оржиця, на відстані 42 км від залізничної станції Лубни та за 178 км від обласного центра міста Полтави. Вище за течією примикає село Заріг, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Плехів, на протилежному березі - село Онішки. Через селище проходить автомобільна дорога Т 1713.

Історія[ред.ред. код]

Від першої згадки до XIX століття[ред.ред. код]

Перша згадка про село відноситься до 1552 року — як про замковий Канівський ухід.

У 20-х роках XVII століття в Оржиці було 91 господарство. Землі входили до володінь Вишневецьких.

З початком національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького Оржиця — сотенне містечко Кропивенського полку.

Станом на 1654 рік в Оржиці проживало 318 жителів — козаків і міщан. 1658 року поселення втратило статус сотенного містечка і Оржиця була включена до Горошинської сотні Лубенського полку.

У 1669 році Оржицю зруйнували і спалили татари.

Як свідчить Генеральне слідство Лубенського полку 172930 років, у Оржиці налічувалось 54 двори.

У 1734 році Оржиця разом з Плеховим були віддані сербам Требинським, які згодом переселили своїх підданих у засновану ними слободу — Чутівка. До 1763 року в Оржиці було володіння Голуба, яке він продав Сахновському.

У 1745 році в поселенні збудовано Михайлівську церкву.

У 1781 році в Оржиці — 310 хат дворян, різночинців, козаків і підданих сотника Степана Ільчевського і Г. Сахновського — 893 душі чоловічої статі. Через село проходив тракт ХоролЗолотоноша.

У 178196 роках Оржиця — в складі Хорольського повіту Київського намісництва, 17961802 роках — Малоросійської губернії. Від 1802 року Оржиця — в Лубенському повіті Полтавської губернії.

Оржиця у XIX — на початку XX ст.ст.[ред.ред. код]

У 1842 році в Оржиці — 537 жителів (224 родини), 1845 року відкрито початкову однокласну школу. Станом на 1859 рік в Оржиці налічувалося 1 359 жителів; з них — 164 кріпаки Сахновських.

Преображенська церква (світлина з музею)

У 1872 році споруджено нову Преображенську церкву. Тоді в містечку відбувалося щороку по 2 ярмарки, а з 1894 року — по 3. На 1910 рік в Оржиці налічувалося 304 двори і 1 875 жителів.

Наприкінці XIX — на початку ХХ століття в Оржиці діяло 2 парові млини — один з олійницею, а другий — з просорушкою. За допомогою земства були відкриті пошта, поштово-телеграфна станція, прокатна станція, лікарня, бібліотека, пункт поліпшення худоби. У 1911 році відкрито міське училище, яке 1913 року було перетворене на вище чоловіче початкове училище.

У грудні 1905 відбувся селянський сход, на якому висловлено осуд розправи над учасниками повстання у Великих Сорочинцях.

Радянську владу в Оржиці проголошено в січні 1918 року. Жителі села брали участь у боротьбі партизанського загону П. С. Дробницького.

Навесні 1920 року обрано новий склад виконкому, створено сільський комнезам, згодом партійний і комсомольський осередки.

Розвиток Оржиці в СРСР і сучасний стан[ред.ред. код]

Від 1923 року Оржиця — центр Оржицького району, який утворений з Оржицької і Великоселецької волостей, 1 852 жителів (разом з прилеглими хуторами — 1 914 жителів), 1930 року — 2 374 жителів.

Діяли ТСОЗи «Серп і Молот», «Червоний хлібороб», «Червоний партизан», «Здобуток Жовтня», «Нова зоря», на базі яких утворено колгосп ім. Т. Г. Шевченка.

У вересні 1941 року околиці Оржиці стали місцем кривавих боїв частин Південно-Західного фронту Другої світової війни, що проривалися з оточення. Під час німецько-фашистської окупації (від 23 вересня 1941 до 19 вересня 1943 року) гітлерівці закатували 13 чоловік і вивезли на примусові роботи до Німеччини 177 осіб. Жителі 0ржиці вели боротьбу проти окупантів у підпіллі і партизанських загонах № 25 і № 26. Взяли участь у збиранні коштів на танкову колону «Оржицький колгоспник».

У повоєнні роки колгосп ім. Т. Г. Шевченка дістав назву «Заповіт Леніна», а в 1972 році був об'єднаний з колгоспом «Іскра», що в селі Плехові.

З 1968 року Оржиця має статус селища міського типу.

Після розпаду колгоспу в 1990-х роках землі на території місцевої ради орендують та обробляють декілька фермерських господарств і приватних підприємців.

27 вересня 2008 року в Оржиці відбулося святкування 85-ї річниці з часу утворення Оржицького району. Гостями свята були заступник голови Полтавської облдержадміністрації А. П. Баранов та заступник голови обласної ради П. В. Ворона, делегації сусідніх районів.

Економіка: підприємства і сфера послуг[ред.ред. код]

СП «Хлібокомбінат»

На території Оржиці діють такі підприємства:

  • комбікормовий завод «Світоч»;
  • торфопідприємство;
  • Оржицьке спільне підприємство «Хлібокомбінат»;
  • ЗАТ «Оржицький завод „Райдуга”»;
  • Оржицький райавтодор;
  • інкубаторно-птахівнича станція;
  • філія ВАТ «Полтаваобленерго».

У смт функціонують цех №9 ПД ВАТ «Укртелеком», відділення зв'язку та Ощадбанку, КБ «Приватбанку», відділення АППБ «Аваль»[2].

Соціальна сфера, освіта, культура, ЗМІ[ред.ред. код]

Медична сфера селища і району представлена центральною районною лікарнею.

Районний будинок культури

З огляду на розміри Оржиці тут працюють єдина школа — Оржицька ЗОШ І—ІІІ ступенів імені І. Я. Франка (вул. Леніна, 16)[3][4] і лише один дитячий садок — Оржицький ДНЗ «Дзвіночок» (вул. Леніна, 40)[5].

В Оржиці діють музична школа і Оржицький будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Леніна, 78)[6].

Головним закладом культури смт і району є Оржицький районний Будинок культури.

Оберігачем пам'яті і відомостей про селище і околиці є створений у 1972 році місцевий народний історичний музей.

У селищі міського типу функціонує стадіон «Колос», що перебуває у задовільному стані.

В Оржиці видається місцева — селищна і районна газета «Оржиччина».

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок з елементами декору по вулиці Леніна

Оржиця не являє нічого цікавого в плані архітектури, крім ландшафту — доволі мальовничого розташування — пагорби біля Оржиці та ліси.

Селищна забудова — всуціль радянська. Оржицькі старі храми були зруйновані, нині (2010) будується нова церква. Центральна вулиця — Леніна є місцем зосередження практично всіх селищних установ і закладів. З приватної забудови і радянського штибу двоповерхових будинків (подеколи своєрідним чином декорованих мозаїками) вирізняються лише декілька будівель — зокрема, районний будинок культури з колонами.

У селищі знаходяться пам'ятник В. І. Леніну (1959), у тематичному меморіалі на пагорбі над Оржицею — Монумент Слави (1967) на місці боїв радянських воїнів з німецькими фашистами в 1941, братська могила радянських воїнів, у тому числі Героя Радянського Союзу Т. П. Бумажкова, полеглих у боях 1941 і 1943 років; пам'ятник землякам, загиблим (176 чоловік) на фронтах Великої Вітчизняної війни (1955); пам'ятний знак на честь мужності воїнів Південно-Західного фронту26-ї армії, 47, 97, 218 і 337 стрілецьких дивізій (1982); у період незалежності перед приміщенням Оржицької ЗОШ встановили погруддя І. Я. Франка. Також у селищі встановлено пам'ятники пошани воїнів-учасників бойових дій в Афганістані та пам'яті героїв-ліквідаторів наслідків вибуху на Чорнобильській АЕС.

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцями Оржиці є:

  • український кобзар і лірик Архип Никоненко (? — 1855) — від нього записав ряд творів і опублікував у 1856 році Пантелеймон Куліш;
  • український партійний діяч П. Ф. Слинько (1859—1919) — учасник громадянської війни.

Галерея[ред.ред. код]

Оржиця в Оржиці.jpg Меморіал Слави в Оржиці.jpg Районна дошка пошани в Оржиці.jpg Будівництво храму в Оржиці.jpg
Річка Оржиця в межах селища
Меморіал Слави
Районна дошка пошани
Будівництво храму (жовтень 2010)

Виноски[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]