Украї́нський право́пис 1933 ро́ку — український правопис, прийнятий у 1933 році в тодішній столиці УРСР, у місті Харкові. Розпочався процес штучного зближення української та російської мовних традицій ортографії. Деякі норми, які були відхилені через відсутність у російському правописі, повернуто до українського правопису 2019 року.
На 1920-ті роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. Агатангела Кримського. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин[1] і потребувала змін.
Початок репресій і зросійщення[ред. | ред. код]
Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.
«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Щоб це зробити, в Україну послали Павла Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. учинив самогубство Микола Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії Всеволода Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (Олексу Синявського й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.
Викорінення питомих рис української мови[ред. | ред. код]
Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся був Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Н. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — буржуазно-шовіністична шкідницька метода, що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р.[2], друковано 15 000 примірників[3].
А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив:
Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула „Український правопис“ <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України.
Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».
Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками:
- Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.).
- Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки.
- З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта.
- З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище.
- Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими.
- Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
зфалшувати
|
сфальшувати
|
зфотографувати
|
сфотографувати
|
- Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь)[4].
- Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю.
- Усталено тверде написання низки прикметників:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
західній
|
західний
|
східній
|
східний
|
трикутній
|
трикутний
|
- Закінчення -и в родовому відмінкові однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на -і, що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов[5]):
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
до смерти
|
до смерті
|
без совісти
|
без совісті
|
без чести
|
без честі
|
- Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
випроваджати
|
випроводжати
|
голодівка
|
голодовка
|
манастир
|
монастир
|
мариво
|
марево
|
салітра
|
селітра
|
соняшний
|
сонячний
|
шаравари
|
шаровари
|
Прізвище
|
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
Гончар
|
до Гончаря
|
до Гончара
|
Кравців
|
до Кравцова
|
до Кравціва
|
Мазурок
|
до Мазурка
|
до Мазурока
|
Швець
|
до Шевця
|
до Швеця
|
- Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89):
Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.
Відмінювати стали такі назви як іменники: зі Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: зі Старобільського, під Волочинським.
Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.
- Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ.
- Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий.
- Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено й зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой).
- Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання:
Питома українська форма
|
Російська форма
|
Накинута форма
|
Великий Віз
|
Большая Медведица
|
Велика Ведмедиця
|
городина
|
овощи
|
овочі
|
садовина
|
фрукты
|
фрукти
|
дієйменник
|
инфинитив
|
інфінітив
|
живе срібло
|
ртуть
|
ртуть
|
родзинки
|
изюм
|
ізюм
|
стоп
|
сплав
|
сплав
|
риска
|
тире
|
тир
|
- Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
Агатангел
|
Агафангел
|
Тадей
|
Фадей і Тадей
|
Теодосій
|
Феодосій
|
Олександер
|
Олександр
|
- Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з h і g почали подавати тільки однією літерою г, незалежно від вимови (§ 76):
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
Ґаронна
|
Гаронна
|
Ґете
|
Гете
|
Гаммерфест
|
Гаммерфест
|
- Лексику зі грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
анатема
|
анафема
|
Атени
|
Афіни
|
Методій
|
Мефодій
|
Теофанія
|
Феофанія
|
- Звукосполучення ія в чужомовних словах, затверджене правописом 1928 року, замінено на поширене в тогочасній практиці іа[6]:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
варіянт
|
варіант
|
комедіянт
|
комедіант
|
Сіям
|
Сіам
|
- Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
Айнштайн
|
Ейнштейн
|
Гайне
|
Гейне
|
капельмайстер
|
капельмейстер
|
- У запозичених словах з м'яким л стверджено східноукраїнську вимову л[7]:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
Ля-Манш
|
Ла-Манш
|
лямпа
|
лампа
|
пляц
|
плац
|
- Упорядковано правопис іншомовних слів:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
a.
|
генеза
|
генезис
|
криза
|
кризис
|
теза
|
тезис
|
б.
|
Геллада
|
Еллада
|
гієроґліф
|
іерогліф[8]
|
гістерія
|
істерія
|
гураґан
|
ураган
|
в.
|
Арабія
|
Аравія
|
Бакх
|
Вакх
|
Теби
|
Фіви
|
г.
|
амнестія
|
амністія
|
хемія
|
хімія
|
ґ.
|
метода
|
метод
|
роля
|
роль
|
спіраля
|
спіраль
|
д.
|
міністер
|
міністр
|
Олександер
|
Олександр
|
циліндер
|
циліндр
|
е.
|
евнух
|
євнух
|
Европа
|
як і було Европа (§ 79, с. 62)
|
епархія
|
єпархія
|
Еспанія
|
Іспанія
|
є.
|
ґолф
|
гольф
|
мусулманин
|
мусульманин
|
носталгія
|
ностальгія
|
шелф
|
шельф
|
ж.
|
авдиторія
|
аудиторія
|
авдієнція
|
аудіенція (§ 82, с. 63)
|
клявза
|
кляуза
|
з.
|
вуаль чол.роду
|
вуаль жін. роду
|
деталь чол.роду
|
деталь жін. роду
|
емаль чол. роду
|
емаль жін. роду
|
модель чол.роду
|
модель жін. роду
|
і.
|
евфорія
|
ейфорія
|
невтральний
|
нейтральний
|
неврологія
|
нейрологія
|
ї.
|
авул
|
аул
|
богдохан
|
богдихан
|
Букарешт
|
Бухарест
|
вермічелі
|
вермішель
|
данець; & данський
|
датчанин; & датський
|
маштаб
|
масштаб
|
моххамеданин
|
магометанин
|
претенсія
|
претензія
|
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
доне́змогу
|
донезмо́ги
|
душни́й
|
ду́шний
|
за́їзд
|
заї́зд
|
о́сідок
|
осі́док
|
по́душка
|
поду́шка
|
Нищення термінознавства та словникової справи[ред. | ред. код]
Після фізичної розправи з мовознавцями термінологічна справа зазнала чергового удару. Створено спеціальні бригади, що переглядали словники й вилучали «націоналістичні» слова, терміни; насильницькими методами усю термінологію (технічну, наукову) приведено в повну відповідність до російської. Навіть у мовознавстві впроваджено російську граматичну термінологію, відкидаючи весь здобуток українських науковців.
«Правописна» реформа насправді перетворилася на боротьбу з самобутніми й оригінальними рисами української мови. Для цього борець з «націоналізмом» у мовознавстві Андрій Хвиля, сам репресований згодом за націоналізм, висував такі вимоги до партійних органів нагляду за термінологічною діяльністю:
- припинити негайно видання всіх словників;
- переглянути словники й усю термінологію;
- провести уніфікацію технічної термінології з тією термінологією, що є в Радянському Союзі й уживана й на Україні;
- переглянути кадри на мовному фронті й вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи;
- переглянути правопис.
Українську лексику поставлено в залежність від російської, йшло планомірне усунення питомої української лексики й заміна її російською. Наприклад:
Правопис 1928 року
|
Правопис 1933 року
|
гуртовий
|
оптовий
|
дбайливий
|
бережливий
|
досить
|
достатньо
|
зазіхання
|
посягання
|
обставати за /обстоювати/ що
|
ратувати за що
|
Питоме українське слово закотистий (закотистий комір) вилучено зі словників і запроваджено слова відкладний (відкладний комір), бо воно повторює російську форму отложной (отложной воротник).
Коли було репресовано укладачів Правопису 1933 року, в обставинах страху й мовного хаосу всі періодичні видання, а також видавництва в УРСР регулярно діставали від провідного партійного видання «Комуніст» списки слів, яких треба було уникати.
Точнісінько таку саму мовну політику застосовано й до білоруської мови. Так само 1933 року впроваджено новий білоруський правопис — «наркомівку», до білоруської мови впроваджено близько 30 фонетичних і морфологічних особливостей, живцем узятих з російської мови. Розпочалось активне зросійщення білоруської лексики шляхом скеровування лексикографічної практики[4].
- ↑ «Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.]. — К., 2001.
- ↑ А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. — Більшовик України, 1933, № 7, с. 42-56; Партвидав ЦК КП(б)У, 1933.
- ↑ Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949 [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.])
- ↑ а б Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с.
- ↑ «В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320. [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Поширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991 [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.], С. 68.
- ↑ «З найдавнішого часу, як показують наші пам'ятки, ми не мали звички вимовляти чужі слова з ґ та з ль, але вимовляли їх по-своєму (цебто й по-грецькому): Платон, Іларіон, Лонгин, грек, Іспанія, Ірина (а не Плятон, Іляріон, Льонгін, ґрек, Еспанія, Ірена) й т. ін. Це так звана грецька система вимови чужих слів, і власне вона сильно защепилася в нашій мові за княжих часів, і позостається в народі панівною аж до часу теперішнього.» Огієнко Іван. Історія української літературної мови. К., 2001. [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ «…завсіди пишеться іа, іе, іу, еа, крім позиції в кінці слова…» (§ 79, С. 61)
|
---|
| За країнами |
|
---|
| Організатори |
|
---|
| Діячі спротиву |
|
---|
| Пов'язане |
|
---|
| Види |
|
---|
| |
|