HMS Amazon (D39)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
HMS «Амазон» (D39)
HMS Amazon (D39)
HMS Amazon.jpg
Британський есмінець «Амазон» на поході.
Служба
Тип/клас ескадрений міноносець типу «Амазон»
Держава прапора Велика Британія Велика Британія
Належність Naval Ensign of the United Kingdom.svg Королівський ВМФ Великої Британії
На честь восьмий корабель флоту на ім'я «Амазон»
Верф John I. Thornycroft & Company, Вулстон
Замовлено 16 липня 1924
Закладено 29 січня 1925
Спущено на воду 27 січня 1926
Введено в експлуатацію 5 травня 1927
На службі 19271948
Статус проданий на металобрухт 25 жовтня 1948
Нагороди 5 бойових відзнак[Прим. 1]
Бойовий досвід Друга світова війна
Битва за Атлантику
Норвезька кампанія
Операція «Алфабет»
Арктичні конвої
* Конвой PQ 14
* Конвой QP 11
* Конвой PQ 18
* Конвой QP 14
Середземномор'я
Мальтійські конвої
Операція «П'єдестал»
Операція «Смолоскип»
Девіз «Відважно»
(лат. Audaciter)
Параметри
Тоннаж 1 352 т (стандартна)
1 812 т (повна)
Довжина 95,02 м
Ширина 9,6 м
Осадка 2,9 м
Технічні дані
Силова установка 2 × парових турбіни Brown-Curtis
3 × парових котли Yarrow
Гвинти 2
Потужність 42 000 к.с. (31 000 кВт)
Швидкість 37 вузлів (63 км/год)
Дальність плавання 3 400 миль (6 300 км) на швидкості 15 вузлів
5 340 миль (9 890 км) на швидкості 12,5 вузлів (23,2 км/год)
Екіпаж 138 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 3 × 120-мм гармати BL 4.7 inch /45
Торпедно-мінне озброєння 6 (2 × 3) × 533-мм торпедних апаратів
15 глибинних бомб
Зенітне озброєння 2 × 40-мм автоматичних зенітних гармати Vickers QF 2

HMS «Амазон» (D39) (англ. HMS Amazon (D39) — військовий корабель, єдиний експериментальний ескадрений міноносець свого типу Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни.

HMS «Амазон» був закладений 29 січня 1925 року на верфі компанії John I. Thornycroft & Company у Вулстоні. 5 травня 1927 року увійшов до складу Королівських ВМС Великої Британії. «Амазон» був прототипом кораблів цього класу, спроектованим з урахуванням набутого досвіду Першої світової війни та новітніх розробок у технологіях. Тривалий час використовувався як дослідний корабель для проектування майбутніх есмінців британського флоту.

Історія проекту[ред. | ред. код]

Із завершенням Першої світової війни, усі країни світу тривалий час не приділяли значної уваги будівництву нових кораблів, флоти держав мали надлишок бойових кораблів і головним болем для адміралів стало, як краще врегулювати цю проблему. Не минуло це питання і британське адміралтейство. До проектування та будівництва нових есмінців повернулися тільки в 1924 році, замовивши 2 дослідних кораблі, на підставі результатів їх випробувань планувалося уточнити елементи майбутніх серійних есмінців британського флоту. Розміщенню замовлення передували теоретичні дослідження на досвіді Першої світової війни, з метою вироблення вимог, що пред'являються до кораблів цього класу. Розробку проектів експериментальних кораблів доручили приватним верфям, повідомивши їм ті тактико-технічні вимоги, якими повинні були володіти ці кораблі. За умови виставлялось обов'язкове виконання низки параметрів за складом озброєння, швидкості ходу, мореплавства і населеності. При тому ж озброєнні, що і на кораблях типу «Модифікований W», експериментальні есмінці мали перевищувати по повному ходу на два-три вузли (37 проти 34-35), мати велику висоту надводного борту (2,6 проти 1,9 м) і просторіший суцільнометалевий місток.

Серед усіх учасників змагань за право будувати майбутні ескадрені міноносці, замовлення на розробку прототипів виграли суднобудівельні компанії «Торнікрофт» і «Ярроу», визнані світові лідери в галузі будівництва есмінців. Фірмам була надана повна свобода в проектуванні.

Компанія «Торнікрофт» запропонувала щонайменше чотири проекти корабля, два з яких мали довжину корпусу 94 м, а два інших — 93 м, з силовими установками потужністю від 28 000 до 33 000 к.с. (21 000 — 25 000 кВт). Два останніх варіанти були запропоновані на розгляд комісії Адміралтейства для проведення конкурсу. До фінальної частини випробувань вийшов прототип «B».

Головні механізми складалися з турбін високого тиску і крейсерського ходу фірми «Браун Кертіс»; низького тиску — фірми «Парсонс». На цих кораблях стояли котли «Ярроу» трикутного типу. Всі надбудови виконали зі сталі. Турбіни крейсерського і заднього ходу були спроектовані в окремих корпусах. Якщо ТЗА есмінців практично не розрізнялися між собою, то виконання котлів «Амазона» і «Емб'юскейда» мало ряд індивідуальних відмінностей. Інженери «Ярроу» у своєму проекті пішли на підвищення тиску пара до 21 кг/см² (у старих типу «W» — тиск 17,5 кг/см²), в той час, як «Торнікрофт», не підвищуючи тиску, застосував перегрів пара. Загальне розташування житлових приміщень значно покращилось, і було пристосоване до збільшеного радіусу дії й плавання в тропіках. Обидва кораблі включили до кораблебудівної програми 1924-25 років. Вартість прототипів становила для «Амазон» — 319 400 £, «Емб'юскейд» — 326 600 £.

Прототипи виявилися успішними і були досить схожі за своїми елементам, «Ярроу» зміг вирішити поставлене завдання, вклавшися в меншу водотоннажність, і, завдяки цьому, обійшовся енергетичною установкою меншої потужності. «Амазон» «Торнікрофта» при більшій на 200 тонн водотоннажності виявився дешевшим за суперника майже на 8 000 фунтів стерлінгів. До того ж за рахунок великих розмірів він злегка вигравав у мореплавстві. На шестигодинних випробуваннях обидва кораблі перевершили обумовлену контрактом швидкість. Врешті-решт Адміралтейство визнало переможцем у змаганні проект «Торнікрофта».

За результатами випробувань британські адмірали були настільки задоволені новою моделлю есмінця, що той був визнаним як зразок для есмінців, що будувалися за програмою 1927 року. В подальшому британські суднобудівні компанії аж до кораблів типу «Трайбл» випустили 77 одиниць есмінців, які базувались на розробках «Амазону»[Прим. 2].

Конструкція[ред. | ред. код]

Ескадрений міноносець «Амазон» мав корпус загальною довжиною між перпендикулярами 95,02 м, бімс — 9,6 м та осадку між 2,9 до 3,4 м у залежності від навантаження. Водотоннажність бойового корабля становила стандартна — 1 352 довгих тонн та повна — 1 812 тонн відповідно.

Головна енергетична установка повторювала застосовану на есмінцях типу «W клас» і включала в себе три триколекторні Адміралтейських котли Yarrow з пароперегрівником і два одноступінчатих редуктори, дві парових турбіни Brown-Curtis. Дві турбіни (високого і низького тиску) і редуктор становили турбозубчатий агрегат. Розміщення ГЕУ — лінійне. Котли розміщувалися в ізольованих відсіках, турбіни — в загальному машинному відділенні, при цьому були відокремлені від турбін водонепроникною перегородкою. Робочий тиск пари — 18 кг/см2.

Проектна потужність становила 42 000 к. с. (31 000 кВт), що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (при повному навантаженні) в 37 вузлів (69 км/год). Запас палива зберігався в паливних танках, ємністю 393 тонн мазуту, що забезпечувало дальність плавання 3 400 миль (6 300 км) на швидкості 15 вузлів або 5 340 миль (9 890 км) на швидкості 12,5 вузлів (23,2 км/год).

Корабельна артилерія головного калібру (ГК) у есмінця HMS «Амазон»: чотири 120-мм гармати BL 4.7 inch /45 з довжиною ствола 45 калібрів у поодиноких установках CP.Mk.VI по центральній вісі корабля, що утворювали дві передні та дві кормові вогневі позиції. Максимальний кут піднесення гармат становив 30 °, зниження на 10 °. Маса установки 8,1 тонни. Маса снаряда 22,68 кг, початкова швидкість — 814 м/с. Гармати мали швидкострільність 5-6 пострілів на хвилину на відстань до 14,5 км у залежності від типу боєприпасу.

Основу зенітного озброєння становили дві 40-мм автоматичних зенітних гармати Vickers QF 2 з боєкомплектом по 500 снарядів на ствол.

Торпедне озброєння складалося з двох потрійних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів конструкції «QR.III», що розташовувалися в кормовій частині корпусу на осьовій лінії. Торпеди мали максимальну дальність 13 500 ярдів (12 344 м) ходом до 35 вузлів. Боєголовка містила 234 кг TNT.

Історія[ред. | ред. код]

У довоєнний час «Амазон» інтенсивно досліджувався британськими морськими фахівцями і переважну частину своєї служби проводив у всілякого роду випробуваннях та походах.

Початок війни[ред. | ред. код]

З початком Другої світової війни есмінець перебував у 18-й флотилії есмінців та виконував завдання з ескортування суден у Ла-Манші та у Південно-західних підходів[en], базуючись на Плімут. У січні 1940 року супроводжував конвой HG 15F з Гібралтару до Британських островів, 22 січня прибув до Ліверпуля.

У квітні 1940 року з початком вторгнення німецького вермахту до Норвегії «Амазон» включений до складу сил, що забезпечували супровід конвоїв до Північної Європи. 27 квітня корабель разом з «Афріді» вийшов до берегів Норвегії, де вони піддались інтенсивному бомбардуванню Люфтваффе. 27 травня він визначений на ескортування з есмінцем «Волонтир» та шлюпом «Флітвуд» з Гарстада пошкодженого в боях есмінця «Ескімо». Незабаром «Амазон» повернувся до норвезьких берегів та взяв участь у супроводі евакуації союзних військ із зони ведення бойових дій — операції «Алфабет».

У серпні 1940 року увійшов до 12-ї флотилії есмінців у Белфасті, що забезпечувала прикриття конвоїв у Західних підходах. З серпня до жовтня виконував завдання з протичовнової оборони та супроводу прибережних вод. У листопаді переведений до 3-ї ескортної групи ВМФ, головним завданням якої було супровід Атлантичних конвоїв.

1941—1942[ред. | ред. код]

У січні 1941 року «Амазон» включений до складу сил, що конвоювали транспортні судна з Британії до Ісландії. Після нетривалого ремонту повернувся до конвойних сил, які діяли у Північній Атлантиці. З травня брав активну участь у супроводі конвоїв OB 318, ON 24, SCA 8 та ON 31. З 7 по 9 травня разом з есмінцями «Бульдог», «Бродвей» та шлюпом «Рочестер» контратакували німецькі підводні човни U-94, U-110 та U-201, коли ті здійснювали напад на транспортні та вантажні судна. Завдання з ескорту конвоїв в атлантичних водах виконував до кінця року. В січні 1942 року відправлений на ремонт до Ліверпуля.

У квітні 1942 року після завершення планового ремонту та модернізації увійшов до складу сил, що забезпечували прикриття Арктичним конвоям та прямували до Радянського Союзу. 12 квітня 1942 року з есмінцями «Бігл», «Беверлі», «Бульдог», корветами «Кампанула», «Оксліп», «Саксіфрейдж», «Сноуфлейк» та трьома траулерами приєднався до океанського ескорту конвою PQ 14. До Мурманська кораблі прибули 17 числа, а вже 28 квітня «Амазон» вийшов у зворотному напрямку з конвоєм QP 11; разом з «Форестером» та «Форсайтом» забезпечували далеке прикриття транспортних суден.

30 квітня до конвою приєднався британський крейсер «Единбург», що перевозив з Мурманська більше за 4,5 тонн золотих зливків. Того ж дня кораблі ескорту відбивали напад німецьких підводних човнів U-88 та U-456, й у ході торпедної атаки субмарини U-456 під командуванням капітан-лейтенанта М.-М. Тайгерта крейсер дістав серйозних пошкоджень. Німці уразили крейсер двома торпедами, зокрема перша влучила в ніс корабля, де в трюмах перевозилось золото, яким Радянський Союз сплачував частку закупівель за ленд-лізом. 1 травня поблизу острову Ведмежий на кораблі конвою стався повітряний напад бомбардувальників та торпедоносців Люфтваффе, а згодом німецьких есмінців Z7 «Герман Шоманн», Z24 і Z2, що намагались добити пошкоджений корабель. Врешті-решт «Единбург» у супроводі ескадрених міноносців «Форестер» і «Форсайт» та чотирьох тральщиків типу «Галсіон» змушений був повернути до військово-морської бази в Мурманську. Проте, через зазнані ураження крейсер не міг рухатись до пункту призначення, тому за рішенням командування він був вимушено затоплений після уражень, завданих британським тральщиком HMS «Харрієр». 3 травня есмінці «Амазон» і «Беверлі» з пораненими на борту повернули до Ісландії.

З травня «Амазон» на ремонті у Клайді, а 7 червня повернутий до строю та продовжив виконання бойових завдань з патрулювання й ескорту кораблів і суден у Північній Атлантиці.

У серпні 1942 року есмінець у супроводі ще одного сумнозвісного конвою WS 21S, який йшов з Гібралтару до обложеної Мальти. До складу ескортної групи конвою під командуванням віце-адмірала Е.Сіфрета входили 2 лінкори, 4 ескадрених авіаносці, 7 крейсерів і 32 есмінці[Прим. 3]. Ескортне з'єднання вважалося найпотужнішим за всю війну, що виділялося на супровід конвою. Британське адміралтейство повністю усвідомлювало, що доля острова залежить від того, скільки транспортів добереться до острова. Особливо важливим був американський танкер «Огайо», зафрахтований міністерством військових перевезень і укомплектований британською командою.

«Амазон» входив до ближнього ескорту авіаносця HMS «Фьюріес», який доставляв літаки до обложеної Мальти. З 13 серпня разом з есмінцями «Антелоуп», «Вішарт», «Весткотт» і «Зетланд» супроводжував пошкоджені у наслідок авіанальотів німецьких та італійських літаків авіаносець «Індомітебл» та есмінець «Ітуріель» до Гібралтара. 16 серпня вийшов до Британських островів.

8 вересня 1942 року у складі конвоїв PQ 18 та зворотного QP 14 з Росії[Прим. 4] забезпечував доставлення вантажів за ленд-лізом до північних портів СРСР. На початку листопада включений до складу сил флоту, що забезпечували перехід, прикриття та підтримку висадки англо-американського морського десанту на узбережжя Північної Африки. 8 листопада в ескорті десантно-висадочної групи, що висувалась на Оран. Після повернення до Англії, виведений на ремонт до доків Труна, де перебував з грудня до березня 1943 року.

1943—1948[ред. | ред. код]

У квітні 1943 повернувся до лав флоту, до складу Командування Західних підходів[en], де продовжив виконання завдань з ескорту та супроводження транспортних конвоїв і поодиноких суден і кораблів. Згодом визначений до переходу до Фрітауна, у супроводі конвою WS 31[Прим. 5]. З прибуттям до Фрітауна увійшов до складу місцевих сил та продовжував службу у прибережних водах Африки. В жовтні 1943 року вийшов на плановий ремонт до Росайту, де встав до доку. Через незадовільний стан корпусу був визнаним непридатним для несення океанської служби та переведений до категорії кораблів-цілей. Флот використовував його як ціль для тренування пілотів Королівських Повітряних сил і авіації флоту.

В ролі тренувального корабля-цілі «Амазон» перебував до грудня 1944 року. У травні 1945 року переведений до листа на списання. З 1946 по 1948 роки використовувався, як дослідний корабель для підводних вибухів. 6 жовтня 1948 року вийшов до Труна на злам.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. 5 бойових відзнак за участь у кампаніях та битвах Другої світової війни: За Норвезьку кампанію (1940), За Арктичні конвої (1942), За Мальтійські конвої (1942), За кампанію в Північній Африці (1942-43)
  2. До них входили побудовані для флоту Великої Британії есмінці типів «A, «B», «C», «D», «E», «F», «G», «H» та «I».
  3. 2 лінкори «Нельсон» і «Родні», 4 ескадрених авіаносці HMS «Фьюріес», «Вікторіос», «Індомітебл» та «Ігл», 7 крейсерів HMS «Каїр», «Кеніа», «Манчестер», «Найджеріа», «Карібдіс», «Фібі» та «Сіріус» і 32 есмінці HMS «Ескімо», «Сомалі», «Тартар», «Антелоуп», «Ітуріель», «Лафорей», «Лайтнінг», «Лукаут», «Квентін», «Вансітарт», «Вішарт», «Зетланд», «Ашанті», «Форсайт», «Фьюрі», «Ікарус», «Інтрепід», «Патфайндер», «Пенн», «Бічестер», «Брамгам», «Дервент», «Ледбарі», «Вілтон», «Амазон», «Кеппель», «Малькольм», «Веномоус», «Відет», «Весткотт», «Волверін» і «Ресле».
  4. Разом з «Амазоном» до групи ескорту входили есмінці «Екліпс», «Еко», «Бульдог» і «Веномоус».
  5. Разом з «Амазоном» до групи ескорту входили есмінці «Блекмор», «Бульдог» і «Фоксхаунд».
Джерела

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Whitley, M. J. (1988). Destroyers of World War Two: An International Encyclopedia, Volume 1988, Part 2. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-326-1. 
  • English, John (1993). Amazon to Ivanhoe: British Standard Destroyers of the 1930s. Kendal, England: World Ship Society. ISBN 0-905617-64-9. 
  • С. А. Балакин. ВМС Великобритании 1914—1918 гг. — Москва: Моделист-конструктор, 1995. — 32 с. — (Морская коллекция № 4 / 1995). — 8000 экз.
  • Грановский Е., Дашьян А., Морозов М. Британские эсминцы в бою. Часть 2 / под ред. М. Э. Морозова. — М.: ЧеРо, 1997. — 48 с илл. с. — (Ретроспектива войны на море). — 1000 экз. — ISBN 5-88711-052-X.