Легкі крейсери типу «C»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Легкі крейсери типу «C»
C-class cruiser
HMS Caroline 1914.jpg
Британський легкий крейсер «Керолайн» головний крейсер свого підкласу на якорі в морському музеї Белфаста. 29 серпня 2006
Служба
Тип/клас легкі крейсери
Попередній клас «Аретюза»
Наступний клас «Данае»
Держава прапора Велика Британія Велика Британія
Належність Naval Ensign of the United Kingdom.svg Королівський ВМФ Великої Британії
Верф Велика Британія Cammell Laird
Pembroke Dock
HMNB Portsmouth
Swan Hunter
Chatham Dockyard
Hawthorn Leslie and Company
John Brown & Company
Armstrong Whitworth
Scotts Shipbuilding and Engineering Company
Fairfield Shipbuilding and Engineering Company
Vickers-Armstrongs
Замовлено 28
Спущено на воду 28
На службі 1914 — 2011
Загибель 7
Бойовий досвід Перша світова війна
Друга світова війна
Параметри
Тоннаж 4 290 тонн (стандартна)
5 276 тонн (повна)
Довжина 138 м
Ширина 13,3 м
Висота 4,3 м
Бронювання Пояс: 76 мм
Палуба: 25 мм
Корма: 54 мм
Технічні дані
Силова установка 2 × парових турбіни Brown-Curtis
6 × парових котли Yarrow
Гвинти 2
Потужність 40 000 к.с.
Швидкість 29 вузлів (54 км/год)
Дальність плавання 5 900 миль (10 930 км) на швидкості 10 вузлів
Екіпаж 334 офіцери та матроси
Озброєння
Артилерія 5 (5 × 1) × 152-мм (6-ти дюймових) гармат Mk XII
8 (4 × 2) × 102-мм (4-х дюймових) гармат Mk XIX
Торпедно-мінне озброєння 8 (4 × 2) × 533-мм торпедних апаратів
Зенітне озброєння 2 × 76-мм зенітні гармати QF 3-inch 20 cwt
6 (2 × 3) × 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2

Легкі крейсери типу «C» (англ. C-class cruiser) — клас військових кораблів з 28 легких крейсерів, що випускався британськими суднобудівельними компаніями з 1914 по 1922 роки. Легкі крейсери цього типу випускалися сьома підтипами: «Керолайн» (6 кораблів), «Калліопе» (2 кораблі), «Кембріан» (4 кораблі), «Сенто» (2 кораблі), «Каледон» (4 кораблі), «Сіерез» (5 кораблів) і «Карлайль» (5 кораблів). Усі крейсери входили до складу Королівського військово-морського флоту Великої Британії і взяли найактивнішу участь у морських боях і битвах Першої та Другої світових воєн.

Історія[ред. | ред. код]

Легкі крейсери типу «С» продовжили британську традицію проектування спеціалізованих легких крейсерів, призначених для бойових операцій у складі флотилій есмінців і охорони лінкорів. Крейсери типу «С» у роки Першої світової війни несли основне навантаження, як легкі крейсери, виконуючи завдання з патрулювання, полювання на німецькі рейдери, перехоплення ворожих есмінців. Попри невеликі розміри та деякі конструктивні обмеження, зокрема вузькість корпусу, крейсери типу «С» відмінно зарекомендували себе під час морських битв Першої та Другої світових воєн.

При визначенні вимог до створення крейсерів у Програмі 1913 року означили жорсткі критерії щодо підвищення швидкості і озброєності легких кораблів. Конструктивно за основу нового проекту були взяті попередники типу «С» легкі крейсери типу «Аретюза», які, на відміну від своїх попередників, вже були відносно пристосовані для вирішення завдань, притаманних для кораблів свого класу. При випробуваннях даних кораблів був виявлений ряд недоліків, які було неможливо усунути проведенням модернізації, тому було прийнято рішення розробити абсолютно новий тип легких крейсерів. Британське Адміралтейство, виходячи зі складної міжнародної обстановки напередодні світового конфлікту, замовило флоту чималу кількість швидкохідних, добре озброєних легких крейсерів.

Зовнішнє, замовлені у 1913 році крейсери, повинні були виглядати, як крейсери типу «Аретюза», тільки трохи збільшувався корпус — він став на 3 м довше та на 0,7 м ширше.

Головні суперечки виникли стосовно типу озброєння для нових крейсерів. Одна частина Ради Адміралтейства висловлювалася за максимальне використання в ролі головного калібру 152-мм гармат, їх противники наполягали на використанні 102-мм гармат. У результаті було прийнято компромісне рішення встановлювати озброєння змішаного типу. Причому 102-мм гармати, що встановлювалися на носі корабля на полубаку монтувалися на спонсонах для збільшення куту обстрілу.

Підтип крейсерів «Керолайн»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Перша серія легких крейсерів підтипу «Керолайн» кораблів була замовлена Британським адміралтейством у липні-серпні 1913 року за відповідною програмою. Закладка восьми одиниць серії легких крейсерів нової програми відбулася з липня 1913 по березень 1914 року. Однак 1914 року з'явилася можливість обладнувати бойові кораблі паровими котлами нового типу, що мали більш високі параметри нагрівання пари, що, у свою чергу, дозволяло скоротити кількість котлів у котельнях відділеннях кораблів. У зв'язку з цим, з восьми одиниць програми 1913 були обрані дві крейсери «Калліопе» і «Чемпіон», що перебували в найнижчому ступені готовності й повинні були добудовуватись за зміненим проектом, тому виділялися в окрему серію.

Перші шість одиниць програми 1913 року стали до ладу вже під час війни, в грудні 1914 — червні 1915 років, поставивши рекорд швидкості будівництва (головний крейсер серії «Керолайн», що будувався на верфі Cammell, Laird & Со у Беркенгеді, був побудований всього за одинадцять місяців) і, ставши родоначальниками всього типу легких крейсерів типу «С», що нараховував рекордне число кораблів такого виду.

Під час спуску на воду всі крейсери отримали назви, традиційні в британському флоті для фрегатів, що починалися з букви «С»: «Керолайн», «Керісфорт», «Клеопатра», «Комус», «Конквест», «Корделіа»[а 1]. Вся серія отримала назву по крейсеру «Керолайн», що першим увійшов до строю, незважаючи на те, що крейсер «Корделіа» був закладений на королівській верфі в Пембруці на півроку раніше.

Крейсери серії «Керолайн» повністю успадкували архітектуру прототипу. Це були такі ж тритрубні кораблі, як і «Аретьюза», з таким же серпоподібним, кліперної форми форштевнем і полубаковою конструкцією корпуса.

Крейсери серії «Керолайн» мали такі розміри: найбільша довжина 446 футів (135 м), довжина між перпендикулярами 420 футів (128 м), ширина 41 фут 6 дюймів (12,6 м), середнє осідання при нормальній водотоннажності — 16 футів (4,9 м). На момент вступу до складу флоту їх нормальна водотоннажність визначалась у 4 219 т, повна — у 4 733 т, проте надалі водотоннажність цих кораблів неухильно зростала, що було пов'язано, в першу чергу з частими модернізаціями озброєння.

Чисельність екіпажу на крейсерах у перші роки служби не перевищувала 300–301 чоловіка. Наприклад, екіпаж головного корабля серії, крейсера «Керолайн», на момент вступу до флоту складався з 289 чоловіків. Екіпаж флагманських кораблів — 325 людей. У зв'язку з початком війни, обслуга артилерійського озброєння виросла, і відповідно чисельність екіпажів збільшилась, тому останній показник у 1919 року став стандартним для крейсерів цієї серії.

У порівнянні з прототипами, вартість будівництва яких становила 285 000 ф.ст., будівництво першої серії крейсерів нового типу обійшлось британській скарбниці дещиця дорожче, перевищивши 300 000 ф.ст. за одиницю. Для порівняння крейсери-скаути типу «Ектів», що передували «Аретюзі», коштували в середньому 240 000, а найсучасніші легкі крейсери-«тауни» серії «Бірмінгем», котрі будувалися перед війною і майже одночасно з «Керолайн» — понад 356 000 ф.ст.

Бронювання[ред. | ред. код]

Система бронювання та енергетична установка нових крейсерів залишилися аналогічними прототипу. Бортове бронювання виконувалося зі сталі марки НТ (англ. High Tensile Steel — сталь високого опору). Головний броньовий пояс товщиною 76,2 мм складався з внутрішнього і зовнішнього шарів такої сталі. Товщина броньового траверсу в кормі становила 25,4 мм. Як і на «Аретюзі», горизонтальне бронювання було фрагментарним і складалося з броньованих 25,4-мм плит зі сталі марки НТ.

Місцеве бронювання, як і на всіх легких крейсерах, не було всеохопним. Бойова рубка (англ. Conning Tower) традиційно захищалася 152-мм бронею. Товщина щитів для 152-мм і 102-мм гармат — 76 мм.

Енергетична установка[ред. | ред. код]

Кораблі мали чотирьохвальну енергетичну установку, яка розташовувалася у двох машинних відділеннях. 8 водотрубних котлів «Ярроу» розташовувалися у двох парових відділеннях, пара від них подавалася на 4 парові турбіни прямої дії «Парсонс». Сумарна потужність становила 30 000 к.с при 590 об/хв., що дозволяло отримати розрахункову швидкість 28 вузлів. У форсованому режимі тривалістю до 8 годин турбіни могли досягти допустимої потужності до 40 000 к.с. при 650 об/хв., що давало розрахункову швидкість 30 вузлів. На кораблях не передбачалися редуктори, тому ефективна витрата палива була можлива тільки при високій швидкості.

П'ять із шести крейсерів серії отримали парові турбіни фірми Parsons Marine Steam Turbine Company у Волсенді, в той час, як на крейсері «Керісфорт» встановили вироблені фірмою R.&W. Hawtorn, Leslie & Co., Ltd. турбіни типу Brown-Curtis. У результаті при плаванні на крейсерській швидкості 16 вузлів енергетична установка крейсера «Керісфорт» спалювала 90 тонн нафти на добу, а решта крейсерів типу всього 60 тонн, хоча добова витрата палива на високих швидкостях у всіх кораблів серії «Керолайн» була однаковою — від 260 тонн при швидкості 24 вузла до 550 тонн на максимальному ходу.

Крейсери серії «Керолайн» мали максимальний запас палива 916 тонн (нормальний − 482 т), тобто на 100 тонн більше, ніж у прототипу. З таким запасом нафти крейсери мали дальність плавання 5 000 миль при 16-вузловому ході («Керісфорт», що не мав крейсерських турбін, — 3 200 миль). Дальність плавання на високих швидкостях у всіх кораблів серії була однаковою — близько 1 000 миль при швидкості 28,5 вузлів (за іншими даними 2 000 миль) і 1 700 миль на 24 вузлах.

Для постачання корабля електроенергією встановлювалися три генератори по 52,55 кВт напругою 105 вольт, крім того, був передбачений опріснювач продуктивністю 84 тонни води на добу і паровий компресор 180 атм. Загальна вага головної енергетичної установки та допоміжного обладнання становила 800 тонн.

Озброєння[ред. | ред. код]

Корабельна артилерія крейсерів була доволі потужна та налічувала дві 152-мм морські гармати BL 6 inch Mk XII[а 2]), розташованих на кормі корабля, вісім 102-мм гармат QF 4 inch Mk V, що розміщувалися попарно на носі та по обох бортах крейсерів, і дві 57-мм установки QF 6-pounder Hotchkiss. Зенітне озброєння складалося з чотирьох 47-мм зенітних установок QF 3-pounder Vickers. Торпедне озброєння нараховувало два подвійні 533-мм торпедні апарати типу DR II. Втім, крейсери рідко використовували своє торпедного озброєння в бою. Одним з небагатьох кораблів свого класу, який застосував його в бойових умовах, став крейсер «Керолайн», який стріляв торпедами по колоні лінійних кораблів германської 2-ї ескадри в ході Ютландскього бою.

Управління артилерійським вогнем здійснювалося з двох далекомірних постів, на носовій надбудові та кормовому мостику. Кожен пост обладнувався далекоміром фірми «Barr & Stroud» з базою дев'ять футів (2,74 м).

При максимальному куті піднесення станку PVII 15° (в період Першої світової війни і в післявоєнні роки кут піднесення гармат MkXII був збільшений до 20-30°) дальність стрільби BL 6 inch Mk XII становила, за різними даними, від 12 344 до 12 800 м.

У ході Першої світової війни кораблі взяли найактивнішу участь у бойових діях на морі. Протягом цього часу вони зазнали низку глибоких модернізацій, так з «Керолайн», «Керісфорт» та «Комус» були демонтовані 102-мм гармати, а замість них встановлені дві 152-мм морські гармати BL 6 inch Mk XII. «Клеопатра», «Конквест» та «Корделіа» у свою чергу лишилися з однією-двома 102-мм гарматами та їм додали дві QF 2 Mark II.

Загальна вага озброєння «Керолайн» становила 180 тонн.

Група легких крейсерів підтипу «Керолайн»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Керолайн» Cammell Laird, Беркенгед 28 січня 1914 29 вересня 1914 грудень 1914 з квітня 1924 до 31 березня 2011 року навчальний корабель Резерву ВМС Великої Британії
«Керісфорт» Pembroke Dock, Пембрук 25 лютого 1914 14 листопада 1914 червень 1915 проданий на металобрухт у серпні 1931
«Клеопатра» HMNB Portsmouth, Портсмут 26 лютого 1914 14 січня 1915 червень 1915 проданий на металобрухт у червні 1931
«Комус» Swan Hunter and Wigham Richardson, Волсенд 3 листопада 1913 16 грудня 1914 січень 1915 проданий на металобрухт 28 липня 1934
«Конквест» Chatham Dockyard, Чатем 3 березня 1914 20 січня 1915 червень 1915 проданий на металобрухт 29 червня 1930
«Корделіа» Pembroke Dock, Пембрук 21 липня 1913 28 лютого 1914 червень 1914 проданий на металобрухт 31 липня 1923
Британські легкі крейсери підтипу «Керолайн»
HMS Caroline.jpg HMS Cleopatra (1915).jpg HMS Conquest.jpg HMS Cordelia.jpg

Підтип крейсерів «Калліопе»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Два крейсери «Калліопе» і «Чемпіон», що розроблялися за програмою 1913 року добудовувалися за зміненим проектом, тому виділялися в окрему серію. Зміни стосувалися, насамперед, рушійної установки. Зокрема, на цих кораблях вперше в практиці будівництва крейсерів замість прямодіючих турбін були встановлені турбіни з зубчастим редуктором, що дозволяло значно скоротити витрату палива на крейсерському ходу і, крім того, виготовляти турбінну установку більш компактною. Оснащення крейсерів цього підтипу паровими котлами з більш високими параметрами нагрівання пари дозволило скоротити кількість котлів у котельних відділеннях з восьми до шести, а кількість димарів — до двох, в результаті чого крейсери типу «С» придбали свій остаточний, відмінний від прототипу силует.

На крейсерах цієї серії також було покращене бронювання, товщина якого в районі машинно-котельного відділення зросла до 102 мм. Озброєння залишалося ідентично крейсерам «Керолайн», за винятком палубних торпедних апаратів, які були замінені двома однотрубними підводними апаратами того ж калібру.

Основні розміри кораблів були аналогічні крейсерам першої серії, нормальна водотоннажність становила 4 228 т, повна — 4 695 т. Чисельність екіпажу, спочатку становила 324 чоловіка, у 1919 році зросла до 368 чоловік.

На терміни спорудження крейсерів серії «Калліопе» значною мірою вплинув початок війни, тому, незважаючи на те, що її головний крейсер увійшов у лад одночасно з останніми одиницями першої серії, добудова крейсера «Чемпіон» затягнулася ще на півроку, і він був закінчений тільки в грудні 1915 року.

Група легких крейсерів підтипу «Калліопе»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Калліопе» Chatham Dockyard, Чатем 1 січня 1914 17 вересня 1914 червень 1915 проданий на металобрухт 28 серпня 1931
«Чемпіон» Hawthorn Leslie and Company, Геббурн 9 березня 1914 29 травня 1915 грудень 1915 проданий на металобрухт 28 липня 1934
Британські легкі крейсери підтипу «Калліопе»
HMS Calliope.jpg HMS Champion.jpg

Підтип крейсерів «Кембріан»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Перші дві серій крейсерів типу «С» були високо оцінені британськими флотоводцями, тому, при складанні нової кораблебудівельної програми на 1914 рік були замовлені ще 4 крейсери цього типу.

Чотири одиниці третьої серії були закладені вже у воєнний час з жовтня 1914 по січень 1915 роки, в наступному порядку: «Кентербері», «Кастор», «Кембріан», «Констанс». Незважаючи на труднощі воєнного часу, через що будівництво крейсера «Кентербері» затягнулося більш ніж на півтора року, верфі в Беркенгеді вдалося повторити досягнутий при будівництві крейсера «Керолайн» рекорд і завершити будівництво обох замовлених їй кораблів за дванадцять місяців з дня їх закладки. Тим не менш, уся серія отримала назву від імені завершеного останнім крейсера «Кембріан».

Нові крейсери, в основному, повторювали кораблі попередньої серії, але також мали свої відмінності. Більш усіх відрізнявся головний крейсер «Кембріан». За досвідом війни було прийнято рішення замінити на легких крейсерах малоефективні в бою з німецькими легкими крейсерами і есмінцями 102-мм гармати на шестидюймові, тому бойовий корабель отримав замість носової пари чотиридюймових гармат третю установку 152-мм гармати MkXII і всього шість бортових артилерійських установок протимінного калібру. Решта крейсерів серії зберегли колишній набір головної і протимінної артилерії.

Попри тому, що двовалова установка крейсеру «Чемпіон» цілком себе виправдала, показавши прекрасні швидкісні результати, рушійна установка кораблів третьої серії залишалася, як і раніше чотириваловою. На «Кентербері» встановили чотири турбіни типу Brown-Curtis, на інших — така ж кількість турбін типу Parsons. Установки оснащувалися зубчастою передачею й розвивали потужність 40 000 к.с., але, очевидно, у зв'язку із зростанням водотоннажності кораблів серії, їх максимальна швидкість не перевищувала 28 вузлів. Запас палива знизився до 420 (нормальний) — 841 тонни (максимальний). Товщина броньового пояса зменшувалася до 76,2 мм. Тим не менш, при незмінних головних розмірах кораблів їх водотоннажність зросла до 4 320-4 799 т.

Чисельність екіпажу в початковий період служби становила 323–325 людини, до кінця Першої світової війни — 368 чоловік.

Група легких крейсерів підтипу «Кембріан»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Кембріан» Pembroke Dock, Пембрук 8 грудня 1914 3 березня 1916 травень 1916 проданий на металобрухт 28 липня 1934
«Кантербері» John Brown & Company, Клайдбанк 14 жовтня 1914 21 грудня 1915 травень 1916 проданий на металобрухт 28 липня 1934
«Кастор» Cammell Laird, Беркенгед 28 жовтня 1914 28 липня 1915 листопад 1915 проданий на металобрухт 30 липня 1936
«Констанс» Cammell Laird, Беркенгед 25 січня 1915 12 вересня 1915 січень 1916 проданий на металобрухт 8 червня 1936
Британські легкі крейсери підтипу «Кембріан»
HMS Cambrian (1915).jpg HMS Canterbury (1915).jpg HMS Castor.jpg HMS Constance (1916).jpg

Підтип крейсерів «Сенто»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Майже одночасно з кораблями третьої серії на верфях концерну Sir W.G. Armstrong, Whitworth & Со у січні-лютому 1915 року сталася закладка ще двох крейсерів, які спочатку проектувалися для турецького флоту. Однак, після анулювання на початку війни всіх турецьких замовлень, матеріали та обладнання були використані для споруди двох нових одиниць типу «С», включених до кораблебудівної програми 1914 року.

Крейсери четвертої серії «Сенто» і «Конкорд» будувалися з урахуванням досвіду застосування крейсерів серії «Кембріан». Накопичений до цього часу бойовий досвід вимагав установки на легких крейсерах якомога більшої кількості артилерійських систем оптимально великого калібру, а також удосконалення системи керування вогнем шляхом установки артилерійського директора для централізованого управління їх вогнем. Після Ютландського бою кількість вільних від несення служби крейсерів ставала з місяця в місяць все більше, а наявність такого обладнання все більш необхідною.

Крейсери серії «Сенто» будувалися вже з урахуванням усіх цих нововведень, які провадилися на крейсерах діючого флоту. Вперше на цих британських легких крейсерах головне озброєння формувалося за «дредноутним» принципом «all-big gun armament» («озброєння з гармат тільки великого калібру»). Більш того, шестидюймових систем на «Сенто» було не три або чотири, як на крейсерах попередніх серій, а п'ять.

Водночас, посилення корабельного озброєння без відповідного збільшення розмірів кораблів мало негативні наслідки, зокрема, погіршувалися морехідні якості крейсерів, внаслідок чого вони виявилися хисткими на ходу, в результаті диференту на ніс, крейсери глибоко заривалися в хвилю при плаванні на високій швидкості.

Зенітне озброєння «Сенто», крім 13-фунтової гармати, становили також дві однотонних 12-фунтові (76,2 мм) зенітні гармати «Армстронг».

Система бронювання була аналогічної кораблям попередньої серії. Незважаючи на перевантаження і вирослу до 4 165-4 870 т водотоннажність, швидкість крейсерів зросла до 29 вузлів. Запас палива був знижений до 300–824 т.

Незважаючи на попереднє замовлення матеріалів та необхідного для побудови кораблів обладнання, період будівництва «Сенто» затягнувся, і вони увійшли до ладу лише в серпні-грудні 1916 року.

Крейсери серії «Сенто» стали останніми з так званих «крейсерів ранніх серій», тобто крейсерів типу «С», замовлених згідно довоєнних програм. Споруда «Сенто» показала, що, як і у випадку з прототипами, крейсерами типу «Аретюза», знову були вичерпані всі можливості в межах обраного проекту, і знову назріла необхідність його модернізації.

Група легких крейсерів підтипу «Сенто»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Сенто» Sir W.G. Armstrong, Whitworth & Со, Ньюкасл-апон-Тайн 24 січня 1915 6 січня 1916 серпень 1916 проданий на брухт у лютому 1934
«Конкорд» Sir W.G. Armstrong, Whitworth & Со, Ньюкасл-апон-Тайн 1 лютого 1915 1 квітня 1916 грудень 1916 проданий на металобрухт у серпні 1935
Британські легкі крейсери підтипу «Сенто»
HMS Centaur (1916).jpg Copenhagen December 1918 - 'hms Concord' and 'hms Cardiff' alongside the 'langelinie' Art.IWMART2690.jpg

Підтип крейсерів «Каледон»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

У лютому-березні 1915 року відбулася офіційна закладка інших чотирьох кораблів наступної, п'ятої серії з крейсерів «Каледон», «Каліпсо», «Карадок» і «Кассандра». У березні-червні 1917 року їхнє будівництво було завершене, і вони отримали «серійну назву» на честь першого крейсера, що увійшов до ладу, «Каледон».

Корабельна артилерія крейсера «Карадок» веде вогонь з гармат головного калібру. Британська кампанія на Балтиці. Грудень 1918

Крейсери проекту «удосконалений Сенто» в основному повторювали кораблі попередньої серії, однак зважаючи на низькі морехідні якості попередників (що стало причиною зміни складу озброєння) основні розміри на «Каледоні» були збільшені. Довжина корпусу між перпендикулярами склала 129,5 м, найбільша довжина — 137,2 м. Ширину корпусу збільшили на дев'ять дюймів, до 13 м. Середня осадка зросла до 4,5-5,0 м. Нормальна водотоннажність становила 4 120 т. Водночас, особливих поліпшень у цьому плані не послідувало, і крейсери серії «Каледон» залишалися такими ж «мокрими», як й їхні попередники.

Найбільш значущими відмінностями від «Сенто» сталися в зміненій рушійній установці та торпедному озброєнні. Перш за все, на «Каледоні», нарешті, врахували вигоди двовальної установки, продемонстровані випробуваннями крейсера «Чемпіон». Маса рушійній установки, як і раніше становила 800 т, допоміжного енергетичного обладнання — 270 т, чотиримісячного запасу запчастин для рушійній установки — 30 т. Нормальний запас палива становив 300 т нафти, максимальний — 935 т, запас води для котлів — 70 т. На крейсерській швидкості 10 вузлів добова витрата палива становила 36 т, що теоретично дозволяло без дозаправлення покрити відстань у 5 900 миль. При підвищенні швидкості ходу до 20 вузлів дальність плавання зменшувалася до 3 560 миль, при 26 вузлах — до 2 050 миль, а на максимальних швидкостях 28,5-29 вузлів корабель мав пройти 1 290 миль.

Система бронювання залишилася без змін, з сумарною масою корпусу та броні 2 400 т.

Основним озброєнням крейсерів залишалися п'ять шестидюймових гармат MkXII, які тепер монтувалися на встановлених у діаметральній площині одноствольних центральноштирьових верстатах СРХШ (Central Pivot — центральний штир) масою 14,7 т. Боєзапас на одну установку головного калібру зріс до 200 пострілів і зберігався вже в роздільних, снарядних і зарядних погребах, що знаходилися на одному рівні.

76,2-мм зенітні гармати 20cwt Mkl/Mkll розміщувалися на платформах зенітної артилерії, розташованих по обидві сторони носової димової труби. Зенітне озброєння доповнювали один кулемет «Максим» калібром 7,7-мм та від двох до чотирьох 47-мм гармат 3-pdr Mkll.

За пропозицією командувача Гранд Фліту адмірала Дж. Джелліко, торпедне озброєння крейсерів серії «Каледон» значно підсилили. Замість ненадійних однотрубних підводних апаратів на них встановили чотири двотрубних поворотних апарати типу DRII, розміщених по два з кожного борту в асиметричному порядку на головній палубі. Маса озброєння склала 200 т.

До складу устаткування постів систем управління артилерійським вогнем входили два дев'ятіфутових далекоміра системи «Барра і Струд», прилади централізованого управління стрільбою і чотири прожектори.

Група легких крейсерів підтипу «Каледон»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Каледон» Cammell Laird, Беркенгед 17 березня 1916 25 листопада 1916 березень 1917 перетворений на крейсер ППО у грудні 1943; проданий на брухт 22 січня 1948
«Каліпсо» R. & W. Hawthorn Leslie and Company, Limited, Геббурн 7 лютого 1916 24 січня 1917 червень 1917 потоплений італійським підводним човном «Багноліні» південніше Криту 12 червня 1940
«Кассандра» Vickers Limited, Барроу-ін-Фернес березень 1916 25 листопада 1916 червень 1917 підірвався на міні в Балтійському морі 5 грудня 1918
«Карадок» Scotts Shipbuilding and Engineering Company, Грінок 21 лютого 1916 23 грудня 1916 червень 1917 у квітні 1944 перетворений на плавучу базу; у травні 1946 проданий на металобрухт
Британські легкі крейсери підтипу «Каледон»
HMS Caledon.jpg HMS Calypso.jpg HMS Caradoc.jpg

Підтип крейсерів «Сіерез»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Перероблений проект нової серії крейсерів типу «С» з перенесенням носової гармати головного калібру «Р» з невигідній позиції за фок-щоглою на бак був схвалений Адміралтейством у квітні 1916 року. До складу шостої серії крейсерів типу «С» увійшли два корабля, закладених ще у жовтні 1915 року, а також ще три одиниці, замовлені в березні-квітні 1916 року. У липні-серпні того ж року була закладена п'ятірка крейсерів — «Сіерез», «Кардіфф» (колишній «Каприз»), «Кюрасао», «Ковентрі» (колишній «Корсар») і «Келью», кораблі вступили до строю в період з червня 1917 по лютий 1918 року.

Завдяки внесеним змінам крейсери придбали більш елегантний силует. Ширина корабля знову збільшилася на дев'ять дюймів (за різними даними до 13,25-13,3 м). Для прикладу, довжина між перпендикулярами крейсера «Келью» становила 129,54 м, найбільша довжина — 137,13 м, ширина — 13,26 м, середня осадка — 4,34 м. Водотоннажність крейсерів серії зросла до 4 190-5 020 т. Надалі вона продовжувала зростати за рахунок проведення модернізаційних заходів.

Зміни зовсім не торкнулися рушійної установки. На крейсері «Келью» були встановлені турбіни типу «Парсонс», на інших чотирьох одиницях — типу «Брауна Кертіс». При 290 оборотах гвинта на хвилину двовальні установки крейсерів дозволяли розвивати швидкість ходу до 29,5 вузлів. Нормальний запас палива становив 300 т нафти, максимальний — 935—950 т.

Бронювання залишалося аналогічним, як на крейсерах серії «Каледон», за малим винятком. Одночасно з установкою триног на модернізованих легких крейсерах, у тому числі й ранніх серій типу «С», почали знімати броньовані рубки разом з комунікаційними трубами.

Склад озброєння не змінювався, змінювалося лише розміщення гармат головного калібру.

У системі управління артилерійським вогнем змінилося кількість і розташування прожекторів. Чотири 36-дюймових (914,4-мм) бойових прожектори розташовувалися на кормовій надбудові, а два менш потужних 610-мм прожектори, що застосовувалися також як сигнальні, перебували на крилах носової надбудови.

Група легких крейсерів підтипу «Сіерез»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Сіерез» John Brown & Company, Клайдбанк 11 липня 1916 24 березня 1917 червень 1917 проданий на брухт 5 квітня 1946
«Кардіфф» Fairfield Shipbuilding and Engineering Company, Говань 22 липня 1916 12 квітня 1917 червень 1917 проданий на металобрухт 23 січня 1946
«Ковентрі» Swan Hunter, Волсенд 4 серпня 1916 6 липня 1917 лютий 1918 перероблений на крейсер ППО в 1937 році; пошкоджений у наслідок повітряної атаки німецьких бомбардувальників Ю-88 I./LG 1 під командуванням Й. Гельбіга північно-західніше єгипетського порту Александрія; затоплений есмінцем HMS «Зулу» 14 вересня 1942
«Кюрасао» Pembroke Dockyard/Harland and Wolff, Пембрук липень 1916 5 травня 1917 лютий 1918 перероблений на крейсер ППО в 1939 році; затонув у наслідок зіткнення з лайнером RMS Queen Mary, який транспортував 10 000 американських солдатів 29-ї піхотної дивізії на відстані 60 км від Ірландії 2 жовтня 1942
«Келью» Vickers Limited, Барроу-ін-Фернес 21 серпня 1916 5 липня 1917 грудень 1917 перероблений на крейсер ППО в 1938 році; потоплений німецькими бомбардувальниками KG 30 поблизу Уфут-фіорду біля Нарвіку 26 травня 1940
Британські легкі крейсери підтипу «Сіерез»
HMS Ceres.jpg HMS Cardiff.jpg HMS Coventry (1918).jpg The Royal Navy during the Second World War A5808.jpg HMS Curlew.jpg

Підтип крейсерів «Карлайль»[ред. | ред. код]

Загальна інформація[ред. | ред. код]

У червні-липні 1917 року Британське Адміралтейство замовило п'ять крейсерів наступної, останньої серії, які мали стати повторенням крейсерів серії «Сіерез», однак знову в проект були внесені деякі зміни. Для полегшення передньої частини було вирішено надати крейсерам нової серії форму носа так званого «траулерного типу», що дозволяло значно збільшити висоту борту в носовій частині корабля. Це рішення дещо погіршило зовнішній вигляд кораблів нової серії, однак результат від його впровадження в плані поліпшення морехідних якостей перевершив всі очікування.

У результаті найбільша довжина корпусу крейсерів збільшилася більш, ніж на фут (до 137,6 м), а внаслідок зростання водотоннажності зросла і середня осадка — 4,7 м. Водотоннажність крейсера «Карлайль» у 1919 році становила 4 022 т, з половинним запасом нафти — 4 685 т, повна — 5 254 т. Стандартна водотоннажність цього крейсера визначалося в 4 200 т.

Інші технічні характеристики «Карлайль» повторювали такі, що були в попередніх двох серіях крейсерів типу «С». «Карлайль» і «Коломбо» були оснащені турбінами типу Brown-Bovery, інші три корабля — турбінами типу Parsons. Проектна максимальна швидкість визначалася в 29,5 вузлів. Крейсери серії не мали броньованих рубок, натомість, носові надбудови крейсерів мали легке протиосколкове бронювання.

На крейсерах «Коломбо», «Калькутта» і «Каїр» 152-мм гармати головного калібру MkXII монтувалися на верстатах СРХШ**, а двотрубні торпедні апарати були нової моделі DRIP, у той час як на інших крейсерах серії були встановлені верстати і торпедні апарати більш старих типів СРХШ* і DRII. Крім того, змінилося далекомірне обладнання постів керування стрільбою.

У період з жовтня 1917 по лютий 1918 року крейсери сьомої серії були закладені, проте взяти участь у військових діях вже не встигли: головний крейсер серії, «Карлайль», був закінчений тільки на момент укладення перемир'я в листопаді 1918 року. Решта кораблів входили до складу британського флоту протягом наступних чотирьох років.

Група легких крейсерів підтипу «Карлайль»[ред. | ред. код]

Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус
«Карлайль» Fairfield Shipbuilding and Engineering Company, Говань 2 жовтня 1917 9 липня 1918 листопад 1918 перероблений на крейсер ППО в 1939 році; перетворений на плавучу базу в 1944; проданий на металобрухт у 1948
«Каїр» Cammell Laird, Беркенгед 28 листопада 1917 19 листопада 1918 23 вересня 1919 перероблений на крейсер ППО в 1939 році; потоплений італійським підводним човном «Аксум» у Середземному морі 12 серпня 1942
«Калькутта» Vickers Limited, Барроу-ін-Фернес 18 жовтня 1917 9 липня 1918 серпень 1919 перероблений на крейсер ППО в 1939 році; потоплений у наслідок повітряної атаки німецьких бомбардувальників бомбардувальників Ю-88 LG 1 при евакуації британських військ з Криту 1 червня 1941
«Кейптаун» Cammell Laird, Беркенгед 23 лютого 1918 28 червня 1918 10 квітня 1922 проданий на металобрухт 5 квітня 1946; розібраний 2 червня 1946
«Коломбо» Fairfield Shipbuilding and Engineering Company, Говань 8 грудня 1917 18 грудня 1918 липень 1919 перероблений на крейсер ППО у 1943 році; проданий на металобрухт 22 січня 1948
Британські легкі крейсери підтипу «Карлайль»
HMS Carlisle.jpg HMS Cairo.jpg HMS Calcutta.jpg HMS Capetown.jpg HMS Colombo.jpg

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Angus Konstam; British Light Cruisers, 1939-45. Osprey Publishing, 2012
  • Colledge, J. J.; Warlow, Ben (2006) [1969]. Ships of the Royal Navy: The Complete Record of all Fighting Ships of the Royal Navy (Rev. ed.). London: Chatham Publishing. ISBN 978-1-86176-281-8. OCLC 67375475.
  • Ненахов Ю. Ю. Энциклопедия крейсеров 1910–2005. — Минск, Харвест, 2007.
  • Патянин С. В. Дашьян А. В. и др. Крейсера Второй мировой. Охотники и защитники — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2007.
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1922–1946.- Annapolis, Maryland, U.S.A. : Naval Institute Press, 1996.
  • M. J. Whitley. Cruisers of World War Two. An international encyclopedia. — London, Arms & Armour, 1995.
  • Smithn P.C. Dominy J.R. Cruisers in Action 1939–1945. — London: William Kimber, 1981.

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
  1. Цей принцип, характерний при виборі серійних назв для есмінців і малих крейсерів, зберігався і для кораблів подальших серій даного типу, а крейсери пізніх серій отримували також назви англійських міст, столиць британських колоній і військово-морських баз заморських станцій
  2. Абревіатура BL (англ. breech loader — казнозарядне) і QF (англ. quick firing — швидкострільне) служили для позначення казнозарядних артилерійських систем з роздільним заряджанням і з використанням унітарного снаряду відповідно. Застосування останнього, власне, і забезпечувало високу швидкострільність гармат QF
Джерела