Координати: 50°25′52.000000100012″ пн. ш. 30°27′55.900000099994″ сх. д. / 50.43111° пн. ш. 30.46553° сх. д. / 50.43111; 30.46553
Очікує на перевірку

Національний університет оборони України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Національний університет оборони.
Національний університет оборони України
НУОУ
50°25′52.000000100012″ пн. ш. 30°27′55.900000099994″ сх. д. / 50.43111° пн. ш. 30.46553° сх. д. / 50.43111; 30.46553
Країна Україна
Засновано1914
Ректоргенерал-полковник
Михайло Коваль
ПриналежністьМіністерство оборони України
ВипускникиКатегорія:Випускники Національного університету оборони України
Сайтnuou.org.ua
info@nuou.org.ua
Мапа
CMNS: National Defense University of Ukraine у Вікісховищі

Націона́льний університе́т оборо́ни Украї́ни — військовий заклад вищої освіти України, був заснований у 1914 році у місті Києві як військове та артилерійське училище.

Історія

[ред. | ред. код]
Слухачі НУОУ марширують на параді на честь Дня незалежності у 2017 році

Історія становлення та розвитку Національного університету оборони України починається з відкриття у м. Києві у 1914 році Другого Київського військового піхотного та Миколаївського артилерійського училищ.

Місто Київ не випадково було вибране для розміщення додатково ще двох військових училищ. У розпорядженні військового відомства в межах Київського Володимирського кадетського корпусу знаходилась значна вільна ділянка землі, яку у 1913 році було вирішено відвести для будівництва приміщень для Другого Київського військового піхотного училища та Миколаївського артилерійського училища.

Головний корпус Національного університету оборони України розташовується в приміщенні головного корпусу Другого Київського військового піхотного училища (1914–1918 роки). Для потреб розбудови нового навчального закладу у 1914 році було відведено 18 десятин землі у так званому «Кадетському гаю», що дало змогу створити найбільший в імперії навчальний полігон для стрільб.

Перший набір до училища (180 юнкерів) відбувся 15 жовтня 1915 року. До завершення будівництва головного навчального корпусу юнкери розміщувалися в казармах поряд з ним. Навчання у новій будівлі училища розпочалося у березні 1917 року. 17 серпня 1918 року законом Ради міністрів Української Держави ВНЗ реорганізовано в Київський державний український університет і переведено в приміщення Миколаївського артилерійського училища.

У 1919 році на базі містечка колишнього Миколаївського юнкерського училища були створені Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної А́рмії (РСЧА, РККА). Далі 16 червня 1920 року наказом по Південно-Західному фронту курси отримують назву Четверті Київські артилерійські курси[1].

Історичний шлях Національного університету оборони:

  • 1914–1917 рр. — Миколаївське артилерійське і Друге Київське військове піхотне училища.
  • 1917—1919 рр. — Київський державний український університет.
  • 1919–1920 рр. — Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Української Радянської Червоної Армії.
  • 1918—1951 рр. — Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя
  • 1920—1935 рр.— Четверті Київські артилерійські курси.
  • 1935—1937 рр. — Перша Київська артилерійська школа[2].
  • 1937—1958 рр. — Перше Київське артилерійське училище[3]. Указами Президії Верховної Ради СРСР 22 лютого 1941 року училищу було надано ім'я Сергія Кірова також училище було нагороджене Орденом Червоного Прапора[4].
  • У часи Другої Світової війни в липні 1941 року училище було передислоковане до Красноярська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У часи Другої Світової війни в липні 1941 року Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя було передислоковане до Ачинська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У 1946 році при виконанні постанови Ради Міністрів СРСР № 1532-680СС і наказу Міністра Збройних Сил Радянського Союзу № 030 від 18.07.1946 року, на основі існуючих в СРСР з 1937 року, в системі Міністерства просвіти спеціальних артилерійських шкіл на 1 вересня 1946 року було сформовано 10 артилерійських підготовчих училищ, підлеглих спеціально створеному Управлінню підготовчих училищ (під командуванням генерал-лейтенанта Каріофіллі Г. С.) в апараті Командуючого артилерією Радянської Армії. Одним за таких училищ стало Київське артилерійське підготовче училище (КАПУ). В оголошені на прийом в 8-9 класи Училища писалось: — «Артилерійське підготовче училище має намір дати вихованцям загальну закінчену середню освіту і підготувати їх для вступу в артилерійські Училища. Вихованці, які успішно закінчили училище в обов'язковому порядку направлялися в Артилерійські училища Радянської Армії» Така дія підтверджувалась письмовою згодою батьків, при цьому затверджувалась місцевими органами влади. Абітурієнти складали вступні іспити з математики і російської мови, тестувалися медичною та мандатною комісіями. Перевага надавалась юнакам, батьки котрих загинули під час Другої світової війни, військовослужбовцям, а також відмінникам в навчанні.
  • 1958-1974 рр. — Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних військ СРСР (КВАІУ). На вулиці Пархоменка, 21 була розташована філія — Іноземний факультет КВІАУ та технічна база. В другій половині 1970-х років вони стали базою для новоствореного Київського вищого зенітно-ракетного інженерного училища (КВЗРІУ).
  • 1974—1977 рр. — Філія ППО Сухопутних військ Воєнної артилерійської академії ім. М. І. Калініна.
  • 1977—1986 рр. — Військова академія військової ППО імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М.
  • 1986—1992 рр. — ВА ППО СВ.
  • 1992—1999 рр. — на навчальній базі КВЗРІУ[5] та КВТІУ[6] створено Українську військово-медичну академію та Київський інститут сухопутних військ[7].
  • 1992—1999 рр. — Академія Збройних Сил України.
  • 1999—2008 рр.— Національна академія оборони України[8].
  • 1999—2002 рр. — до складу академії входить Військовий інститут керівного інженерного складу[9]
  • 2001 — розпочата програма підготовки офіцерів запасу.
  • 2008 — 2013 рр.— Національний університет оборони України[10][11].
  • 2013 р. — університету присвоєно ім'я генерала армії Івана Черняховського[12] та вилучено за рішенням Кабміну основну та найбільшу будівлю університету і передано для розміщення Вищого спеціалізованого суду України[13].
  • 2023 р. — указом чинного Президента України Володимира Зеленський від 16 червня скасовано указ про присвоєння університету імені Черняховського[14][15].
Будинок артилерійського училища на проспекті Повітряних Сил, 28 в минулому був головною будівлею університету

Станом на квітень 2023 року, з ініціативи українського журналіста Юрія Бутусова знову на загальний розсуд підняті питання щодо скасування рішень уряду Миколи Азарова та повернення у період російського вторгнення до України задля повноцінної підготовки офіцерських кадрів Збройних Сил України основної будівлі Національного університету оборони, де з 2013 року розташовувався Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та з 2017 року розташовується Касаційний цивільний суд Верховного Суду України[16].

Структура

[ред. | ред. код]
  • Управління університету.
  • Начальник Національного університету оборони України.
  • Заступники начальника університету.
  • Науково-методичний центр (організації освітньої діяльності).
  • Науково-методичний центр (організації наукової і науково-технічної діяльності).
  • Адміністративне управління.
  • Відділ міжнародного військового співробітництва.
  • Фінансово-економічне управління.
  • Відділ захисту інформації та криптології.
  • Відділ морально-психологічного забезпечення.
  • Управління персоналу.
  • Редакційно-видавничий відділ.
  • Юридичний відділ.
  • Відділ зв'язку та інформаційних систем.
  • Служба пожежної безпеки.
  • Медична служба.
  • Прес-служба.
  • Служба охорони праці.
  • Відділ безпеки військової служби.
  • Відділ озброєння.
  • Відділ тилового забезпечення.
  • Відділ експлуатації та ремонту фондів.

Основні навчальні та наукові підрозділи

[ред. | ред. код]

Інститути:[17]

  • Інститут державного військового управління.
  • Командно-штабний інститут застосування військ (сил).
  • Інститут авіації та протиповітряної оборони.
  • Інститут забезпечення військ (сил) та інформаційних технологій.
  • Гуманітарний інститут.
  • Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій
  • Кафедра військової підготовки

Центри:

  • Центр імітаційного моделювання[18].
  • Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації.
  • Навчально-науковий центр міжнародної миротворчої діяльності.
  • Навчально-науковий центр іноземних мов.
  • Навчально-науковий центр фізичної підготовки та спортивно-оздоровчих технологій.
  • Центр воєнно-стратегічних досліджень[19].
  • Навчальний центр.
  • Навчальні командні пункти.

Інші підрозділи:

  • Бібліотека.
  • Музей

Підрозділи забезпечення

[ред. | ред. код]
  • 33 База забезпечення навчального процесу.
  • Інформаційно-телекомунікаційний вузол.
  • Клуб.
  • Військовий оркестр.
  • Поліклініка.
  • Офіцерська їдальня.
  • Експериментальна майстерня.
  • Склади.
  • Бюро перепусток.

Начальники

[ред. | ред. код]
  1. Генерал-лейтенант Борискін Валентин Данилович (1992—1997)
  2. Генерал-лейтенант Романенко Олег Петрович (1997—1999)
  3. Генерал-полковник Палій Віктор Миколайович (1999—2000)
  4. Генерал-полковник Толубко Володимир Борисович (2000—2005)
  5. Генерал армії України Радецький Віталій Григорович (2005—2010)
  6. Генерал-лейтенант Телелим Василь Максимович (2010—2016)
  7. Генерал-полковник Воробйов Генадій Петрович (2016—2017)
  8. Генерал-лейтенант Сиротенко Анатолій Миколайович (2017-2022)
  9. Генерал-полковник Коваль Михайло Володимирович (з 2022 р.)[20]

Начальники інститутів

[ред. | ред. код]
  • Начальник інституту авіації та протиповітряної оборони - бригадний генерал Салій Анатолій Григорович

Викладачі

[ред. | ред. код]

Випускники

[ред. | ред. код]

Див. також: Випускники Національного університету оборони України

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

З серпня 1949 по квітень 1951 року — начальник Київського піхотного училища ім. Робітників Червоного Замоскворіччя генерал-лейтенант Іван Михайлович Пузіков

4 грудня 2014 року на території університету відкрили стелу на честь захисників України в Російсько-українській війні 2014 року. Пам'ятний знак відкрили слухачі університету — учасники АТО: командир 25-ї окремої повітрянодесантної бригади полковник Юрій Содоль і командир роти спецпризначення підполковник Олексій Пугачов.[21]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Яловой, 1979, с. 7.
  2. ↑ Яловой, 1979, с. 17.
  3. ↑ Яловой, 1979, с. 18.
  4. ↑ Яловой, 1979, с. 22.
  5. ↑ КВЗРІУ. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 12 червня 2016.
  6. ↑ КВТІУ. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 13 жовтня 2015.
  7. ↑ Київський інститут сухопутних військ
  8. ↑ Історія: Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 25 грудня 2017.
  9. ↑ Військовий інститут керівного інженерного складу. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 13 жовтня 2015.
  10. ↑ Указ Президента України від 30 грудня 2008 року № 1217/2008 «Про Національний університет оборони України» [Архівовано 22 листопада 2011 у Wayback Machine.].
  11. ↑ Національний університет оборони України. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 20 травня 2014.
  12. ↑ Указ Президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 «Про присвоєння імені Івана Черняховського Національному університету оборони України»
  13. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2013 року № 503-р «Про передачу будівель Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ».
  14. ↑ Анастасія Одінцова (16 червня 2023). Зеленський скасував указ Януковича про присвоєння Національному університету оборони імені Черняховського. НВ.
  15. ↑ Указ Президента України від 22 лютого 2013 року № 335/2023 «втратив чинність, Указ Президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 «Про присвоєння імені Івана Черняховського Національному університету оборони України»»
  16. ↑ Стаття Ю.Бутусовава «Російські агенти забрали будівлю Національного університету оборони, а Верховний Суд 9 років не може повернути її військовим» на сайті НОВИНАРНЯ
  17. ↑ Структурні підрозділи університету. Національний університет оборони України. Процитовано 21 травня 2020.
  18. ↑ http://www.sim.nuou.org.ua [Архівовано 2014-08-13 у Wayback Machine.] Центр імітаційного моделювання.
  19. ↑ http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Znpcvsd/index.html Збірник наукових праць центру воєнно-стратегічних досліджень.
  20. ↑ Міністр оборони України представив нового керівника Національного університету оборони. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 16 серпня 2017. Процитовано 16 серпня 2017.
  21. ↑ У Києві відкрили меморіальну стелу захиснику вітчизни. ФОТО. Київ. Українська правда. 04.12.2014

Посилання

[ред. | ред. код]
Національний університет оборони
у соціальних мережах
Національний університет оборони на сайті Facebook
Національний університет оборони на сайті YouTube

Джерела

[ред. | ред. код]
  • История Киевского высшего зенитного инженерного ракетного училища / Под ред. С. М. Ялового и др. — К. : КВЗРИО, 1979. — 148 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національний_університет_оборони_України&oldid=43452716