Петрушанський Рафаїл Романович
Рафаїл Романович Петрушанський | ||
| ||
---|---|---|
березень 1934 — березень 1937 | ||
Попередник: | Василь Биструков | |
Спадкоємець: | Павло Христич | |
Народження: |
15 (27) серпня 1895 Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія | |
Смерть: | 2 вересня 1937 (42 роки) | |
Національність: | євреї[1] | |
Підданство: | Російська імперія | |
Країна: | УНР → УРСР → СРСР | |
Партія: | КП(б)У | |
Нагороди: | ||
Петруша́нський Рафаї́л Рома́нович (15 [27] серпня 1895, Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія — 2 вересня 1937) — український радянський державний діяч, голова Київської міської ради в 1934–1937 роках. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1934–1937 роках.
Жертва сталінського терору.
Цей розділ потребує доповнення. (жовтень 2016) |
Народився 1895 року в Мелітополі в родині тяглового візника. Батько, Рахміель, помер у Мелітополі в липні 1921 року. Почав працювати з 13-ти років. У 1910–1914 роках був прикажчиком на вугільних складах у Мелітополі й Федорівці, приблизно рік працював на заводі Зафермана. 1915 року, після початку Першої світової війни, був призваний в армію, брав участь у боях на Австрійському фронті в складі 75-го Севастопольського полку (1915–1917). Був поранений, нагороджений Георгіївською медаллю «За хоробрість». Після другого поранення до травня 1918 року служив у військово-дорожньому загоні.
Член КП(б)У з 1919 року. У 1924 році був головою профспілки будівельників.
З травня 1926 року — член президії Київського окрвиконкому, голова відділу праці[2]. У 1927–1928 роках завідував товарною біржею.
Після закінчення Київського будівельного інституту з 1932 року працював начальником шахти на будівництві Московського метрополітену. З серпня по грудень 1933 року — заступник голови Харківської міськради й завідувач комунгоспу Харкова.
Після переводу столиці в Київ з березня 1934 року — голова Київської міської ради. Був учасником XII з'їзду КП(б)У. У лютому 1937 року очолив Укрбудміськпром.
Заарештований у липні 1937 року за участь у «контрреволюційній троцькістській організації», 2 вересня 1937 року розстріляний.
Реабілітований 1956 року за відсутністю складу злочину.
- ↑ свідоцтво про народження
- ↑ У Киіві. Перше засідання нового Окрвиконкому // Пролетарська правда. — 1926. — № 108 (1408). — 14 травня. — С. 4.
- Київ. Історична енциклопедія. 1917–2000 рр.
- Карамаш С. Ю. Керівники Києва // Поділ і ми. — 2001. — № 4–5 (41–42). — С. 18–31.
- Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К. : Довіра, 2008. — С. 55, 56, 57. — ISBN 978-966-507-226-3.
- Кумок В. Н., Воловник С. В. Евреи Мелитополя. — Т. 1. — Мелитополь : ООО «Издательский дом МГТ», 2012. — С. 717. — ISBN 978-966-197-167-6.