Координати: 48°38′27″ пн. ш. 27°21′20″ сх. д. / 48.64083° пн. ш. 27.35556° сх. д. / 48.64083; 27.35556
Очікує на перевірку

Рудківці (Кам'янець-Подільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рудківці (Новоушицький район))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Рудківці
Герб Прапор
Центральна площа - Толока
Центральна площа - Толока
Центральна площа - Толока
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Кам'янець-Подільський район
Тер. громада Новоушицька селищна громада
Код КАТОТТГ UA68020190430035021
Основні дані
Перша згадка письмова 1604 р.; картографічна 1650 р.
Населення 534 (станом на 01.01.2015)
Площа 1,895 км²
Густота населення 323,48 осіб/км²
Поштовий індекс 32662
Телефонний код +380 3847
Географічні дані
Географічні координати 48°38′27″ пн. ш. 27°21′20″ сх. д. / 48.64083° пн. ш. 27.35556° сх. д. / 48.64083; 27.35556
Середня висота
над рівнем моря 		253 м
Водойми Дністер, Матірка (Дністровське водосховище)
Відстань до
районного центру 		28 км
Найближча залізнична станція Дунаївці
Відстань до
залізничної станції 		78 км
Місцева влада
Адреса ради 32600, смт Нова Ушиця, вул. Подільська, 12
Староста Паляруш Галина Іванівна
Карта
Рудківці. Карта розташування: Україна
Рудківці
Рудківці
Рудківці. Карта розташування: Хмельницька область
Рудківці
Рудківці
Мапа
Мапа

CMNS: Рудківці у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Рудківці.

Ру́дківці — село в Україні, в Новоушицькій селищній територіальній громаді Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Зареєстровано 514 осіб (336 дворів)[1].

Загальні відомості

[ред. | ред. код]

Село Рудківці розташоване на високому нагірному березі Дністра при впадінні в нього річки Матірки (стара назва «Боричова»[2][3]), долини яких сьогодні утворюють ложе Дністровського водосховища. Газифіковане у 2011 році[4]. Зареєстровано релігійні громади Української православної церкви і Церкви євангельських християн-баптистів[5].

Долинами Дністра та річки Матірки Хмельницька область межує з Вінницькою і Чернівецькою областями. До 28 червня 1940 року вздовж Дністра проходила лінія державного кордону між СРСР та Сучавським повітом Румунського королівства; село знаходилось в смузі 23-го Кам'янець-Подільського прикордонного загону[6] і в межах 1-го сектору 12-го Могилів-Подільського укріпленого району.

Село Рудківці відоме від кінця XVI ст.[7] і його рання історія пов'язана із формуванням так званого «калюського ключа маєтків». Рудківці могли заснувати магнати Гербурти, які саме у другій половині XVI ст. володіли калюською маєтністю[8].

Східна околиця Рудковець (на задньому плані Чернівецька, зліва — Вінницька області)

Рішенням XV сесії Новоушицької селищної громади VII скликання від 17.10.2019 року Рудківцям надані герб і прапор. Їх синій, жовтий та зелений кольори символізують розташування села на межі трьох областей, а лик сонця — приналежність до Подільської землі; яблуневий цвіт є символом садівництва, хвиляста блакитна лінія — символ Дністра.

Історія

[ред. | ред. код]

Перші згадки

[ред. | ред. код]
Рудківці на мапі Боплана, 1650 р.

Село під назвою Ротківці (Rotkowce) серед шляхетських маєтків Летичівського повіту Подільського воєводства вперше згадується в Кам'янецькій земській книзі 1604 року; там же за 1610 рік відзначений сучасний варіант назви — Рудківці (Rudkowce)[7].Село Ротківці (Rotkowcze) відображене на Спеціальній карті України Г.Боплана 1650 року[9], укладеної за результатами топографічної зйомки у 30-40 рр. XVII ст.

Одна з письмових згадок надрукована в серії «АЮЗР», де наведені результати «обліку димів у містах та поселеннях Подільського воєводства, показане під присягою з нагоди стягнення подимного податку в 1661 році», здійснюваного польською адміністрацією. У присяжних показаннях[10] про села записано: «Laboriosus Iuryk de Rutkowce ad Kalus praestitit super desolationem» (робітник Юрік з Рутковець, що при Калюсі, дав присягу про повне розорення (знищення) села).

Назва села

[ред. | ред. код]

У першоджерелах село Рудківці не асоціюється зі словом «руда» (польське: ruda); на карті Боплана 1650 року село назване Ротківці (Rotkowcze), а у польському тарифі подимного податку 1661 р. — Рутківці (Rutkowce)[10]. Пізніше, у польських переписах євреїв у Подільському воєводстві 1775, 1784 і 1787 роках, село уже називається Рудківці (Rudkowce) ([11] — С. 231, 432, 548). Але у переписі євреїв Кам'янецького повіту 1789 року село знову зазначене як Рутківці (Rutkowce)([11] — С. 638). Для церковного літопису в 1898 році приходським священиком було відзначено, що за розповідями старожилів Рудківці отримали свою назву від безлічі «рудок» — невеликих болотистих западин, де утворювалися невеликі озера, з яких деякі «збереглися досі» ([3]— с. 992). Але на сьогодні немає ознак чи історичних відомостей про наявність у рудковецьких землях болотних руд або їх видобуток.

Микола Крикун[7] подає наступні варіанти назв с. Рудковець (початково Ротківці), зафіксовані у хронологічному порядку у відповідних джерелах:
Rotkowce (Ротківці), с. — Кам'янецька земська книга 1604; Подимний реєстр 1629;
Rudkowce, с. — Кам'янецька земська книга 1610;
Rodkowce, с. — Кам'янецька земська книга 1625, 1636;
Radkowce, м. — Кам'янецька земська книга 1641;
Rutkowce, с. — Подимний реєстр 1661;
Rotkowcze, с. — Боплан;
Rudkofçi, с. — Кам'янецький дефтер 1681. Хмельн. обл. Відоме від кінця XVI ст.: с. Рудківці.
Rudkowce, с. — Подимний реєстр 1728; Відомість Подільського губернського правління 1803;
Rutkowce, с. — Візитація римо-католицьких парафій 1741; Перепис єврейського населення 1765, 1789;
Radkowce, с. — Подимний реєстр 1775; Перепис єврейського населення 1784;
Rodkowce, с. — Таблиця деканатів Кам'янецької дієцезії 1783.

Заселення Рудковець

[ред. | ред. код]

У Середньовіччі рудковецька місцевість, що знаходилася в «гірському» лісистому кутку[12] Барського староства на кордоні Речі Посполитої, довгий час не мала постійного населення через загальне спустошення краю війнами і часті набіги татар. Ось як характеризувалася ця частина Поділля у 16 ст.: «На південь Барського староства, по Дністру, поміж Калюсом та Мурафою, то уже пустка, що зрідка лише усіяна поселеннями… Правильне уявлення про її стан дасть нам волость Лядовська, що розкинулася від гирла Калюса і аж за Лядову на просторі 9,5 кв. миль: є в ній 5 сіл, з котрих одне лиш обробляє 4 км ниви, інші нив зовсім не мають. Назви місцевостей в цих межах ще здавна відомі; проте у 1530 (1542) р. зазначені були як пустки в тодішнім повіті Зіньковецькому: Вільховець, Вербовець, Струга, Doliniany, Berlince, Лучинець, Немія та інші, які і пізніше (1583 р.) як оподатковувані майже ще не рахувалися» (Źródła dziejowe. T. XIX, с. 94[13]). З люстрації 1565 г. знаємо, що в Барському повіті не всі власники жили у своїх фільварках серед порожніх або спустошених селищ; більшість живе або в містах або в інших населених селах… головний дохід усюди давало не землеробство, а бджільництво, скотарство й рибальство. «…плебеї не мають ніякої осілості, але мають там пасіки, косять сіно для худоби й улітку тримають худобу в кошарах»[14].

У польських поборових реєстрах XVI ст. село Рудківці відсутнє. Перші документальні свідчення про існування села Рудковець відносяться до початку XVII ст. (згадки за 1604, 1610, 1625 роки). Спустошення Поділля під час Польсько-козацької війни[15] в історії села відобразилися 1661 роком, коли в польському подимному реєстрі дали свідчення про його повне розорення. У 1681 році за часів турецького панування село мало 20 домогосподарств з 29 чоловіками (20 голів родин і 9 холостяків). Перший в історії Рудковець поіменний турецький перепис засвідчив такі рудковецькі прізвища на той час: Сергюченко, Клименко, Грисаченко, Никоропенко, Вилашенко, а також імена в українському звучанні — Василь, Петро, Данило, Фуртій, Марко, Матвій, Миколай, Тиміш та інш[16].

У першій половині XVIII ст. після воєн і господарської розрухи (руїни) в поселеннях на схід від річки Калюс (в Калюсі, Бернашівці, Яришеві, Могилеві) з'являються перші храми[17], які засвідчили інтенсивне залюднення краю переселенцями з Волощини, Галичини та інших земель. Свою першу церкву рудківчани збудували у 1742 році.

У зв'язку із молдавсько-подільськими проблемами самовільного переселення селян є дані, що у 1746 р. в Калюському ключі маєтків у селі «Орачинцях» було 24 «волохи» з 56 підданих, причому 9 з них — на слободах, а в селі «Радківцях» серед 47 підданих (родин[18]) було 23 родини (чи одинаків) вихідців з Молдавії, з них на слободах — 7[19].

За даними подимного реєстру 1775 р. у с. Рудківці (Rudkowce) налічувалося 33 дими, в Калюсі (Kaliasź) — 136, Горячинцях (Haraczynce) — 56, Куражині (Kuroszin) — 37[20].

За сповідальною книгою рудковецької церкви 1798 року в селі була 81 родина на окремих дворах і 10 родин бобилів. Всього жителів було 505 (269 чоловіків і 236 жінок).

За церковною метричною книгою у 1795 році в селі було охрещено 20 дітей. Померло 15 осіб (10 дітей до 3-х років, двоє — 12 і 17 років, троє людей у 44, 50 і 52 роки). У зв'язку із народженням і смертю у період 1795—1799 рр. були записані такі прізвища рудковецьких прихожан (хрещених батьків, кумів, голів родин): Бабій, Баланчук, Білик, Бобржецький, Булава, Бурдейний, Вашиняк, Вербицький, Войтчитин, Вончул, Гайдученко, Голозуб, Гонтар, Гонца, Гончарик, Гончарук, Горобчук, Громадзкий, Грицай, Грушко, Гуцул (Гуцуляк), Дігтяр, Дідур, Донцяк, Дунаєвський, Затірка, Зернюк, Катеринчук, Кирилчук, Кируца, Климко, Колибаба, Кордонський, Кошташ, Криворучин, Кулик, Кучерявий, Лисий, Лукашик, Мамінський, Миронюк, Міхайлюк, Мойсюк, Молокопій, Московчук, Мошкошлей, Нагірняк, Паршенко, Пастух, Паштерян, Перевозник, Підлубний, Притула, Прохніцький, Пушкар, Рудий, Савковий, Слободяник, Смагло, Собчук, Солонинка, Ткач, Фриз, Халахур, Шевчук, Шлейко.

Динаміка народжуваності та смертності у с. Рудківці

За сповідальною книгою рудковецької церкви у 1816 році в селі було 93 двори з 479 жителями. У «Списках населених місць Подільської губернії …», складених в 1859 р., село «Рутковцы» значиться як поміщицьке, у якому було 98 садиб і 612 жителів (у тому числі 306 жінок). Жителів у сусідньому с. Горячинці було 554, містечку Калюсі — 3296, містечку Вільховець — 1608.[21]

У середині XIX ст. народжувалося щорічно 20-37 дітей, помирало 15-24 особи. Так, у 1876 році народилося 35 дітей. Померло 19 осіб; з них 6 дітей до 3-х років (5 від гарячки[22], 1 від кашлю), двоє у 7 і 8 років від гарячки і кашлю, 24-літній від чахотки, четверо 33-40-річних (двоє від пухлини, по одному від нариву і поносу), троє 50-56 літніх (від гарячки, простуди, внутрішньої хвороби), троє у віці 60, 67 і 70 років (від ядухи, пухлини, внутрішньої хвороби). Періодичне зростання смертності у Рудківцях по окремих роках було пов'язано в основному із інфекційними хворобами дітей — віспою у першій половині XIX ст., холерою (1848 р.), дифтерією (1878 р., коли померло 47 дітей, віком до 5 років, і 12 дітей, віком 5-10 років), кором (1913 р.).

У географічному словнику Королівства Польського…[23](1888 р.) відзначено, що Рудківці, які розташовані при гирлі Боричови на Дністрі, мають 120 дворів, 600 жителів, з них 5 однодворців, 591 десятину землі селян, 2740 десятин землі поміщицької разом з Горячинцями і Калюсом і 34 десятини церковної. Православна церква має 936 прихожан.

Дані першого загального перепису населення 1897 року:[24]

Назва населеного пункту Кількість жителів Чоловіків Жінок Православних Юдеїв Католиків
с. Рудківці 1077 526 551 1073
мст. Калюс 3083 1443 1640 1157 1897
с. Горячинці 985 488 497 971
с. Нова Гута 638 318 320 193 440
мст. Вільховець 2365 1161 1204 1739 316 310
с. Березова 1919 946 973 1884

У 1925 році Рудковецька сільська рада включала село Рудківці, що мало 378 дворів і 1364 душ населення, а також хутір Рудковецький із 18 дворами і 124 жителями[25]. За переписами у 1989 і 2001 рр.[4] у Рудківцях було відповідно 731 (312 чоловіків та 419 жінок) і 615 жителів.

Адміністративно-територіальна приналежність та влада

[ред. | ред. код]

1569—1793 рр. — у складі Подільського воєводства Речі Посполитої. 1648—1672 рр.: Хмельниччина, Гетьманщина. У 1659—1667 рр. під протекторатом Московського царства після приведення у грудні 1659 р. до присяги на вірність московському царю Подільського козацького полку, у тому числі Вільховецької сотні, що налічувала 191 козака.[26]

1672—1699 рр. — у складі Османської імперії, в межах Жванецької нагії Подільського еялету.

1793—1917 рр. — у складі Російської імперії. З 1.05.1795 р. у Подільському намісництві. З 12.12.1796 р. у Подільській губернії; Калюська волость Ушицького повіту з повітовим центром — м. Стара Ушиця, після 1826 р. — м. Нова Ушиця.

1918—1920 рр. — на території Української Народної республіки.

30.12.1922–24.08.1991 рр. — в складі УРСР СРСР. 7.03.1923 р. — Калюський район Кам'янецької округи Подільської губернії. 3.06.1925 р. — Новоушицький район Кам'янецької округи. 13.06.1930 р. — Новоушицький район Проскурівської округи (за рішенням спільних партійно-комсомольських зборів від 11 січня 1930 р. район протягом 5 місяців називався Новосталінський[27]). 2.10.1930 р. — Новоушицький район УСРР. 9.02.1932 р. — Новоушицький район Вінницької області. 4.05.1935 р. — Новоушицький район Кам'янецького прикордонного округу Вінницької області. 22.10.1937 р. — Новоушицький район Кам'янець-Подільської (з 4.02.1954 р. Хмельницької) області.

Липень 1941 — квітень 1944 рр. — Новоушицька управа, Дунаєвецький ґебітскомісаріат, генеральна округа «Волинь-Поділля», Райхскомісаріат Україна.

30.12.1962 р. — Дунаєвецький район Хмельницької області УРСР. 4.01.1965 р. — Новоушицький район Хмельницької області.

24.08.1991 р. — Новоушицький район, Хмельницька область, Україна.

19.07.2020 р. — Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Україна.

Рудковецька церква

[ред. | ред. код]
Дерев'яна триверха церква в с. Горячинці, побудована у 1768 р. (фото 1930 р.)

Перша рудковецька церква на честь святого Апостола Івана Богослова збудована у 1742 році на кошти прихожан [[3]— с. 992]. На час її будівництва рудковецька парафія входила до Соколецького деканату Львівської єпархії Руської унійної церкви[28]. Архітектурна побудова цього храму відповідала тодішнім канонічним традиціям — церква була дерев'яна триверха. Сільські церкви Поділля на той час були переважно бідними, будувалися з матеріалу невисокої якості, покривалися здебільшого ґонтом. Імовірно, перший рудковецький храм був з добротного матеріалу, враховуючи, що він проіснував 147 років, а після в 1889 році був проданий селу Петримани для будівництва дзвіниці. У той же час тоді в селі проживало тільки 47 родин, з яких 7 були новими переселенцями[19], і він не міг бути великим.

Останнім греко-католицьким рудковецьким парохом був ієрей Іван Дмитрович Лескевич (†1795), який вів у 1776—1795 рр. найстарішу із збережених рудковецьких метричних книг.

Після включення Поділля до Російської імперії почалося наполегливе приєднання греко-католицьких церков до православ'я[29]. Парафія рудковецької церкви, що до кінця 18 ст. входила до складу Львівсько-Кам'янецької єпархії Руської унійної церкви[30], увійшла до заснованої 12 квітня 1795 року Брацлавської, а з 1800 року Подільської православної єпархії.

15 лютого 1888 р. була закладена[31], а в 1889 р. освячена нова Свято-Богословська церква, яка коштувала прихожанам 8750 руб. Нові церкви будувалися за типовими проектами московської архітектурної школи; рудковецька була двокупольною, разом із дзвіницею. Іконостас із попередньої церкви — двох'ярусний, простої роботи. У 1898 році в іконостасі в числі храмових ікон була старовинна ікона Божої Матері в дерев'яній позолоченій ризі, яка шанувалася за чудотворну; на поклоніння їй бувало невелике зібрання прочан (відпуст) у 10-у п'ятницю після Великодня. При церкві були дерев'яні причтові (побутові) будинки. Церковної землі 37,5 десятин. З 1887 р. діяла церковно-приходська школа із своїм приміщенням з 1898 року. Станом на 1889 рік у рудковецькій церкві було 844 прихожан (441 чоловік і 403 жінки).

У Рудківцях довше за інших священнодіяв Євфимій Васильович Снятинський (з 1843 року по 1890 рік), який тут помер і похоронений. [[3]— с. 992]. У 1930 році рудковецький священик Михайлюк Макарій Миколайович був засуджений до 10 років ув'язнення через провокацію комсомольців села[32].

Храм на честь Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова

У 1937 році церква була зруйнована. За розповідями старожилів села церкву валили місцеві активісти під керівництвом Сидора Паршенка; хрест знімав Спиридон Молокопій. Матеріал із церкви (камінь, жерсть, лісоматеріал) використаний для будівництва кам'яного магазину (складу) на колгоспному току. У 1941 році за німецької влади рудківчани збудували наметову церкву[33]. У 1972 році біля церкви, від якої залишався кам'яний фундамент, була збудована Рудковецька восьмирічна школа. 26 травня 2005 р. у день пам'яті святих рівноапостольних Кирила та Мефодія у с. Рудківці єпископ Кам'янець-Подільський та Городоцький Феодор освятив новий храм на честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова [5]. Будівництво нової церкви і встановлення різьбленого іконостасу здійснювалося на пожертви благодійників, в основному жителів села. Вагомий вклад, ініціатива і заслуга у відбудові церкви належать Зеленюку Олександру Івановичу, місцевому жителю (народженому в с. Калюс) і керівнику сільськогосподарського кооперативу «Мрія».

Історія господарства

[ред. | ред. код]

Історія с. Рудківці пов'язана із формуванням так званого «калюського ключа маєтків», у якому воно періодично згадується. У половині 16 ст. поселення Калюс належало Гербуртам; у 1597 році Ельжбета Лянцкоронська (по народженню Гербурт) переписала Калюс своєму 2-му чоловікові — Міхалу Станіславському; його нащадкам Калюс належав практично до кінці 17 ст. У 1678 році калюська маєтність була у власності спадкоємців Адама Станіславського, але знаходилася в користуванні Матвія Смарчевського.

Перші документальні свідчення про господарську діяльність рудківчан залишили турки, які у 1681 році провели перепис населення і встановили податки. Загалом на село податок становив 10000 акче (akçe). З них 588 акче — подушна подать на 29 чоловіків (20 голів родин і 9 дорослих холостяків), іншими податками були десятини на пшеницю (600 акче), ячмінь (600 акче), жито (1200 акче), десятина з пасік (2492 акче) тощо[34].

До 1750 року містечко Калюс з фільварком, села «Орачинці», «Радківці» і «Майдан», що приносили 14964 злотих прибутку, належали одному з найвпливовіших і найзаможніших магнатів Речі Посполитої Яну Тарлу, який їх отримав від познанських єпископів Бартоломея[pl] і Яна Тарлів[pl]. У зв'язку із розподілом спадщини ця маєтність (88 238 злотих 25 грошів) перейшла Мнішкам (по наймолодшій сестрі Я. Тарла — Констанції), але в 1759 р. половину її відсудив гощинський староста Адам Тарло[35].

Близько 1775 року Рудківці належали графу Станіславу-Щенсному Потоцькому, генералу артилерії коронної. Про це свідчить історія Вільховецького староства, яке в 1775 році було пожалуване графу [[3]— с. 988], і Калюса, що біля 1775 року також належав Потоцькому [[3]— с. 981]. Між 1775 і 1795 роками Калюс і, найвірогідніше, Рудківці належали землевласникам Дзержку (бригадир Джержко перший в 1783—1784 рр. відправив чотири приватних судна з хлібом по Дністру в Акерман [[36]— с.15]) і вільховецькому старості Мартину Козебродському [[3]— с. 981]. З 1795 року село Рудківці разом із сусідніми селами Куражин і Горячинці та містечком Калюс у складі так званого «Калюського ключа маєтків» належало прикордонному судді Непомуцену Ліпінському, син якого Ян в 1836 р. продав маєток через борги Вікентію Сарнецькому. У його сина — Наполеона Сарнецького — маєток у 1867 році був куплений надвірним радником Ф. Є. Скривало. Останній, наробивши боргів, зник невідомо куди, а маєток надійшов у володіння дворянської опіки. У 1875 році він був придбаний на аукціоні князем В. Д. Дабіжею. У 1888 році маєток належав купцеві Християнові Радунському[[37]— с.567]. На Дністрі було дві поромні переправи. З калюської пристані в Одесу відправляли хліб, вино, ліс, у значній кількості спирт. У 1887 р. Калюс грузив зерна 58300, борошна 640, сливи сушеної 2000 пудів [[36]— с.201].

У 1862 році існувала 1 поромна переправа «нижче с. Ломачинці, навпроти села Рудківці»[38].

У 1885 році в селі було 105 дворових господарств і заїжджий двір[39]. У 1898 р. в описі землеволодінь Подільської губернії[40] відзначено, що містечко Калюс разом із Рудківцями, Горячинцями і Куражиним належало дружині полковника царської армії Алі Шейх-Алі[41] (учасника російсько-терецької війни 1877—1878 р., пізніше генерал-майора) — Ульме Гульшус-Сеїд-Гіреєвні Шейх-Алі (родовитій татарці, внучці володаря Букієвської орди Джангир-хана[42]), що проживала у С.-Петербурзі. Усієї землі в маєтку 3068 д., у тому числі садибної 88 д., орної 1420 д., лісу 880 д., вигонів 480 д., непридатних 200 д. Керуючий маєтком — Юліан Юліанович Рудзкий жив у Калюсі.

У 1913 році великим землевласником, що володів у сс. Рудківці, Требухівці, Куражин, мм. Калюс, Жванчик, Кривчик 6545 дес. землі, був Крупенський Михайло Єгорович[43].

У 1944—1960 рр. в с. Рудківці функціонував колгосп «Перемога», який очолював Кучерявий Василь Григорович[44]. З 1960 року Рудківці перебували у складі колгоспу ім. Кірова із центральною садибою в с. Вільховець. У 1962 році річний заробіток доярки в колгоспі, що мала 365 пророблених людино-днів і 432 нарахованих трудоднів, становив 238 рублів і додатково в натуральному вигляді — 360 кг пшениці (у розрахунку на один місяць — 19,83 руб. і 30 кг)[45].

Рудківці у роки Першої світової війни

[ред. | ред. код]

Рудківці у роки Другої світової війни

[ред. | ред. код]

Російсько-українська війна (з 2014)

[ред. | ред. код]

Репресії та голод 1932—1934 і 1946—1947 рр.

[ред. | ред. код]
Колишня хата репресованого селянина, що до 1971 р. використовувалася під школу

Голодний мор і безпідставні репресії не оминули Рудківці. Офіційні дані скупі, але в опублікованому листі очевидця є свідчення, що у 1933 році із 1460 мешканців села померло з голоду 338 рудківчан.

За офіційними джерелами репресовано 45 рудківчан, з них 8 у 1937—1938 рр. розстріляно за надуманими звинуваченнями у шпигунстві. Разом із батьками були вислані в Томську область і Карелію 5 дітей віком від 3-х до 16 років.

Про голодування населення у 1933 році із опуханням, смертю, дітовбивством в придністровських селах, у тому числі Рудківцях, свідчать довідки інформаційного сектора Вінницького обкому КП(б)У ([46]— с. 344—345); окремо повідомлялося про відсутність реакції районної влади на жалоби жителів Рудковець з приводу неподобств місцевої влади — незаконних арештів, штрафів, самосуду ([46]— с. 372). У 1934 році в «Ново-Ушицькому» районі було враховано 569 сімей, що зовсім не мали продовольства; Рудківці разом із Горячинцями, Калюсом, Вільхівцями і Глембівкою відзначені як найбільш неблагополучні ([46]— с. 287). За іншими даними в цих селах до 30 % населення абсолютно не мали продуктів харчування; в Горячинцях від голоду 30 родин попухли, 200 чол. хворіли, в Куражині опухли 33 родини[47].

Не менш трагічними були 1946—1947 рр. В одній із доповідних записок повідомлялося, що «в Ново-Ушицькому районі 10917 чол. не мали ніяких продуктів харчування, 553 знаходилися в стані гострої дистрофії, а 20 чол. померли. Тільки в одному селі Ольховець 970 чол. знаходились у надзвичайно тяжкому продовольчому стані, з них 120 чол. в стані гострої дистрофії, а 5 чол. померло»[48].

В опублікованих Олексою Воропаєм листах та розповідях є повідомлення очевидців про події у с. Рудківці.

«В 1930-му році, у вересні місяці, було повстання в селі Рудківцях на Поділлі. Селяни повстали, протестуючи проти колгоспів. Коли приїхали землеміри нарізати землю для колгоспу, селяни їх вигнали. Через два дні землеміри приїхали в село з поліцією, але й поліцію вигнали селяни. Через три дні з Вінниці, у повному бойовому виряді, прибув загін енке-ведистів. Озброєні «до зубів» — «герої» обступили село і примусили його здатися. Коли увірвалися в село, то відібрали 28 осіб найактивніших селян. Двоє з них — Гайдученка Івана і Прохницького Остапа розстріляли тут же на місці, без суда, а інших вивезли і доля їх не відома».

«…В нашому селі з 1460 осіб мешканців, весною 1933 року померло з голоду 338 — переважно чоловіки. Вислано на Сибір у 1930-му році 12 родин» (з листа С. К-ко).
«...Був у нашому селі такий Поштир'ян Карпо. До революції був середняк. Разом із своїм батьком активно виступав на боці совєтської влади. Був противником гетьмана та Петлюри. Збагатів за рахунок революції, бо одержав три гектари з поміщицької та церковної землі. В 1929-му році покінчив самогубством, бо не міг виконати державного податку та хлібоздачі… Ткачук Михайло покінчив самогубством у 1931-му році. В часи революції був за большевиків, а потім був суджений за активну участь у повстанні, яке було в нашому селі проти колективізації. Мосюк Опанас, Продун Іван, Продун Юхим, Нагорняк Григорій, Гнатюк Григір, Кулик Кирило, Московчук Яким — вислані з родинами на Мурманськ у 1932-му році. Всі були перші совєтські активісти до колективізації: грабували майно поміщицьке, церковне та державне. А як прийшлось, то до колгоспу йти не схотіли — їх усіх розкуркулили і вислали. Всі погинули на Мурмані… Ткач Петро, Семенюк В., Гандзюк Арсен — бувші червоні партизани з дивізії Котовського. Всі вони з Бессарабії, залишились жити в моєму селі. Не було як вертатись, бо ж усі вони брали участь у повстанні проти Румунії. Всі вони йшли проти колективізації і загинули, як «вороги народу», від руки большевиків…» (Ф-р Г-ч, уривок з листа)[49].

Про виступ рудківчан проти колективізації свідчить таємна доповідна записка Інформаційного відділу ОДПУ від 25.11.1930 р., у якій зазначено, що «у с. Рутківці Ново-Сталінського району[27] колишньої Проскурівської окр. натовп жінок в 100 чол. не давав землевпорядній партії провести розпочату роботу із землеустрою. Наступного дня натовпом були побиті 5 бригадирів і сільські активісти, причому з натовпу було дано два постріли»[50]. Роберт Конквест також описав трагічний виступ рудковецьких селян у вересні 1930 року, який закінчився розстрілом двох учасників і депортацією 26 осіб[51].

Школа

[ред. | ред. код]
Рудковецька школа

У 1887 році відкрита церковно-приходська школа, що мала своє приміщення з 1898 р. У 1890 році у школі навчалося 35 хлопчиків і 13 дівчаток. На рубежі 20–30 років XX ст. діяв лікнеп. Початкова школа з 1936 року. У 1963 р. створена восьмирічна школа; перший випуск 8-го класу відбувся у 1968 р. До 1971 року навчання здійснювалося у п'яти будівлях (в основному по хатах репресованих селян), розташованих в різних частинах села. Першого вересня 1971 року 170 учнів переселилися у нову (сучасну) школу, збудовану на місці колишньої церкви за кошти колгоспу ім. Кірова. Директором школи був Ломачинський Федір Кирилович, після Олійник Віталій Іванович, Дробик Віктор Іванович, Чайка Ганна Костянтинівна, Зеленюк Людмила Іванівна, Мельник Наталя Іванівна, тепер Білик Алла Євгенівна. У 2014 році в Рудковецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів навчалося 38 дітей. У 2018 році — 33.

Пам'ятки історико-культурного значення

[ред. | ред. код]
  • Слов'янське поселення VI—VIII століть нашої ери та давньоруського часу.

Сліди поселення виявленні в урочищі Сінне, що знаходиться за три кілометри на північний захід від с. Рудківці. Розміри поселення 50×100 м. Знайдені фрагменти давньоруської та ліпної ранньосередньовічної кераміки, а також залізний наральник, завдовжки 25,5 см і завширшки 14 см[54].

Перший опис Рудковецького городища навів Ю. Сіцінський[55][56][57]. Охоронні розкопки городища проводилися з 1972 по 1980 рр. студентами і науковцями Кам'янець-Подільського педагогічного інституту під керівництвом І. С. Винокура. Всього закладено 20 розкопів площею понад 3700 кв.м.[58][59].

На городище в с. Рудківці у 2010 р. виготовлено охоронну технічну документацію (з паспортом) і його межі винесені на місцевості[60].

Вал, що розділяє верхнє городище на «цитадель» і «передмістя»
Верхній щовб на південно-східному куті горішнього городища
Культурний шар терасового (нижнього) городища
Кераміка терасового городища: кубки, глиняні «хлібчик» і грузила, виріб з кістки
Черепки гончарного посуду з терасового городища
Городище на фото середини 70-х років ХХ ст.

Рудковецьке городище має декілька обвалованих площ. Одне городище займало терасу і крутий схил долини р. Матірки, інше, що складається із двох масивів, розташоване на рівнині у селі. Городище на схилі має видовжену в плані форму, діаметром близько 30×100 м. Його верхня частина примикає до щовба на південно-східному куті рівнинного городища (біля Дейбуків), а нижня знаходиться близько нижнього щовба — земляного насипу конусоподібної форми на розі Матіршанської і Дністровської долини, висотою зі сторони схилу близько 10 м, а з рівня Дністровської тераси до 40 м. Городище віднесене до чорнолісько-жаботинського типу, що існувало в кемерійсько-скіфський час VIII—VII ст. до н. е. Тут відкрито досить складні конструкції давніх фортифікацій, досліджено близько 40 жител, ряд господарських споруд і ям. Переважали наземні житла-мазанки прямокутної форми. Так одне з них, що описане[61], мало розміри 8×5 м, ділилося перегородкою на дві частини, в одній з яких була кам'яна пічка, розміром 1×0,7 м. Керамічний комплекс цього городища своєрідно поєднує в собі елементи слов'янської Чорноліської і Фракійської культур. Знайдені культові предмети, у тому числі яйце-брязкальце, що складається з двох порожнистих частин, одна з яких вкладена в іншу. Розкопки городища показали, що його захисні споруди неодноразово руйнувалися і горіли, а потім знову відновлювались. В години лихоліть під захист укріплень сходилися жителі навколишніх селищ, зганялися стада худоби. В середині VII ст. до н. е. городище було зруйноване внаслідок нападу скіфської раті, про що засвідчили знахідки бронзових асиметрично-ромбічних наконечників стріл, які вважаються своєрідними візитними картками скіфів найбільш раннього періоду їхньої історії[61][62].

Рудковецьке горішнє (верхнє) городище має площу близько 109 га, що дає підстави відносити його до городищ-гігантів, які споруджувалися у лісостеповій Україні у скіфську епоху з середини VII ст. до н.е для захисту не тільки племені, а й головного його багатства — худоби[63]. Воно займає опуклу рівнину в межах с. Рудковець і трьома сторонами примикає до крутих схилів долини р. Дністра, її притоки — р. Матірки (Березівської), і притоки останньої — Попівського рівчака. Городище включає дві частини — «цитадель», площею 40 га, та «передмістя» з напільного боку, площею близько 69 га.

Зі сторони Дністра все городище без валу, але примикає до прямовисного вапнякового уступу, висотою біля 10-20 м. Довжина городища вздовж Дністровського каньйону — 1452 м. «Цитадель» має подібну до прямокутної форми будову із практично лінійними валами вздовж схилів долин (із сходу і півночі) і вигнутим валом поперек вододілу. Останній зберігся найкраще і в деяких місцях має висоту до 10 м. На південно-східному куті «цитаделі» у місці примикання дністровського і матіршанського схилів знаходиться штучний конусоподібний насип (місцева назва — щовб, скіфський курган), висота якого сьогодні становить близько 20 м. З нього, так само як і з нижнього щовба, досить далеко проглядаються береги Дністра. Ці обидва щовби називають ще «скіфськими сторожовими курганами». Довжина східного, північного і західного валу «цитаделі» становить 1821 м. «Передмістя» також обваловане потужним валом у вигляді ламаної лінії, довжиною 1410 м. Його східна частина, що проходить вздовж сільської вулиці, а також через городи жителів села, добре збереглася. Північна окраїна «передмістя» сьогодні відмежовується уступом на схилі долини Попівського рівчака.
У південно-східному куті городища виразна пляма культурного шару у вигляді перепаленої ґрунтової маси із рештками кераміки і, окремо, поодиноких черепків (схожих на чорноліські вироби) і знарядь з кременю (подібних на трипільські) на поверхні ґрунту.

  • Рудковецькі трипільські поселення (не досліджені і не входять до реєстру археологічних пам'яток Трипільської культури на території України, але мають подібні до цієї культури артефакти):
Сліди Трипільської культури в
в урочищі Кобила
Артефакти Трипільської культури з
урощищ Кобила і Гатна, с. Рудківці
Рудковецьке поселення;
вироби з кременю
Кременева індустрія трипільців
рудковецьких поселень

1. В урочищі Кобила артефакти спостерігаються на площі близько 0,5 га. На поверхні ріллі кілька чітких плям із випаленим безформним груддям, зрідка рештки керамічного посуду. Окремі черепки із мальованими візерунками. Виорюються також в основному пошкоджені кам'яні вироби і відходи кременеобробного виробництва: пластини, скребачки, вістря стріл і дротиків, нуклеуси з кременю, різноманітні відбійники, жорнова з кварциту. Кераміка має велику схожість з виробами періоду Трипільської культури «В ІІ», датованої 4100-3800 рр. до н. е. (див. фото у цій статті і фото зерновика (посудини для зберігання зерна) в Енциклопедії: т. 1, кн. 2, с. 223)[64].

2. В урочищі Гатна спостерігається пляма культурного шару у вигляді еліпсу, площею біля 10-15 га (від заболоченого днища лощини до верхів'я Мостятинського ярка). На поверхні ріллі зрідка уламки керамічних виробів і камінних знарядь, відходи кременеобробного виробництва.

3. В урощищі Кіща пляма культурного шару на площі близько 0,5 га. На поверхні ріллі пошкоджені кам'яні вироби і відходи кременеобробного виробництва, рештки керамічного посуду.

  • Печерна каплиця, за переказами збудована і освячена на кошти Михайлюка Миколи Івановича укінці XIX чи на початку XX ст. на дністровському схилі на південно-західній околиці села. Каплиця примітна різьбленими двома хрестами із зображенням Всевидющого Ока. У 2012 році Каплиця перебудована, і як пам'ятка старовини втрачена[65].
  • Рештки семи шахт на лівому схилі Попівського рівчака. Шахти закладені, ймовірно, у другій половині XIX ст. для видобудку фосфоритів; їх невеликі розміри свідчать про те, що шахти промислового значення не мали через бідність породи.
  • Курган серед поля на північному заході від села.
Старовинна каплиця в с. Рудківці
Хрест в каплиці
Криниця на околиці села
Стародавня криниця
Кам'яні жолоби.

Сільські цвинтарі

[ред. | ред. код]
Старовинні хрести на сільському цвинтарі

У метричній книзі кінця 18 ст. відзначено, що рудківчан хоронили при церкві, а з початку XIX ст. на відведеному цвинтарі. Цей цвинтар (єдиний на топографічних картах XIX ст. — початку XX ст.) був розміщений на західній околиці села обіч дороги в Калюс. Наступний (третій) цвинтар розмістили на північно-західній околиці села. Сьогодні він включає дві частини — старий і діючий цвинтар.

На старій частині збереглися надгробні хрести початку XX ст. Хрести виготовлені із місцевого вапняку. Серед них є типові хрещаті та трилисті хрести, а також оригінальні трикутнораменні із зображенням Всевидячого ока.

Краєзнавча інформація

[ред. | ред. код]

Топоніми

[ред. | ред. код]
  1. Калатури (48°38′50″ пн. ш. 27°21′07″ сх. д. / 48.64722° пн. ш. 27.35194° сх. д. / 48.64722; 27.35194) — урочище на північно-західній окраїні села Рудківці. Калатури є розлогою балкою у верхів'ї Попівського ярка. У східній частині поверхня балки штучного походження (можливо закинуте глинище). Середня частина заболочена із ставком. Із санскриту kala — «чорний», а kura (хінді, kur) — «бик», «тур». Оспіване у вірші.
  2. Гатна (48°39′11″ пн. ш. 27°21′24″ сх. д. / 48.65306° пн. ш. 27.35667° сх. д. / 48.65306; 27.35667) — урочище на північний захід від села, що є заболоченою балкою, а через загачену частину (дамбу) пролягає дорога на Зруб, Кіщу і Мостятину. Нижче дамби урочище Зайчисько.
  3. Шлейковий луг (Шлейкові кринички) (48°38′46″ пн. ш. 27°22′18″ сх. д. / 48.64611° пн. ш. 27.37167° сх. д. / 48.64611; 27.37167). Від прізвища жителя села (відзначене у церковній метричній книзі, наприклад за 14.10.1796 р.)
  4. Рафковий луг (48°39′06″ пн. ш. 27°22′25″ сх. д. / 48.65167° пн. ш. 27.37361° сх. д. / 48.65167; 27.37361).
  5. Короткий ярок (48°38′52″ пн. ш. 27°22′37″ сх. д. / 48.64778° пн. ш. 27.37694° сх. д. / 48.64778; 27.37694).
  6. Мостятина (48°39′18″ пн. ш. 27°22′11″ сх. д. / 48.65500° пн. ш. 27.36972° сх. д. / 48.65500; 27.36972) — урочище вздовж глибокого ярка. Назва явно походить від слова мостити. Через Мостятину була прокладена мощена (кам'яна) дорога до Дністра, через який, за переказами, був дерев'яний міст (є свідчення про існування в 1862 році поромної переправи «нижче с. Ломачинці, навпроти села Рудківці»[38]). Вище порогів Бурнака ще в середині XX ст. (до заповнення водосховища) над поверхнею води виднілися так звані «бики» — дерев'яні палі, вбиті в дно річки. Мощення в Мостятині збереглося у багатьох місцях і до сьогодні.
  7. Кіща (48°39′17″ пн. ш. 27°22′40″ сх. д. / 48.65472° пн. ш. 27.37778° сх. д. / 48.65472; 27.37778), урочище.
  8. Гавчаський ярок, Гавчина (48°38′48″ пн. ш. 27°22′58″ сх. д. / 48.64667° пн. ш. 27.38278° сх. д. / 48.64667; 27.38278).
  9. Бурнак — колишня назва порогу на Дністрі у місці впадання р. Матірки (у Рудківцях називали Березівською річкою). Березівська річка утворювала великий (близько 100 м) конус виносу з каміння та піску в заплаві Дністра; русло Дністра навпроти конуса виносу звужувалося, швидкість течії різко збільшувалася із утворенням стоячих хвиль, висотою 0,5-0,8 м, через наявність каміння на дні. Назва, можливо, є похідною прикметника «бурний», «бурхливий». Також, тюрське «бурнак» — білоносий (зоонім, татарське чоловіче ім'я). Тепер під водою водосховища.
  10. Щовби (нижній 48°38′00″ пн. ш. 27°22′18″ сх. д. / 48.63333° пн. ш. 27.37167° сх. д. / 48.63333; 27.37167 і верхній 48°38′7.38″ пн. ш. 27°22′10.15″ сх. д. / 48.63538° пн. ш. 27.36949° сх. д. / 48.63538; 27.36949) були частиною фортифікаційних споруд, зведених чорноліськими та скіфськими племенами[66].
  11. Кремнистий вал (48°38′26″ пн. ш. 27°22′23″ сх. д. / 48.64056° пн. ш. 27.37306° сх. д. / 48.64056; 27.37306) — від слова кремінь; дорога по схилу долини з Яру в село.
  12. Дейбуки(48°38′10.38″ пн. ш. 27°22′17.37″ сх. д. / 48.63622° пн. ш. 27.37149° сх. д. / 48.63622; 27.37149) — правий схил долини річки Матірки (Березівської) на розі Дністровської долини, де проживала сім'я Дейбуків.
  13. Запалатки на вбочі (48°38′2.38″ пн. ш. 27°21′22.24″ сх. д. / 48.63399° пн. ш. 27.35618° сх. д. / 48.63399; 27.35618). Запалатками рудківчани називали лівобержну терасу Дністра. Вбіч — круті безліссі схили долини Дністра, Березівської річки і Попівського рівчака. На рудковецькому схилі Дністра (по Запалатках) були розміщені ДОТи Могилів-Подільського укріпленого району.
  14. Ярема, скала з плоскою поверхнею у річці Дністер, 20 м від берега. За легендою скеля скотилася у воду і потопила човен, у якому знаходилися двоє людей: піп, на прізвисько Півнач, і чоловік на ім'я Ярема. Тепер скала під водою водосховища.
  15. Півнач, дві зімкнуті скали на березі Дністра, висотою 2 м над водою. Тепер під водою водосховища.
  16. Царина (48°37′58″ пн. ш. 27°20′39″ сх. д. / 48.63278° пн. ш. 27.34417° сх. д. / 48.63278; 27.34417), урочище на краю села, а також крайня частина (вулиця) села.
  17. Пільце (48°37′59″ пн. ш. 27°19′41″ сх. д. / 48.63306° пн. ш. 27.32806° сх. д. / 48.63306; 27.32806) — урочище, що примикає до крутих схилів долини р. Калюс (від Бровара до Сінного). До середини XX ст. не залісена рівнина з близьким вапняковим пластом і виходами вапняків на поверхню.
  18. Бровар (48°37′50″ пн. ш. 27°19′36″ сх. д. / 48.63056° пн. ш. 27.32667° сх. д. / 48.63056; 27.32667), урочище із стрімкою стежкою до містечка Калюс по крутому схилу долини р. Калюс.
  19. Каліче (48°38′36″ пн. ш. 27°19′52″ сх. д. / 48.64333° пн. ш. 27.33111° сх. д. / 48.64333; 27.33111) — урочище на лівому схилі долини річки Калюс. Каліче (англ. caliche, нім. Caliche f, Calich f) — потужні горизонти повторної акумуляції карбонату кальцію, приурочені до поверхні кам'янистих ґрунтів.
  20. Хутір Вітівка. На хуторі жив чоловік на прізвище Стрілецький. Розташовувався північніше Сінного, де місцевину називали «Липа». За легендою, десь біля Липи місцевий пан, втікаючи, закопав частину свого скарбу.
  21. Тартак. Навпроти гутянської будки на річці Калюс був млин; люди ходили до млина на Тартак[67].
  22. Кобила (48°38′48.10″ пн. ш. 27°21′32.31″ сх. д. / 48.64669° пн. ш. 27.35898° сх. д. / 48.64669; 27.35898). Урочище між двома ярками (Попівським та Гатною).
  23. Попівський ярок (48°38′39″ пн. ш. 27°21′51″ сх. д. / 48.64417° пн. ш. 27.36417° сх. д. / 48.64417; 27.36417). Ярок з потічками із Калатур і Гатни, що впадав у р. Матірку (Березівську річку).
    Попівський ярок на північній околиці села
  24. Грицаєві (Грицайові) кручі (48°38′33″ пн. ш. 27°22′20″ сх. д. / 48.64250° пн. ш. 27.37222° сх. д. / 48.64250; 27.37222), урочище. Зсув, що до середини XX ст. утворював рівнинну терасу шириною до 100 м і довжиною до 250 м. До кінця XX ст. зсув ускладнився: біля підніжжя гори просів, а біля ярка піднявся, утворивши похилий запалаток.
  25. Яр (48°38′56″ пн. ш. 27°22′46″ сх. д. / 48.64889° пн. ш. 27.37944° сх. д. / 48.64889; 27.37944), урочище в долині р. Матірки; до середини XX ст. назва хутору. Після війни жителів з хмельницької сторони долини примусово переселили у село. Лівобережні (з вінницької сторони) жителі залишалися до часу виселення перед заповненням Дністровського водосховища. У Яру було дерево–пам'ятка — Груба Верба. Тепер під водою водосховища.
  26. Березівська річка(48°38′48.59″ пн. ш. 27°22′45.48″ сх. д. / 48.64683° пн. ш. 27.37930° сх. д. / 48.64683; 27.37930) — притока Дністра. Унормована географічна назва річки — Матірка, ((рос.) Матерка). Більш давня назва «Матірська». У польських джерелах називалася також Боричова[2][68][69]. Жителями с. Рудківці називалася Березівською річкою, що було повторенням колишньої назви сусіднього села Березова. У річці водилися дрібні види риб, яких місцеві жителі називали: «черчик», «слижик», «ковблик».
  27. Самборський ярок (48°39′02″ пн. ш. 27°19′54″ сх. д. / 48.65056° пн. ш. 27.33167° сх. д. / 48.65056; 27.33167). Урочище за селом, на західній стороні, в якому мешканці села ховали загиблий скот.
  28. Сінне (48°39′37″ пн. ш. 27°20′05″ сх. д. / 48.66028° пн. ш. 27.33472° сх. д. / 48.66028; 27.33472). Поле з піщанистим чорноземом і джерелом питної води, з якого проведено водогін до господарських споруд села. У першій третині XX ст. розташовувався хутір, і Сінне мало паралельну назву — Рýдківські хуторú[70].
  29. Паньківське (Панькові або Паньківські озера (48°38′51″ пн. ш. 27°20′46″ сх. д. / 48.64750° пн. ш. 27.34611° сх. д. / 48.64750; 27.34611).
  30. Підскали — стрімкі схили Дністровської долини, в тому числі «дністровські стінки» — малодоступні місцевості південної експозиції, що до залісення характеризувалися рідкісною флорою і фауною[71].
  31. Чемериський ярок — урочище на західному краю села, між Цариною і Пільцем. Можливо походить від прізвища — західноукраїнської назви переселенців чемерисів (марійців).
  32. Полянѝ. Ділянки пасовищ під Гарячинським лісом, від Калічого до Сінного.
  33. Левади (48°38′13.50″ пн. ш. 27°21′57.38″ сх. д. / 48.63708° пн. ш. 27.36594° сх. д. / 48.63708; 27.36594). Південно-східна незабудована частина села. До 1965 року ріс великий яблуневий сад, тепер садиби жителів села (землі ОСГ).
  34. Кут (48°38′18.95″ пн. ш. 27°22′12.12″ сх. д. / 48.63860° пн. ш. 27.37003° сх. д. / 48.63860; 27.37003). Східна окраїна (вулиця) села. Північно-східна частина спотворена внаслідок видобування вапнякової жерстви без проведення рекультиваційних робіт.
  35. Толока (48°38′21.43″ пн. ш. 27°20′59.82″ сх. д. / 48.63929° пн. ш. 27.34995° сх. д. / 48.63929; 27.34995) — головна вулиця (площа) села, де проходить ярмарок, розташовані сільський клуб, церква, контора СК «Мрія», пошта, крамниці, меморіал воїнам-односельцям, загиблим у другій світовій війні.
  36. Попівка (48°38′36.12″ пн. ш. 27°21′26.85″ сх. д. / 48.64337° пн. ш. 27.35746° сх. д. / 48.64337; 27.35746) — назва вулиці та окраїни північної частини села.
  37. Зруб — місцевість між Гатною та Площею, на якій у старовину ріс сливово-яблунево-вишневий сад.
  38. Мормочки — місцевість між Гатною та Калатурами і частково на Кобилі, на якій росли штучно насаджені дерева шовковиці для виведення коконів шовкопряда. Також Мормочки були розташовані ще в Яру.
  39. Тракторний Стан — місцевина розташована на північ від села, в лісосмузі, між Рудківцями та Новою Гутою, де зберігалися сільськогосподарські машини, техніка й інвентар та мінеральні добрива.(48°39′36″ пн. ш. 27°20′54″ сх. д. / 48.66000° пн. ш. 27.34833° сх. д. / 48.66000; 27.34833).

Окремі назви мали (мають) примітні камені та інші пам'ятки. Це наприклад, затоплені зараз водосховищем «Синє Каміння» (уступ піщанника на березі Дністра, вище Бурнака), Видра (висока, не зручна для доступу скала на березі Дністра, вище Синього Каміння).

Природа

[ред. | ред. код]
Дністровська долина

Долина Дністра, над якою розташовані Рудківці, у його середній течії є унікальною у геолого-геоморфологічному, кліматичному, флористичному, фауністичному і естетичному відношеннях. ЇЇ називають природним музеєм. Глибоко врізані в осадові породи каньйони Дністра та його приток утворюють унікальні відслонення, віднесені до стратиграфічно-палеонтологічних геологічних пам'яток Середнього Придністров'я. За своєю значимістю вони є унікальними не тільки для України, а й для Європи[72]. В околицях Рудковець на найнижчих рівнях виходять на денну поверхню потужні відклади едіакарію — вендський комплекс скам'янілих глинистих і суглинистих порід. Серед них примітними є калюські верстви строкато забарвлених тонковерствуватих аргілітів — зцементованих глин, які без значних зусиль легко розсипаються на дрібні гострокутні уламки[73]. Характерною їх особливістю є наявність конкрецій фосфоритів. Поширені також плитчасті алевроліти — зцементовані породи, які складаються з пилюватих часток кварцу, польових шпатів, слюд, а також глинистих мінералів. Цілком можливо, що морський басейн за калюського часу на Поділлі мав утруднений водообмін з океаном і сірководневе зараження[74]. Зверху аргілітових та алевролітових сланців відкладені породи сеноманського ярусу крейдової системи, що мають дуже строкатий літологічний склад. Тут є зелені кварцово-глауконітові дрібнозернисті піски, в яких місцями трапляються фосфатизовані спікули губок, зуби риб та інша органіка. Є потужні горизонти порід із високим вмістом кремнезему, які утворилися в мілководному сеноманському морі, де процвітали різноманітні губки з кременистим скелетом. Серед таких силіцитів виділяються окременілі пісковики (гези), спонгіоліти, опоки, халцедоноліти, кремені[75] Місцями сеноман представлений не кременистою, а карбонатною фацією, в якій домінують крейдоподібні вапняки, у яких присутні стяжіння і конкреції плямистих, чорних та сірих кременів, опоковидні силіцити. Рідше трапляються скрем'янілі сліди риючих тварин, скелетні залишки форамініфер, дрібні спікули губок та інші рештки фауни. До сеноманського горизонту приурочені часті виходи підземних вод — джерела. Над породами сеноману залягає примітна товща вапняків сарматського ярусу неогену. Вони досить міцні й утворюють високу привершинну прямовисну стінку із хвилястою поверхнею і згладженими краями. Сарматські вапняки цікаві з геологічного погляду елементами карстових утворень — кавернами, нішами, гротами і невеликими печерами. У вапнякових породах Середнього Дністра з глибокої давнини природні гроти і розширені людською рукою печери використовувались як язичницькі святилища і культові християнські споруди. В радіусі до 30 км від Рудковець існує кілька десятків печер чи їх залишків, культове призначення яких цілком доведене[76]; відомими є Бакотський Свято-Михайлівський, Непоротівський Свято-Миколаївський та Лядовський Свято-Усікновенський скельні чоловічі монастирі[77]

Аргіліт — породи едіакарію,
віком близько 600 млн років
Фосфорити серед уламків
вендських аргілітів
Алевроліт
Фосфоритна шахта біля с. Рудківці
Вапняки Сарматського моря,
віком 15-20 млн років
Непоротівський Свято-Миколаївський
печерний монастир

У межах Середнього Дністра зосереджено більше сотні ендемічних та реліктових видів рослин. За флористичною унікальністю цей природний регіон поступається тільки Гірському Криму та Українським Карпатам. У дністровській флорі зустрічаються карпатські, понтично-центрально-азійські, середземноморські та балканські елементи. Серед реліктових видів зустрічається: шиверекія подільська, молочай мигдаловидний, астрагал еспарцетолистий, змієголовник австрійський, чебрець подільський, ясенець білий, відкасник осотовидний, відкасник Біберштейна, арум Бессера, вероніка гірська, кадило сармацьке, цибуля ведмежа, клокичка периста, таволга середня та інші. Серед ендемічних видів виділяють спірею польську, молочаї дністровський та волинський, чебрець одягнений, зіновать подільську, волошку східну, самосил паннонський, шавлію зарослеву, шоломницю весняну, козельці подільські, юринею дністровську. Особливу цінність мають урочища «дністровських стінок», малодоступних місцевостей на схилах південної експозиції з рідкісною флорою і фауною. До них приурочені такі середземноморські види як кизил, гордовина, скумпія, ясенець, листовик сколопендровий, клокичка периста та ін. Степові угруповання представлені формаціями осоки низької, вівсюнця Бессера, ковили волосистої. Саме тут острівцями зустрічається зростання ефедри двоколосої, мигдаля степового, спіреї польської, горицвіту весняного, мінуарції дністровської, заячої конюшини Шиверека. Але над цими — наскельно-степовими угрупованнями нависла загроза, відома як масове заліснення дністровських крутосхилів у 60-70-ті роки малопродуктивними, але невибагливими до умов середовища насадженнями, зокрема: сосни звичайної, сосни чорної, сосни Веймутової тощо[71]. У ґрунтовому покриві переважають сірі лісові ґрунти та їх еродовані відміни.

Художні твори

[ред. | ред. код]
  • Пісня «Рудківчанка»
  • Рудь-Бурдейний В. П., Московчук П. С., Кулешова Н. О. Скарби гордовини. Фолькльорно-історичний нарис с. Рудківці у XIX—XX ст. — Київ, 2012. — 296 с. ISBN 978-966-2530-11-7

Знаменні дати 2024 року

[ред. | ред. код]

420 років першій письмовій згадці про село Рудківці
282 рік тому побудована перша рудковецька церква
137 років тому відкрита перша школа
94 роки рудковецькому повстанню проти колективізації
53 роки тому збудована сучасна школа

Рудківці на топографічних картах

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]
  • Гуцал А. Ф. Рудковецьке городище в ряду пам'яток чорнолісько-жаботинського типу // VII Подільська історико-краєзнавча конференція (секція Археології): тези доповідей. — Кам'янець-Подільський: Новоушицька друкарня, 1987. — С. 20-21.
  • Гуцал А. Ф. Рудковецьке городище і перший похід скіфів у Придніпровський лісостеп // Давня і середньовічна історія України (історико-археологічний збірник). — Кам'янець-Подільський. — 2000. — С. 69-79.

Метричні книги церкви с. Рудківці

  • Метрична книга церкви святого Іоанна Богослова с. Рутківці (Рудківці) Ушицького повіту. 1776—1801 рр. 59 арк.[78]
  • Метричні книги Свято-Іоанно-Богословської церкви, с. Рудківці Ушицького повіту Калюської волості у фондах Державного архіву Хмельницької області:

Народження: 1795—1819, 1821—1858: ф. 18, оп. 1, спр. 1528; 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6707; 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6731; 1812: ф. 315, оп. 1, спр. 6963; 1839: ф. 591, оп. 1, спр. 3; 1842: ф. 315, оп. 1, спр. 7598; 1846: ф. 315, оп. 1, спр. 7852; 1856: ф. 18, оп. 1, спр. 974; 1864: ф. 315, оп. 1, спр. 8677.
Шлюб: 1795—1819, 1821—1858: ф. 18, оп. 1, спр. 1528; 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6707; 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6731; 1812: ф. 315, оп. 1, спр. 6963; 1839: ф. 591, оп. 1, спр. 3; 1842: ф. 315, оп. 1, спр. 7598; 1846: ф. 315, оп. 1, спр. 7852; 1856: ф. 18, оп. 1, спр. 974; 1864: ф. 315, оп. 1, спр. 8677.
Смерть: 1795—1819, 1822—1858: ф. 18, оп. 1, спр. 1528; 1797: ф. 315, оп. 1, спр. 6707; 1798: ф. 315, оп. 1, спр. 6731; 1812: ф. 315, оп. 1, спр. 6963; 1839: ф. 591, оп. 1, спр. 3; 1842: ф. 315, оп. 1, спр. 7598; 1846: ф. 315, оп. 1, спр. 7852; 1856: ф. 18, оп. 1, спр. 974; 1864: ф. 315, оп. 1, спр. 8677.

Сповідальні відомості рудковецької церкви

Сповідальні списки рудковецької церкви за 1798, 1816, 1859 і 1873 роки наведені у розділі «Обговорення»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ За даними звіту старости села за 2023 рік [1]
  2. ↑ а б Річка «Boryczowa» на карті атласу Речі Посполитої XVI—XVII століть
  3. ↑ а б в г д е ж Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Вып. девятый. Под ред. Свящ. Евфимия Сецинского. Приходы и церкви Подольской епархии. Каменец-Подольский, 1901.
  4. ↑ Паспорт Новоушицької районної ради, 2013. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 22 березня 2013.
  5. ↑ Релігійна мережа Новоушицького району. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 26 квітня 2017.
  6. ↑ Службово-бойова діяльність подільських прикордонних загонів у 1924—1939 рр. // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журнал. — К.: Міленіум, 2010. — № 1.– С. 143—146 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 листопада 2014. Процитовано 22 листопада 2014.
  7. ↑ а б в Микола Крикун. Подільське воєводство у XV—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів 2011. — С. 284 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014.
  8. ↑ За реєстром 1569 року Калюсом володів Миколай Гербурт (Jabłonowski A. Źródła dziejowe. — T. XIX. — С. 219).
  9. ↑ Марія Вавричин, Олег Голько Покажчик назв об'єктів, відображених на Спеціальній карті України Ґ. Боплана 1650 р. // Картографія та історія України. Зб. наук. праць. — Львів — Київ — Нью-Йорк: Видав. М. П. Коць, 2000. — С. 305.
  10. ↑ а б Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том II.— С. 518
  11. ↑ а б Архив Юго-Западной Росси: Часть 5. Том II.
  12. ↑ В ревізійних документах окремі частини Подільського воєводства часто позначаються словом «куток», «в тому кутку» (wthem kączie).
  13. ↑ Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. — T. VIII. Ziemie Ruskie. Wołyń i Podole // Źródła dziejowe. — T. XIX. — Warszawa, 1889. — 307+XLVI s.
  14. ↑ Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том II.— С. 152
  15. ↑ Спустошене Поділля. Велике переселення на Правобережній Україні
  16. ↑ Дивись на сторінці «Обговорення» цієї статті турецький перепис з книги Dariusz Kołodziejczyk The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681): Defter-i Mufassal-i Eyalet-i Kamanice. Cambridge: Harvard University Press, 2004. — С. 168.
  17. ↑ Скочиляс І. Південна межа Галицької (Львівської) єпархії у XV—XVIII століттях (історико-географічний аспект) // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 303—325.
  18. ↑ Для Калюського ключа використовується слово «піддані», але повсюдно мова йде або про родини, або про голів родин — переважно чоловіків.
  19. ↑ а б Микола Крикун. Подільське воєводство у XV—XVIII століттях: Статті і матеріали. — Львів 2011. — С. 416 (з посиланням на: ЦДІА України в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 997, арк. 46-47.) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014.
  20. ↑ Magazin fűr die neue Historie und Geografie angelegt vor A.F. Büsching. — Halle, 1788. Teil XXII. — S. 267.
  21. ↑ Списки населенных мест Подольской губернии по уездам, станам, приходам, еврейским обществам и Семипалатинской обл. по округам со сведениями об их расположении и народонаселении (Дело): 1859 г. — 1360 л. — (Фонд Центрального статистического комитета МВД. Опись № 4). — С. 376.
  22. ↑ Такі назви хвороб записані у церковній метричній книзі
  23. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom IX. — Warszawa, 1888. — str. 921: «Rudkowce, wś przy ujściu Boryczowy do Dniestru, pow. uszycki, 2 okr. pol. Źwańczyk, gm. i st. pocz. Kalus, par. kat. Wierzbowiec, o 29 w. od Uszycy, ma 120 osad, 600 mk.,w tej liczbie 5 jednodworców, 591 dzies. ziemi włośc., 2740 dzies. dworskiej wraz z Haraczyńcami і Kalusem i 34 dzies. cerkiewnej. Cerkiew z 1742 r., ma 936 parafian. Naleźała do Lipińskich, Rościszewskich, obecnie Dabicy»
  24. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. — С.-Петербург, 1905. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 15 жовтня 2012.
  25. ↑ Геринович В. О. Кам'янеччина. — Ч. 1: Природа. — Кам'янець на Поділлю, 1926. — С. 16.
  26. ↑ Микола Крикун. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII — на початку XVIII століття. Статті і матеріяли. — К.: Критика, 2006. — С. 67-97.
  27. ↑ а б Про таке іменування району свідчить письмо Сталіну в газеті «Червоний кордон» від 29 березня 1930 р. : «Ми, наймити, бідняки й середняки Новоушицького району суцільної колективізації, що перейменований за вимогою трудящих Вашим Іменем, запевняємо Вас, що під керівництвом Ленінської партії ще з більшим ентузіазмом працюватимемо на фронті соціалістичної перебудови села, з корінням вириваючи рештки капіталізму». Цит. по Рибак І. В. «Колективізація на Поділлі» [Архівовано 30 січня 2015 у Archive.is].
    Також див. статтю Історію творять люди. [Архівовано 2015-04-11 у Wayback Machine.]
  28. ↑ о. Василь Говгера Організаційна структура Львівської єпархії XVII ст. (1700—1772). — Львів: «Тріада плюс», 2014. — С. 179
  29. ↑ Боднарь А. М. Еволюція культурно-освітньої сфери Поділля наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. // Вісник Камянець Подільського педагогічного ун-ту ім. Івана Огієнка
  30. ↑ Список давніх унійних парафій на території сучасної Кам'янець-Подільської єпархії УГКЦ
  31. ↑ Згідно з відомостями про церкви, що будуються без допомоги від казни в Подільській губернії, 15 лютого 1888 року церковно-будівельним Присутствієм був наданий дозвіл на будівництво нової дерев'яної приходської церкви. У 1889 році був забучений фундамент і складний цоколь коштом 2200 руб. (Справа про хід робіт зі спорудження церков в Південно-Західному краї в 1889 році. ЦДІАК України: Фонд 442, опис 575, спр.1, лист 11).
  32. ↑ Репресовані священики та церковнослужителі Сокирянщини. Архів оригіналу за 20 травня 2017. Процитовано 23 квітня 2017.
  33. ↑ Нагорняк І. С. Відлуння незабутніх стріч. Чернівці: Місто, 2006. — С. 88-98. — ISBN 966-8341-65-1
  34. ↑ Турецький перепис дивись на сторінці «Обговорення» цієї статті
  35. ↑ Оксана Вінниченко. Виконання останньої волі сандомирського воєводи Яна Тарла (1750 р.): хронологія подій // Вісник Львів. ун-ту. Серія іст. 2010. Вип. 45. С. 93–12 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 лютого 2015. Процитовано 8 лютого 2015.
  36. ↑ а б Гульдман В. Подольская губерния: Опыт географическо-статистического описания. — Каменец-Подольск, 1889.
  37. ↑ Справочная книжка Подольской губернии. Сост. и изд. В. К. Гульдман. Каменец-Подольский: Типография Губерн. Правления, 1888.
  38. ↑ а б Материалы для географии и статистики России. Бессарабская область. Санктпетербург, 1862. — С. 93.
  39. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  40. ↑ Гульдман В. К. Поместное землевладение в Подольской губернии. — Каменец-Подольский: Изд. Подольск. статистического комитета, 1898. — С. 345.
  41. ↑ Алі Шейх-Алі[недоступне посилання]
  42. ↑ [2]
  43. ↑ Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниям. — К., 1913. — с. 1065.
  44. ↑ Державний архів Хмельницької області: Путівник. Том 2 . — 293 с.
  45. ↑ Середньомісячна заробітна плата в Україні у 1962 році була 66,79 руб. (801 руб. за рік).
  46. ↑ а б в Книга Пам'яті про жертви Голодомору в 1932—1933 років в Україні. Хмельницька область. Ч. 1. — Хмельницький, 2008.
  47. ↑ Спецповідомлення УДБ НКВС УРСР від 10 квітня 1935 р. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918—1939. Т. 4. — С. 67.
  48. ↑ Доповідна записка секретаря Кам'янець-Подільського обкому КП(б)У Устенка А. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Хмельницька область. Кн. 4. — Хмельницький, 2012. — С. 11-12.
  49. ↑ Олекса Воропай "В дев'ятому крузі"
  50. ↑ Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и материалы / Т. 2. Ноябрь 1929 — декабрь 1930. — М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2000. — С. 721.
  51. ↑ Роберт Конквест. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор.
  52. ↑ Національний банк репресованих
  53. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Вінницька область. Кн. 3. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2010.
  54. ↑ Приходнюк О. М. Археологічні пам'ятки Середнього Придніпров'я (розвідки 1968—1969 рр.) // Археологія — 1977. — № 22. — С. 99–106.
  55. ↑ Гуцал А. Ф. За азимутами археологічної карти Є. Сіцінського // Музейна справа на Поділлі: історія та сучасність. Зб. наук. пр. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2015. — С. 112.
  56. ↑ Ю. Сицінський Археологическая карта Подольской губернии, 1901. Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 11 липня 2015.
  57. ↑ Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. Е. Сецинского. — Каменец-Плодольск, 1901. С. 992.
  58. ↑ Винокур І. С. Історія Лісостепового Подністров'я та Південного Побужжя: Від кам'яної доби до середньовіччя. — Київ; Одеса: Вища школа, 1985.
  59. ↑ Щегельський І. І. Техніка обробки керамічного посуду VII ст. до н. е. — II ст. н. е. в Середньому Подністров'ї // Археологія, 1986, вип. 54. — С. 18.
  60. ↑ Бондар С. О. З історії археологічних та пам'яткоохоронних досліджень замку Ракочі Хмельницької області [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Методичні проблеми пам'яткоохоронних досліджень. Матеріали иіжнарод. наук. конф. 25-26 квітня 2013 року. Розд. 2. — С. 319.
  61. ↑ а б Гуцал А. Ф. Житло на Поділлі у Х-VI ст. до Н. Е. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. — Т.14. — С. 36-46.
  62. ↑ Гуцал А. Ф. Про скіфську експансію на Поділля // Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни середини XVII ст.: Матеріали Всеукраїнської історико-краєзнавчої науково-практичної конференції, 19 вересня 1998 року / Інститут історії України НАН України та ін. — Стара Синява: Поділля, 1998. — С. 152—154.
  63. ↑ Геоінформаційний аналіз чорноліської фортифікації (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2015. Процитовано 3 червня 2013.
  64. ↑ У фейсбуці при обговоренні трипільських артефактів з цього поселення [3], в тому числі дослідником трипільської культури проф. Відейко, також припустили, що йому приблизно 6000 років
  65. ↑ Полюхович Д. Нові дослідження городища над Дністром
  66. ↑ Гуцал А. Ф. Рудковецьке городище і перший похід скіфів у Придніпровський лісостеп // Давня і середньовічна історія України. — Кам'янець-Подільський. — 2000.
  67. ↑ Тартак
  68. ↑ «Maciurska, rus. Materska, mała rzeczka…, zwana także Boryczowa; poczyna sie wyźej wsi Durniaki … skąd aź do swego ujścia w okolicy wsi Rudkowiec» Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom V. — Warszawa, 1884. — str. 887.
  69. ↑ «Rudkowce, wś przy ujściu Boryczowy do Dniestru…»(Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Tom IX. — Warszawa, 1888. — str. 921.)
  70. ↑ Торчинська Н. М., Торчинський М. М. Словник власних географічних назв Хмельницької області. — Хмельницький: Авіст, 2008. — С. 402.
  71. ↑ а б Любомир Царик, Петро Царик. З історії і сьогодення унікальних природних урочищ наскельно-степової рослинності Дністровської долини // Історія та методологія географії. Наукові записки ТДПУ. — № 2, 2010.
  72. ↑ Стратиграфо-палеонтологічні пам'ятки Середнього Придністров'я // Вісник Національного науково-природничого музею / Гриценко В., Деревська К., Константиненко Л.
  73. ↑ «Чорні фосфоритоносні сланці Калюса».
  74. ↑ Стратиграфія УРСР. Т. ІІ: Рифей–венд / Відп. ред. О. В. Крашеніннікова. — К.: Наукова думка, 1971. — 276 с.
  75. ↑ Стратиграфія УРСР. Т. VIII: Крейда / Відп. ред. О. К. Каптаренко-Черноусова. — К.: Наукова думка, 1971. — 320 с.
  76. ↑ Димитрій. Печерні монастирі, скити та келії у світі й Україні // Основа. — 1995. — № 6. — С. 118—134.
  77. ↑ Корінний В. І., Страшевська Л. В. Скельні монастирі Середнього Подністров'я як комплексні геологічні та культурно-історичні пам'ятки.
  78. ↑ ЦДІАК. Метрические книги Подольской губернии за XVIII—XIX века. Фонд 224. Опись 1. Дело 1102.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рудківці (Кам'янець-Подільський район)

Публікації

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рудківці_(Кам%27янець-Подільський_район)&oldid=43327831