Доісторична Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Доісторичний період на території України тривав досить довго, аж до часів, коли на узбережжя Чорного моря поширилася давньогрецька цивілізація у вигляді грецьких колоній-полісів і поселень. Таким чином, територія України (південна частина) згадується в письмових пам'ятках з часів Геродота, який описав ці землі досить детально.

Перші давньоруські міста відомі по писемних джерелах з ІХ століття, а створення відомих нині перших писемних пам'яток Київської Русі датуються лише ХІ століттям.

Палеоліт[ред.ред. код]

Нижній та середній палеоліт[ред.ред. код]

Існують такі основні версії напрямків заселення України: західна (з Центральної Європи) та східна (з Кавказу)[1]. Найбільш аргументованим і практично одностайно визнаним є припущення про центральноєвропейське походження індустрій із двобічними формами та про південно-західне (балканське) походження левалуа-мустьєрських індустрій.

Нижня межа нижнього палеоліту встановлюється на рівні близько 1 млн років тому і визначається на підставі геохронологічного положення найдавніших достовірних пам'яток Закарпаття[2].

Умовна межа між нижнім і середнім палеолітом регіону проводиться на рівні близько 300 тис. років тому між міндель-рисом(кінцева фаза якого OIS 9) і рисом (OIS 8). Таке положення умовної межі обґрунтовується археологічно задокументованим впровадженням і поширенням леваллуазьких технологій, перших безсумнівно вірогідносних технологій, які вимагали від майстра усвідомлення мети, розуміння причин і прогнозування наслідків. Але, межі між періодами не розглядаються як жорсткі рубежі; пропонується розрізняти перехідні періоди між нижнім і середнім, та середнім і верхнім палеолітом, з розмитими хронологічними межами між 450–300 та 50-30 тис. років.

Отже, палеоліт України поділяється на три періоди:

  • нижній — 1 млн.-300 (450/300) тис. років тому,
  • середній — 300-30 (450/300-50/30) тис. років тому,
  • верхній палеоліт — 30-10 (50/30-10) тис. років тому.

В рамках середнього палеоліту розрізняється ранній (~450/300-~130/100) і пізній (~130/100-~50/30) етапи.

В термінології геостратиграфії четвертинних відкладів України, нижній і середній палеоліт займає верхній еоплейстоцен і значну частину неоплейстоцену. Нижній палеоліт регіону співвідноситься з приазовським — тилігульським/потягайлівським горизонтами української схеми (Gozhik et al. 2001) або з OIS 23-12/9. Середній палеоліт співвідноситься з тилігульським/потягайлівським — вітачівським горизонтами української схеми (OIS 12/9-3). При цьому мустьєрський етап відноситься до часу після останнього міжльодовиків'я (OIS 5d-3; тясминський — вітачівський горизонти (Gozhik et al. 2001)). Час стадії OIS 3 (вітачівський горизонт) характеризується співіснуванням середньо- і верхньопалеолітичних пам'яток. Найпізніші середньо-палеолітичні пам'ятки ймовірно існували аж до початку OIS 2 (бузький горизонт).

Кліматичні і ландшафтні умови протягом плейстоцену характеризувалися ритмічним чергуванням холодних та теплих періодів. Відкриті простори на схід від Карпатських гір не відчували пом'якшуючого впливу Атлантики, клімат тут завжди був більш виразно континентальним. Величина і тривалість снігового покриву істотним чином впливали як на розподіл ареалів ссавців[3], так і на доступність кам'яної сировини[4] Неодноразові зміни клімату відбивалися на ареалах, кількісному і якісному складі рослинних та тваринних співтовариств, і, відповідно, на можливостях первісної людини в забезпеченні біологічними і мінеральними ресурсами.

Простежується виразне збільшення числа пам'яток у тепліші періоди. Це характерно і для стоянок нижнього палеоліту, і для ранніх пам'яток середнього палеоліту. З часу останнього міжльодовиків'я зв'язок між екологічними умовами і поширенням палеолітичних пам'яток набирає іншої форми. Спостерігається скорочення ареалів поширення пам'яток у посушливі й холодні періоди (OIS 5d, OIS 4) і, навпаки розширення цієї території в тепліші відрізки часу (OIS 5с-а, OIS 3).

Основу життєзабезпечення в нижньому і особливо в середньому палеоліті становили тваринні ресурси. До числа життєвонеобхідних ресурсів слід відносити також і мінеральні ресурси у вигляді родовищ кам'яної сировини. Територія України багата на її поклади, однак їх просторовий розподіл далеко не рівномірний[5]. Потенційно важливі для палеолітичної людини мінеральні ресурси особливо багаті в Закарпатті, в долині Дністра, на півночі і північному сході України в Криму[6][7]. Первинні поклади сировини практично відсутні в басейнах Середнього і Нижнього Дніпра та Південного Бугу, винятком є так звані кремені кристалічного щиту в районі р. Велика Вись, притоки Південного Бугу[8]. Вторинні поклади-акумуляції крем'янистих порід пов'язані з алювіальними відкладами в долинах великих річок (Дністер, Південний Буг, Дніпро, Десна, Сіверський Донець). Таким чином, доступність потенційно стабільних покладів крем'яної сировини в первинному заляганні була просторово лімітованою протягом всього плейстоцену і це накладало істотні обмеження на процеси розселення і освоєння територій. Просторовий розподіл потенційно найбільш надійних і стабільних джерел сировини практично збігається з територіальною локалізацією більшості територіальних угруповань середньопалеолітичних пам'яток.

Існують певні закономірності в територіальному поширенні видів промислової мегафауни. Особливості кримського, волино-придністровського, середньо-дніпровського і степового ареалів[9], зберігають своє значення і для пізнього етапу середнього палеоліту. Варіабельність просторового поширення фауни свідчить насамперед про сталий взаємозв'язок між ландшафтно-кліматичними особливостями територій і тваринами, для життєдіяльності яких ці особливості були найбільш прийнятними[10].

Труднощі в забезпеченні харчовими біоресурсами також зумовлювалися глобальними і сезонними кліматичними змінами, що призводили до міграцій та зміщення ареалів поширення тварин. Істотними є три чинники: ландшафтний, континентальності клімату, і снігового покриву. Ландшафтний чинник виявляв себе в дихотомії пересіченого і рівнинного ландшафту; при цьому перший тип ландшафту, за рахунок своєї мозаїчності, був продуктивнішим, і, отже привабливішим для давнього населення. Чинник континентальності клімату проявлявся в різкості перепадів добових і річних циклів температур, тривалості і суворості зим; континентальність клімату знижувалася в західному і південному напрямках[11]. Привабливішими для тварин, і, відповідно, для первісного населення були регіони з менш контрастним кліматичним режимом[12]. Чинник снігового покриву[3], безпосередньо пов'язаний з вологістю клімату, проявлявся в таких характеристиках як потужність, тривалість зберігання і щільність; його дія посилювалася у напрямі на північ і схід. Всі чинники в значній мірі коригували ареали поширення і склад мегафауни. Найбільш комфортними і, отже, найбагатшими на біоресурси були зони пересіченого ландшафту передгір'їв і, загалом, крайній південь і захід території України. Ці ж території характеризувалися великими запасами якісної кам'яної сировини, акумульованими у первинних покладах.

Найважливішим нижньопалеолітичним місцезнаходженням є Королеве в Закарпатті, чотири найдавніші культурно-хронологічні комплекси якого (VIII, VII, VI, V-с) на підставі геохронологічної позиції і техніко-типологічних особливостей кам'яної індустрії відносяться до нижнього палеоліту[2]. Загальні хронологічні рамки існування VIII/V-с культурно-хронологічних комплексів Королевого визначаються гюнцем (VIII-й комплекс) і міндель-рисом (V-с комплекс). Подібні королівським нижньопалеолітичні матеріали виявлені також у поверхневих зборах біля сіл Рокосове і Малий Раковець (Закарпаття)[2]. З часом міндель-риського міжльодовиків'я корелюються знахідки в похованому алювії лівої притоки Південного Бугу біля Меджибожа в Хмельницькій області[13]. Хоча кам'яні вироби тут поодинокі, місце-знаходження є важливим, оскільки надійно засвідчує перебування давніх гомінід у районі Дністровського басейну. У цьому регіоні відома також низка місцезнаходжень з матеріалами архаїчного вигляду, зібраних у сучасному алювії Дністра (Лука-Врублівецька І, ІІ) (Борисковский 1953; Гладилин 1985; Праслов 1984). До числа нижньопалеолітичних пам'яток, виходячи з техніко-морфологічних рис кам'яного інвентарю і загальних геоморфологічних умов знахідок, відноситься кілька місцезнаходжень на поверхні давніх річкових і морських терас (місцезнаходження типу Ечкі-Даг і Гаспра в Криму, Непоротове VI, Бабин І, Буківна IV на Дністрі[14][15][16];[17]. Олдувайський вигляд колекцій кримських місцезнаходжень дає певні підстави вважати їх найдавнішими на території країни.

Заселення території України в нижньому й середньому палеоліті

Виходячи з лакунарного характеру хронологічного та просторового поширення пам'яток, немає жодних підстав розглядати заселення території як безперервний процес, який характеризувався одноразовим проникненням, а надалі прогресивним зростанням кількості населення та розширенням освоєних територій. Навпаки, є підстави вважати, що процес заселення території України в нижньому і середньому палеоліті був переривчастим та носив характер множинних притоків і відтоків населення. Головним чинником, який зумовлював переривчастість та локальність освоєння території, виступають екологічні зміни, які обмежували доступність біологічних та мінеральних ресурсів. Зміни в чисельності та доступності ресурсів життєзабезпечення безпосередньо впливали і на демографічні показники процесу заселення. Відмінність фізичного типу носіїв нижнього і середнього палеоліту, також не дає підстав стверджувати про безсумнівну наступність нижньо- та середньо-палеолітичного населення.

Перше проникнення носіїв найдавніших індустрій на територію Східноєвропейської рівнини і в Крим відбулося близько 1 млн років тому. Первісне населення могло проникати сюди через Балкани, з території Малої Азії та Закавказзя, та з північного заходу — з Центральної Європи. Типологічний вигляд галькових індустрій, відкритих на високих морських терасах Криму[14][15][16] не суперечить ймовірному ео- чи нижньо-плейстоценовій епосі. На користь можливості проникнення населення через територію Центральної Європи свідчить зосередженість вірогідно найдавніших пам'яток континентальної України на схід від Карпат у Подністров'ї (Буківна IV, Лука Врублі-вецька, Бабин І, Непоротове VI, Меджибіж). Але цілком вірогідним може бути і просування населення в басейн Подністров'я з півдня, вздовж Карпатських гір. Про це свідчить наявність досить численних древніх пам'яток на території сучасних Молдови та Румунії (Дубосари, Погребя, Бугіулешть, Басков, Бекулешть, Козарніка тощо). проблематичнішим є північно-східний напрямок заселення України: в обхід чорноморсько-каспійського озера із кавказького центру розселення гомінід. Досить ранні пам'ятки, вік яких оцінюється в 1,5-0,5 млн років (Богатирі, Цимбал, Ігнатенків Куток) є в Прикубанні, але на суміжних територіях України і Росії не тільки не відомі подібні за віком пам'ятки, а й відрив у віці становить до 400 тис. років.

Поява на території Східної Європи перших носіїв справжніх верхньопалео-літичних технологій фіксує початок у регіоні перехідного періоду від середнього до верхнього палеоліту[18]. З цього моменту в регіоні співіснують середньопалеолітичні і верхньопалеолітичні індустрії, а також архаїчні індустрії перехідного періоду[19][20][21][22]. Симбіотичний характер останніх є вірогідним відображенням процесів культурної «мутації» і формується як результат контактів між місцевим населенням і прийшлими людьми сучасного фізичного вигляду. Кінець перехідного періоду фіксується часом найпізніших середньопалеолітичних пам'яток[23].

Підтверджено факт співіснування всіх чотирьох різновидів кримського мустьє між собою і, принаймні, з частиною локальних ранніх верхньопалеолітичних індустрій[24];[25][26]). Не виключено, що деякі середньопалеолітичні індустрії півострова (мікок типу Ак-Каї і левалуа-мустьє) доживають до дуже пізнього часу. Відсутність верхньопалеолітичних стоянок між 28 і 18 тис. років тому і, навпаки, наявність середньопалеолітичних пам'яток, що заповнюють цей інтервал, дозволяє скоригувати уявлення про сценарій переходу до верхнього палеоліту на території Криму. Перша хвиля проникнення на півострів носіїв верхньопалеолітичних індустрій між 32 і 28 тис. років тому не завершилася зміною середнього палеоліту верхнім і не привела до появи локальних симбіотичних індустрій. Перехід до верхнього палеоліту адекватно описується моделлю заміщення, але остаточна зміна населення відбулася близько 20 тис. років тому. Після 40 тис. років тому Крим припустимо визначати як неандертальський рефугіум.

Такий сценарій розвитку припускає безконфліктне співіснування неандертальського і кроманьйонського населення протягом, принаймні, кількох тисячоліть у рамках територіально обмеженого ареалу. Археологічні дані надають деякі аргументи на користь такого припущення. Так, нижні оріньякські горизонти Сюрені І, датовані близько 28-29 тис. років тому, містять обов'язкову домішку середньопалеолітичних виробів[27][28], що можна розцінювати як свідчення мирних контактів між архаїчними і сучасними людьми[29].

Верхній палеоліт[ред.ред. код]

Пізній (верхній) палеоліт на території України


Верхній палеоліт України невід'ємно пов'язаний з індустріями Південно-Східної Європи.

Багаторічні дослідження з'ясували, що в добу верхнього палеоліту територія України була заселена надзвичайно щільно: загальна кількість населення становила тут близько 60 тис. осіб. На сьогодні в її межах відомо близько 800 пам'яток даного історичного періоду, де виявлені унікальні господарсько-побутові комплекси з залишками жител із кісток мамута, крем'яними та кістяними знаряддями, зразками первісного мистецтва тощо. Разом із тим антропологічні матеріали з верхньопалеолітичних місцезнаходжень України мають украй фрагментарний характер (уламки людських черепів і зубів із Чулатово І, Новгород-Сіверського, Анетівки II, Пушкарів, Мізина; уламки плечових кісток з Новгород-Сіверського та Кормані IV і кістки лівої ноги з поселення Городок II[30]), що не дає змоги відтворити морфологічні риси творців матеріальної та духовної культури цього періоду.

Певне уявлення про антропологічний тип верхньопалеолітичної людності України дають знахідки в інших регіонах Східної Європи: Подонні (Костенки) та на Клязьмі (Сунгир).

Отже, антропологічний склад неоантропів Східної Європи був неоднорідним. Це пояснюється кількома обставинами, а саме: поліморфізмом верхньопалеолітичної людності; міграціями первісних колективів із досить віддалених територій; змішуванням прийшлих та місцевих груп, серед яких, очевидно, були й нащадки носіїв мустьєрських і оріньякських традицій.

Мезоліт (Х — VI тис. до н. е.)[ред.ред. код]

Докладніше: Мезоліт в Україні

Початок голоцену в Наддніпрянщині збігся з початком нової історичної доби — мезоліту, або середньої кам'яної доби. В нових кліматично-географічних умовах первісні громади освоїли й нові форми господарювання. Зникли мамонти, а з ними й колективне загінне полювання, яке донедавна становило основу життєдіяльності людей. Це спонукало мисливців мезолітичної доби до індивідуального пошуку здобичі й винаходу лука — далекобійної дистанційної зброї, що мала неабияку вбивчу силу. Так, на стоянці Ігрінь І поблизу Дніпропетровська знайшли хребець бізона, відросток якого пробито кістяним наконечником стріли наскрізь.

На теренах України на сьогодні відомо понад 300 мезолітичних місцезнаходжень. Серед них — і довгочасні поселення з залишками осель, де могли мешкати від 50 — 60 до 100–150 осіб, і короткотривалі стоянки, і поодинокі поховання, і колективні родові некрополі.


Уперше скелети людей мезолітичної доби були знайдені в Криму: в гротах Фатьма-Коба, де був похований чоловік зрілого віку, та Мурзак-Коба, де виявлено парне поховання — чоловіка зрілого віку та жінки 20 — 23 років. Дослідження показали, що всі вони характеризуються доліхокранією, широким обличчям, різко випнутим носом. Ці риси були властиві носіям так званого протоєвропейського, або пізньокроманьйонського, типу (Г. Дебець). Цікаво, що «мурзак-кобинець» мав неправильний, «східчастий» прикус зубів, наслідком якого є випинання вперед нижньої щелепи. Висловлювалося припущення, що це — не природжена, а набута за життя ознака, пов'язана з давнім чинбарним виробництвом: для надання шкіряним ременям міцності й еластичності їх протягом тривалого часу жували. Це спричинювало стирання верхніх різців і утворення неправильного прикусу.


Між мезолітичними племенами Наддніпрянщини існували напружені стосунки і відбувалися часті збройні сутички. Ймовірною причиною таких взаємин була неоднорідність етнічного складу цих племен. Дані висновки добре узгоджуються з підсумками антропологічних досліджень.

Зусиллями Г. Дебеця, Т. Кондукторової, І. Гохмана доведено, що в добу мезоліту в Дніпровському Надпоріжжі мешкали представники трьох антропологічних типів: давньосередземноморського, протоєвропейського та змішаного, який утворився в результаті їх метисації.

Давньосередземноморський тип представлений у найдавнішому могильнику поблизу с. Волоське.

Протоєвропейський тип властивий небіжчикам із Василівки І і частині небіжчиків із Василівки III, похованим у зібганому положенні. Вони визначаються високим зростом, доліхокранією, високою мозковою коробкою, значним розвитком рельєфу, широким обличчям, середньої ширини носом, що добре виступає з площини лиця. Подібні морфологічні варіанти були поширені серед мезолітичної людності Центральної та Північної Європи (могильники Гоєдик у Франції, Лепинський Яр у Подунав'ї, Звейнеки в Латвії, Оленячий Острів у Карелії, Попово в Росії), генетичні витоки якої сягають пізнього палеоліту.

У фінальному палеоліті в лісостеповій та степовій зонах України з'явилися вихідці з Верхнього та Середнього Дніпра, які, очевидно, мали риси протоєвропейського типу. Вони витіснили з Надпоріжжя місцеву людність — носіїв культури Східного Гравету Причорномор'я, яким був властивий давньосередземноморський тип. У пониззі Південного Бугу, на Інгулі та у Приазов'ї прибульці змішалися з місцевими племенами (Л. Залізняк). Наслідком цих процесів, пов'язаних із формуванням кукрекської мезолітичної культури, була поява нового антропологічного типу, що характеризується доліхокранією, помірно широким обличчям, середнім за шириною носом. Він представлений невеликою серією випростаних кістяків могильника Василівка III (7 поховань).

Процес формування антропологічного складу мезолітичної людності Наддніпрянщини тривав тисячоліття: міграційні хвилі накочувалися то з півночі, то з півдня, то з заходу, то зі сходу, аж поки північноєвропеоїдний (протоєвропейський) тип не став домінувати у цьому регіоні.

Неоліт (VI — IV тис. до н. е.)[ред.ред. код]

Докладніше: Неоліт в Україні

Мідно-кам'яна доба (Енеоліт, IV — 1 пол. ІІІ тис. до н. е.)[ред.ред. код]


Найвідомішою культурою доби енеоліту в Україні є Трипільська культура (у Молдавії та Румунії має назву Кукутень), яка зародилася у Румунії наприкінці неоліту, звідки поступово поширилась на території Молдови, Поділля і прилеглих земель — аж до Дніпра на північному сході і Стира на північному заході. Майже одночасно з експансією трипільців формувались регіональні варіанти їх культури.

Інші відомі культури енеоліту:

На заході:

На півночі:

На півдні (степ):

  • Скелянська,
  • Середньостогівська (стогівська),
  • Деріївська,
  • Квитянська (постмаріупольська),
  • Нижньомихайлівська,
  • Животилівсько-волчанська група,
  • Репінська,
  • Кримський енеоліт

Бронзова доба (XXV — VIII ст. до н. е.)[ред.ред. код]

Археологічні культури бронзової доби на території України:

Залізна доба[ред.ред. код]

Археологічні культури залізної доби на території України:

  • Лужицька (Захід)
  • Висоцька (Захід)
  • Гава-Голіград (Захід)
  • Кизил-Коба (Крим і південь)
  • Кімерійська (Степи)
  • Чорноліська (пізня) (Захід і центр; М.Гімбутас вважає її праслов'янською)
  • Скіфська (Степи і лісостепи)
  • Юхновська (Північ)
  • Милоградська (Північ)
  • Підгірцевський тип Милоградської культури (Київщина)
  • Ла-Тен (місцевий різновид; Закарпаття)
  • Зарубинецька (Київщина, Стародубщина, Полісся, Поділля)
  • Сарматська (Степи)
  • Липицька (Галичина)
  • Пізньоскіфська (Крим і Пониззя Дніпра)
  • Черняхівська

Дивись також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. С. М. Бібіков, В. М. Гладилін, О. О. Формозов
  2. а б в Гладилин, Ситливый 1990
  3. а б Формозов 1990
  4. Степанчук 2002а.
  5. Ryzhov et al. 2005
  6. Бондарчук 1960
  7. Ковнурко 1962
  8. Петрунь 2004
  9. Бибикова, Белан 1979
  10. Soffer 1989; Starkel 1994
  11. Величко 1988; Gamble 1999; Hernández Fernández 2006; Bocquet-Appel et al. 2005
  12. Алексеева 1990; Верещагин, 1988; Верещагин, Баришников 1985; Musil 1985; Baryshnikov et al. 1994; Putshkov 1991
  13. Пясецкий 2001; Рековец 2001
  14. а б Клюкин и др. 1990
  15. а б Щепинский, Клюкин 1992
  16. а б Zuk 1995
  17. Рідуш, Степанчук 2003
  18. Аникович 2000
  19. Праслов, Рогачев 1982
  20. Рогачев и др. 1984
  21. Аникович 1991; 2000; 2003; 2005a;
  22. Djindjian et al. 1999
  23. Чабай 2003
  24. Чабай 2004
  25. Степанчук тощо. 2004а;
  26. Степанчук 2005
  27. Demidenko et al. 1998
  28. Демиденко 2000
  29. Степанчук 2004
  30. Сегеда Сергій. Найдавніша людність території України (за даними антропології) // Антропологія: Навч. посібник. — К.: Либідь, 2001. — 336 с. ISBN 966-06-0165-4.

Джерела[ред.ред. код]

  • Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. — Киев, 1990. (рос.)
  • Археология Украинской ССР. — К. 1985.
  • Березанская С. С. Цвек Е. В. Клочко В. И. Ляшко С. Н., Ремесло эпохи энеолита — бронзы на Украине. — Київ, 1994. — 189 с. (рос.)
  • Бибиков С. Н., О ранних формах ремесленного производства. — Домашние промыслы и ремесло. — Л. 1970. (рос.)
  • Бунятян К. П., Мурзін В. Ю., Симоненко О. П., На світанку історії. Київ, «Альтернатива», 1998.
  • Відейко М. Ю., Давні поселення України. Київ, 2000.
  • Вінокур І. С., Телегін Д. Я., — Археологія України. — 2008.
  • Гимбутас М, Славяне. Сыны Перуна. (рос.)
  • Давня історія України. — Київ, 1997.
  • Даниленко В. Н., Неолит Украины: Главы древней истории Юго-Восточной Европы, Киев: Наукова думка, 1969. (рос.)
  • Даниленко В. Н., Космогония первобытного общества. — Фастов — Славутич, 1997. (рос.)
  • Долуханов П. М. Тимофеев В. И., Абсолютная хронология неолита Евразии. — Проблемы абсолютного датирования в археологии. — М. 1972. — С. 28 — 75. (рос.)
  • Енциклопедія Трипільскої цивілізації, в 2 тт. Київ, 2004.
  • Залізняк Л. Л., Передісторія України Х — V тис. до н. е. — К.: Бібліотека українця, 1998. — 307 с.
  • Коробкова Г. Ф., Хозяйственные комплексы ранних земледельческо-скотоводческих обществ Юга СССР. — Л. 1987 (рос.)
  • Котова Н. С., Мариупольская культурно-историческая область. — Луцк, 1994. (рос.)
  • Кременецкий К. В., Палеоэкология древнейших земледельцев и скотоводов Русской равнины. — М. 1991. (рос.)
  • Круц В. А., Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. — Киев, 1977. — 160 с. (рос.)
  • Круц В. А., К истории населення трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра. — Первобытная археология. Материалы и исследования. — Киев, 1989. — С. 117—132. (рос.)
  • Мезенцева Г., Дослідники археології України. — Чернігів, 1997.
  • Мовша Т. Г., Взаємовідносини степових і землеробських культур в епоху енеоліту — ранньобронзової доби. — Археологія, 1993, N 3. — С. 36 — 51.
  • Пашкевич Г. А., Палеоэтноботанические находки на территории Украины. (Неолит — бронза) — Каталог. — К. 1991. — 48 с.
  • Первобытная археология. Поиски и находки. — Киев, 1980. (рос.)
  • Петров В., Походження українського народу. — Київ, 1992. — С. 9 — 26.
  • Рындина Н. В., Древнейшее металлообрабатывающее производство Восточной Европы. — М. 1971. (рос.)
  • Рындина Н. В., Дегтярёва А. Д., Энеолит и бронзовый век. М. МГУ, 2002. (рос.)
  • Семенов С. А. Коробкова Г. Ф., Технология древнейших производств. — Л. 1983. (рос.)
  • Словник-довідник з археології. — Київ, 1996.
  • Субботин Л. В., Памятники культуры Гумельница Юго — Запада Украины. — К. 1983. (рос.)
  • Телегін Д. Я., Середньостогівська культура епохи міді. — К. 1973.
  • Телегін Д. Я., Основні періоди історичного розвитку населення території України у V — першій половині III тис. до н. е. Археологія, 1992. — N 4. — C. 3 — 11; N 1. — C. 15 — 23.
  • Цалкин В. И., Древнейшие домашние животные Восточной Европы. — МИА, 1970. — N 161. (рос.)
  • Черных Е. Н., Металлургические провинции и периодизация эпохи раннего металла на территории СССР. — СА, 1978. — N 4. — C. 53 — 82. (рос.)
  • Черныш Е. К., Энеолит Правобережной Украины и Молдавии. — Энеолит СССР. — М. 1982. — С. 171—175, табл. 8 — 10. (рос.)
  • Шапошникова О. Г., Эпоха раннего металла в степной полосе Украины. — В кн. : Древнейшие скотоводы степей Юга Украины. — К. 1987.
  • Янушевич З. В., Культурные растения Юго-Запада СССР по палеоботаническим данным. — Кишинев, 1976. (рос.)
  • Parzinger H., Studien zur Chronologie und Kulturgeschichte der Jungstein, Kupfer- und Frühbronzezeit zwischen Karpaten und Mittlerem Taurus. — Mainz am Rhein, 1993. — RGF. — B. 52. — T. 1 — 2. (нім.)

Посилання[ред.ред. код]