Синьожупанники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Синьожупанники (значення).
Перша Українська дивізія і Друга Українська дивізія /
Сьомий Синій полк
На службіберезень — квітень 1918
Країни УНР
Належність Армія УНР
Типпіхота
ЧисельністьДві дивізії по 6000 козаків та 300 старшин.
Командування
Визначні
командувачі		Віктор Зелінський Володимир Пухтаєвич
Медіафайли на Вікісховищі

Синьожупанники, сині дивізії (назва від кольору уніформи) — дві українські дивізії, сформовані після Берестейського миру на підставі договору української мирової делегації з Німецькою імперією (заходами Союзу визволення України) з українських полонених із таборів у Німеччині: Раштат, Вецляр, Зальцведель.

Історія

[ред. | ред. код]

Кожна синьожупанна дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Загальна чисельність особового складу сягала 6000 козаків та 300 старшин. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва.

Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. За його власними спогадами, існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго[1].

У ніч на 27 квітня 1918 року німці, напередодні проголошення Гетьманом П.Скоропадського (29. 04. 1918), німці роззброїли та розпустили синьожупанників. Також була роззброїна та розпущена 2 синьожупанна дивізія, сформована у с. Голоби на Волині, ще перед її переїздом до Києва.

Чимало синьожупанників відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшли до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії УНР привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.

Однострій

[ред. | ред. код]
Вояк української дивізії Синьожупанників

Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.

У комплект входили:

  • Синій жупан;
  • Сині шаровари;
  • Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
  • Верхня сорочка;
  • Захисні штани;
  • Захисна гімнастерка;
  • Чоботи;
  • Синій пояс;
  • Шкіряний ремінь;
  • Гвинтівка;
  • Кинджал (не у всіх);
  • 2 простирадла;
  • 2-і натільні сорочки;
  • 2-оє підштанників;
  • 2-і підсумки.

Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-й артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.

Вояки 1-го Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.

Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.

Військовики дивізій

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Німецький документ з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії
    Німецький документ з кутовим штампом та печаткою 1-ї Української дивізії
  • Навчання прийомам бою з багнетом
    Навчання прийомам бою з багнетом
  • Офіцери
    Офіцери
  • На шикуванні
    На шикуванні
  • Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року.
    Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року.
  • Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918.
    Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918.
  • Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року.
    Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року.
  • Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року.
    Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

На честь цього військового підрозділу назване селище Синьожупанники Шаргородського району Вінницької області.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Жуковський Олександр. Вспомини часів епохи Великої Східньої Революції початка 1917–19 рр. (Із окопів до Тюрми). Записка книжечка. 1919 рік. Упорядник: Павло Гай-Нижник. — Київ, 2014 (16-18 с.)
  2. ↑ а б в г д е ж и Віктор Зелінський. Синьожупанники. — 1938. — С. 76
  3. ↑ Тинченко Ярослав Юрьевич. «Петлюриада» военного доктора
  4. ↑ Миронович М. Спільна військова юнацька школа (короткий історичний начерк) // Літопис червоної калини. — 1936. — № 2. — С. 3-5[недоступне посилання]

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синьожупанники&oldid=42132517