Очікує на перевірку

Сирський Олександр Станіславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Станіславович Сирський
 Генерал
Генерал Сирський (2022).
Загальна інформація
Народження26 липня 1965(1965-07-26) (59 років)
Новинки, Владимирська область, РРФСР, СРСР
Громадянство Україна
Національністьросіянин
Alma MaterМосковське вище військове командне училище,
Національна академія оборони України
ПсевдоБарс
Військова служба
Роки служби1986 — т. ч.
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
ФормуванняГШ ЗСУ
Війни / битвиВійна на сході України
 • Бої за Дебальцеве
Російське вторгнення в Україну
 • Битва за Київ
 • Харківський контрнаступ
 • Битва за Бахмут
 • Бої за Соледар
 • Бої за Авдіївку
 • Курська операція
Командування
2024—т.ч. ЗС України, головнокомандувач
2022—2024 ОСУВ «Хортиця», командувач
2019—2024 СВ ЗС України, командувач
2019 ООШ ЗС України, командувач ООС
2017—2018 АТО, командувач
2016 ООШ ЗС України, начальник
2014—2016 АТО, начальник штабу
2002—2005 72 ОМБр, командир
2000—2002 72 МД, начальник штабу
1995 19 пНГУ, командир
1993—1995 17 пНГУ, командир батальйону
Нагороди та відзнаки
Герой України
Хрест бойових заслуг
Хрест бойових заслуг
Орден Богдана Хмельницького I ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького II ступеня (Україна) Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «За військову доблесть» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За військову доблесть» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» I ст. (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «Слава і честь»
Нагрудний знак «Слава і честь»
Нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині»
Нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині»
Нагрудний знак «За заслуги перед Збройними Силами України»
Нагрудний знак «За заслуги перед Збройними Силами України»
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» I ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» I ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
Нагрудний знак «За досягнення у військовій службі» II ступеня
CMNS: Сирський Олександр Станіславович у Вікісховищі

Олекса́ндр Станісла́вович Си́рський (нар. 26 липня 1965, Новинки, Кіржацький район, Владимирська область, РРФСР, СРСР) — український військовий діяч, генерал, кандидат військових наук, головнокомандувач Збройних сил України (з 2024). Найбільш відомий за виведення українських військ з оточення у ході боїв за Дебальцеве (2015—2016) та командування під час битви за Київ (2022), Слобожанського контрнаступу (2022), битви за Бахмут (2022—2023), Курської операції (2024).

Командувач ООС (2019); командувач Сухопутних військ Збройних сил України (2019—2024); командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця» (2022—2024). Герой України (2022).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Кіржацького району Владимирської області (РРФСР)[1]. В 1970-х батька Сирського, професійного військового, перевели служити в УРСР і разом зі всією сім'єю переїхав й Олександр[2]. Закінчив із золотою медаллю школу в Харкові[2][3].

1982 року за квотою для відмінників УРСР вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища (МВОКУ), закінчив його 1986 у званні лейтенанта[3]. Розпочав службу з посади командира мотострілецького взводу 426-го мотострілецького полку 25-ї гвардійської мотострілецької дивізії (м. Лубни Полтавської області)[4].

Військова служба

[ред. | ред. код]

У 1993—1995 роках — командир мотострілецького батальйону 17-го полку 6-ї дивізії Національної гвардії України. Згодом командир 19-го полку цієї ж дивізії (базувалися на території Чугуївської міськради Харківської області)[4].

1996 року вступив до Академії ЗСУ (оперативно-тактичний рівень) та закінчив її 1998 року з відзнакою[5].

Після розформування НГУ опинився в ЗСУ. У 2000—2002 роках — начальник штабу, перший заступник командира 72-ї механізованої дивізії 8-го армійського корпусу[4]. 2002 року призначений командиром 72-ї окремої механізованої бригади, утвореної у тому ж році в результаті скорочення дивізії. Під його командуванням бригада постійно тренувалась і була однією з найкращих на 2005 рік[5]. Отримав звання генерал-майора[6].

У 2006 році після року навчання закінчив Національну академію оборони України (оперативно-стратегічний факультет) із відзнакою[5].

Після навчання очолив управління планування операцій Обʼєднаного оперативного командування ЗСУ (ООК), створеного 2005 року для наближення української армії до стандартів НАТО. За рік служби став начальником штабу — першим заступником командувача. Активно спілкувався з офіцерами НАТО[5].

Після приходу 2010 року до влади Віктора Януковича новопризначені міністр оборони Михайло Єжель та начальник Генштабу Григорій Педченко розформували ООК. Сирського було призначено першим заступником голови управління міжнародного співробітництва в Генштабі. 2012 року його переведено до Головного командного центру Генштабу, який, однак, займався не плануванням операцій, а паперовою роботою та випуском аналітичного бюлетеня[5]. Бувши першим заступником начальника Головного командного центру ЗСУ, був долучений до тогочасних процесів співпраці з НАТО. У листопаді 2013 року Сирський від імені Міністерства оборони у Штаб-квартирі НАТО обговорював зміни в українській армії відповідно до стандартів НАТО[6].

Війна на сході України

[ред. | ред. код]

З початком бойових дій на Сході України став заступником командувача Сергія Попка[7]. За кілька місяців він став начальником штабу Антитерористичної операції на Сході України (АТО), першим заступником командувача[5].

Зокрема, був одним з головних командирів сил АТО під час боїв за Дебальцеве взимку 2015 року, разом з начальником Генштабу ЗСУ Віктором Муженком виїжджали до самого міста. Хоча й не відповідав за оборонну операцію, він був причетний до керування боями у Вуглегірську, селі Рідкодуб та невдалої спроби відбити Логвинове[8]. Під його управлінням здійснювалися підриви можливих шляхів переходу через річку Карапульку. За словами Сирського, командувач сектора «C» полковник Віктор Таран припустився критичних помилок, не організувавши оборону Вуглегірська та не врахувавши можливі дії ворога[5], також він не дав провести всі підриви, через що переправи були захоплені супротивником[6].

Сирський координував вихід українських сил із Дебальцевого[6]. План виходу українського війська з Дебальцевого розробили Віктор Муженко і командир 128 ОГШБр Сергій Шаптала. Сирський забезпечував вихід з околиць Дебальцевого силами тактичної групи «Барс»[6], що прикривала фланги та підтримувала вогнем арʼєргарди, утримуючи панівні висоти до виходу сил з оточення. Там Сирський отримав і прізвисько «Барс», однойменне з підрозілом[5]. За бої на Дебальцевському плацдармі Олександр Сирський нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня й згодом отримав звання генерал-лейтенанта[джерело?].

2016 року він повернувся до Києва та очолив Об'єднаний оперативний штаб ЗСУ, який координував оперативні дії українських силових структур на сході України. 2017 року став командувачем АТО, яку згодом було переформатовано в Операцію об'єднаних сил (ООС). На посаді він активно займався навчаннями та особисто відвідував передову, що було нетиповим для командувачів АТО/ООС[5].

6 травня 2019 року призначений начальником Об'єднаного оперативного штабу ЗС України[9][10], на цій посаді його замінив Володимир Кравченко[11].

5 серпня 2019 року призначений командувачем Сухопутних військ ЗСУ[12].

23 серпня 2020 року отримав звання генерал-полковника[13].

У липні 2021 року президент Володимир Зеленський звільнив міністра оборони Андрія Тарана і головнокомандувача Руслана Хомчака. Посаду Головнокомандувача ЗСУ запропонували Сирському, але той відмовився, пояснюючи це хорошими стосунками з Хомчаком. На цю посаду було призначено Валерія Залужного[5].

Російське вторгнення в Україну

[ред. | ред. код]
Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022) та Битва за Київ (2022)
Сирський (ліворуч) з Валерієм Залужним під час битви за Київ (2022).

Ще восени 2021 року, коли з'явилась інформація про можливий повномасштабний наступ російських військ, головнокомандувач Валерій Залужний створив угруповання для захисту Києва та призначив Сирського його керівником. У грудні 2021 він проінспектував 72 ОМБр, а на початку лютого 2022 бригаду підпорядкували напряму Сирському. 21 лютого бригада отримала наказ висуватись на оборону Києва, однак, основним вектором удару очікували Чернігівщину, тому основна частина її сил перебувала на лівому березі Дніпра. Він також наказав перекинути артилерію ближче до Києва, а авіацію відвести на запасні аеродроми для виведення з-під російських ударів[5].

З початком російського вторгнення в Україну — командувач оборони Києва[14]. Навколо Києва звів два кільця оборони та призначив командувачів секторів оборони з повноваженнями прийняття тактичних рішень. У лютому-березні 2022 року, аби перешкодити просуванню окупаційних військ до Києва, за рішенням Сирського зруйновано мостові переходи в Київській області. Так, 26 лютого 2022 року підірвано дамбу на річці Ірпінь у Козаровичах, що призвело до затоплення позицій російської армії, також висаджено в повітря ворожий понтонний міст. Внаслідок цих дій стрімкий російський наступ на Київ провалився. За успішну оборону столиці та звільнення Півночі України 18 березня 2022 нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня, а 5 квітня 2022 року отримав найвищу державну відзнаку Героя України[15].

Докладніше: Слобожанський контрнаступ Збройних сил України (2022)

Влітку 2022 року був одним із командувачів контрнаступом ЗСУ на Харківщині, в результаті якого окупаційні сили спочатку були відкинуті від Харкова на відносно безпечну відстань, що перевищує дальність артилерійського вогню, затим Сили оборони рушили далі на Балаклію – Ізюм – Святогірськ – Лиман – Кремінну.

Докладніше: Битва за Бахмут

У 2022—2024 рр. — командувач ОСУВ «Хортиця».[16] Восени 2022 – навесні 2023 керував обороною Соледару та Бахмута.

Головнокомандувач Збройних сил України

[ред. | ред. код]
Сирський з Володимиром Зеленським в штаб-квартирі Сил оборони (Куп'янськ, 30 листопада 2023).

8 лютого 2024 року Олександр Сирський призначений Головнокомандувачем Збройних Сил України.[17]

Докладніше: Список вищих генералів та офіцерів ЗСУ, звільнених з посад та призначених в лютому 2024 року

Військові звання

[ред. | ред. код]

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (5 квітня 2022) — за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України[22]
  • Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі[23]
  • Орден Богдана Хмельницького I ст. (11 грудня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[24]
  • Орден Богдана Хмельницького II ст. (18 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[25]
  • Орден Богдана Хмельницького III ст. (14 березня 2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[26]
  • У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових від НВ[27].
  • Почесний громадянин Києва (вересень 2024)[28]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Батьки мешкають у місті Владимир (Російська Федерація). Там само живе й рідний брат — Олег Сирський, громадянин РФ[2], працює охоронцем у місцевому супермаркеті[29]. До проголошення незалежності України їздив до родичів, але після 1991 року припинив, зробивши єдиний виняток 2000 року, відвідавши похорон бабусі[30].

З першою дружиною Аллою познайомився під час служби на Харківщині. Шлюб тривав до 2009 року, в ньому народився син Антон[30]. Після розлучення Алла з новим чоловіком, сином Антоном і сином від попереднього шлюбу Ігорем емігрувала до Австралії[31].

Друга дружина — Тамара Іванівна Харченко, працювала головною інспекторкою в Державній митній службі. 2018 року в них народився син Олександр[6][5].

Оцінки діяльності

[ред. | ред. код]

Особистість Олександра Сирського як нового головнокомандувача викликала занепокоєння серед медіа та українських військових. З одного боку, його хвалять за ретельне планування та дисципліну,[32] на його рахунку успішна оборона Київщини, контрнаступ на північ від Харкова та Слобожанська наступальна операція, а з іншого — виснажлива й неоднозначна битва за Бахмут, яка завдала українському війську значних втрат. Бої за Бахмут, Кліщіївку, Соледар і Курдюмівку породили уявлення про Сирського як про командира, що не рахується з втратами.[33][34]

До битви за Бахмут західні медіа називали його досвідченим і шанованим командиром,[34] але на момент призначення вони були менш компліментарні, наприклад, Politico заявило про суперечну репутацію офіцера й назвало Сирського «м'ясником» та «генералом 200».[32]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Сирський Олександр Станіславович - Почесні імена України - еліта держави (Українська) .
  2. ↑ а б в «Математик війни». Хто такий новий головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський // BBC News Україна. — 2024. — 9 лютого.
  3. ↑ а б Олександр Сирський погодився стати головкомом з третього разу — в темні часи. Як росіянин за народженням став українцем за покликанням — великий профайл. Частина перша. babel.ua (укр.). 4 червня 2024. Архів оригіналу за 4 червня 2024. Процитовано 4 червня 2024.
  4. ↑ а б в Енциклопедія сучасної України. Сирський Олександр Станіславович (Українська) .
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Олександр Сирський погодився стати головкомом з третього разу — в темні часи. Як росіянин за народженням став українцем за покликанням — великий профайл. Частина перша. babel.ua (укр.). 4 червня 2024. Архів оригіналу за 4 червня 2024. Процитовано 4 червня 2024.
  6. ↑ а б в г д е 10 фактів із життя Олександра Сирського. Хто такий новий командувач ООС. https://espreso.tv/. Еспресо TV. 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  7. ↑ Порошенко призначив Олександра Сирського новим командувачем ООС: що про нього відомо. https://24tv.ua/. 24 канал. 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  8. ↑ В'ячеслав Шрамович (6 травня 2019). Новий командир на Донбасі: що відомо про генерала Сирського. https://www.bbc.com/. BBC. Процитовано 6 травня 2019.
  9. ↑ Указ Президента України №-194/2019 від 6.5.2019
  10. ↑ Порошенко призначив новим командувачем ООС Олександра Сирського. https://www.radiosvoboda.org/. Радіо «Свобода». 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  11. ↑ Президент Зеленський змінив командувача ООС, замість Сирського ним став Кравченко. 24 Канал. Процитовано 5 серпня 2019.
  12. ↑ Указ Президента України від 5 серпня 2019 року № 578/2019 «Про призначення О.Сирського командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України»
  13. ↑ а б Указ Президента України від 23 серпня 2020 року № 346/2020 «Про присвоєння військових звань»
  14. ↑ Командувач оборони Києва генерал Сирський оглянув війська (Українська) . 17.03.2022.
  15. ↑ Who is Oleksandr Syrsky, the head of Ukraine’s ground forces? (англ.). The Economist. 8 червня 2023. Процитовано 4 лютого 2024.
  16. ↑ Хочу, щоб зараз у наших людей була передбачуваність і відчуття, що Україна рухається до своїх цілей – звернення Президента Володимира Зеленського. 19 лютого 2023.
  17. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №60/2024 Про призначення О.Сирського Головнокомандувачем Збройних Сил України (укр.). 8 лютого 2024.
  18. ↑ Указ Президента України від 20 серпня 2009 року № 645/2009 «Про присвоєння військових звань»
  19. ↑ Указ Президента України від 5 грудня 2016 року № 541/2016 «Про присвоєння військових звань»
  20. ↑ Новий керівник ООС Олександр Сирський: що про нього відомо. https://prm.ua/. Прямий. 6 травня 2019. Процитовано 6 травня 2019.
  21. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №580/2024. Президент України. Процитовано 23 серпня 2024 року.
  22. ↑ Указ Президента України від 5 квітня 2022 року № 213/2022 «Про присвоєння О.Сирському звання Герой України»
  23. ↑ Указ Президента України від 27 липня 2022 року № 533/2022 «Про нагородження відзнакою Президента України “Хрест бойових заслуг”»
  24. ↑ Указ Президента України від 11 грудня 2022 року № 861/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  25. ↑ Указ Президента України від 18 березня 2022 року № 145/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
  26. ↑ Указ Президента України від 14 березня 2015 року № 144/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  27. ↑ Генерали перемоги. НВ називає 25 найвпливовіших українських військових] : [арх. 14.10.2022] // НВ. — 2022. — 14 жовтня.
  28. ↑ Сирський став почесним громадянином Києва. РБК-Украина (укр.). Процитовано 22 вересня 2024.
  29. ↑ “Два світи”: ЗМІ показали будинок родини Сирського в Росії
  30. ↑ а б Олександр Сирський погодився стати головкомом з третього разу — в темні часи. Як росіянин за народженням став українцем за покликанням — великий профайл. Частина перша. babel.ua (укр.). 4 червня 2024. Архів оригіналу за 4 червня 2024. Процитовано 4 червня 2024.
  31. ↑ Центр протидії дезінформації розповів подробиці про так званого "сина Сирського"
  32. ↑ а б "Залужний пішов, "м’ясник" прийшов"? За що західні ЗМІ хвалять і критикують Сирського. BBC News Україна (укр.). 9 лютого 2024. Архів оригіналу за 14 лютого 2024. Процитовано 1 березня 2024.
  33. ↑ Армія без Залужного. Хто такий генерал Сирський, якого Зеленський призначив головнокомандувачем. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 лютого 2024. Процитовано 1 березня 2024.
  34. ↑ а б Сирський - новий головнокомандувач ЗСУ. Що про нього відомо. BBC News Україна (укр.). 8 лютого 2024. Архів оригіналу за 19 лютого 2024. Процитовано 1 березня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]
Військові посади
Попередник:
Валерій Залужний 		Головнокомандувач Збройних сил України
із 8 лютого 2024 		Повноважний
Військові посади
Попередник:
Сергій Попко 		Командувач Сухопутних військ України
5 серпня 2019 — 8 лютого 2024 		Наступник:
Олександр Павлюк
Військові посади
Попередник:
Сергій Наєв 		Командувач
Об’єднаного оперативного штабу ЗСУ
6 травня 2019 — 5 серпня 2019 		Наступник:
Володимир Кравченко
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сирський_Олександр_Станіславович&oldid=43887719