Сігрід Унсет
| Сігрід Унсет | ||||
|---|---|---|---|---|
| Sigrid Undset | ||||
 | ||||
| Народилася |
20 травня 1882 Калундборг, Данія | |||
| Померла |
10 червня 1949 (67 років) Ліллегаммер, Норвегія | |||
| Громадянство |
 Норвегія | |||
| Діяльність | прозаїк | |||
| Сфера роботи | агіографія | |||
| Alma mater | Fru Ragna Nielsens skoled[1] | |||
| Мова творів | норвезька | |||
| Роки активності | 1907 — 1949 | |||
| Жанр | історичний роман | |||
| Magnum opus | Kristin Lavransdatterd, Jennyd і The Master of Hestvikend | |||
| Членство | Королівське норвезьке товариство наук та літературиd і Американське географічне товариство | |||
| Конфесія | католицтво | |||
| Батько | Ingvald Undsetd | |||
| Мати | Charlotte Undsetd | |||
| У шлюбі з | Anders Castus Svarstadd[2] | |||
| Премії |
 Нобелівська премія з літератури (1928) | |||
|
| ||||
 Сігрід Унсет у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Сігрід Унсет (норв. Sigrid Undset; 20 травня 1882, Калундборг, Данія — 10 червня 1949, Ліллегаммер, Норвегія) — норвезька письменниця, лауреат Нобелівської премії 1928 року за «провідний для неї могутній опис життя Півночі в Середні віки».
Біографія[ред. | ред. код]
Сігрід народилася в данському місті Калундборзі, її мати була данкою, а батько — норвежцем, знаменитим археологом. Він помер, коли Сігрід було лише 11 років. Вона змушена була залишити школу і влаштуватися на роботу в Осло, в комерційну «компанію електрики». Немилій роботі дівчина змушена була віддати цілих десять років своєї юності, аж до того моменту, коли вона опублікувала свої перші книги: «Фру Марта Еулі» (1907 рік) і через рік — «Щасливий вік»[5]. Унсет вирішує повністю посвятити себе літературі. Земна любов, життя жінки, сім'я — ось перші теми, які згодом проходитимуть через всю її творчість[6].
Під час однієї з поїздок до Риму Сігрід познайомилася з художником Андрієм Сварстадом, за якого вийшла заміж в 1912 році. Але з ним вона прожила недовго: в 1919-му вона залишила чоловіка, будучи вже матір'ю трьох дітей.
У 1912 році з-під пера Унсет виходить збірка «Знедолені», а в період з 20-го по 22-й рік вона досягає вершини своєї творчості — пише трилогію «Крістін, дочка Лавранса» («Вінець», «Хазяйка», «Хрест»)[7]. Від древніх нордичних саг — до сучасності, з незмінною ідеєю глибокого і вимогливого внутрішнього життя, захисту жіночого характеру і релігійного сприйняття життя.
В період, коли Унсет додає своїм найбільшим творам риси геніальних духовних творів, свою релігійність вона переносить на сторінки книг, перетворюючи її в істину про освячення душі, підкореної Богом. Хоча вона і надихається жанром саги — адже вона «виросла» на сагах північного Середньовіччя, — як по структурі, так і по стилю і змісту, її твори пронизані невичерпним символічним диханням, словами, що відображають всю багатоскладовість сенсу життя людини у вічності.
Епічний ритм і блиск життя; вікінги і легенди, науково-історичні дослідження і язичницькі традиції скандинавських народів: ось рівні і перспективи, які зустрілися в ній і в її культурі з християнським вченням, розкривши живу і діяльну силу духа, але також і якнайглибшу громадянську і соціальну свідомість. Це було не розривом, але сповненням.
У 1928 році Сігрід Унсет отримала Нобелівську літературну премію[5]. Мотивування нагороди закінчується такими словами: «Сігрід Унсет отримує її в самому розквіті свого генія: винагорода вручається поетові, творчість якого може мати своє коріння лише в воістину великому і надзвичайно зібраному дусі». Нобелівську премію авторка витратила на письменницькі стипендії, а решту грошей і золоту медаль передала Фінляндії під час Зимової війни 1939 року[5].
Аж до початку Другої світової війни життя Унсет було насиченим, але безтурботним. Вона писала історичні романи, романи про сучасність, публікувала збірки есе, автобіографію і мемуари.
Війна приводить її в замішання. Коли у квітні 1940-го Норвегія — ще з 30-х рр. ярий противник Гітлера — була окупована німцями, Сігрід Унсет була змушена жити у вигнанні — спочатку у Швеції, потім в Америці. На війні вона втратила сина, а від хвороби померла дочка. Після повернення до Норвегії в 1945 році Сігрід Унсет прожила ще чотири роки, не написавши жодного слова.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.
- Біографія на сайті Нобелівського комітету (англ.)
Див. також[ред. | ред. код]
- 9919 Унсет — астероїд, названий на честь письменниці[8].
Примітки[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сігрід Унсет |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сігрід Унсет |
- ↑ https://nbl.snl.no/Sigrid_Undset
- ↑ Norsk biografisk leksikon — Kunnskapsforlaget. — ISSN 2464-1502
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ BeWeB
- ↑ а б в Ніч на Венері, 2020, с. 195.
- ↑ http://www.christusimperat.org/uk/node/19234 Milites Christi Imperatoris
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 196.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Унсет Сігрід // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 648. — ISBN 966-692-744-6.
- Унсет // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| |||||||||||||||||