Орхан Памук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Орхан Ферит Памук
тур. Orhan Ferit Pamuk
Орхан Памук
Орхан Памук
Народження 7 червня 1952(1952-06-07) (66 років)
  Стамбул
Національність Турок
Громадянство Туреччина Туреччина
Alma mater Стамбульський університет
Мова творів турецька
Рід діяльності прозаїк
Роки активності: 1974 — дотепер
Напрямок постмодерна література
Magnum opus: The White Castle[d], The Black Book[d], The New Life[d], My Name Is Red[d], Сніг, Istanbul: Memories and the City[d] і The Museum of Innocence[d]
Член
  • Американська академія мистецтв і наук
  • Американська академія мистецтв та літератури
  • Нагороди та премії
    Орден Почесного легіону
    Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (2006)
    Премія миру німецьких книгарів
    Сайт: www.orhanpamuk.net

    Орхан Ферит Памук у Вікісховищі?
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Орха́н Фери́т Паму́к (тур. Orhan Ferit Pamuk; нар. 7 червня 1952(19520607), Стамбул) — турецький письменник, прозаїк, володар найвищих світових премій, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Памук народився 7 червня 1952 року в Стамбулі в заможній сім'ї, яка прибула в Туреччину з Кавказу, а прізвище (турецькою «памук»- бавовна) отримала за незвично білу шкіру. В заможній родині Памуків чоловіки належали до технічної інтелігенції: батько Орхана був першим виконавчим директором турецького відділення IBM, дід — інженером — залізничником.

    « Моя сім'я завжди була орієнтована на Захід. Це була типова республіканська сім'я з типовими світськими цінностями: лібералізм, секуляризм, інтерес до чужих культур. Тому і мене виховивали з «західним» ухилом. І як «прозахідний» турок я всіляко вітаю турецьку «світськість»[2]. »

    Орхан з юних років цікавився західною літературою, мистецтвом живописом і мріяв стати художником. Навчався у американському коледжі Robert College, що знаходився у Стамбулі. Після закінчення коледжу вступив до технічного університету Стамбула, вивчав архітектуру (батьки хотіли, щоб він став інженером-будівельником). Через три роки кидає університет, щоб стати професійним письменником.

    У 1977 Памук закінчив факультет журналістики Стамбульського університету. У 19851988 роках жив у США, працював в Колумбійському університеті (Нью-Йорк), але потім повернувся до Туреччини. Із 1982 по 2001 був одружений на Aylin Turegen, має доньку Rüya 1991 року народження (її ім'я в перекладі з турецької — Мрія). Дружина Памука (її батьки вихідці із Криму) захищала дисертацію в Колумбійському університеті (Нью-Йорк); цей університет виділив стипендію і для Орхана Памука[3].

    12 жовтня 2006 Орхану Памуку було присуджено Нобелівську премію з літератури з формулюванням: автору, «який у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетіння культур»[4].

    Того ж року, після висунутих проти нього кримінальних звинувачень за досить відверті висловлювлювання щодо геноциду вірмен і курдів Памук повертається до США, де знову на посаді позаштатного професора Колумбійського університету, викладає порівняльну літературу. Деякий час Орхам Памук разом з індійською письменницею Кіран Десаї (анг. Kiran Desai) жив у Гоа. За словами самого письменника, Десаї з'явилася в його житті, коли він працював над своїм романом «Музей невинності». Доречи, вона брала активну участь в роботі над англійським перекладом роману[5].

    З 2010 року цивільна дружина Орхана Памука — Асла Акяваш.

    Нагороди, титули, премії Орхана Памука[ред. | ред. код]

    У 2005 році Памук був нагороджений премією Річарда Гука, яка присуджується з 1978 року кожні три роки особам, які «самостійно думають і сміливо вступають в дію».

    На Франкфуртському книжковому ярмарку в 2005 році Орхан Памук отримав Премію миру Німецької книготоргівлі, якою відзначені і його літературні досягнення і суспільна діяльність.

    12 жовтня 2006 року Нобелівський комітет оприлюднив інформацію про присудження Нобелівської премії Орхану Памуку. Вручення премії та чеку на суму мільйон чотириста тисяч американських доларів, відбулось 10 грудня 2006 року (в день народження Альфреда Нобеля). Турецький письменник отримав Нобелівську премію з літератури, і став другою наймолодшою людиною, яка отримала нагороду за всю історію. У 2006 році журнал TIME включив Орхана Памука до списку 100 найвпливовіших людей світу.

    26 жовтня 2012 року, Памук нагороджений Sonning prize, найбільшою премією в галузі культури в Данії, яка вручається за внесок у європейську культуру. Письменник отримав грошову винагороду у розмірі мільйона данських крон (134 тисячі євро).

    29 жовтня 2012 року, турецький письменник став офіцером ордену Почесного легіону. Нагороду він отримав із рук міністра культури Франції[6].

    У 2014 році О. Памук отримав європейську премію, яка «визнає винятковий внесок у зв'язок з культурною спадщиною та європейськими ідеалами». У 2016 році письменник отримав літературну премію ЯСНА ПОЛЯНА (з музею та маєтку Льва Толстого) за категорією «Зарубіжна література» за роман «Мої дивні думки».

    Творчість[ред. | ред. код]

    Орхан Памук, володар найвищих світових премій, протягом років залишається авангардним письменником, а його проза відрізняється свободою стиля. Твори турецького письменника вийшли мільйонними тиражами в усьому світі, та перекладені на 63 мови (включаючи малайську, грузинську, чеську, данську, японську, каталонську), його п'ять книг входять до переліку ста бестселерів у США.[7].

    Основні теми у творчості автора — співіснування Сходу і Заходу, конфлікт в сучасній Туреччині між ісламом і християнством, між минулим і майбутнім; проблеми пошуку самоідентифікації цілого народу і особистості.

    Майже, у всіх його книгах основні події відбуваються у Стамбулі. У всій творчості автора простежуються зв'язки з давниною (чи це сім'я, чи місто, чи країна).

    Сімейний роман — сага «Джевдет-бей та його сини»(1982 р.) — перший великий твір Орхана Памука, був надрукований через 7 років після написання. Ця сімейна сага у стилі Томаса Манна, з рисою історико- філософського мислення, стала кроком до світової слави автора[8]. Романи «Тихій дім»(1984 р.) та «Біла фортеця» (1985 р.), для турецького письменника, стали виходом його творчості на європейські простори. «New York Times» тоді писала: «Нова зірка зійшла на сході — турецький письменник Орхан Памук»[9].

    Найвідоміший роман Памука «Чорна книга» був опублікований у 1990 році і одразу став бестселером (перекладений 10 мовами світу). Більша частина роману була написана далеко від дому, за океаном (у Нью-Йорку) і це додало чіткості опису Стамбула, який завдяки цьому постав зі сторінок книги як повноцінний герой твору зі своїм обличчям, своєю історією і таємницею[10].

    Книга «Нове життя», у Туреччині була видана в 1994 році, і стала однією з найбільш популярних книг у Турецькій літературі.

    Роман Памука «Моє ім'я- червоний» (1998 р.) — про минуле й теперешнє, Захід і Схід, секуляризм та ісламізм.

    «Інші кольори» — збірник статей про культуруу та літературу, написані автором для різних Турецьких та закордоних періодичних видань.

    «Сніг» (2002 р.), як зізнається Памук, його єдиний політичний роман. «Відштовхнувшись» від роману А. Камю «Чума», автор також пише про місто, відрізане від світу величезним снігопадом, історію насильства і напруженості між політичними ісламістами, солдатами та курдськими націоналістами. За сюжетом, поет залишає Німеччину, щоб розслідувати серію самогубств, які охопили місто: молоді дівчата покінчили з життям, коли їх змушували зняти мусульманські хустки.

    У книзі «Стамбул: спогади та місто» особисті спогади про дитинство та юність самого автора, переплітаються з думками над турецьким, візантійським та римським минулим міста. Книга ілюстрована фотографіями із власного альбому Орхана, та картинами західних художників.

    У 2008 році вийшов роман Орхана Памука «Музей невинності», про захоплення чоловіка молодою жінкою та його спробу побудувати музей, що вміщує об'єкти, пов'язані з його коханням. 28 квітня 2012 році у Стамбулі Памук відкрив Музей невинності. У тому ж році був виданий каталог музею «Невинність об'єктів».

    Роман Орхана Памука «Рудоволоса жінка» (2016) — історія землероба та його учня, що шукає воду на безплідній землі. У романі зображенні ідеї про батьків і синів, авторитаризм та індивідуальність, державу та свободу, читання та бачення. Це реалістичний текст, що розслідує вбивство, яке відбулося тридцять років тому поблизу Стамбула, і вигадане дослідження літературних основ цивілізацій, порівнюючи два основні міфи про Захід та Схід. Протягом всього часу проходить демонічний голос однойменної рудоволосої жінки.

    Твори Орхана Памука відзначені преміями[ред. | ред. код]

    Перший роман «Пан Джевдет і його сини»(1982 р.) отримав премію провідної турецької газети «Міллієт», та відзначений літературним призом Орхана Кемаля.

    Роман «Біла фортеця» (1985 р.) — перший роман, опублікований за межами Туреччини, зробив Памука відомим у всьому світі. За цей твір британська газета «The Independent» в 1990 році нагородила його премією.

    Роман «Мене називають Червоним»(1988 р.), перекладений 24 мовами, в 2001 р. отримав премію у Франції як найкращий іноземний роман, а у 2003 році, переклад книги англійською мовою, був відзначений Дублінською літературною премією — The IMPAC Dublin Literary Awards.

    Роман «Сніг» (2002 р.), який перекладений 40 мовами світу, New YourK Times Book Reviev назвав кращою книгою 2004 року. Компетентне журі на книжковому ярмарку в Парижі в 2006 році присудило роману «Сніг» премію «Кращий роман Середземномор'я».

    У 1999 р. британською газетою Observer Орхан Памук був зачислений у список «21 найкращий письменник ХХІ ст.».

    Французький переклад роману «Чорна книга» отримав приз — Кубок Франції.

    Бібліографія[ред. | ред. код]

    • Темрява та світло / тур. Karanlık ve Işık (1974) (також під назвою Джевдет-бей та його сини / тур. Cevdet Bey ve Oğulları, 1982)
    • Дім тиші / тур. Sessiz Ev (1983)
    • Біла фортеця / тур. Beyaz Kale (1985)
    • Чорна книга / тур. Kara Kitap (1990)
    • Таємне обличчя / тур. Gizli Yüz (1992)
    • Нове життя / тур. Yeni Hayat (1994)
    • Мене звати Червоний / тур. Benim adım Kırmızı (1998, укр. переклад 2007)
    • Інші кольори / тур. Öteki Renkler (1999)
    • Сніг / тур. Kar (2002, укр. переклад 2006)
    • Стамбул. Місто спогадів / тур. İstanbul: Hatıralar ve Şehir (2003)
    • Музей невинності / тур. Masumiyyet müzesi (2008, укр. переклад 2009)[11]
    • Мої дивні думки / тур. Kafamdi Bir Tuhaflık (2014)
    • Рудоволоса жінка/ тур. Kırmızı Saçlı Kadın (2016)

    Українські переклади[ред. | ред. код]

    • «Сніг» (Харків: «Фоліо», 2006)
    • «Мене називають Червоний» (Харків: «Фоліо», 2007)
    • «Музей невинності» (Харків: «Фоліо», 2009)
    • «Біла фортеця» (Харків: «Фоліо», 2011)
    • Чорна книга: роман / Орхан Памук ; [пер. з турец. О. Б. Кульчинського]. — Х. : Фоліо, 2012. — 668, [1] с. : портр. ; 18 см. — Переклад вид.: Karа Kitap / Pamuk O. (Istanbul: Iletişim, 1994). — У підзаг.: Лауреат Нобелів. премії з л-ри 2006 р. — 2 500 пр. — ISBN 978-966-03-5920-8
    • Стамбул: спогади та місто: [роман] / Орхан Памук ; [пер. з англ. Ю. В. Григоренко]. — Х. : Фоліо, 2011. — 509 с. : іл., портр. ; 18 см. — Назва ориг.: Istanbul: memories and the city / Pamuk Orhan. — У підзаг.: Лауреат Нобелів. премії з л-ри 2006 р. — Покажч.: с. 483—508. — 2 500 пр. — ISBN 978-966-03-5738-9

    Публіцистика[ред. | ред. код]

    • Фрагменти ландшафту: життя, вулиця, література / тур. Manzaradan Parçalar: Hayat, Sokaklar, Edebiyat (2010)-збірка статей
    • Наївний і сентиментальний романіст/ тур. Saf ve Düşünceli Romancı

    (2011)

    Екранізації[ред. | ред. код]

    За сценарієм Орхана Памука зняті фільми:

    • Мої дивні думки /тур. Kafamdi Bir Tuhaflık- 1991 рік. Сценарій фільму був написаний Памуком на основі тристорінкової історії у "Чорній книзі ".
    • тур. Mandarin — 2008 рік
    • серіал /тур. Kuzey Güney — 2011 рік


    Література[ред. | ред. код]

    1. Матіяш Б. Орхан Памук: червоно-чорні кольори турецької літератури// Книжковий клуб плюс.-2005.-№ 2.
    2. Памук Орхан«Я дуже скромна людина». Бесіда з письменником К.Ботанової та А.Бондаря// Всесвіт.-2005.-№ 3-4.
    3. Циховська Е. «Музей невинності» Орхана Памука як історія кожного // Актуальні проблеми слов'янської філології. Лінгвістика і літературознавство: зб. наук. праць. — Бердянськ: БДПУ, 2010. — Вип.XХІІІ. — Ч.ІІІ. — С. 72-77.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
    2. Шульпяков Г.В. В моем Стамбуле всегда идет снег. Беседа с О. Памуком // Иностранная литература. — Вип. №3 2004. — С. 103.
    3. Бульвінська О.І. Орхан Памук: Зіткнення цивілізацій чи міст між Сходом і Заходом // Зарубіжна література в школах України. — Вип. №12 2006. — С. 23.
    4. The Nobel Prize in Literature 2006. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2012-06-24. (англ.)
    5. Orhan Pamuk: Can Dündar tutuklanırken oturup romanını yazamıyorsun. radikal.com.tr. (тур.)
    6. Турецкий писатель Орхан Памук стал офицером ордена Почетного легиона. podrobnosti.ua. Процитовано 25 квітня 2018 року. (рос.)
    7. За матеріалами ЗМІ. Нобелівський лауреат 2006 – Орхан Памук // Зарубіжна література. — Вип. №41(489) 2006. — С. 2.
    8. Редакція. Орхан Памук // Зарубіжна література. — Вип. 14 квтня (№ 51) 2007. — С. 23.
    9. Шкляр Л.Є., Шпиталь А.Г. Під знаком Нобелівської премії з літератури 1901 – 2006. — Київ : Грамота, 2006. — С. 500.
    10. Шульпяков Г. Интервью с Орханом Памуком // Новая юность. — Вип. №49(4)2001.-№49(4). — С. 178.
    11. Його ім’я Щасливий. Український тиждень. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-06-24. (укр.)

    Посилання[ред. | ред. код]