Ейвінд Юнсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ейвінд Юнсон
швед. Eyvind Johnson
Eyvind.JPG
Ейвінд Юнсон
Ім'я при народженні Улоф Едвін Вернер Юнсон
Народився 29 липня 1900(1900-07-29)
Буден, Норботтен, Швеція
Помер 25 серпня 1976(1976-08-25) (76 років)
Стокгольм
Поховання Скугсчюркогорден, Стокгольм
Громадянство Швеція Швеція
Національність швед
Діяльність письменник
Мова творів шведська
Роки активності 19201976
Напрямок реалізм
Жанр проза
Magnum opus «Романи про Улофа», «Романи про Крилона», «Прибій», «Дні його величності»
Членство Шведська академія
У шлюбі з Cilla Johnson[d]
Діти Maria Ekman[d]
Нагороди
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1974)

Ейвінд Юнсон у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Хата, в якій народився Юнсон.

Е́йвінд У́лоф Ве́рнер Ю́нсон (швед. Eyvind Olov Verner Johnson) (29 липня 1900, село Свартб'єрнсбюн, лен Норрботтен, Швеція25 серпня 1976, Стокгольм) — шведський письменник. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1974 року «за розповідне мистецтво, що прозріває простір і час і служить свободі».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в селі Свартб'єрнсбюн, неподалік від міста Буден в лені Норрботтен. В сім'ї було шість дітей. Працюючи каменярем, батько захворів на силікоз, і чотирилітньому Ейвінду довелося виховуватися у бездітних дядька та тітки до 14 років. Почавши самостійне життя, юнак з 1915 по 1919 рр. змінив кілька професій. Переїхавши до Стокгольма, влаштувався працювати на заводі Ерікссона. Водночас агітував за соціалізм і писав статті для лівої преси. У 1920 році стався страйк, і Юнсон спробував заробляти на життя красним письменством. Результати були невтішні, але разом з іншими літераторами він заснував часопис «Наша сучасність» («Vår Nutid»), який надруковано у 6 номерах. Потім він став членом Товариства письменників майбутнього, що називали себе «Зелені» («De Gröna»).

З осені 1920 по осінь 1921 разом з двома-трьома друзями він косив сіно й заготовляв ліс на маленькій фермі в Уппланді, де мав вільний час читати та писати.

Восени 1921 року Юнсон поїхав до Берліна, а через кілька місяців — до Парижа. Там писав для шведських газет, був робітником та мийником посуду у великому готелі біля Північного вокзалу в Парижі. Знову перебрався до Берліна, де жив до осені 1923 року, а тоді повернувся до Швеції.

Першу книжку — збірку оповідань «Чотири незнайомці», опубліковано восени 1924 року. Після зимової поїздки на півночі Швеції Юнсон написав другу книжку, яку опублікував восени 1925 року. В цей час він знову перебував у Франції, де прожив наступні 5 років. У 1927 р. Юнсон одружився з Осе Крістофферсен. Їхній син Туре народився у 1928 р. 1930 року сім'я повернулася на батьківщину.

Його перші три романи «Тімани і справедливість» («Timans och rättfärdigheten», 1925), «Місто в пітьмі» («Stad i mörker», 1927) і «Місто у світлі» («Stad i ljus», 1928) багато в чому наслідувальні за стилем та змістом. Відчувається вплив нових ідей і стильових знахідок Андре Жіда, Марселя Пруста, Джеймса Джойса, Зиґмунда Фройда і Анры Берґсона.

У 1936 році померла дружина Юнсона, і через два роки він одружується з Сіллою Франкенгойзер, письменницею й перекладачкою, від якої мав троє дітей. В результаті подружнього професійного співробітництва з'явилися шведські переклади творів Камю, Франса, Сартра, Йонеско, а також данських, німецьких і англійських письменників.

1938 року Юнсон видав книгу «Нічні маневри» («Nattövning») в якій піддав критиці нацизм. У роки Другої світової війни він спільно з Віллі Брандтом видавав газету норвезького Опору «Рукостискання» («Håndslag»). У 19411943 роках Юнсон писав роман-трилогію «Крилон» («Krilon»), присвячений алегоричній боротьбі зі злом.

Після війни письменник став в різку опозицію комуністичному сталінському режиму. 1946 року він видав роман «Прибій» («Strändernas svall»), відомий в англійському перекладі як «Return to Ithaca: The Odyssey Retold as a Modern Novel». Юнсон використав поему Гомера для оцінки проблем XX сторіччя. Цей роман вважають найвидатнішим твором Юнсона.

Ставши представником Швеції в ЮНЕСКО, наприкінці 1940-х років Юнсон подорожував по Європі. 1949 року написав роман «Мрії про троянди і вогонь» («Drömmar om rosor och eld», 1949), в якому розповів про суд над відьмами в Лудені, у Франції XVII століття (цей сюжет використав також Кшиштоф Пендерецький в опері «Дияволи з Лудену»).

У 1953 році Юнсон здобув почесний ступінь доктора Гетеборзького університету. Після виходу у світ роману «Хмарини над Метапонтом» («Molnen over Metapontion», 1957) за мотивами «Анабазису» Ксенофонта Юнсон був обраний членом Шведської академії. Роман «Дні його величності» («Hans Nådes tid», 1960) про сприйняття тоталітаризму мешканцями країни, яку завоював Карл Великий, приніс Юнсону літературну премію Скандинавської ради 1962 року.

У творі «Роман про ув'язнених» («Några steg mot tystnaden», 1973) автор провів паралель між варварськими звичаями старовини і тими, що прийняті в нібито цивілізованому ХХ сторіччі.

Ейвінда Юнсона порівняно мало перекладали. Наразі відомо вісім його творів німецькою, чотири — англійською, один — угорською, один — російською («Рассказы», сб. «Шведская новелла», М., 1964) і один — українською мовами.

1974 року Юнсон став лауреатом Нобелівської премії з літератури «за розповідне мистецтво, що прозріває простір і час і служить свободі». Цю нагороду він розділив зі своїм співвітчизником Гаррі Мартінсоном. Таке рішення прийнято після гострої суперечки членів Нобелівського комітету. Того року лауреатами могли стати Володимир Набоков, Сол Беллоу і Ґрем Ґрін.

Ейвінд Юнсон помер у Стокгольмі у віці 76 років. З 46 написаних ним книг 30 були романами.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • De fyra främlingarna (1924) — «Чотири чужинці»
  • Timans och rättfärdigheten (1925) — «Тімани і справедливість»
  • Stad i mörker (1927) — «Місто у пітьмі»
  • Stad i ljus (1928) — «Місто у світлі»
  • Minnas (1928) — «Із споминів»
  • Kommentar till ett stjärnfall (1929) — «Коментарі до падіння зірки»
  • Avsked till Hamlet (1930) — «Прощання з Гамлетом»
  • Natten är här (1932) — «Настала ніч»
  • Bobinack (1932) — «Бобінак»
  • Regn i gryningen (1933) — «Дощ на світанні»
  • Än en gång, Kapten! (1934) — «Ще раз, капітане!»
  • Romanen om Olof: — «Романи про Улофа»:
  1. Nu var det 1914 (1934) — «Було це у 1914-му»
  2. Här har du ditt liv! (1935) — «Ось воно, твоє життя!»
  3. Se dig inte om!(1936) — «Не озирайся!»
  4. Slutspel i ungdomen (1937) — «Ендшпіль замолоду»
  • Nattövning (1938) — «Нічні маневри»
  • Den trygga världen (1940) — «Надійний світ»
  • Soldatens återkomst (1940) — «Повернення солдата»
  • Krilonromanen: — «Романи про Крилона»:
  1. Grupp Krilon (1941) — «Гурт Крилона»
  2. Krilons resa (1942) — «Подорож Крилона»
  3. Krilon själv (1943) — «Сам Крилон»
  • Sju liv (1944) — «Сім життів»
  • Strändernas svall (1946, för teater 1948) — «Прибій»
  • Dagbok från Schweiz (1949) — «Щоденник із Швейцарії»
  • Drömmar om rosor och eld (1949) — «Мрії про троянди і вогонь»
  • Lägg undan solen (1951) — «Відсунь сонце»
  • Romantisk berättelse (1953) — «Романтична оповідь»
  • Tidens gång (1955) — «Плин часу»
  • Vinterresa i Norrbotten (1955) — «Зимова мандрівка в Норрботтені»
  • Molnen över Metapontion (1957) — «Хмари над Метапонтом»
  • Vägar över Metaponto — en resedagbok (1959) — «Шляхи через Метапонт — дорожні записки»
  • Hans Nådes tid (1960) (ingår i Världsbiblioteket) — «Дні його величності» (цей роман належить до «Світової бібліотеки» — списку ста найкращих творів світової літератури, які визначає голосування експертів із кількох установ, зокрема Шведської академії, книготорговців, бібліотекарів і просто читачів)
  • Spår förbi Kolonos — en berättelse (1961) — «Слід повз Колона — розповідь»
  • Livsdagen lång (1964) — «Упродовж життя»
  • Stunder, vågor — anteckningar, berättelser (1965) — «Години, хвилі — записки, оповідання»
  • Favel ensam (1968) — «Фавель на самоті»
  • Resa i hösten 1921 (1973) — «Подорож восени 1921-го»
  • Några steg mot tystnaden (1973) — «Кілька кроків назустріч тиші» («Роман про ув'язнених»)

Українські переклади[ред. | ред. код]

Премії і відзнаки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Попередник:
Нільс Анлунд
Шведська академія,
Крісло № 11

1957—1976
Наступник:
Ульф Лінде


  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.