Гарольд Пінтер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гарольд Пінтер
Harold Pinter
Harold-pinter-atp.jpg
Псевдоніми, криптоніми Дэвид Бэрон
Народження 10 жовтня 1930(1930-10-10)
  Гакні, Лондон, Англія
Смерть 24 грудня 2008(2008-12-24) (78 років)
  Лондон, Англія
  • рак печінки[d]
  • Поховання Кенсал-Грін[d]
    Національність єврей
    Громадянство Велика Британія Велика Британія
    Alma mater Центральна Школа сценічної мови та драматичного мистецтва[1] і Королівська академія драматичного мистецтва[2]
    Мова творів англійська
    Рід діяльності письменник
    Роки активності: 1947–2008
    Magnum opus: The Room[d], The Birthday Party[d], The Dumb Waiter[d] і The Caretaker[d]
    Член
  • Сербська академія наук і мистецтв
  • Берлінська академія мистецтв
  • Американська академія мистецтв і наук
  • Американська академія мистецтв та літератури
  • Королівське літературне товариство
  • Дружина Vivien Merchant[d] і Antonia Fraser[d]
    Нагороди та премії
    Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (2005)
    Сайт: haroldpinter.org

    CMNS: Гарольд Пінтер на Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах


    Га́рольд Пі́нтер (англ. Harold Pinter; 10 жовтня 1930, Лондон — 24 грудня 2008) — британський драматург, поет, режисер та актор єврейського походження, лауреат Нобелівської премії з літератури 2005 року.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився 10 жовтня 1930 року в Лондоні.

    Після закінчення школи вступив до Королівської академії драматичного мистецтва, але невдовзі залишив цей престижний заклад.

    Його акторська кар'єра розпочалася 1951 року в Ірландії, у старомодній мандрівній театральній трупі під керівництвом Енью Максмастера. Через два роки Г.Пінтер перейшов до трупи Дональда Вульфіта, яка віддавала перевагу класичному репертуару.

    Наприкінці 1950-х років про нього почали говорити як про талановитого драматурга.

    Першу п'єсу молодого автора — «Кімната» — поставили у травні 1957 року студенти факультету драми Бристольського університету.

    Г.Пінтер загалом написав 32 п'єси. Серед його найкращих творів — «Сторож» (1960), «Колекція» (1962), «Коханець» (1963), «Повернення додому» (1965), «Зрада» (1978).

    Хоча зовнішні прикмети драматургії Пінтера відповідають реалістичному театру, проте відносини між персонажами і розвиток діалогу та подій непередбачувані й нетипові, допускаючи різні тлумачення. Ім'я Пінтера навіть дало назву літературному визначенню «пінтеризм», який відображає специфічну письменницьку манеру драматурга.

    Пінтер був відомий також як режисер і сценарист художніх фільмів. Він написав сценарії для відомої кінотрилогії Джозефа Лоузі «Слуга» — «Нещасний випадок» — «Посередник» (1963, 1967, 1971). За участю Пінтера був створений знаменитий політичний трилер Майкла Андерсона «Меморандум Квіллера» (1966).

    За його ж сценарієм був поставлений фільм «Останній магнат» за романом Френсіса Скотта Фіцджеральда (1976). Ще одна знаменита картина за сценарієм Гарольда Пінтера — «Коханка французького лейтенанта» за романом Джона Фаулза (1981). У 1990 році Пінтер адаптував для екрану роман Маргарет Етвуд «Історія служниці», в 1996 році брав участь в екранізації романа Франца Кафки «Процес».

    Гарольд Пінтер написав кілька сценаріїв за своїми власними п'єсами. Так, в 1963 році в США був знятий фільм «Сторож», а в 1983 році з'явилася кіноверсія «Зради». Як кіноактор Пінтер знявся в невеликих ролях у кількох фільмах.

    2003 року драматург видав збірку поезій «Війна», в якій висловив свій осуд американо-британського вторгнення в Ірак. Збірка була удостоєна поетичної нагороди імені Вілфреда Оуена. Остання п'єса драматурга «У пошуках втраченого часу» (або «Спогад про минуле») написана в 2000 році за мотивами однойменного романа-епопеї Марселя Пруста; вона була поставлена в лондонському Національному театрі.

    Всього Пінтер написав 29 театральних п'єс і 26 кіносценаріїв.

    Політика та міжлюдські конфлікти в умовах класового суспільства — це провідні мотиви найкращих його кінотворів: «Нещасний випадок», «Посередник», «Меморандум Квіллера», «Спека дня», «Комфорт чужинців» і «Залишки дня».

    Навесні 2005 року 74-літній письменник оголосив про те, що більше не має наміру писати п'єси, однак продовжуватиме працювати в інших жанрах, передусім у поезії.

    Він був кавалером ордена Британської імперії, ордену Пошани, ордену Почесного легіону, лауреатом багатьох нагород, зокрема премії Кафки, Піранделло, Шекспіра, театральної премії імені Лоуренса Олів'є, французького призу «Мольєр», почесним доктором наук півтора десятків європейських університетів.

    Українські переклади[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    Джерела[ред. | ред. код]