Горинь (річка)

Горинь
Горинь поблизу с. Олександрії
Витік	село Волиця
Координати витоку	49°53′20″ пн. ш. 25°29′15″ сх. д.
Гирло	Прип'ять (Давид-Городок)
Координати гирла	52°08′37″ пн. ш. 27°16′57″ сх. д.
Країни басейну	Україна  Тернопільська область  Хмельницька область  Рівненська область  Білорусь
Довжина	659 км
Висота витоку	345 м
Площа басейну	27700 км²
Притоки	Праві: Жирак Полква Цвітоха Зульня Случ Чаква Замчисько Понора Глибока Долина Ліві: Горинька Устя Вирка Вілія Стубазка Мельниця Бережанка Сирень (Сирець) Лепеха Сошень

Гори́нь (біл. Гарынь, давня назва — Горина) — річка в Україні та Білорусі. Права притока Прип'яті (басейн Дніпра).

Походження назви

Назва річки «Горинь» походить від староруського слова «горина» (гориста місцевість). У далекому минулому річка так і називалася Горина (бере свій початок між східними відногами пагористого пасма Вороняки, на висоті 345 м над рівнем моря).

Опис та географія

Довжина 659 км (у межах України — 577 км), площа водозабору 27700 км². Загальне падіння ріки 218 м. Середній похил річки 0,33 ‰.

Річка Горинь бере початок із джерела, що виходить на денну поверхню на північний захід від села Волиці. Загалом тече з південного-заходу на північний схід і впадає в Прип'ять із правого берега на 412 км від її гирла, за 14 км нижче м. Давид-Городок, на висоті 127 м над рівнем моря. За 28 км від гирла річка розгалужується на два рукави, з яких основним є правий; лівий рукав Ветлиця завдовжки 26 км впадає в р. Прип'ять на 417 км.

Басейн Горині межує на заході з басейнами Стиру, на сході з басейнами Уборті і Ствиги, на півдні — з басейном Дністра.

Територія сточища має неправильну грушоподібну форму; довжина його 300 км, середня ширина 92 км, найбільша ширина в середній частині 200 км, у нижній — різко зменшується до 10 км.

Верхня частина басейну до впадання р. Устя розташована на Волинь-Подільській височині і являє собою плато з висотами 385,5—215 м, сильно розчленоване долинами річок і балок (густота яружно-балкової мережі, за С. Соболєвим, становить 1—1,25 км на 1 км² поверхні).

Середня й нижня частини сточища лежать в області значно заболоченої низинної рівнини Полісся, що характеризується плоским рельєфом з піщаними пагорбами.

У межах плато основними породами є крейдові піски, мергелі, вапняки й крейда, що трапляються у вигляді виступів у долинах річок, що підстелені древніми кристалічними породами, переважно гранітами, і перекриті товщею третинних пісків, глин, мергелів і черепашкових вапняків. Четвертинні утворення представлені флювіогляціальними пісками й суглинками, а також лесами, на яких розвинені родючі сірі лісові ґрунти й чорноземи.

У межах Полісся поширені моренні відклади, представлені звичайно суглинками з різним складом валунів, флювіогляціальні піски та лесоподібні суглинки з поверхневим покривом дерново-підзолистих ґрунтів; значні площі зайняті торфовищами. Ґрунтові води належать до девонських і крейдових відкладень, а в межах кристалічного масиву — зв'язані із тріщинами в кристалічних породах. У межах Полісся глибина залягання ґрунтових вод незначна.

Більша частина поверхні басейну розорана; ліси, що займають 1950 км² (18 %), поширені переважно в низов'ї та складаються із сосни з домішкою дуба; у верхів'ї переважають широколистяні ліси (дуб, граб, клен, ясен), що збереглися по схилах долин річок і балок. У пониззі значну площу займають низинні очеретяні й осокові болота, загальна площа яких становить 1700 км² (6 %). Подекуди збереглися землі, покриті луговою рослинністю. Озер у басейні дуже мало (0,1 %).

Річкова мережа добре розвинена, чому сприяють кліматичні умови і характер ґрунтів. Коефіцієнт густоти річкової мережі без обліку річок, завдовжки до 10 км, становить 0,26, а з врахування останніх — 0,46.

Пологі й помірно круті ділянки схилів звичайно розорані, круті — задерновані або покриті мішаним лісом і чагарником. У пониззі трапляються заболочені луки.

У верхів'ї схили складені вапняком і крейдовими породами, перекритими супісками та суглинками, нерідко трапляються оголення древніх кристалічних порід; на решті ділянок вони переважно піщані й супіщані.

У верхній та середній течії річки на обох схилах (чергуючись по берегах) на висоті 3—8 м над річкою розташовуються тераси, завширшки від 0,3 до 4 км, із крутим уступом, заввишки 5—10 м. Їхня поверхня переважно рівна, розорана, рідше покрита сосновими або мішаними лісами.

У верхів'ї річки біля підніжжя схилів є витоки ґрунтових вод.

У верхній течії річки заплава заболочена, покрита найчастіше лучно-болотною рослинністю, рідше чагарником і окремими деревами. На інших ділянках вона переважно суха, лугова, сильно пересічена старицями, балками й озерцями, по берегах яких є густі зарості очерету й чагарнику (верба, плакуча верба). Трапляються піщані гряди й окремі пагорби, заввишки від 1 до 8 м. Біля схилів найбільш знижена частина її заболочена і являє собою мокрий луг. Ґрунти мулисто-піщані й глинисті, на заболочених ділянках торф'янисті.

Щорічно в період весняного повіддя й дощових паводків заплава затопляється на глибину від 0,5 до 3,3 м на 1—2 тижні; на знижених ділянках вода втримується протягом 1—3 місяців.

Пошуки потопельника. Річка Горинь в Ізяславі

Русло у верхній частині течії помірно звивисте, у середній і нижній — сильно звивисте (радіус кривизни звивин місцями досягає 20—40 м), переважно нерозгалужене. Ширина річки до гирла річки Полква 3—10 м, нижче — 25—60 м, найбільша — 19 м (верхня окраїна с. Ворона), найменша — 0,5 м (с. Мала Горянка). Глибини розподіляються нерівномірно; на плесах 1,4—2,5 м, місцями до 5—11 м, на перекатах зменшуються до 0,3—1 м. Швидкості течії на плесах незначні (0,1—0,3 м/с), на перекатах зростають до 0,5—1,3 м/с.

Басейн річки Горинь на гідрографічній мапі України

Русло незначно заростає очеретом, осокою й водоростями, здебільшого біля берегів, смугою в 3—5 м; у нижній течії засмічене затонулими колодами, корчами та деревами, які упали з берегів.

Дно здебільшого піщане, на перекатах іноді покрите галькою, на плесах замулено; у верхів'ї на окремих ділянках кам'янисте. Береги заввишки від 1 до 6 м, переважно круті або обривисті, на звивистих місцях чергуються з пологими й дуже пологими, у верхів'ї вони часто торф'янисті, задерновані, рідше скелясті або суглинні, на інших відрізках піщані або піщано-глинисті, підмиваються водою й, руйнуючись, обвалюються в ріку разом зі чагарниками, які ростуть на них, й окремими деревами. У багатьох місцях вони зливаються зі схилами долини.

Живлення річки переважно снігове з помітною участю дощового й ґрунтового.

У річному ході рівня виділяються висока весняна повінь, низька літня межень, що порушується короткочасними дощовими паводками, осінні й зимові підйоми води. Підйом рівня навесні найчастіше починається в березні, рідше — в лютому, відбувається інтенсивно (до 0,5—1,0 м/добу) і в середині або другій половині березня настає найвищий рівень заввишки при звичайному повноводді 0,8—4,6 м, при винятково високому — 1,2—5,8 м. Як правило, повноводдя проходить одним піком і дуже рідко двома. Спад відбувається повільно, протягом одного-двох місяців і звичайно наприкінці травня-червні встановлюється межень.

Дощі, що випадають майже цілорічно, викликають паводки заввишки в середньому 0,5—1, 5 м, і рідко сягаючого рівня весняного повноводдя.

У жовтні починається підйом рівня води, що триває до льодоставу; після замерзання рівень знижується, але залишається вище літнього. Узимку при відлигах бувають паводки, заввишки 0,5—2,5 м.

Найбільш багатоводна річка буває навесні (III—IV), коли по ній проходить 42—54 % річного стоку, на літо й осінь (VI—XI) припадає 31—39 %, на зиму (XII—II) — 15—21 %.

Найбільша витрата води багатоводного 1932 р. у с. Волошки дорівнювала 1108 м³/с, у с. Антонівка 1610 м³/сек, що відповідає модулям стоку 162 і 142 дм³/с з 1 км². Найменші модулі стоку влітку й узимку не перевищують 0,4—1,2 дм³/с з 1 км². Середньорічний модуль стоку наведений до багаторічного ряду становить у с. Волошки — 3,96 л/с з 1 км², у с. Антонівка — 3,81 л/с з 1 км² у сел. Горинь — 3,56 дм³/с з 1 км².

Льодостав найчастіше настає в середині грудня, на перекатах нерідко залишаються ополонки, що місцями зберігаються протягом усієї зими.

Річка скресає у верхів'ї наприкінці лютого — початку березня, у середній й нижній течії на 1—2 тижні пізніше.

Річка у верхів'ї використовується, як джерело гідроенергії та для риборозведення. Від м. Давид-Городок до гирла річка судноплавна.

Більша частина басейну розорана (понад 60 %), ліси займають 18 % басейну, болота — низинні очеретові і осокові — займали до осушення 6 %. Заплавні луки частково розорані, окультурені або перебувають під випасами, що призводить до їх деградації, а також змиву при паводках у річкове русло значних домішок — органічних, бактеріальних і твердого стоку.

Притоки

• Праві: Жирак, Полква, Цвітоха, Зульня, Случ, Замчисько; Понора, Глибока Долина.
• Ліві: Горинька, Устя, Вирка, Вілія, Стубазка, Бережанка, Сирень, Сошень.

Населені пункти

Міста:

• Ланівці , Ізяслав, Славута, Нетішин, Острог, Дубровиця, Столін, Давид-Городок

Селища міського типу:

• Вишнівець, Ямпіль, Білогір'я, Гоща, Оржів, Степань, Речица, Олександрія

Річка протікає через Кременецький, Збаразький та Лановецький райони Тернопільскої області, Білогірський, Ізяславський та Славутський райони Хмельницької області, а також Острозький, Гощанський, Рівненський, Костопільський, Сарненський, Володимирецький та Дубровицький райони Рівненської області.

Екологія

Внаслідок господарської діяльності у басейні спостерігаються кризові ситуації. Першою із них є розміщення в верхній течії (на межі Хмельницької і Рівненської областей) Хмельницької АЕС. Через невирішеність проблеми технічного водопостачання із р. Південний Буг, АЕС знімає пікові значення повені, залишаючи в бровках русла лише мінімальний стік. Це веде до розвитку руслової ерозії, замулення зимувальних ям, каналізування русла. Внаслідок цього роками не спостерігалось у верхній і середній течії розвитку паводків, не відбувається енергообмін між руслом і заплавою, розвинулись явища стагнації. Із водної екосистеми зникають угрупування макрофітів, в першу чергу рдестів, аїр, глечиків.

Другою із вказаних проблем є процеси розширеної депресії підземних вод, сформованих в крейдяно-мергельній товщі (регіон Гощансько-Острозький) — через необґрунтований забір підземних вод для питного водопостачання м. Рівне. Інтенсивна інфільтрація у підземні водоносні горизонти поверхневого стоку посилює каналізування русла і деградацію річкової екосистеми.

Доповнює формування кризової ситуації у р. Горинь забруднення промисловими і зливовими водами від хімоб'єднання «Азот» нижче міста Рівне і скиду стічних вод Оржівського деревообробного комбінату нижче впадання річки Устя.

У цілому, формування якості річкових вод басейну визначають — сольовий фон (хлориди), біогенні сполуки-фосфати, руслова ерозія, токсичні домішки (мідь).

За комплексним екологічним індексом річка в гирловій частині може бути віднесена до класу помірно-забруднених річок і перехідних до забруднених.

Якість річкових вод погіршують періодичні скиди (аварійні) стічних вод від цукрових заводів (Острозького, Бабино-Томахівського, Шпанівського, Мізоцького).

Див. також

• Річки Тернопільської області
• Річки Хмельницької області
• Річки Рівненської області

Джерела

• Романчук О. Річка Горинь: минуле і сьогодення
• Національний природний парк «Подільські Товтри»
• Внутрішні води Тернопільської області
• Рибалка в Рівненській обл.
• Гідроекологічний стан басейну Горині в районі Хмельницької АЕС / За ред. В. К. Хільчевського. — К.: Ніка-центр, 2011. — 176с.