Аїр тростиновий
| Аїр тростиновий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Acorus calamus L. |
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
|
Лепеха́, аїр тростиновий (Acorus calamus) — трав'яниста багаторічна рослина з довгими мечоподібними листками й гострим запахом.
Міжнародна назва роду походить від грецького слова, що в перекладі означає «неприкрашений», «некрасивий», за малопомітні, непоказні квітки. Видова назва в перекладі з латинської означає «тростина», «порожнисте стебло».
Інші та народні назви: татарське зілля, лепеха звичайна, шувар, шавар, аїр звичайний або болотяний.
Досить поширена багаторічна трав'яна рослина, яка досягає висоти від 50 см до 1 м 20 см.
Зміст |
Історичні факти [ред.]
 |
 |
 Аїр звичайний. |
У XVI столітті німецькі аптекарі продавали щорічно майже біля центнера аїрного кореня[1]. Його отримували з Константинополя шматками, а цілої рослини не бачили навіть ботаніки[1]. Ботанік Маттіолі описує в «Травнику» тільки зацукрований шматок кореня аїру[1].
Велика була радість ботаніка Клузіуса, коли він через посланника отримав з Константинополя живе кореневище аїру. Це було в 1574 році[1]. Аїр був урочисто посаджений на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. З кореневища з'явилися довгі мечоподібні листя. А через три роки аїр заквіт. На сплюснутому тригранному порожнистому стеблі утворився зачаток, який стирчав убік з дрібними зеленувато-жовтими квітками з шістьма вузьколускатими пелюстками і шістьма тичинками. Цвітіння аїру явно розчарувало ботаніків, і вони назвали рослину «акорус калямус» (Acorus calamus), тобто «негарна тростина»[1]. Плід її не дозрів, хоча в Китаї та Індії на зачатку утворюються червоні ягідки.
У 1601 році Клузіус видав перший опис і перший малюнок аїру[1].
Ця рослина ще раз розчарувала вченого, коли через двадцять років після його посадки польський лікар відвідав Віденський ботанічний сад[1]. Його підвели до рідкісної рослини, отриманої з Туреччини. Але гість, побачивши аїр, сміючись запитав[1]: «Навіщо це посадили сюди „татарську траву“, яка у безлічі росте по берегах водойм по всій Литві?»
Як же міг потрапити до Литви і на північ Росії аїр, який росте в Малій Азії, Персії, Індії, Китаї?
Ця загадка розгадується назвою, яке дали аїру в Литві, — «татарська трава»[1].
Татари занесли аїр з південного сходу, так як царство їх простягалось по всій Русі, від Криму до Лівонії[1].
Ботанічна характеристика [ред.]
Водяна або прибережна рослина з товстим, довгим (іноді до 50 см і більше) повзучим, губчастим кореневищем з приємним запахом, на смак пекуче. Листки мечоподібні, загострені, м'ясисті, довгі (80—130 см), сплюснуті жовтуваті з одного боку і гостро-ребристі з другого.
Уся рослина має приємний пряний запах. Цвіте в червні — липні. Дрібні двостатеві квітки з жовтувато-зеленуватою оцвітиною зібрані в суцвіття — початок довжиною 4—12 см, відхилений від стебла і неначе бічний. Від основи початка з одного боку відходить довге зелене мечоподібне покривало, яке нагадує листок і ніби безпосередньо продовжує стебло. Плід шкірястий.
Пилок переноситься комахами, які живуть у межах природного поширення аїру; в Європі їх немає, тому тут аїр не плодоносить (не дає насіння%[2]), а досить інтенсивно розмножується вегетативно.
Поширення [ред.]
Росте на болотистих луках, болотах, на берегах і на мілководдях річок, озер, стариць майже в усій Україні, переважно в лісових і лісостепових районах, подекуди утворюючи великі зарості, застилаючи мілке плесо. Поширений в Європейській частині (крім Карпат і Донецької області) лісостепової зони%[2].
В Україні росте один вид аїру. Аїр завезений до Європи з Південно-Східної Азії як цінна лікарська рослина, а потім здичавів і поширився по багатьох країнах. Вважають, що під час татаро-монгольської навали в середині 16 століття аїр розповсюдився по Україні. Татари вважали, що аїр очищає воду, робить її безпечною для здоров'я людей і тварин. Вони вірили в те, що аїр в затравлених водах і водах непридатних для споживання рости не буде. Тому під час походів татаро-монгольські воїни везли з собою мішки з корінням аїру, який розкидали по водоймах та болотистих місцях. Звідси, мабуть, і походить місцева назва «татарське зілля». В Польщі рослина носить назву «Татарак звичайний» (пол. Tatarak zwyczajny).
Практичне використання [ред.]
В кореневищі є ефірна олія, яку використовують у медицині, парфюмерній і харчовій промисловості: використовують для додання аромату туалетному милу, помаді[1], лікерам, пиву[1], кремам і печиву[1]. Ефективність дії препаратів обумовлюється фітонцидами.
Основною біологічно активною речовиною кореня є летка олія (понад 4%), яка має досить складну хімічну будову[2]. Крім того, в ньому містяться гіркоти, фітонциди, дубильні речовини, аскорбінова кислота, смоли, органічні кислоти, евгенол[2].
У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, метеоризмі, нульовій кислотності шлункового соку, запаленні та виразковій хворобі шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових, захворюваннях, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок.
Летку аїрну олію та порошок кореня визнано науковою медициною як засоби успішного лікування гастриту із зниженою та підвищеною кислотністю шлункового соку, а також як жовчогінний засіб і такий, що посилює скорочення жовчного міхура[2].
Зацукровані коріння аїру — дорогоцінні турецькі солодощі[1]. Цілющі властивості аїрного кореня були відомі грецьким лікарям Стародавнього Риму — Діоскариду і Галену[1].
Кореневища аїру кладуть у компоти, зацукровують, варять з них варення; висушені кореневища аїру вживають як замінник лаврового листа, імбиру і кориці[1].
В давнину, запашним листям аїру вистилали глинобитні підлоги хат — це був засіб, охороняючий від бліх.
Галерея [ред.]
-
Молоді рослини
-
Суцвіття
Примітки [ред.]
Див. також [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Аїр тростиновий |
Джерела [ред.]
- Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки."Радянська школа", Київ, 1979 (IV кв.)
- Мамчур Ф. І. Довідник з фіто-терапії. «Здоров'я», Київ, 1986
Література [ред.]
Література [ред.]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
