Аїр тростиновий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аїр тростиновий
Acorus calamus1.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Акорусові (Acorales)
Родина: Акорусові (Acoraceae)
Рід: Аїр (Acorus)
Вид: Аїр тростиновий
Біноміальна назва
Acorus calamus
L.
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 564989
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4465
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Acorus calamus

Gatunek leczniczy darkgreen on 102 255 0 6C transparent.svg Лепеха́, аїр тростиновий (Acorus calamus) — трав'яниста багаторічна рослина з довгими мечоподібними листкамий гострим запахом.

Міжнародна назва роду походить від грецького слова, що в перекладі означає «неприкрашений», «некрасивий», за малопомітні, непоказні квітки. Видова назва в перекладі з латинської означає «тростина», «порожнисте стебло».

Інші та народні назви: татарське зілля, лепеха звичайна, шувар, шавар, аїр звичайний або болотяний.

Досить поширена багаторічна трав'яна рослина, яка досягає висоти від 50 см до 1 м 20 см.

Історичні факти[ред.ред. код]

Illustration Acorus calamus0 clean.jpg

Illustration Acorus calamus0 clean fragment.jpg

Illustration Acorus calamus0 clean fragment2.jpg

Аїр звичайний.
Ботанічна ілюстрація
із книги О. В. Томе
Flora von Deutschland,
Österreich und der
Schweiz, Гера, 1885.

У XVI столітті німецькі аптекарі продавали щорічно майже біля центнера аїрного кореня[1]. Його отримували з Константинополя шматками, а цілої рослини не бачили навіть ботаніки[1]. Ботанік Маттіолі описує в «Травнику» тільки зацукрований шматок кореня аїру[1].

Ареал розповсюдження аїру

Велика була радість ботаніка Клузіуса, коли він через посланника отримав з Константинополя живе кореневище аїру. Це було в 1574 році[1]. Аїр був урочисто посаджений на березі ставка в одному з перших ботанічних садів у Відні. З кореневища з'явилися довгі мечоподібні листя. А через три роки аїр заквіт. На сплюснутому тригранному порожнистому стеблі утворився зачаток, який стирчав убік з дрібними зеленувато-жовтими квітками з шістьма вузьколускатими пелюстками і шістьма тичинками. Цвітіння аїру явно розчарувало ботаніків, і вони назвали рослину «акорус калямус» (Acorus calamus), тобто «негарна тростина»[1]. Плід її не дозрів, хоча в Китаї та Індії на зачатку утворюються червоні ягідки.

У 1601 році Клузіус видав перший опис і перший малюнок аїру[1].

Ця рослина ще раз розчарувала вченого, коли через двадцять років після його посадки польський лікар відвідав Віденський ботанічний сад[1]. Його підвели до рідкісної рослини, отриманої з Туреччини. Але гість, побачивши аїр, сміючись запитав[1]: «Навіщо це посадили сюди „татарську траву“, яка у безлічі росте по берегах водойм по всій Литві?»

Як же міг потрапити до Литви і на північ Росії аїр, який росте в Малій Азії, Персії, Індії, Китаї?

Ця загадка розгадується назвою, яку дали аїру в Литві, — «татарська трава»[1].

Татари занесли аїр з південного сходу, бо царство їх простягалось по всій Русі, від Криму до Лівонії[1].

Ботанічна характеристика[ред.ред. код]

Насіння аїру

Водяна або прибережна рослина з товстим, довгим (іноді до 50 см і більше) повзучим, губчастим кореневищем з приємним запахом, на смак пекуча. Листки мечоподібні, загострені, м'ясисті, довгі (80—130 см), сплюснуті жовтуваті з одного боку і гостро-ребристі з іншого.

Уся рослина має приємний пряний запах. Цвіте в червні — липні. Дрібні двостатеві квітки з жовтувато-зеленуватою оцвітиною зібрані в суцвіття — початок довжиною 4—12 см, відхилений від стебла і неначе бічний. Від основи початка з одного боку відходить довге зелене мечоподібне покривало, яке нагадує листок і ніби безпосередньо продовжує стебло. Плід шкірястий.

Суцвіття крупним планом

Пилок переноситься комахами, які живуть у межах природного поширення аїру; в Європі їх немає, тому тут аїр не плодоносить (не дає насіння%[2]), а досить інтенсивно розмножується вегетативно.

Поширення[ред.ред. код]

Росте на болотистих луках, болотах, на берегах і на мілководдях річок, озер, стариць майже в усій Україні, переважно в лісових і лісостепових районах, подекуди утворюючи великі зарості, застилаючи мілке плесо. Поширений в Європейській частині (крім Карпат і Донецької області) лісостепової зони%[2].

В Україні росте один вид аїру. Аїр завезений до Європи з Південно-Східної Азії як цінна лікарська рослина, а потім здичавів і поширився по багатьох країнах. Вважають, що під час татаро-монгольської навали в середині 16 століття аїр розповсюдився по Україні. Татари вважали, що аїр очищає воду, робить її безпечною для здоров'я людей і тварин. Вони вірили в те, що аїр в затравлених водах і водах, непридатних для споживання, рости не буде. Тому під час походів татаро-монгольські воїни везли з собою мішки з корінням аїру, який розкидали по водоймах та болотистих місцях. Звідси, мабуть, і походить місцева назва «татарське зілля». В Польщі рослина носить назву «Татарак звичайний» (пол. Tatarak zwyczajny).

Практичне використання[ред.ред. код]

В кореневищі є ефірна олія, яку використовують у медицині, парфюмерній і харчовій промисловості: використовують для додання аромату туалетному милу, помаді[1], лікерам, пиву[1], кремам і печиву[1]. Ефективність дії препаратів обумовлюється фітонцидами.

Основною біологічно активною речовиною кореня є летка олія (понад 4%), яка має досить складну хімічну будову[2]. Крім того, в ньому містяться гіркоти, фітонциди, дубильні речовини, аскорбінова кислота, смоли, органічні кислоти, евгенол[2].

У народній медицині відвар кореневищ аїру тростинного застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, метеоризмі, нульовій кислотності шлункового соку, запаленні та виразковій хворобі шлунка, блюванні, діареї, інших шлунково-кишкових, захворюваннях, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран і виразок.

Летку аїрну олію та порошок кореня визнано науковою медициною як засоби успішного лікування гастриту із зниженою та підвищеною кислотністю шлункового соку, а також як жовчогінний засіб і такий, що посилює скорочення жовчного міхура[2].

Зацукровані коріння аїру — дорогоцінні турецькі солодощі[1]. Цілющі властивості аїрного кореня були відомі грецьким лікарям Стародавнього Риму — Діоскариду і Галену[1].

Кореневища аїру кладуть у компоти, зацукровують, варять з них варення; висушені кореневища аїру вживають як замінник лав​​рового листа, імбиру і кориці[1].

В давнину, запашним листям аїру вистилали глинобитні підлоги хат — це був засіб, що охороняв від бліх.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. а б в г д Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Морозюк С. С., Протопопова В. В. Альбом з ботаніки."Радянська школа", Київ, 1979 (IV кв.)
  • Мамчур Ф. І. Довідник з фіто-терапії. «Здоров'я», Київ, 1986

Література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]