Ірано-іракська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іракські солдати, узяті в полон в Хорремшехрі

Ірано-іракська війна — військовий конфлікт між Іраком та Іраном, що продовжувався з 1980 по 1988. У Ірані часто вживається назва «Священна оборона» (араб. دفاع مقدس‎ — дафоє могадас), а в Іраку поширено неофіційне іменування конфлікту як «Кадіссія Саддама» (араб. قادسیه صدام‎ — кадіссійят саддам) на честь перемоги, взятої арабами в битві при Кадіссії під час завоювання Персії.

Війна почалася 22 вересня 1980 р. вторгненням іракської армії в іранську провінцію Хузестан. Первинне успішне просування іракської армії, проте, незабаром натрапило на наполегливий опір і було зупинене. До літа 1982 р. Іран повернув окуповані Іраком території, після чого сторони почали війну на виснаження. Перемир'я, що закінчило війну, було підписане 20 серпня 1988 року і відновило довоєнну ситуацію.

За тривалістю, задіяними ресурсами і людськими жертвами ирано-іракська війна є найбільшим військовим конфліктом між суверенними державами «третього миру» після 1945 року. В ході війни Іраком застосовувалося хімічна зброя.

[ред.] Наслідки війни

Ірано-іракська війна завершилася без переконливої перемоги однієї із сторін, хоча обидві заявили про свій військовий тріумф. Економічний збиток від бойових дій для Іраку і Ірану оцінювався в 350 мільярдів доларів. Війна унесла життя близько 1 мільйона осіб ^[1].

Війна привела до появи у Іраку значної заборгованості низці арабських країн. Зокрема, борг Іраку Кувейту перевищив 14 млрд доларів, що з'явилося однією з причин тих, що підштовхнули Саддама Хусейна в 1990 році до рішення вторгнуться до Кувейту.

Країни НАТО, також як і країни радянського блоку, підтримували Саддама Хусейна, сприймаючи його як менше з двох зол і як засіб стримування ісламської революції. Основним західним постачальником зброї була Франція. Але головним джерелом іракських озброєнь був Радянський Союз, який розраховував на Саддама як союзника в антиімперіалістичній боротьбі і віддав йому на заклання іракських комуністів — одну з найсильніших і популярніших компартій третього миру. Ця політика значною мірою сформувала режим в Багдаді, що зробив з війни один головний висновок, — що йому все зійде з рук до тих пір, поки він зможе розігрувати радянську карту США і навпаки, і лякати весь мир ісламською небезпекою. Адже будь-які жорстокості відносно власних громадян і навіть направлена проти іракських курдів газова атака в Халабдже не викликали широкого обурення в світі, ця новина була фактично зам'ята — і на Заході і на Сході.