Ірано-іракська війна
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іра́но-іра́кська війна — військовий конфлікт між Іраком та Іраном, що продовжувався з 1980 по 1988. У Ірані часто вживається назва «Священна оборона» (араб. دفاع مقدس — дафоє могадас), а в Іраку поширене неофіційне найменування конфлікту як «Кадісія Саддама» (араб. قادسیة صدام — кадіссійят саддам) на честь перемоги, взятої арабами в битві при Кадісії під час завоювання Персії.
Війна почалася 22 вересня 1980 р. вторгненням іракської армії в іранську провінцію Хузестан. Первинне успішне просування іракської армії, проте, незабаром натрапило на наполегливий опір і було зупинене. До літа 1982 р. Іран повернув окуповані Іраком території, після чого сторони почали війну на виснаження. Перемир'я, що закінчило війну, було підписане 20 серпня 1988 року і відновило довоєнну ситуацію.
За тривалістю, задіяними ресурсами і людськими жертвами ірано-іракська війна є найбільшим військовим конфліктом між суверенними державами «третього світу» після 1945 року. В ході війни Іраком застосовувалося хімічна зброя.
[ред.] Наслідки війни
Ірано-іракська війна завершилася без переконливої перемоги однієї із сторін, хоча обидві заявили про свій військовий тріумф. Економічний збиток від бойових дій для Іраку і Ірану оцінювався в 350 мільярдів доларів. Війна забрала життя близько 1 мільйона осіб [1].
Війна призвела до появи у Іраку значної заборгованості перед низкою арабських країн. Зокрема, борг Іраку перед Кувейтом перевищив 14 млрд доларів, що стало однією з причин, що підштовхнули Саддама Хусейна в 1990 році до рішення вторгнутися до Кувейту.
Країни НАТО, так як і країни радянського блоку, підтримували Саддама Хусейна, сприймаючи його як менше зло і як засіб стримування ісламської революції. Основним західним постачальником зброї була Франція. Але головним джерелом іракських озброєнь був Радянський Союз, який розраховував на Саддама як союзника в антиімперіалістичній боротьбі і тому пожертвував іракськими комуністами — однією з найсильніших і найпопулярніших компартій третього світу. Ця політика значною мірою сформувала режим в Багдаді, який зробив з війни один головний висновок, — що йому все зійде з рук до тих пір, поки він зможе розігрувати радянську карту перед США і навпаки, і лякати весь світ ісламською небезпекою. Адже будь-які жорстокості відносно власних громадян і навіть направлена проти іракських курдів газова атака в Халабджі не викликали широкого обурення в світі, ця новина була фактично проігнорована — і на Заході і на Сході.
[ред.] Примітки
- ↑ Rajaee, Farhang. The Iran-Iraq war: the politics of aggression. Gainesville : University Press of Florida, 1993. р. 1
