Ставропольський край

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ставропольський край
Ставропольский край
Flag of Stavropol Krai.png Coat of Arms of Stavropol kray.png
Прапор Ставропольського краю Герб Ставропольського краю
Ставропольський край на карті Росії
Ставропольський край на карті Росії
Крайовий центр Ставрополь
Площа

- Усього
- % водн. пов.

48-й

66 500 км²
0,6

Населення

- Усього
- Густота

16-й

2785327 (01.01.2011) [1] (2011)
41.9 чел/км²

Федеральний округ Північно-Кавказький
Економічний район Північно-Кавказький
Автомобільний код {{{CadNo}}}
Державна мова російська
Часовий пояс UTC {{{FSUTC}}}

Ставропольський край — суб'єкт Російської Федерації.

Географія[ред.ред. код]

Розташований у центральній частині Передкавказзя й на північному схилі Великого Кавказу. Ставропольський край простягнувся на 285 км із півночі на південь і на 370 км із заходу на схід.

Рельєф, геологія й корисні копалини[ред.ред. код]

Більша частина території Ставропольського краю зайнята Ставропольською височиною, що переходить на сході в Терсько-Кумську низовину (Ногайський степ). На півночі височина зливається з Кумо-Маницькою западиною. У смузі передгір'їв виділяється район Кавказьких Мінеральних Вод з горами-лаколітами, висотою до 1401 м (г. Бештау).

Корисні копалини — природний газ, нафта, поліметали (що містятьуран), будівельні матеріали. Найвідоміші родовища: газу — Севєро-Ставропольсько-Пелагіадінське (запаси близько 229 млрд м³) і Сенгілеєвське; газового конденсату — Мірненське й Расшеватське; нафти — Прасковейське.

Високий потенціал геотермальних вод краю, розвідано чотири значних родовища: Казьмінське, Георгіївське, Терсько-Галюгаєвське й Ніжне-Зеленчукське з загальним дебітом в 12 тис. м³/сут.

Запаси будівельної сировини на кінець 1990-х: глин для виробництва цегли й черепиці — 90 млн м, керамзиту — 12 млн м³, силікатних виробів — 125 млн м³, піщано-гравійних матеріалів — 290 млн м³, будівельного каменю — 170 млн м³, стекла — 4,6 млн т.

Особливе багатство краю — мінеральні лікувальні води. На 2000-ий використовується близько 1370 м³/добу, що становить тільки 10% від потенціалу.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня −5°С (у горах до −10°С), липня від +22 до +25°С (у горах до +14°С). Опадів випадає: на рівнині 300–500 мм у рік, у передгір'ях — понад 600 мм. Тривалість вегетаційного періоду — 180–185 днів. На території краю діють 13 метеорологічних станцій Росгідромету

Гідрографія[ред.ред. код]

Основні ріки — Кубань, Кума з Підкумком, Золкої та ін., Калаус, Єгорлик, Великий Зеленчук, Кура, Манич. Озера нечисленні: Тамбуканське озеро (із запасами лікувальної грязі), частина озера Манич-Гуділо, озеро Цаган-Хак і ін.

Ріки й скидні канали регіону мають значний енергетичний потенціал, реалізованим на 2000-і роки в розмірі до 750 млн квт г/рік

Ґрунти[ред.ред. код]

Ставропольський край розташований, в основному, у степовій і напівпустельних зонах. Ґрунти головним чином чорноземні (південні й предкавказькі) і світлокаштанові.

Переважають різнотравно-злакові й злакові степи, на сході й північному сході — полинно-злакова рослинність із солонцями й солончаками.

Рослинність[ред.ред. код]

На високих ділянках Ставропольської височини — масиви широколистих дубово-грабових лісів (ділянки лісостепу). У степу живуть гризуни (ховрашки, полівки, хом'яки, тушканчики й ін.), зустрічаються їжак, ласка, лисиця, вовк. У плавнях Куми — очеретяний кіт і кабан. На озерах і болотах багато водоплавного птаха.

Історія[ред.ред. код]

Під час Української революції 1917–1921 років Ставропілля входило до складу Кубанської Народної Республіки, Ставропільської Радянської Республікиru, Півдня Росії. Де-юре, після об'єднання Кубані з УНР, входило до складу України[Джерело?].

Ставропольський край був утворений 13 лютого 1924 із назвою Південно-Східна область. З 16 жовтня 1924 мав назву Північно-Кавказький край, з 17 березня 1937 — Орджонікідзевський край, з 12 січня 1943 — Ставропольський край.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення Ставропольського краю на початку 2013 р. становила 2 790 785 осіб. Густота населення 42,2 осіб/км2. Міське населення — 57,6%, сільське — 42,4%

Національний склад населення[ред.ред. код]

Більшість населення краю становлять росіяни — 80,1%. Традиційно великі в краї етнічні громади вірменів (5,8%), греків (1,2%) і українців (1,1%). В останні десятиліття зростає кількість дагестанських народів, особливо даргінців — 1,8%. Ногайці (0,8%) та туркмени (0,5%), що проживають на сході й північному сході, є нащадками кочового населення краю дослов'янської колонізації. У деяких поселеннях у передгірних районах корінним населенням є осетини, кабардинці та карачаєвці.

Національність чисельність в 2010 році, тис. збільшення/зменшення чисельн. насел. порівняно з 2002
Росіяни 2 232 153 (80,1%) 0,0%
Вірмени 161 324 (5,8%) 8,1%
Даргінці 49 302 (1,8%) 22,6%
Греки 33 573 (1,2%) 1,5%
Цигани 30 879 (1,1%) 61,7%
Українці 30 373 (1,1%) 33,8%
Ногайці 22 006 (0,8%) 6,4%
Азербайджанці 17 800 (0,6%) 18,1%
Карачаєвці 15 598 (0,6%) 3,0%
Туркмени 15 048 (0,5%) 8,0%
Чеченці 11 980 (0,4%) 9,3%
Татари 11 795 (0,4%) 9,2%
Турки 10 419 (0,4%) 39,2%
показані національності c чисельністю більше 10 000 осіб
Національний склад за переписом 2002 р.
Russians2002stavropol.png
Armenians2002stavropol.png
Muslim2002stavropol.png
NorthCaucasians2002stavropol.png
Росіяни Вірмени Мусульманські народи в т.ч.північно-кавказькі


Адміністративний поділ[ред.ред. код]

До складу краю входять 26 районів, 10 міст крайового підпорядкування, 10 міст районного підпорядкування, 18 робочих і курортних селищ.

Населені пункти з кількістю мешканців понад 15 тисяч
2007
Ставрополь 359,7 Іпатово 27,9
П'ятигорськ 139,3 Александровське 27,5 (2003)
Невинномиськ 129,2 Нєфтєкумськ 26,7
Кисловодськ 128,5 Новоалександровськ 26,5
Єсентуки 81,0 Железноводськ 24,1
Мінеральні Води 75,7 Новопавловськ 23,0
Георгієвськ 69,4 Лермонтов 22,4
Будьонівськ 65,5 Єсентукська 19,6 (2003)
Михайловськ 60,4 Незлобна 18,1 (2003)
Зеленокумськ 40,2 Свободи 17,8
Світлоград 39,4 Суворовська 17,0 (2003)
Ізобільний 38,5 Красногвардейське 15,9 (2003)
Горячеводський 35,8 Арзгир 15,6 (2003)
Благодарний 33,3 Дівне 15,4 (2003)
Іноземцево 28,5 Донське 15,2 (2003)
Кочубеївське 28,0 (2003)

Економіка[ред.ред. код]

  • Внутрішній валовий продукт: 147,0 млрд руб. (2005)
  • ВВП на душу населення: 54 200 руб. (2005)
  • Річний видобуток нафти й конденсату: 1997 р. — 847 тис. тонн, 2006 р. — близько 1 млн т.
  • Річний видобуток попутного газу: 2006 — близько 130 млн м³.
  • Річний видобуток природного газу: 1997 р. — близько 350 млн м³, 2006 — близько 320 млн м³.
  • Річне виробництво зерна: 2000 р. — 4 000 тис. тонн, 2005 р. — 6 900 тис. т., 2006 р. — 6 380 тис. т.

Промисловість[ред.ред. код]

Основні галузі промисловості — машинобудування (електротехнічне устаткування, верстати, прилади, автокрани, автопричепи), електроенергетика, видобуток і переробка нафти й газу, харчова (виноробна, масложирова й консервна в Георгієвську, цукрова в Ставрополі), хімічна (мінеральні добрива в Невіномиську, оргсинтез у Будьонівську), будівельних матеріалів (скляна в Мінеральних Водах), легка (вовняна в Невіномиську, шкіряна в Будьонівску), меблева, мікробіологічна (Ставрополь).

Енергетика[ред.ред. код]

Найбільші об'єкти:

Повна встановлена потужність становить 4208 Мвт.
Сумарне виробництво електроенергії всіма станціями досягає рівня 18 млрд квтг/рік.
Обсяг виробництва теплової енергії в рік становить близько 11 млн Гкал.
Споживання енергоресурсів на 2006 рік: Природний газ — 10 млрд м³, нафтопродукти — більше 1,2 млн т.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Спеціалізується на вирощуванні зерна й соняшника. Провідна роль у тваринництві належить скотарству, тонкорунному вівчарству. Широко розвинене садівництво, виноградарство, птахівництво, свинарство, бджільництво.

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей економіки краю, у якій зайнято понад 156 тисяч осіб. У Ставропольському краї функціонують 1010 господарюючих суб'єктів різних форм власності, що взаємодіють з Мінсільгоспом Росії й Мінсільгоспом краю. У їхньому числі товарним сільгоспвиробництвом займаються 500 сільськогосподарських організацій, 14,1 тисяч селянських (фермерських) господарств, 406,9 тисяч особистих підсобних господарств.

Обсяг виробництва сільгосппродукції у всіх категоріях господарств склав 27,4 млрд рублів або 117,5% до відповідного до рівня 2002 року.

За три роки досягнуто стабільного приросту валової продукції сільського господарства. При цьому нарощування виробництва відбувається як у галузі рослинництва, так і тваринництва. Зростання виробництва відбувається не тільки в сільгосппідприємствах, але й у всіх категоріях господарств. У Ставропольському краї 2001–2002 роки зібрані рекордні врожаї зернових. При цьому частка продовольчого зерна становить 82%. Це один із найкращих результатів у Російській Федерації.

Попри те, що виробництво зернових є основним напрямком у землеробстві і його частка у виторзі становить 72%, у краї виробляються значні обсяги технічних культур. Стабілізувалося в краї виробництво молока й м'яса, товарного яйця й ставкової риби. На підйомі перебуває птахівництво й свинарство. Нарощування обсягів виробництва основних видів тваринницької продукції забезпечується за рахунок росту продуктивності сільгосптварин і птиці. Це дозволило краю вийти на друге місце в Росії за темпами зростання виробництва товарного яйця.

У 2000–2003 рр. частка рентабельно працюючих господарств підтримується на рівні 70-65% (по Росії — 47-54%). Рентабельність сільськогосподарського виробництва перебуває на рівні 22-16% (по Росії — 7-9%).

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний[ред.ред. код]

Основна залізниця — ділянка Армавір — Невіномиськ — Мінеральні Води — Прохладний двоколійної електрифікованої магістралі Москва — Ростов-на-Дону — Баку з одноколійними тепловозними відгалуженнями на Усть-Джегуту й Будьонівськ, а також двоколійною електрифікованою гілкою на Кисловодськ.

Крім того через Ставрополь і Світлоград прокладена одноколійна тепловозна лінія від станції Кавказька на Елісту з відгалуженням на Будьонівськ.

Найбільші локомотивні депо: Ставрополь, Світлоград, Невіномиськ і Мінеральні Води.

Автомобільний[ред.ред. код]

Основна автомобільна дорога М29 «Кавказ» що проходить через Невіномиськ, Мінеральні Води й П'ятигорськ, з підхідними дорогами на Ставрополь і далі на Елісту; на Черкеськ; на Кисловодськ; через Георгієвськ, через Зеленокумськ і Будьонівськ на Нєфтєгорськ і далі в Дагестан і Калмикію.

Основні автомобільні вузли: Невіномиськ і П'ятигорськ.

Авіаційний[ред.ред. код]

Основні авіаперевезення здійснюються через міжнародні аеропорти:

Крім них діє аеропорт міста П'ятигорськ.

Трубопровідний[ред.ред. код]

У регіоні дуже густа й протяжна мережа промислових і магістральних трубопроводів:

Електротранспорт[ред.ред. код]

По території регіону проходить магістральна лінія електропередачі 500 кВ Волгодонська АЕС — Ставропольська ГРЕС — Інгурська ГЕС.

Найбільша підстанція регіону розташована в Будьонівську (500 кВ) єднальна системи північного Кавказу й Дагестану з Волгодонською АЕС.

Наука, освіта й культура[ред.ред. код]

Серед наукових установ виділяються:

Основні представники системи освіти:

Курорти[ред.ред. код]

Кавказькі Мінеральні Води — найбільший курортний регіон Російської Федерації, який по багатству, різноманітності, кількості й цінності мінеральних вод і лікувальному бруду не має аналогів у всій Євразії. Лікувальні властивості тутешніх мінеральних джерел були здавна знайомі місцевому населенню. Про це розповідають і легенди, де правда вигадливо переплітається з поетичною вигадкою. Відгомін такої легенди втримується й у назві однієї з популярних тутешніх мінеральних вод — нарзані. На українську мову це слово можна перекласти як «богатирський напій», «вода богатирів». Нарзан уважався джерелом сили племені, що колись нібито жило на Північному Кавказі, — нарти.


Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]