Лелека білий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Лелека» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Запит «Чорногуз» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Лелека білий
Бузько
Бузько
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
- Зауропсиди (Sauropsida)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Лелекові (Ciconiidae)
Рід: Лелека (Ciconia)
Вид: Білий лелека
Біноміальна назва
Ciconia ciconia
(Linnaeus, 1758)
Поширення білого лелеки: жовтогарячий - місце розмноження, синій - місце міграції
Поширення білого лелеки: жовтогарячий - місце розмноження, синій - місце міграції
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ciconia ciconia
ITIS logo.jpg ITIS: 174907
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Ciconia ciconia
Лелека білий, Ciconia ciconia

Леле́ка бі́лий (лат. Ciconia ciconia, у народі: чорногуз, бусол, бусел, бусько, бузько, бусьок, бузьок, боцюн, боцян, гайстер) — птах родини лелекових, ряду лелекоподібних.


Зовнішній вигляд та загальна характеристика[ред.ред. код]

Чорногуз — птах розміром від 80 до 100 см довжиною, розмахом крил 200—220 см та вагою від 2,5 до 4,5 кілограмів. Забарвлення пір'я біле, за винятком махових пір'їн на крилах, які мають чорне забарвлення. Коли крила птаха складені, то махові пір'їни покривають задню частину тіла, звідки і походить назва — чорногуз. Дзьоб та ноги чорногуза червонясті і довгі.

В Україні лелеки найчастіше гніздяться на стовпах електропередач
Ciconia ciconia
Лелека в польоті

Голос слабкий. Птахи спілкуються клацанням дзьоба. Клацаннями птахи вітають один одного, також цими звуками захищають гніздо від конкурентів. Поведінці чорногуза властивий і шлюбний ритуал, який супроводжується спільним клацанням дзьобами.

Харчування[ред.ред. код]

Чорногузи харчуються переважно дрібними тваринами — дощовими черв'яками, комахами, жабами, мишами, рибами та іноді падаллю. Отже, чорногуз не спеціалізується на якомусь певному типі їжі, а харчується найдоступнішою здобиччю, тому його відносять до харчових опортуністів. Метод полювання чорногуза дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить полями й болотами, а побачивши здобич, миттєво хапає її дзьобом.

Поширення та місця існування[ред.ред. код]

Ареал білого лелеки — Європа (від Іспанії до Росії), Північна Африка та Азія (від Туреччини до Кавказу). В Україні гніздовий, перелітний вид, є окремі випадки зимівлі. Гніздиться майже на всій території, крім високогір'я Карпат, крайніх південно-східних районів і Криму; у періоди міграцій може траплятися скрізь.

Поселяється білий лелека у відкритому ландшафтi з придатними кормовими угіддями — луками, болотами, пасовищами. Полюбляє зволожені ділянки з невисокою трав'яною рослинністю, на яких є групи старих розлогих дерев, особливо якщо луки періодично затоплюються, а трава регулярно викошується. Розорювання заплави значно погіршує кормові угіддя, білий лелека уникає високої рослинності.

Гніздування[ред.ред. код]

Білі лелеки — синантропні птахи. Вони охоче селяться в населених пунктах. Трапляються навіть у великих містах. Але знаходять гнізда лелек і далеко від людського житла — в заплавах рік, на узліссях, вздовж доріг. Серед болота можна іноді побачити гніздо навіть на невисокому пеньку.

Чорногузи гніздяться на скелястих підвищеннях, деревах, будівлях та електричних опорних стовпах. Вони заселяють відкриті та напіввідкриті ландшафти, поряд з людським житлом. З дерев лелеки віддають перевагу тим, що ростуть поблизу людського житла або в заплавах рік і мають велику розлогу крону. За підрахунками, зробленими в Україні у 1987 році, більше половини гнізд на деревах були збудовані на тополях, ясенах, вербах i дубах. Білі лелеки надають перевагу вологій місцевосці, долинам річок та низинним болотам. Пара чорногузів часто роками гніздиться на одному і тому ж місці, таким чином самка і самець щороку зустрічаються, хоча пару утворюють на сезон. Гніздо лелеки будують з гілок дерев. Міцні і довгі лягають в основу, менші накладаються згори. Всередині птахи вистилають оселю сіном, травою, мохом. Нерідко трапляються також папір, ганчірки, коров'ячий і кінський гній, картоплиння, шматки целофанової плівки тощо. Спочатку гніздо порівняно невелике — близько метра в поперечнику і всього кілька десятків сантиметрів заввишки. З роками гніздо надбудовується і збільшується за розмірами. Іноді такі споруди використовуються десятки років поспіль і сягають 2 метрів у діаметрі, 3–4 метри заввишки та 1–2 тонни ваги.

Розміщення гнізд білого лелеки за останні десятиліття зазнало значних змін. Якщо у 1931 році на тодішній території УРСР 68% їх були на будівлях, то до 1987–1988 роках частка скоротилася до 20%, у 1994–1995 роках становила вже всього 13%, а в 2004–2005 роках — взагалі лише 9%.

Лелека в польоті

Невпинно збільшується відсоток гнізд на стовпах і водонапірних вежах. Кількість гнізд на деревах спочатку збільшилася майже в півтора рази, потім почала також зменшуватися, за вказаний період вона коливалась у межах 30–45%. Ця тенденція є загальною, вона спостерігається у різних країнах. Чорногузи стали гніздитися навіть на залізничних станціях, влаштовуючись на опорах контактної мережі. На шум поїздів під самими ногами вони не звертають уваги.

У віці близько чотирьох років чорногуз стає статевозрілим і готовим до спарювання. Навесні, після прильоту та шлюбного ритуалу, молода пара будує гніздо і самка відкладає 3-6 яєць, які висиджують по черзі самка і самець 30-32 дні. Яйце чисто біле, близько 100 грамів вагою. З'являються яйця в гніздах у другій половині квітня — на початку травня. Строки їх відкладання досить розтягнуті. Одночасно можна побачити і насиджуючих чорногузів і таких, що тільки займають гнізда.

Новонароджені чорногузи вдягнені у ніжний сірувато-білий пух, дзьоб у них темний, ніжки — жовто-рожеві. Важать вони всього 60-80 грамів. Народжуються пташенята сліпими, але очі в них відкриваються вже через кілька годин. З першого дня пташенята їдять самостійно. Годують їх обидва птахи. Вони приносять їжу у дзьобі чи в глотці (вола у лелек немає) і відригують її в середину гнізда. У перші дні малята отримують дрібну і ніжну поживу — червів, личинок комах тощо. Поступово раціон їх розширюється.

Пташенята перебувають у гнізді майже два місяці. Виліт молодняка відбувається у другій половині липня — на початку серпня. Найчастіше до вильоту доживає 2-4 молодих птахів. За даними моніторингових спостережень в Україні у 19922005 роках (5490 гнізд із пташенятами), 42% лелечих виводків перед вильотом мали 3 пташенят, 29% — 2, 20% — 4, 5% — 1, 4% — 5, 0,3% — 6, 0,02% — 7 (єдиний випадок за 14 років спостережень). У сприятливі роки зростає відсоток більших виводків, частка гнізд з 3 і 4 пташенятами майже вирівнюється, а в окремих місцевостях останні можуть навіть переважати. У несприятливі ж роки, навпаки, максимум зміщується на виводки з 2 пташенят.

Середня тривалість життя білого лелеки — 8-9 років.

Міграція[ред.ред. код]

Білий лелека — перелітний птах. У серпні зграї, керуючись інстинктом, починають тягнутися на південь. У нас зграї звичайно нараховують від 2-3 до сотні лелек. Але іноді можна побачити й великі багатосотенні скупчення. Зграї поступово збільшуються на шляхах перельоту і на Балканах складаються вже з тисяч птахів.

На зимівлю чорногузи з різних частин Європи летять різними шляхами. Існують дві популяції — східна і західна, лінія розділу між якими — своєрідний вододіл — проходить через Голландію, Гарц, Баварію, Альпи. У німецькій науковій літературі вона називається пролітною межею. Але це не чітко окреслена лінія, навколо неї існує широка смуга змішування напрямків — птахи тут можуть мігрувати як в один, так і в інший бік. Найцікавіше те, що різні напрямки перельоту можуть мати молоді лелеки, що вивелися в одному й тому ж гнізді. Якось у 1974 році знайшли двох закільцьованих птахів з одного виводку: першого — у Франції, другого — в Угорщині. Результати кільцювання на північному заході Німеччини (територія ця лежить східніше “пролітної межі” у зоні змішування) показали, що під час першого свого відльоту 3/4 лелек прямують на південний схід через Босфор і чверть — на південний захід у напрямку Гібралтару. Але вже в наступні роки життя кількість мігруючих на південний захід птахів різко зменшується.

Птахи, що гніздяться на захід від неї, мігрують восени на південний захід через Францію, Західну Іспанію, Гібралтар. Восени прямо над вулицями Гібралтару можна побачити багатотисячні зграї. Далі переліт іде через Марокко, Мавританію, західну частину Сахари. Місця зимівлі «західних» лелек лежать у саванах південніше Сахари від Сенегалу на заході до Камеруну на сході. Переважно вони скупчуються в долинах і дельтах річок Сенегал і Нігер та біля озера Чад. Тут же зимують і лелеки, що гніздяться на північному заході Африки. Молоді статево незрілі птахи іноді залишаються в Африці й на літо. Відстань міграції становить близько 10000 км.

Європейські лелеки, що гніздяться на схід від «пролітної межі», летять восени у південно-східному, а з СНД i Прибалтики — у південному напрямку. В Україні існує кілька головних пролітних шляхів — ділянок, де чисельність мігруючих птахів найвища. Через західні області летять лелеки з Польщі, через Житомирську i Вінницьку — з Білорусі та Прибалтики. Великий пролітний шлях проходить на південний захід від Полтавської до Миколаївської області. Всі три шляхи зливаються у могутній міграційний потік, який проходить через “ворота” між Карпатами та Чорним морем. Досить слабкий проліт спостерігається також східним узбережжям Чорного моря. Далі лелеки летять через Балкани та Туреччину. Малу Азію вони перетинають «по діагоналі», звертаючи після Босфору на південний схід. Біля затоки Іскандера виходять до Середземноморського узбережжя. Потім знову звертають на південь і через Близький Схід, Синайський півострів потрапляють у долину Нілу, вздовж якої і летять на основні місця зимівлі у Східній та Південній Африці, долаючи загалом понад 10 тисяч кілометрів. Стомившись після тривалого перельоту, птахи роблять зупинку на 4–6 тижнів у Східному Судані, щоб відпочити й погодуватися перед подальшою дорогою.

Місця зимівлі «західних» лелек лежать у саванах південніше Сахари від Сенегалу на заході до Камеруну на сході. Переважно вони скупчуються в долинах та дельтах рік Сенегал та Нігер та біля озера Чад. Тут же зимують і лелеки, що гніздяться на північному заході Африки.

В Україні теж існує «пролітна межа», яка проходить десь на Лівобережжі Дніпра. Точніше про її розміщення говорити важко через обмаль даних. Якщо лелеки із західних, центральних та північних областей летять вздовж західного узбережжя Чорного моря та Босфор, то птахи зі східних областей мігрують у південно-східному напрямку до східного чорноморського узбережжя. Сюди ж летять і птахи зі східної частини ареалу в Росії. Тут також існує досить широка смуга змішування напрямків міграції. Частина лелек із Придніпров’я може летіти на південний схід. Так, чорногуз, закільцьований пташеням у Глобинському районі на Полтавщині у 1998 році, був знайдений наприкінці серпня того ж року біля м. Новоросійська.

Переліт на зимівлю чорногузи здійснюють вдень. Вони летять на великій висоті, при цьому вибираючи найзручніші в аеродинамічному плані місцевості, тому намагаються уникати польотів над морем.

Часто трапляється, що деякі чорногузи залишаються на зиму в місцях літнього гніздування. У більшості випадків мова йде про птахів, які були поранені, звикли до людей, або є з вадами міграційної інстинктивної поведінки. Такі птахи потребують додаткового піклування від людей протягом зими.

Приліт на місця гніздування відмічається, здебільшого, у другій половині березня — першій половині квітня, хоча ранньої весни їх можна місцями побачити й на початку березня. Окремі птахи можуть затримуватися аж до травня. Звичайно, першим з’являється самець, рідше — самка, іноді ж обидва птахи одразу. Самка найчастіше прилітає через кілька днів після самця. Старі лелеки повертаються раніше молодих.

Чисельність та охорона[ред.ред. код]

З 1984 року на території Європи спостерігається активний приріст чисельності птахів навіть у високоіндустріалізовних країнах. Згідно з результатами 6-го інтернаціонального перепису [1] білої лелеки 2004 року, найбільша популяція в Польщі і становить 52500 пар, в Україні 12000-18000 пар, в Білорусі 10500-13000 пар, 10000 пар в Литві з найщільнішим ареалом у світі, 8500 в Латвії, 4000 в Естонії. В південно-західній Азії найбільна популяція є в Туреччині — 15000-35000 пар, менше в Іспанії 14000 пар та Португалії 10000 пар. Відокремилась неперелітна популяція в Південній Африці.

Білий лелека не відноситься до видів птахів, яким загрожує вимирання. На відміну від лелеки чорного, який занесений в Червону Книгу України.

Білий лелека в культурі[ред.ред. код]

Символізм[ред.ред. код]

Давній зв'язок лелеки з людиною відображений у народній творчості, у численних географічних топонімах, прізвищах, на гербах і емблемах багатьох країн світу. Так, в Україні є прізвища Чорногуз і Лелеченко; річки та струмки Бузьків Яр, Гайстрова Струга, Лелечий потік, Лелечиха, Чорногузка; села Боцянівка, Лелеківка, Чорногузи. У Німеччині, Австрії, Італії, на заході Франції є чимало поселень та вулиць у містах, які носять «лелечі» назви. В Італії та Ельзасі це все, що залишилося від самих птахів. Численні назви ресторанів, кав'ярень, клубів («Лелечий клуб» у Нью-Йорку), пов'язані з чорногузом.

В Європі лелека на емблемах використовувався ще в епоху Меровінгів. У християнстві він символізує чистоту, благочестя, воскресіння. Вважається також очисником від скверни, охоронцем домашнього вогнища.

В Західній культурі лелеки «приносили» дітей, тому він є символом народження.

Лелека є улюбленим, але неофіційним символом Ельзасу, зокрема Страсбургу.

Поважають птаха і у Польщі. Його обрали нацональним символом на Expo 2000 в Гановері.[2]

Лелека — національний птах Білорусі.[3]

У Молдові лелека став символом виноградарства і виноробства. Часто можна побачити його зображеним з гроном винограду в дзьобі.

Геральдика[ред.ред. код]

У геральдиці лелека, а також інші схожі птахи — журавель, чапля, ібіс, символізує пильність у боротьбі з ворогами. На гербах журавля, а іноді й лелеку або чаплю, часто зображують із каменем у лапі. Походить цей образ від відомої ще з античних часів легенди, що у відпочиваючій під час перельоту зграї один із птахів вартує спокій інших, тримаючи у піднятій лапі камінь. Коли стомлений сторож починає куняти, камінь випадає й будить його.

Білий лелека зображений на гербах Тирасполя, Гааги, Шторкова, Касселя і ряду інших міст. Потрапив цей птах на герби і в тих країнах, де він не водиться (Австралія), — символіка була занесена з Європи.

Деякі орнітологічні організації взяли його собі за емблему. Лелека в польоті зображений на емблемі Німецького природоохоронного союзу NABU (раніше — Німецький союз з охорони птахів, DBV).

Українська геральдика[ред.ред. код]

Білий лелека зустрічається на гербах чотирьох українських міст. На гербі Біловодська 1781 року у верхній частині щита зображений герб Воронізької губернії, у нижній, на зеленому фоні — лелека. На гербі Ананьєва 1847 року у нижній частині щита — на блакитному тлі стоять на гніздах три лелеки. На середньовічному та сучасному гербах міста Буська зображено оберненого ліворуч лелеку на блакитному тлі, що стоїть на одній нозі. На гербі містечка Щуровичі на Львівщині на червоному фоні був зображений срібний лелека, що тримає у дзьобі змію. У середньовічній західній геральдиці лелека був також символом пильності в боротьбі з ворогами. Лелека (за іншими даними — журавель) з каменем у лапі був зображений на печатці XVII століття міста Дунаївців.

Народні легенди й перекази[ред.ред. код]

В Україні лелека вважається вісником весни. Приліт птахів весною відмічався людьми здавна. Зникнення птахів восени і повернення навесні здавалось дивним. Древні слов'яни вважали, що птахи на зиму летять у вирій. В українські мові збереглось це слово «вирій» — рай древніх слов'ян. Повертання птахів навесні пов'язувалось зі звісткою богів, пізніше було прив'язане до християнських весняних свят.[4]

В Україні багато прикмет про погоду, пов'язаних із білим лелекою. Він приносить тепло і забирає його назад у вирій.

  • Рано прилетів — буде тепле літо.
  • Лелека починає непокоїтися — на погану погоду.
  • Активно тріщить увечері дзьобом — завтра буде сонячний день.
  • Стоїть на одній нозі — значить треба чекати похолодання.
  • Якщо не відлітає далеко від гнізда, а тримається поблизу, — на негоду.
  • Коли птах погожого дня тримається сухого місця, то й наступний буде сонячним.
  • Перед тим, як здійметься вітер, лелеки довго кружляють біля своїх гнізд.

Є й землеробські прикмети, пов'язані з бузьками. Наприклад: заклекотали лелеки в гнізді — час садити цибулю.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]