Корнієць Леонід Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леонід Романович Корнієць
Леонід Романович Корнієць
голова Президії Верховної Ради УРСР
липень 1938 — 28 липня 1939
Спадкоємець: Гречуха Михайло Сергійович
голова РНК УРСР
вересень 1939 — 6 лютого 1944
Попередник: Коротченко Дем'ян Сергійович
Спадкоємець: Хрущов Микита Сергійович
міністр заготівель СРСР
21 листопада 1953 — 31 травня 1956
міністр хлібопродуктів СРСР
31 травня 1956 — 26 листопада 1958
 
Партія: КПРС
Національність: українець
Народження: 21 серпня 1901(1901-08-21)
Бобринець
Смерть: 29 травня 1969(1969-05-29) (67 років)
Москва
Похований: Новодівочий цвинтар
 
Військова служба
Звання: Генерал-лейтенант Генерал-лейтенант[1]
Битви: німецько-радянська війна
 
Нагороди:
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Богдана Хмельницкого I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня

Леоні́д Рома́нович Корніє́ць (* 21 серпня 1901, Бобринець — 29 травня 1969, Москва) — радянський державний і партійний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 8 (21 серпня) 1901 року у місті Бобринці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградської області) у родині службовця, садівника Бобринецької міської управи. Українець[2].

У 1914 році закінчив церковно-парафіяльну школу, у 1918 році — чотирикласне вище початкове училище, у 1920 році — 5-й клас гімназії, у 1922 році — профтехнікум (всі у місті Бобринці), та 1-й курс Бакинського політехнічного інституту у 1924 році.

Трудову діяльність розпочав у 16 років — працював чорноробом, наймитував, заробляючи на навчання. Після закінчення профтехшколи до жовтня 1922 року працював мотористом у слюсарно-кустарно-механічних майстернях Бобринця. Відтоді й до квітня 1925 року був помічником учителя у 5-му Кавказькому стрілецькому полку 2-ї Кавказької стрілецької дивізії РСЧА. У 1926 році вступив в ряди ВКП(б).

Після демобілізації до жовтня 1927 року керував районним будинком селянина у містечку Братському Єлизаветградської округи, завідував відділом народної освіти Братського райвиконкому, агітпропвідділом райкому КП(б)У в села Великої Виски Єлизаветградської округи, працював технічним секретарем Єлизаветградського ОВК.

У жовтні 1927 року був призначений завідувачем школою селянської молоді у Братському, у вересні 1928 року очолив Єлизаветградську сільськогосподарську профшколу. Від листопада 1929 року працював інспектором відділу народної освіти Єлизаветградської міськради, згодом — заступником голови Новопразького райвиконкому.

Проте у 1928 році окружна Контрольна комісія КП(б)У оголосила йому сувору догану з попередженням «за халатне ставлення до обов'язків голови Надзорчої ради сільськогосподарського кредитового товариства, яке допустило кредитування відповідальних робітників району». Партстягнення зняли у 1936 році. Попри це, у червні 1931 року Л. Корнієць потрапив на керівну роботу — понад два роки працював завідувачем оргвідділом Новопразького райкому КП(б)У, згодом — другим секретарем Долинського райкому КП(б)У. Від грудня 1936 року очолював Магдалинівський райком партії, а від грудня 1937 року був був першим секретарем Мелітопольського райкому партії на Дніпропетровщині.

Від лютого до серпня 1938 року, за рекомендацією Д. Коротченка, щойно призначеного головою уряду УРСР, виконував обов'язки другого секретаря Дніпропетровського обкому КП(б)У. У висновку відділу керівних партійних органів ЦК КП(б)У від 21 лютого 1938 року зазначалося:

«Тов. Корнієць Л. Р. має великий досвід керівної партійної роботи, знає сільське господарство, радянську роботу. Останній час працює 1-м секретарем крупного, Мелітопольського райкому КП(б)У. Тов. Коротченко характеризує його як серйозного, ініціативного партробітника. Можна висунути 2-м секретарем Д/Петровського обкому КП(б)У».

25-28 липня 1938 року у Києві працювала перша сесія ВР УРСР першого скликання, під час якої Л. Корнійця обрали головою Президії Верховної Ради УРСР. Через рік, на виконання рішення пленуму ЦК КП(б)У (22-23 липня), Президія ВР УРСР 28 липня  1939 року призначила Л. Корнійця головою РНК УРСР. До виконання своїх посадових обов'язків новопризначений керівник уряду приступив з вересня.

У роки німецько-радянської війни Л. Корнієць був одним із організаторів евакуації на схід промисловості УРСР, а також розгортання радянської партизанської та підпільної боротьби на окупованій території республіки. Він входив до складу вузького нелегального ЦК КП(б)У, створеного за постановою політбюро ЦК ВКП(б) 2 жовтня 1942 року для керівництва підпільно-партизанським рухом на території України. Одночасно як голова Раднаркому УРСР проводив значну роботу щодо забезпечення діючої армії зброєю, боєприпасами, матеріально-технічними засобами та інше. Фактично упродовж війни він був керівником уряду УРСР лише «на півставки». Обов'язки голови РНК він виконував до липня 1941 року, а з липня 1941 по жовтень 1942 року був членом Військової ради Південного та Північно-Кавказького фронтів, Чорноморської групи військ. У жовтні 1942 — травні 1943 років повернувся до керівництва Раднаркомом УРСР, відтак — до вересня 1943 р. — знову був членом Військової ради, але вже Воронезького фронту. Лише у вересні 1943 року повернувся до виконання своїх посадових обов'язків щодо керівництва Раднаркомом УРСР, щоправда, лише на півроку.

5 лютого 1944 року Президія ВР УРСР звільнила Л. Корнійця від обов'язків голови РНК УРСР (головування перейшло до М. Хрущова). Шоста сесія ВР УРСР 1-го скликання (березень 1944 року) затвердила Л. Корнійця першим заступником голови уряду республіки. На цій посаді він працював до березня 1950 року. Від березня 1950 до листопада 1953 року був заступником голови Ради Міністрів УРСР. Згодом обіймав посади у союзному уряді:

  • з 21 листопада 1953 року — член Бюро з сільського господарства та заготівель при РМ СРСР та водночас міністр заготівель СРСР;
  • з 31 травня 1956 року до 26 листопада 1958 року — міністр хлібопродуктів СРСР;
  • з 26 листопада 1958року по 25 лютого 1961 року — голова Державного комітету РМ СРСР із хлібопродуктів — міністр СРСР;
  • з 25 лютого 1961 року по 17 січня 1963 року — перший заступник голови Державного комітету заготівель РМ СРСР — міністр СРСР;
  • з 17 січня 1963 року — голова Державного комітету заготівель РМ СРСР — міністр СРСР.

За період своєї кар'єри на XVIII з'їзді ВКП(б) обирався членом ЦК ВКП(б), на XIX–XXIII з'їздах — кандидатом у члени ЦК КПРС. На XIV–XVII з'їздах КП України обирався членом ЦК КПУ. В 19381953 роках був членом Політбюро ЦК КП України. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1—7-го скликань та депутатом Верховної Ради УРСР 1—3-го скликань.

Помер у Москві 29 травня 1969 року. Похований на Новодівочому кладовищі[2].

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна (зокрема 7 лютого 1939 року за видатні успіхи в сільському господарстві, і в особливості за перевиконання планів основних сільськогосподарських робіт), орденом Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького 1 ступеня, орденом Вітчизняної війни 1 ступеня[3].

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Постоанова РНК СРСР № 504 від 9 травня 1943 року
  2. а б az-libr.ru(рос.)
  3. Довідник з історії КПРС (рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]