Правило дев'ятки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мовознавство
Мови світу
Мови світу
Лінгвістична карта світу
П: Портал

Пра́вило «дев'я́тки» — правописне правило української мови.

Український правопис забороняє писати літеру «і» в запозичених загальних назвах після дев'яти приголосних, а саме: д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ш, ч, р — перед наступною літерою, що позначає приголосний звук (крім «й»)[1]: динамо, квартира, зиґзаґ, родзинка, сигнал, цирк, режим, джинси, машина, чизбургер, принтер тощо — а не дінамо, квартіра, зіґзаґ, родзінка, сігнал, цірк, режім, джінси, машіна, чізбургер, прінтер.

Якщо після «і» в іншомовному слові йде «й» або літера, що позначає голосний звук, то правило «дев'ятки» не діє. Наприклад: діадема, тіофен, фантазія, сієста, станція, адажіо, шіїтаке, чіабата, рієлтор, диспрозій, нунцій.

В кінці невідмінюваних слів після цих приголосних також пишеться літера «і»: леді, конфеті, смузі, івасі, лонджі, банші, колібрі.

Проте, якщо така «і» втрачає своє положення перед голосним, «й» або в кінці невідмінюваного слова і передує приголосному, правило «дев'ятки» набуває дії: пародист (але пародія), кальцит (але кальцій) тощо; таксист (але таксі), фритюр (але фрі) тощо.

Окрім того, § 129.I.6 чинного Правопису встановлює традиційне написання через «и» деяких усталених у церковному вжитку слів грецького походження («митра», «єпитимія» і т. ін.), серед яких такі слова, де шуканий голосний розташований після приголосного «дев'ятки» і перед іншим голосним: диякон, християнство тощо. Але чимало подібних слів — дієцезія, тіара тощо — під це «виключення з виключення» не підпадають.

На власні назви правило «дев'ятки» не поширюється — після д, т, з, с, р пишуть «і» (Дізель, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм).

Історія[ред. | ред. код]

Вперше правило «дев'ятки» для правопису слів іншомовного походження було сформульовано 1913 року авторами «Граматики руської мови» С. Й. Смаль-Стоцьким і Теодором Ґартнером[2].

Після букв на позначення приголосних т, д, с, з, ц, р пропонувалося писати и (партия, поезия); після букв на позначення приголосних п, б, в, м, ф, ч, к, х та у сполученні з о — писати і (патріот). Однак воно дещо відрізняється від подібного правила в сучасній орфографії, бо вимагало написання и не тільки перед приголосним, але й перед й (партийний)[джерело?].

Але вже у Правописі 1919 р. воно набуло сучасного вигляду. Також це правило закріпилось у Правописі-1929 і після його ревізії у 1933 році.

У виданні «Українського правопису» 1993 року правило передавання іншомовного і через и після обумовлених «дев'яткою» приголосних поширено на низку власних назв (Аргентина, Сирія, Чилі). Також зазнав зміни правопис деяких загальних назв, які належали до винятків: бравісимо, фортисимо, піанісимо (до 1993 року було бравіссімо, фортіссімо, піаніссімо)[3].

У проєкті правопису 1999 року пропонувалося поширити «правило дев'ятки» на правопис решти іншомовних власних назв: Аристотель, Едип, Сизиф; Занзибар, Сиракузи[4], Міссисипі, Си́дней[5]. Проте проєкт не схвалили. Згідно з чинним українським правописом треба писати: Арістотель (УП, § 90, п. 5, а, 3), Едіп, Сізіф; Занзібар, Міссісіпі, Сідней, але Сиракузи (УП, § 90, п. 5, в, 5).

У географічних назвах[ред. | ред. код]

Правопис географічних назв відбувається за дещо відмінними від «правила дев'ятки» нормами.

Літера и вживається:

  • У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
  • У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
  • У географічних назвах зі звукосполученням -ри- перед приголосним: Велика Британія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
  • У низці інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет[6].

У прізвищах[ред. | ред. код]

Чинний Український правопис у § 104 п. 6-в рекомендує передавати російську літеру «и» українською «и» після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Цецилін, Чичиков, Шишкін, Щиглов; це стосується й прізвищ інших народів: Абашидзе, Вашингтон, Джигарханян, Жильєрон, Тажибаєв; Цицерон, Чиковані тощо; також Чингісхан, але перед голосним пишеться і: Жіоно, Тиціан.

Мнемонічні фрази[ред. | ред. код]

Є мнемонічні фрази, які можуть знадобитись для простішого запам'ятовування літер правила «дев'ятки»:

  • «Реве та стогне Дніпр широкий, човни з циганами жене»
  • «Чия це жінка заспівала „Реве та стогне Дніпр широкий“?»
  • «Де ти з'їси цю чашу жиру?».
  • «Зося і Шура — це чужі діти».

Виноски[ред. | ред. код]

  1. [[Український правопис 2019 року]] (PDF) (укр.). Наукова думка. 22 травня 2019. с. 160. Архів оригіналу (PDF) за 25 Nov 2023. Процитовано 2 грудня 2023. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка); Проігноровано |section= (довідка)
  2. Масенко Л. Т. Мова і політика. — К.: Соняшник, 1999. — 100 с. — Укр. мов. Додатковий тираж 2003 р.
  3. В. В. Бондаренко, В. В. Дубічинський, І. О. Оржицький, В. М. Кухаренко, В. В. Турчик. Ділова українська мова. Харків. Архів оригіналу за 16 вересня 2011. Процитовано 20 липня 2011.
  4. Приклади цитуються за: Анкета для опитування фахівців. Пропозиція 12 // Історія українського правопису XVI—XX ст. Хрестоматія. — К., 2004. — С. 565.
  5. Приклади з проекту (§ 101. I, Y та ин.)
  6. Електронний підручник з сучасної української мови

Джерела[ред. | ред. код]