Бачвансько-русинська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бачвансько-русинська мова
руски язик, руска бешеда, бачвансько-руська бешеда
Поширена в: Сербія, Хорватія
Регіон: Бачка
Носії: приблизно 20 тис.
Класифікація: Індоєвропейська
Офіційний статус
Офіційна: Воєводина
Коди мови
ISO 639-1 sla
ISO 639-2 rue
Див. також статті Бачванська говірка, Русинська мова.

Бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська) мікромова (самоназва — бачваньско-руска бешеда та бачваньски руски яазик / язик, іноді науковцями кваліфікується як бачвансько-сримський варіант української літературної мови) — літературна мова 25 тис. воєводинських руснаків, нащадків українських емігрантів з Південно-західної Лемківщини, які мешкають у Воєводині з XVIII-XIX ст. (у містах Новий Сад, Вербас та у селах Руський Керестур, Коцур, Петровці, Беркосово, Миклошевці та ін.)[1] (переселення здійснено з ініціативи австрійської імператриці Марії-Терезії).

Офіс міського голови Нового Саду — напис сербською, угорською, словацькою мовами та бачвансько-русинською мікромовою.
«Граматика бачваньско-рускей бешеди», Ґабор (Гавриїл) Костельник, 1923 р.

Бачвансько-русинська мікромова кодифікована на основі перехідних українсько-словацьких діалектів Південно-західної Лемківщини зі значними впливами сербської мови, а також угорської, польської та німецької мов (іноді бачвансько-русинська мікромова кваліфікується як «слов'янське есперанто»). Мікромова відноситься як до західнослов'янських, так і до східнослов'янських мов.

Характерні риси

Характерними рисами мікромови є:

  • перехід праслов'янських *or, *ol, *еr, *el у ра, ла, ре, лє (бразда «борозна», глава «голова», брег «берег, горбок», влєчиц ше «волочитися»), ро, ло (крочай «крок», млода «наречена»), оро, оло, ере (зноровиц ше «зноровитися» — про коня, черева «кишки»).
  • перехід звукосполук *dj, *tj, *kt’ у дз, ц (єдзенє «їжа, страва», помоц «допомога») або у дж/ж, ч (меджа «межа», мачоха, унучка).
  • перехід *r в ар (барз «дуже»), ор (горди «гордий»), ер (змерка ше «смеркається»).
  • перехід праслов'янського *l в ов/ол (вовк, жовти, колбаса) та лу, ло (слунко «сонце», длобац «довбати»).
  • перехід в е (деска «дошка»), и (дижд «дощ»), о (молга «імла»);
  • перехід *rъ, *rь, *lъ, *lь в ир/ер, ри/ре, лу, ли/лї (кертица, кирвавиц, кресцини, хрибет, яблуко, блиха, глїбоки).
  • фіксований наголос на передостанньому складі.
  • іменники чоловічого роду у давальному відмінку множини мають закінчення -ом (слугом, хлопом), дієслова у 1-й особі однини теперішнього часу приймають закінчення (знам, робим).

Приклад мови

Кодифікація бачвансько-русинської мікромови

Бачвансько-русинська мікромова — під назвою «руски яазик» — є однією з офіційних мов Воєводини[4]. Нею ведуться програми телебачення та радіо, здійснюється навчання в початкових школах, гімназії та на кафедрі русинської мови і літератури університету у Новому Саді. Протягом XX ст. у бачвансько-русинській мікромові сформувалися художній, публіцистичний, науковий та офіційно-діловий стилі, нею видається періодична преса — тижневик «Руске слово», дитячий місячник «Заградка», молодіжний місячник «Мак», газета «Шветлосц», вісник «Studia Ruthenica».

Процес кодифікації місцевої бачвансько-сримської говірки та утворення специфічного варіанту української літературної мови було започатковано В. Гнатюком, який влітку 1897 р. провів тривалу фольклорну експедицію на Бачці, результатом якої стали записані та опубліковані тексти 430 народних пісень, 220 оповідань, численні анекдоти, а також народне весілля. У 1904 р. Г. Костельником рідною говіркою було опубліковано поетичну збірку «З мойого валала» («З мого села»).

У 1923 р. Г. Костельником було видано першу «Граматику бачванско-рускей бешеди», яка, за словами автора, трималася на двох постулатах[5]:

«

Я мерковал главно на 1) то, же би зме ше, дзе не мушиме, нє оддальовали од украинского; 2) же би правила писовнї були якнайпростейши.

 »

Засновник літературної бачвансько-русинської мови Г. Костельник підкреслював, що бачвансько-сримські діалекти є говором української мови та закликав співвітчизників вивчати «кнїжкови язик» (тобто літературну українську мову), а також зближуватися з нею на письмі. У нарисах «Дзе спада наша бешеда» (1922 р.) і «Наша бешеда» (1937 р.) Г. Костельник порушує питання глотогенезу мови руснаків Югославії, доводить, що бачванська руска бешеда — це діалект української мови, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов.

Для письма використовується кириличний алфавіт з 31 літери та м'якого знаку (який буквою не вважається):

Аа Бб Вв Гг Ґґ Дд Ее Єє Жж Зз Ии Її Йй Кк Лл Мм Нн Оо Пп Рр Сс Тт Уу Фф Хх Цц Чч Шш Щщ Юю Яя ь

Примітки

  1. Русинська мова в Югославії та Хорватії. (укр.)
  2. Зі Статуту Автономної області Воєводина.
  3. Гаврош Олександр. Блукаючий народ — К.: Нора-Друк, 2012 — С. 15
  4. Статут Автономної провінції Воєводина. (англ.), (рум.), (серб.), (словен.), (угор.)
  5. Українці та українська мова на Балканах. (укр.)

Посилання

Література

Мови Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.