Житецький Павло Гнатович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Гнатович Житецький
Z H Zhytetsky Pavlo.jpg
Павло Житецький
Народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837)(1837-01-04)
Кременчук
Помер 5 (18) березня 1911(1911-03-18) (74 роки)
Київ
Громадянство Україна
Національність українець
Галузь наукових інтересів мовознавство, лексикографія
Заклад Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія, Колегія Павла Ґалаґана
Alma mater Київська духовна академія, Київський університет
Вчене звання доктор
Відомі учні Григорій Мачтет
Дружина Житецька Варвара Семенівна

Павло́ Гна́тович Жите́цький (* 23 грудня 1836 (4 січня 1837)(18370104), Кременчук — † 5 (18) березня 1911, Київ) — український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903).

Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Приятелював із Михайлом Драгомановим.

Біографія[ред.ред. код]

Павло Гнатович Житецький народився 23 грудня 1836 (4 січня 1837), у місті Кременчук, тепер Полтавська область. Був відомим українським філологом, педагогом і громадським діячем, доктором російської словесності з 1908, членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук з 1898, членом НТШ (Наукове товариство ім. Т. Шевченка) у Львові з 1903.

Навчався 18571860 в Київській духовній академії, 18601864 — на історико-філологогічному факультеті Київського університету.

Павло Житецький.jpg

Упродовж 1864—1868 років працював учителем російської мови у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії (серед учнів — майбутній письменник Григорій Мачтет), з 1868 — в кількох гімназіях Києва; в 1874-93 — у Колегії Павла Ґалаґана.

Павло Житецький — один із основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою). Це, передусім, перша в українському мовознавстві велика праця з історії фонетики української мови «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), у якій поставлено і частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих «ъ» та «ь», про звукову природу «ѣ» та перехід його в «і» тощо. У розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Житецький розкрив мовні та палеографічні особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого народного мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії української літературної мови.

Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й у наш час: «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та «Енеїда» Івана Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст." (1900). У них вчений дослідив функціонування у писемності 17-18 ст. двох типів старої літературної мови — слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'янську традицію, і книжної української мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого народного мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літературної мови на ґрунті їх взаємодії з народнорозмовною мовою і занепад їх під впливом русифікації у 18 ст. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови. Становлення нової літературної мови він розглядав у її зв'язках із старою книжною і вбачав у мовно-літературній діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого народного мовлення у низьких жанрах староукраїнської писемності. Досліджував також шляхи розвитку російської літературної мови, її взаємозв'язки з українською («До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства (статті «Діалог Платона „Кратіл“», 1890; «Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох літературознавчих статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв'язків літературно-книжної та уснонародної традицій у старій українській писемності.

Помітне місце в історії української фольклористики зайняла праця Павла Житецького «Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Житецький здійснив науковий аналіз мови тогочасних українських перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів українською мовою.

Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва́— 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм українського правопису. Розроблена Павлом Житецьким правописна система частково була використана в україномовній частині «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873–1876), а також мала вплив на правопис «Словаря української мови» під редакцією Бориса Грінченка (19071909). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.

Житецький був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Кіевской Старини». У дискусії щодо «теорії» Михайла Погодіна про нібито російськість княжого Києва відстоював думку, що Київська Русь — це держава українського народу, що традиції культури й побуту тут не переривалися у всі часи, а риси української мови наявні ще у письмових джерелах 12-13 ст.

Помер у Києві у 1911 році.

Пам'ять[ред.ред. код]

Видатному науковцеві присвячено одну з вітрин Музею Однієї Вулиці. У музеї представлені оригінальні портрети і праці вченого, а також все коло київської «Громади», — праці, фотографії та автографи відомих українських діячів.

Праці[ред.ред. код]

Житецький Павло Гнатович.jpg
  • «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876)
  • «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) («Описание Пересопницкой рукописи 16 в.» (1876))
  • «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889)
  • «Очерк звуковой истории малорусского наречия в 17 й 18 вв.» (1889),
  • «Литературная деятельность И. Вишенского» (1890),
  • «Мысли о малорусских народных думах»(1893),
  • «Теорія твору з хрестоматією» (1895),
  • «Теорія поезії» (1898),
  • «Енеїда» Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст." (1900)
  • «До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903,
  • «О переводах евангелия на малорусский язык» (1905),
  • «Думки про народні малоруські думи» (1893),
  • «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905),
  • «Нариси з історії поезії» (1898)
  • «Нарис історії української мови в 17 в» (1914)

та ін.

У Києві мешкав останні роки життя мешкав за адресою Андріївський узвіз, 34 (190–1911 рр.).

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Їжакевич Г. П., Плачинда В. П. Житецький Павло Гнатович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 202—203.
  • Д. Шленский, А. Браславец. Музей Одной Улицы. Путеводитель, изд. «Центр Европы». Львов-Киев, 2002.
  • Д. Шльонський, О. Браславець. Андріївський узвіз, його історія та путівник по Музею Однієї Вулиці. Вид-во «Центр Європи», Львів-Київ, 2008, 2009.

Див. також[ред.ред. код]