Рожнятів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Рожнятів
POL Rożniatów COA.svg
Герб
Країна Україна Україна
Область/АРК Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Рожнятівський район
Рада Рожнятівська селищна рада
Код КОАТУУ: 2624855100
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 12 ст як Старе село
Статус із 1940 року
Площа 19,23 км²
Населення 3883 (01.01.2011)[1]
Густота 202 осіб/км²
Поштовий індекс 77600
Телефонний код +380 3474
Географічні координати 48°56′11″ пн. ш. 24°09′17″ сх. д. / 48.93639° пн. ш. 24.15472° сх. д. / 48.93639; 24.15472Координати: 48°56′11″ пн. ш. 24°09′17″ сх. д. / 48.93639° пн. ш. 24.15472° сх. д. / 48.93639; 24.15472
Водойма ріка Дуба, Калуське озеро (водосховище)
Відстань
Найближча залізнична станція: Рожнятів
До станції: 7 км
До обл. центру:
 - залізницею: 65 км
 - автошляхами: 70 км
Селищна влада
Адреса 77600, Івано-Франківська обл., Рожнятівський р-н, смт. Рожнятів, площа Єдності, 15
Веб-сторінка http://www.rzhrada.if.ua/
Карта
Рожнятів (Україна)
Рожнятів
Рожнятів
Рожнятів (Івано-Франківська область)
Рожнятів
Рожнятів

Рожнятів (Рожнітів, пол. Rożniatów) — селище міського типу, центр Рожнятівського району Івано-Франківської області України, адміністративний центр Рожнятівської районної ради. Розташований біля підніжжя Ґорґанів, в долині ріки Дуби поблизу річки Лімниці. Населення близько 4000 (3100 у 1970 р.). Лісова промисловість, замок 13 століття.

Географія[ред.ред. код]

Рожнятівський район — найбільший серед 14 районів Івано-Франківської області. Він межує з Богородчанським, Калуським та Долинським районами. На півдні простягається межа району з Закарпаттям. На території району знаходяться 3 селища міського типу (в тому числі і районний центр), а також 49 сіл. 70% території району вкрито лісами. Територія Рожнятівського району охоплює кілька високих пасем Горган. Одним з таких є хребет Матагів. На ньому знаходяться одні з найвищих вершин Горган — Висока (1806), Ігровець(1808), Середня(1638). Південніше розміщена гора Сивуля (1836 м) — найвища гора Горган. Паралельно до Матагова проходить ще один хребет, який включає в себе вершини Грофа (1742м), Паренки (1737м), Попадя (1740 м).

Історія[ред.ред. код]

Рожнятів (укр.) Rozniatow (пол.), Рожнятов (рос.), Rozhnyatov, Rozhantov, Rozhnyatuv, Rozintov, Roznatov, Roznyatuv Рожнятів відомий ще в ХІІ ст. і є найстарішим населеним пунктом в Рожнятівському районі. Перше поселення виникло в долині річки Дуба, як невелика осада, і називалося Старим Селом. Ця назва частини міста збереглася і донині. Одні вважають, що назва Рожнятів походить від прізвища Рожнятовські, інші—від поселення різних людей, треті—від великої різні між татарами і русинами. Поселення будувалося в густих лісах, і працьовитим селянам доводилося докладати багато зусиль, щоб обробити клаптики землі. Але основним заняттям жителів було скотарство.

За одними даними в ХІІІ ст., а за іншими в XV ст. в Рожнятові було збудовано уріплений замок. Знаходився він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. В приміщені колишнього замку тепер райвідділ міліції. В книзі «Рожнятів. Сторінки історії» 2005 року читаємо: «У середині XVIII ст. граф Скарбко на рожнятівській височині відбудував новий невеликий замок, який зберігається до теперішнього часу…». Хоча нинішня споруда мало нагадує замок — нема ні відповідних оборонних укріплень, ні інших неодмінних атрибутів замкової архітектури. Історично відомо, що поселення Стрий, Перегінськ, Рожнятів та інші виникли десь у другій половині XII століття — за князювання Ярослава Осмомисла, який зводив низку захисних укріплень проти угорських загарбницьких військ, що просувалися на Галич уздовж ріки Лімниці. Точних відомостей, коли збудовано замок у Рожнятові, нема. Одні датують XIII століттям, інші- XV. Та дослідники краю, народні перекази і легенди засвідчують, що замок був добре укріплений. Р. Федоренко у своїх дослідженнях зазначає: «У Рожнятові було збудовано укріплений замок. Стояв він на високому місці і був оточений глибоким ровом з водою, мав бійниці та два підземні ходи. Один з цих ходів вів до урочища „Батин“, а другий — до костелу…» Костел не міг бути місцем тривалого сховку під час набігів ворогів, тож підземний хід скорше давав змогу переховатися в замку у скрутну годину, міг використовуватися і для господарських потреб його власниками. Інший підземний хід — в урочище «Батин» — проклали, очевидно, виключно з метою переховування під час військової загрози. До таких висновків спонукають археологічні дослідження поляка І. Коперницького, й українських вчених М.Смішка та Я. Пастернака. Сучасні археологічні дослідження могли б відкрити чимало таємниць минулог, а підземні ходи під Рожнятовом відкрили б багато таємниць. Добре відомо, що тільки з 1387 року Рожнятів опинився під владою Речі Посполитої, а всередині XVIII століття на рожнятівській височині граф Скарбко відбудував невеличкий замок.

Тому, що на початку XVIII ст. Рожнятів став його приватним містечком — з 1772 року Галичина, за наслідками першого поділу Речі Посполитої, відійшла до Австрії. Австрійська влада ліквідувала права феодалів на міста. і 14 листопада 1785 року Рожнятів офіційно отримав статус міста згідно з маґдебурзьким правом. У місті тоді було тільки 188 будинків і 1008 жителів. Цікаво прослідкувати в історичному контексті зміну чисельності населення від тих 1008 до 4000 жителів тепер. Врахування цього факту при вирішенні надання Рожнятову статусу міста а даному етапі має принципове значення. Скасування панщини у 1848 році пожвавило економічне життя міста, в якому на кінець XIX ст. вже було майже три тис. населення. Р. Федоренко у тій такі книзі про Рожнятів дає такі дані: «На початку ХХ ст.,місто стає важливим економічним центром східної Бойківщини». У свою чергу Любомир Михайлів, автор історико-краєзнавчої книжки «Рожнятів і околиці» — наводить факт, що 15 вересня 1840 року «австрійський цісар Фердинанд I надав містечку Рожнятову привілей на сім щорічних ярмаркових днів». Це при тім, що Калуш іДолина мали по шість ярмаркових днів, а Снятин і Болехів — по п'ять. Забудова рожнятівської височин була простою й органічною, творила єдиний просторово — архітектурний ансамбль. У замку-палаці Скарбка розміщувалися повітовий суд, поліція, з 1906 року з'явилося нове приміщення школи, поруч — старий парафіяльний костел. Від замку до костелу вела доглянута липова алея, чи, яку охрестили «липова вулиця». Навколо були численні єврейські крамнички. За історичними джерелами, напередодні 1939 року в Рожнятові нараховувалося до 200(!) приватних крамничок. Біля підніжжя гори — обгороджений і доглянутий відпочинковий став. Став був глибокий, в пам'яті старожилів зафіксувався випадок трагічної смерті місцевого вчителя й учнів. Світлини 30-х років фотомайстра Ярослава Коваля дають можливість переконатися, що замок Скарбка на той час уже не виконував якихось захисних функцій для Рожнятова. Він був радше адміністративним панським палацом, над яким височіла шпильчаста вежа, яка завершувалася невеличким флюгером. Нижча вежа з оглядовим майданчиком вже не мала бійниць — високі зверху заокруглені вікна і зубчаті стіни фортечної конфігурації. Діяв і костел, збудований ще 1703 року і відтак зруйнований за часі СРСР. Під костелом були підвальні просторі приміщення. Десь там був і підземний хід до замку, а далі — в урочище «Батин». Знову ж таки спогади старожилів відтворюють події того часу — в підземних ходах були 4 труни священика і органіста, а місцева дітлашня бавилася рештками органу. Переказують, що після руйнації костелу дзвін «Адам» закопали десь неподалік і що він досі ще під землею. А кований з металевих смужок костельний хрест нині зберігається і чекає свого часу в рожнятівському музеї «Бойківщина». Старожили пам'ятають замкові вали ще й у післявоєнний час. Енкаведисти часто виводили з підземних казематів оунівців чи упівців і змордованих припирали сидячки до валів — наганяли страх на інших.

Влада СРСР заподіяла великої шкоди історико-культурним пам'яткам Рожнятова - було знесено замкові вежі, зруйновано костел, захаращено став, знищено синагогу тощо. Варто згадати, що саме з часу заснування замку бере свій початок герб Рожнятова. У XVIII–XIX століттях функції герба міста (зображення на міському друці і т.п.) виконував родовий герб Скарбків «Абданк»: "На червленому полі срібний знак у формі літери «W».

Польські королі віддавали землі разом з селами у власність великим магнатам. Протягом кількох століть Рожнятів переходив з рук у руки, доля ж його мешканців лишалася незмінною — вони стогнали в ярмі кріпосного права, жили в темряві та злиднях. Становище селян погіршувалося ще й тому, що магнати здавали свої маєтки частинами в оренду дрібній шляхті. Орендарі ж прагнули не тільки якомога більше накласти на селян повинностей, а й привласнити селянські землі. Свідченням цього є скарга мешканців Рожнятова на орендаря, що «їх власні грунти відняв і до двору приєднав». Таким чином з 1387 до 1772 року Рожнятів був у складі Речі Посполитої. В історичному документі згадується подія 29.06.1411 р., про яку свідчив князь Теодор Любартович в Жидачеві, про розподіл між селами Рожнятів і Нижній Струтин, що підтверджує зв'язок між давнішими поселеннями цих населених пунктів. У 1464 році є знову згадка про Рожнятів у «Актах городських і земських». В 15-16 ст. селище збільшується. В цей період на Рожнятів, як і на інші міста і села України, здійснювали набіги татари. Відомо чимало переказів про штурм замку та спалення околиць. В середині 17 ст. Почалася визвольна війна українського народу проти панування поляків. Не обминула ця подія і наш край. Велике повстання під проводом отця Грабовського пройшло на Калущині і перекинулось на Рожнятів з околицями. Було спалено панський маєток у Сваричеві, захоплено замок у Рожнятові, а шляхту вибито.

Восени 1648 року, коли селянсько-козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким вступило на територію Галичини, багато жителів Рожнятова влилося в загони Семена Височана. Важливим етапом цієї боротьби було оволодіння Рожнятівським замком. Рожнятівські повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями, гаківницями, почали його штурм. Перелякані шляхтичі не встояли перед натиском повсталих, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Батин. Але повстанці наздогнали їх біля с Велдіжа (нині с. Шевченкове) і знищили. У 1649 році між Креховичами і Раковом відбулася битва, в якій було взято в полон багато татар. За допомогу в цій війні владика Шумлянський отримав від польського короля Яна ІІІ Собацького полонених татарів та інші привілеї. Рожнятів розвивається, отримує право на проведення ярмарків.

Антифеодальна боротьба не припинялася і пізніше, змінювалися тільки її форми. Селяни нищили панське майно, часом вбивали шляхтичів. 1668 року галицький суд розглядав справу про вбивство шляхтича кріпаком з Рожнятова. На суді селянин зізнався, що він пана «вдарив по голові і з цього світу його згладив». Однією з форм протесту була втеча кріпаків. Щоб перешкодити цьому, поміщики домовлялися між собою про видачу втікачів. У 1694 році магнат Потоцький уклав спеціальний письмовий договір про це з власником Рожнятівського маєтку графом Скарбеком. Втікачі часто поповнювали загони опришків, які підтримували найтісніші зв'язки з селянами. Побратими в селах служили їм провідниками, надавали притулок, забезпечували харчами, переховували зброю, своєчасно повідомляли про небезпеку. Опришки мстили їх поневолювачам, роздавали селянам частину захопленого пан­ського майна. Іван Баб'як із загону відважного ватажка Нестора подарував убогій жінці з Рожнятова 6 волів, яких він забрав у пана.

У 1703 році був побудований парафіяльний костел, в середині 18 століття граф Скарбек відбудував замок, яких зберігся дотепер. 1772 року в Галичину прийшла австрійська влада. У 1782 році тут відкрито солеварню, на якій працювало 6 робітників. 14 листопада 1785 року Рожнятів отримав Магдебурзьке право. На цей час в ньому налічувалося 188 будинків, проживало 1008 чоловік.1811 року граф Скарбек відкрив у місті ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств — цегельня, водяний млин, ґуральня і броварня, які належали Скарбеку. На цих підприємствах працювало від 10 до 50 робітників. Однак основним заняттям більшості жителів, як і раніше, залишалося сільське господарство. Найкращими навколишніми землями — 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ — володів поміщик. Він же був власником всіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.

Після реформи 1848 року в Рожнятові спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з'явилися ще 1 млин і лісопилка. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню.

В 1857 році в місті налічувалося 2505 чоловік, 621 двір. Тут було багато курних хат. Міщани жили у великій тісноті.1877 року в Рожнятові засновано двокласну школу. Через злиденне матеріальне становище діти трудящих залишалися поза навчанн.

6 серпня 1888 року велика пожежа знищила 80 будинків. Та це не завадило розвитку Рожнятова, тому для культурних потреб населення було створено бібліотеку та збудовано нове приміщення школи, в якому навчання проходить дотепер. 2006 року весь Рожнятів святкував сторіччя школи. На початку XX ст. було відкрито бойню, сепараторний пункт, який згодом став маслозаводом. Становище робітників на цих підприємствах та у панському фільварку було важким — робочий день ненормований, а заробітна плата мізерна, до того ж залежала вона від примх власників. Не всі мешканці Рожнятова могли знайти роботу в місті. Доводилося найматися до поміщиків, куркулів, торговців або йти до Калуша, Долини чи на лісорозробки до Брошнева. Відчай, безробіття гнали трудящих і за океан. Десятки жителів Рожнятова, не знайшовши в Америці кращого життя, поверталися на рідну землю покаліченими і знесиленими.

В 1902 році двокласну школу перетворено на чотирикласну. Містилася вона в старій тісній халупі. Лише 1906 року збудовано шкільне приміщенняю.

Під час першої світової війни Рожнятів опинився в зоні воєнних дій. У 1914 році сюди вступили російські війська. В лютому 1915 року австро-угорська артилерія протягом трьох днів обстрілювала місто. Шалені атаки австрійців не принесли їм успіху. Лише за 2 дні росіяни взяли в полон 2625 солдатів і офіцерів ворога. Внаслідок обстрілів багато будинків було зруйновано. Люди гинули не тільки від куль, а й від голоду, епідемії тифу. Частина мобілізованих не повернулася додому, решта — стала інвалідами.

В 1920 році Рожнятів окупували поляки. Хоч влада змінилася, населення не поліпшилося. Робітники терпіли від безробіття, а міщани, що були хліборобами, — від безземелля. їм належало всього 670 га землі та 9 га лісу. В приватній власності були ліс, луки, пасовища і кращі землі. Міщани мусили відробляти на фільварку за користування пасовищем —зібрати морг збіжжя або викопати 20 цнт картоплі. За право косити сіно — корчували ліс. Робочий день на фільварку тривав 12—13 годин, а заробіток становив 30—50 грошів.

У 1921 році в Рожнятові налічувалося 3266 жителів, через десять років їх було приблизно стільки ж — 3650 чоловік, а дворів — 667.

Не краще жилося також робітникам і ремісникам. У Рожнятові в 30-х роках діяли 3 лісопилки, цегельня, 3 водяні млини, які належали фірмі «Ґлезінгер», тут працювали маслозавод і броварня. В місті налічувалося 183 приватні крамнички, що належали в основному багатим міщанам. Торгували своїми виробами і ремісники — шевці, кравці, кушніри. У 1939 році в Рожнятові були 2 бондарі, 3 стельмахи та килимар.

В 1934 року початкову школу реорганізовано в семирічку, в якій навчалося 570 учнів. Ніхто з учителів не мав вищої освіти. Навчання провадилося польською мовою. Учнів карали. Саме навчання вимагало значних матеріальних витрат —зошит коштував 10—12 грошів, а підручник — 1—2 злоті. Батьки, які мали скромні достатки, могли навчати своїх дітей щонайбільше протягом 1—2 років, бідніші — зовсім не посилали дітей до школи. Середня або вища освіта була доступною хіба тільки дітям багатіїв. У 1939 році лише 2 чоловіка навчалися у вузах. З культурно-освітніх закладів у Рожнятові були бібліотека та кілька національних клубів. У 1939 році бібліотека мала кілька сотень бульварних романів та детективів Відвідували бібліотеку лише представники місцевої еліти. Діяли також польський напіввійськовий клуб «Сокіл» та український клуб «Бесіда». Не кращою була ситуація у сфері охорони здоров'я. Виклик приватного лікаря, а їх у Рожнятові було 2, коштував дорого. Профілактична робота не провадилася зовсім.

На початку 1939 року в Рожнятові проживало 3726 чоловік. Близько 32 проц. мешканців було зайнято в сільському господарстві, понад 42 проц. — в торгівлі, 19 проц. становили робітники, понад 6 проц. — урядовці. Урядовцями були виключно поляки. Українців не допускали не тільки до роботи в урядових установах, навіть вчителями їм було важко влаштуватися..

З 1928 року в Рожнятові діяла організація «Сельроб», вона згуртовувала робітників і селян усіх національностей. Одним з керівників цієї організації був В. Й. Шлапак. У 1931 році в місті було створено осередок КПЗУ. В КПЗУ Вступати особливої охоти ніхто не мав, тому на початку в осередку налічувалося 15 членів. Активними діячами були Д. Г. Ланцман, І. В. Котурбаш, Е. Л. Геллер. Комуністи приділяли пильну увагу роботі з молоддю, пропаганді, нав'язуванні утопічних комуністичних ідей. У 1934 році в місті було створено комсомольську організацію. Серед комсомольців активністю відзначалися В. Котурбаш, М. Гаутман, О. В. Юречко, І. О. Пришлякевич. Члени КПЗУ та КСМЗУ нав'язували населенню політику Радянського Союзу, розповідали про економічні, культурні та політичні «успіхи» Радянської України, відзначали революційні свята, розповсюджували політичну літературу, тим самим ламаючи віковічні традиції і усталені погляди бойків. В ніч на 7 листопада 1934 року в Рожнятові були розклеєні комуністичні листівки польською мовою. Більшість з них мали абсолютно абсурдний зміст, плямували честь українських націоналістичних організацій. Приміром, в одній з них було сказано: «Слава пам'яті революційних борців, жертв кривавої пацифікації на Волині Адама і Степана Васютів і 7 селян з Холмщини, закатованих окупантами в тюрмі Янівській. Геть з фашистським зборищем ОУН». В іншій — проголошувалася політична програма: «Хай живе 7 листопада, річниця Жовтневої революції, хай живе Жовтень цілого світу, хай живе загальний страйк у Польщі! Хай живе збройне повстання робітників та робітниць проти фашизму та окупації, хай живе право Західної України на самовизначення аж до відірвання!». Як зрозуміло з тексту, листівка носила не лише заклик до революційних дій, повелено влади, але й ламання всього усталеного життя і приєднання до окупованої більшовиками Радянської України. На багатьох будинках було вивішено червоні прапори.


У день вступу частин Червоної Армії до Рожнятова створено тимчасове управління, до складу його ввійшли все ті ж самі І. В. Котурбаш, Д. Г. Ланцман, О. В. Юречко. Очолив управління І. А. Юречко. Управління закликами і погрозами змушувало місцеве населення підтримувати «порядок», сумлінно працювати на Радянську владу, викривати борців за волю Батьківщини Тимчасове управління організувало тотальний контроль над виробництвом, розподілом і споживанням промислових і продовольчих товарів. Це був етап на шляху до повної колективізації місцевої промисловості, приватних торговельних підприємств. Провадилася боротьба із приватною торгівлею. Від Рожнятова депутатом Народних Зборів було делеґовано С. В. Котурбаша. У листопаді в Рожнятові створено комісію націоналізації (голова —М. І. Турків), яка з 1 грудня почала роботу. Питання про націоналізацію підприємств обговорювалося на зборах робітників. Позтивним моментом було лише запровадження заходів щодо розширення підприємств, було налагоджено виробництво возів, створено артіль шевців і кравців. Тимчасове управління також ліквідувало безробіття.

Наприкінці 1939 року в Рожнятові вже діяли семирічна школа, поліклініка. Відкрився клуб, де демонструвалися кінофільми, здебільшого історико-революційні. Були створені гуртки художньої самодіяльності. З грудня 1939 року Рожнятів став районним центром, незабаром перетворений в селище міського типу. Для ліквідації неписьменності серед дорослого населення організувалися гуртки і школа, де навчалися сотні чоловік. Через кілька місяців у селищі діяло вже 5 партійних організацій, колектив аґітаторів і лекторів налічував близько 70 чоловік. Вони роз'яснювали політику Радянського уряду, намагалися «виховувати» місцеве населення в дусі відданості комуністичним ідеалам, боролися проти українського визвольного руху і націоналізму. На початку 1940 року створено ліспромгосп, де працювало 860 робітників. Для лісорубів було збудовано 3 гуртожитки.

22 червня 1941 року в селищі відбувся масовий мітинг, на ньому виступив голова виконкому селищної Ради М. В. Котурбаш. Він закликав рожнятівців готуватися до боротьби фашизмом. 1 липня 1941 року гітлерівські загони захопили Рожнятів. Окупаційний уряд приніс розруху і руйнування містечка, горе в родини городян. Так, з Рожнятова було відправлено на німецьку каторгу понад 120 юнаків і дівчат. Багато з них там і загинули. Гестапівці закатували активістів братів І. В. і С. В. Котурбашів, І. О. Пришлякевича, знищили близько 2 тис. чоловік єврейського населення. В цілому нова влада не принесла жаданого звільнення з — під ярма радянської влади, позаяк Україна потрапила до інших окупантів. Свідченням тому слова з пісні того часу:

А як прийшов ляндвірд грубий,
То за жорна вибив зуби.

20 липня 1944 року 237-а стрілецька дивізія перейшла в настання в напрямі на місто Ужгород і Карпати. Біля містечка Рожнятів 1 серпня 1944 року великі сили гітлерівців зробили фланговий удар по дивізії, що вирвалася вперед. Відображаючи танкову контратаку, молодший лейтенант Цаплін підпалив 2 фашистських танка, але був смертельно поранений уламком снаряда, що розірвався, і помер цього ж дня на руках товаришів. 14 серпня 1944 року він був посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, який був переданий разом з Грамотою Героя Радянського Союзу його матері.

Чоловіки призовного віку були відправлені на фронт, старіші — відбудовували шляхи і мости, зірвані фашистами. У фонд оборони в 1944 році здали понад 1300 цнт м'яса, 890 цнт картоплі, 100 цнт овочів. Рожнятів зазнав значної розрухи. Близько 100 будинків було зруйновано зовсім, виведено з ладу мости, зокрема залізничний, зруйновано шляхи до лісорозробок. Однією з вирішальних ділянок у відновленні поруйнованого господарського комплексу терену стала лісозаготівля. Швидкими темпами відбудовувався ліспромгосп. Уже у вересні на лісорозробках працювало 326 робітників. Протягом одного року збудовано 18 мостів для вузькоколійки, що дало можливість виконувати планові завдання. Звідусіль до ліспромгоспу надходили потрібне устаткування, матеріали. Чимало заготовленої деревини йшло для потреб гірників Донбасу. Для відбудови народного господарства випускав продукцію райпромкомбінат — черепицю, цеглу, пиломатеріали, дранку, ґонту, а також меблі. З 1944 року діяв у селищі пункт первинної переробки молока, який поступово перетворено на сироварний завод. 1945 року в Рожнятові відкрито районну лікарню на 175 ліжок з хірургічним, терапевтичним, дитячим, інфекційним, туберкульозним та пологовим відділеннями. Сільське господарство в той момент базувалося здебільшого на одноосібних господарствах і розвивалося дуже повільно. Щоб забезпечити державну допомогу сільськогосподарською Рожнятівські комуністи силою домоглися створення колективного господарства. У 1948 році організовано колгосп «Нове життя». Спочатку об'єдналися 9 господарств, але вже 1949 року в колгосп були насильно приєднані 115 господарств — всі рожнятівські селяни. Колгоспу передано 200 га орної землі, 100 га сінокосу, 200 га пасовищ. Одними з перших організаторів колгоспу були М. В. Юречко та І. А. Юречко. Тоді ж при колгоспі створено партійну організацію. У 1951 році колгосп «Нове життя» об'єднався з колгоспом «Радянська Україна» (с. Сваричів)

З метою більш раціонального використання лісових багатств 1955 року Рожнятівський ліспромгосп об'сднано з Рожнятівським лісокомбінатом, що був розміщений у Брошнів-Осаді. Укрупнення підприємств лісової промисловості відбувалося і пізніше. Зокрема, 1964 року до цього лісокомбінату ввійшов промкомбінат як спеціалізований цех по випуску меблів. А через 4 роки на базі його виникла Рожнятівська меблева фабрика. В той час було проведено певну механізацію процесів виробництва — замість рубанків і фуганків, впроваджували рейсмусні, фрезерні, токарні, свердлильні, циркулярні верстати. Звичайно, обладнання було далеке від передових зразків світової деревообробної техніки, але це був значний крок вперед. Для виготовлення меблів все більше використовувалися деревно-стружкові плити.

1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Вперше діти робітників і селян дістали можливість здобувати середню освіту рідною мовою. При школі є гуртожиток для учнів з віддалених сіл, створені навчальні кабінети: фізичний, біологічний, хімічний, історичний, слюсарна та столярна майстерні. На ознаменування 25-річчя визволення Рожнятова від німецько-фашистських загарбників при вході до школи було встановлено меморіальну дошку.

1961 року збудовано нове приміщення лікарні, обладнане сучасною медичною апаратурою. В селищі відкрито поліклініку та пункт медичної допомоги.

Рожнятів перетворився у велике квітуче селище. В селищі налічувалося понад 600 будинків, з них 160 — комунальних. За післявоєнні роки виросли нові вулиці — Нафтовиків, Андрія Цапліна, Юрія Гагаріна. У центрі селища в 150 році був відкритий пам'ятник: солдат, що схилився над братською могилою, де поховані ті, що полягли за визволення Рожнятова. В 1967 році було розбито новий сквер, посаджено 600 метрів живої огорожі, висаджено 10 тис. декоративних кущів. У 1969 році розпочато газифікацію Рожнятова.

У 1963 році на західній околиці Рожнятова почалося будівництво водосховища для забезпечення КХМК водою. На захід від містечка простягається велике водосховище на ріці Чечві. Довжина плотини 3 км, висота 11-17 м, максимальна глибина 7 м, але останнім часом озеро почали поглиблювати, щоб збільшити постачання води до калуських підприємств.

(Забудова Рожнятова 60-х років. З колекції п. Богдана Котурбаша. Фото з сайту «Райштоки» www.rajtshtoky.iatp.org.ua)

У 60-70-х роках було збудовано нову лікарню, універмаг, побут комбінат, лазню, кінотеатр, готель, хлібозавод, споруджено 60-ти квартирні будинки, та інші будівлі. Рожнятів ввійшов в час Незалежності розвинутим містечком. Зараз тут проживає 4400 жителів.

Безсумнівно Рожнятів буде цікавий для туристів. На старому цвинтарі по вулиці Струтинській знаходяться могили багатьох видатних діячів краю: педагога, громадсько-культурного діча Олександра Гапановича (19.11.1886-4.11.1973), нотаріуса Дмитра Генсьорського (28.10.1884-1.10.1958), судді повітового суду Костянтина Лозинського(1878–1927), священика УГКЦ, намісника декана Перегінського, пароха Рожнятова Юліяна Покинського, аптекаря Зенона Скалки (185 1-1915). На новому цвинтарі знаходиться могила художника Володимира Харченка (?-22.12.2002). Також у Рожнятові багато пам'ятників і меморіальних дощок: пам'ятник І. Франкові (1966, робота Й. Николишин) по вул. Д. Вітовського, символічна могила борцям за волю України (1991) по тій самій вулиці, скульптурна композиція «Бойківщина» (1996, автори П.Чепель, Шталер, архітектор Р. Сивенький) на пл. Єдності, пам'ятний знак борцям за волю України(1993) і символічна могила 4 воякам УПА та іншим жертвам комуністичного терору (за початковою школою) по вул. Нафтовиків, братська могила воїнів радянської армії та Героя Радянського Союзу Андрія Цапліна (1923–1944) і пам'ятник полеглим (1969, реконст. 1985, І. Люклян), меморіальна дошка Героєві Радянського Союзу Андрієві Цапліну (1923–1944)(1987, на фасаді дитсадку) і пам'ятник йому по вулиці Січових стрільців, меморіальна дошка Героєві Радянського Союзу Андрісві Цапліну (1923–1944) (1986, на приміщенні школи) і пам'ятник Т. Шевченкові (2001) по вулиці Шкільній.

Поважні особи[ред.ред. код]

  • письменниця Левинська Ірина Омелянівна
  • 19 серпня1930 р. в Рожнятові народилася Дарія Рихтицька — поетеса, вчителька за фахом. Дарія Мельникович-Рихтицька прийшла в українську поезію у розквіті своїх сил. Почала друкуватись із середини 70-х років в українській пресі діаспори — журналі «Шлях перемоги»(Німеччина), «Свобода»(США), та ін. виданнях. В 1944 році емігрувала в Німеччину, в Баварію. Тут, у Регенсбурзі, закінчила гімназію. Вийшла заміж за Любомира Рихтицького, члена УПА, автора багатьох книжок про рух Опору в Україні. Педагогічну освіту здобула на Вищих педагогічних курсах. Зараз проживає у США, багато уваги приділяла і приділяє вихованню молоді, активістка жіночого руху. У поезії Д.Рихтицької органічно поєднуються патріотичні національно-визвольні мотиви з лірично-інтимними настроями і почуттями. Як вірна дочка свого народу, вона на чужині тонко відчуває болі рідного краю, рани душі свого народу, героїчні і трагічні сторінки його історії, зокрема визвольного руху Опору на Прикарпатті
  • Курбас Роман Пилипович (стрийко Леся Курбаса) 1922 року відкрив адвокатську канцелярію, 1926—39 років очолював повітову філію товариства «Просвіта», під час окупації західноукраїнських земель військами вермахту в роки ІІ-ї світової війни (1 липня 1941 — 28 липня 1944) обіймав у Рожнятові посаду бургомістра.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]